Дівчата, дякую усім за підтримку!!! Нині дідуся поховали. Він, як і за життя, відійшов тихо і нікому не завдав жодних незручностей. Він в нас ніколи не привертав на себе увагу. Але сьогодні був його день. З його смертю до мене прийшло розуміння, що відходить ціле покоління, ціла епоха мого дитинства. Бог дав мені дуже довго мати дідуся та бабцю! Я іх дуже люблю!!!
Щось я зачастила. Побачила в новинах , що в Онтаріо на хайвеї сталася страшна аварія. Понад 50 автомобілів через снігопад потрапили в страшну аварію. Там зараз час пік - 17-30. І то їхній хай-вей. Дзвоню своїм на всі телефони, скайп - ніхто не відповідає. Сестра зранку поїхала робити операцію на очі і зараз мала би повертатися додому. А брат з дружиною і малою мали на 17 до масажиста. Дзвонила до цьоці на роботу, то сказали, що вона пішла по сімейних обставинах. Я здурію.
Катя, попала між фури. Знаємо, що забрала швидка. Вона жива, але ще ніхто її не бачив. Дістали з машини без свідомості. Машина - зім"ята в дульку і затиснута між фурами. Всі в лікарні.
Аж мурашки по шкірі. Олю, все буде добре, вір у це. Ну не може стільки всього поганого на раз траплятися. Тримайся!!! вкотре...
Дуже вірю. Шкода Юрка і цьоці. Роблять якісь операції і нічого не кажуть. Кажуть чекати. Але з нашою кицькою маленькою неможе нічого поганого статися.
Все обійшлося більш-менш "нормально". Струс мозку, тріщина в лівій ключиці і перелом лівої руки. Лікарі сказали, що дуже легко вона в тій ситуації "постраждала". Мабуть, в сорочці народилася. Завтра вже можна буде забрати додому. Я вже з нею по Скайпу перекинулася кількома словами, каже, що навіть толком налякатися не встигла, бо все відбулося дуже швидко і несподівано. Ну і звичайно каже, що викарабкається. Я собі як уявляю, що її могло в одну хвилину не стати, то мене в холодний піт кидає.
От і прийшов мій час розплати....всі мої помилки, котрі зробила у минулому, тепер мене життя ними тичить у ла*но фейсом. І тепер я розумію наскільки я була недоброю і злою, а що головне не права. А що тепер робити?! Не знаю. Мабуть так і жити. Тепер я знаю, що світ тісний, і все колись повертається. Але от тепер серце болить за тих людей, котрих образила....не робіть людям злого! Не ображайте! Можливо тут напишу, стане трохи легше. Але сумніваюсь.
Спробуйте попросити пробачення, стане ще легше. Принамйні виговоритесь. А вже як інша сторона то сприйме, пробачить чи ні, то інше питання. Головне, що ви можете признати неправоту.
Я вже вибачалась. Але мені не вибачили. Просто, що у такому випадку робити, вибачити самій собі? Бо реально це все було дуже тупо. Але я то зараз розумію.
Я думаю головне що Ви покаялись, попросили вибачення. Всі ми помиляємось і іноді робимо щось погане, і не завжди навмисно. Часо на емоціях, егоїстично, думаючи лише про свою правоту чи образу. Як би там не було - дайте тій людині час, і не мучте себе зсередини, не зїдайте, бо то Вам не допоможе. Дійсно, підійть до церкви, помоліться за ту людину яку образили, посповідайтесь. Все налагодиться, можливо просто не одразу.
Дякую, дівчата! Насправді, вже думала іти до сповіді. Бо мабуть кращого, хто би міг вислухати і розповісти що робити, за священника нема. Просто дуже шкода, що я так образила людину. І не знаю через що довелось їй пройти через сказане мною, можу тільки здогадувати.
Дуже слушна порада. Обов"язково підіть! У мене теж був схожий випадок у підлітковому віці. Я дуже сильно образила сусідського хлопця і нахамила йому. І мені стало так зле від того на душі, що я наступного ж ранку полетіла до сповіді. Правда, священик був трошки специфічний, спитався: ти що, п"яна була? Так що бажаю вам також і хорошого священика.
Всі ми робимо помилки іноді, але головне вчасно зрозуміти і попросити вибачення. Ви це зробили-вибачились! Ще посповідайтесь і стане легше. Не варто себе мучити аж так. Добре, що ви розумієте що зробили комусь боляче і каїтесь в цьому. А те, що вам не пробачили, то дайте час тій людині, з часом їй це перейде. Мене колись одна людина дуже в житті образила, підставила і просто "впарила". Я дууууже довго від цього відходила, дуже мені було образливо, навіть в певній мірі була депресія. Аж через три роки мене "відпустило". Не можу сказати, що я пробачила чи не пробачила, просто минуло багато часу і я вже це сприймаю зовсім по іншому. Знаю, що в житті все робиться на краще і кожен має те, що заслужив своїми вчинками. Я при сповіді сказала священнику, що і як і він мені порадив пробачити і молитись за ту людину і просити в Бога щоб мені стало легше.
Особисто моя думка- священник і сповідь не вирішить проблему совісті. Хіба людині потрібно, щоб її вислухали і пробачили.
Ну бачите, тій ситуації вже п'ять років. І вона не відпускає. Шкода, що їй байдуже на мене. Можливо якби злилась, то ше хоч якось можна було б поговорити, а так - то ніяк. Буду молитись за неї. Більше нічого я зробити не можу.
