Я прочитала дописи форумлянок і дойшла до висновку, що теж варто було б сісти і поговоорити з чоловіком, бо ніби-то кохання і є, але інколи здається, що у нашій молодій сім'ї вже немає сім'ї, а тільки двоє окремих людей.
вп'ятьох коли я ставала на облік по вагітності Вірусиком, чоловік був з малими на поверсі, і звісно, що вся ЖК знала, що ми тут... хоч вони за пару хвилин і пішли на вулицю маленький вік дітей - це дуже швидко минає. Це особливий статус "молодих батьків", в якому повно хвилювання і врочистості. ми щасливі і задоволені разом. І це не значить, що нам нема чого прагнути чи що ми ні над чим в стосунках не замислюємось. Часом я люблю поприколюватись з його "надправильності", він - трохи пожартувати з деяких моїх рис. Часом ми втомлені, часом - засмучені. Але життя таке швидкоплинне, обставини змінюються, показуючи нам один одного в різному світлі і з різних граней. Крім того, в силу графіка чоловіка, ми навіть не кожні вихідні проводимо разом. Ми постійно трошки сумуємо один за одним і ніяк один одним не наситимось в спілкуванні і в усьому решта коли є нагода. Халати тут теж згадувались, в мене є два, ніякі там не пеньюарчики, один флісовий, інший "вафельний". Зранку я люблю так виглядати: розчесане волосся і халат. Головне - щоб волосся чисте і халат чистий. Все має бути доречно, я в халаті зранку, пізно ввечері чи вночі за компом - це норма. На кухні - запаска на халат. Не можу сказати, що щось роблю спєцом "бо це обовязково треба", якось самій хочеться і гарно виглядати, і домашнього хліба і гарячої вечері, і чистих рушників і чистої підлоги. Я не просто люблю свого чоловіка, я закохана в нього. Як мале смішне дівчисько. Від того жити цікаво, і з роками ті почуття стають все цінніше.
@cjomcjomka Я теж з роками ще більше закохуюсь в свого чоловіка, навіть не думала колись що таке буває. Тому як є любов, взаємне притяжіння, то все буде добре
здається якраз оті розмови подружні і мають велике значення. Мені їх дуже бракує, бо теж відчуваю, що наживаємо проблем, але бачу, що мій чоловік якось навіть не розуміє суті тих розмов, як їх проводити і нащо то все. Вони звісно бувають, але надто вже рідко, а я вважаю, що мали би бути більш-менш регулярними. Може то і не всім треба, а лише певним типам особистості, не знаю... але особисто мені треба, я так відчуваю. Бо люди змінюються з віком, в шлюбі вони чи ні. І постійно треба сприймати в партнерові те нове, що в ньому виникає та інформувати про своє. Одна знайома пара каже, що мають такі зустрічі-побачення 1-2 рази на місяць обовязково. І особливо, коли відчувають, що є між ними якесь напруження, внутрішньо віддаляються, то це обом сигнал, що побачення не можна відкладати. І це власне не завжди романтичні зустрічі, а часом серйозні вирішення стосунків, але завдяки тому вони дуже міцно тримаються. Думаю, що тому і "проходить любов", бо не кожен готовий весь час "включатися" в ті обставини які є в даний момент. А отак живе людина все з тими ж уявленнями про партнера, що і 5-10 років тому, ще до одруження, а потім виявляється, що поряд якась зовсім інша людина... Була восени на зустрічі з Юзефом Августином (єзуїт), то за 1.5 год. свого виступу він певно більше 20 разів вжив фразу "Задля любові треба дуже і дуже багато працювати"!
Згодна з вами - треба віднаходити час і можливості для задоволення. І я буду завжди неймовірно вдячна своїй подрузі, котра знала, що ми не плануємо весільної подорожі, бо квартира потребує ремонту, і подарувала нам 10-ти денне проживання у готелі на березі Азовського моря. З того часу ми так нікуди й не їздили, бо починаючи з часів кризи 2008 та одночасного перебування в декреті, сімейний бюджет того не дозволяє. Але все-рівно вважаю за потрібне спільні вилазки - хоча б у межах міста на культурно-розважальні програми. Але, гроші хоч і пил, але дуже потрібний, і поки їх є багато - може не настільки надаєш тому значення Тому розваги - це класно, але є певні необхідні речі, про які варто наперед замислюватися. Одним словом - будь-які крайнощі то не є добре
Ой, так-так.. з кожним днем це усвідомлюю все більше і більше.. Нам наразі дуже допомагає в стосунках те, що ми навіть коли сваримося, то до вечора мусимо помиритися і все з"ясувати ("нехай сонце не заходить над вашим гнівом"). І заснути в одному ліжку. Це принципово, бо інакше виникає дискомфорт-незадоволення-дистанція-несприйняття. В міру збільшення тривалості такого роздільного сну ми проходимо всі ці стадії, перевірено. (( Навіть коли спочатку чоловік працював за межами Львова, повертався щодня на ніч додому, хоча була можливість ночувати там, а бачитися тільки на вихідні. І ще дуже велике значення мають дрібнички - зробити чай, розстелити ліжко, купити морозиво, поцьомкати макушку або просто вмоститися на плечі без намірів "спокусити". Тоді й віддача з його сторони в таких дрібничках буде, а це і створює щоденне відчуття задоволення і спокою. До речі, чоловік сам ще на початку дав мені зрозуміти, що такі дрібнички для нього є важливі, чим значно полегшив мені роботу над нашими стосунками )) Знаєте, і зі мною поруч зараз зовсім інша людина, ніж той, якого я бачила (і думала, що розумію) 10 років тому. Спочатку оце руйнування моїх уявлень мене засмучувало і навіть обурювало ("от тобі і принць"), і ми теж проходили дуже болісні періоди відчуження і нерозуміння. Але об"єктивно, той чоловік, якого я знаю зараз, мені навіть більше подобається, зі всіма приколами, бо я його розумію і тому заходжу підхід. Та-та, акторка ))
У нас це все є..., а ще є сніданки у ліжко, поцілунок перед сном, допомога по дому, і можливо із висоти досвіду мені заперечать і скажуть, що це ж прекрасно, але в мене є значні "але"... Ми майже не говоримо, бо чоловік віддає перевагу спілкуванню з гаджетами; ми майже нікуди не ходимо разом, бо я постійно на роботі, а у вільні хвилини він зразу ж знаходить чим би займатись, лиш би нічого нового не придумувати; він не прагне розвиватись та дізнаватись щось нове, а я в той час розумію, що деградую від такого життя, бо раніше бігала із вистави на кінопоказ, із кінопоказу на зустріч з друзями, гори, інші міста, закордони...а зараз робота, маршрутка, телевізор і кава з подругами раз у два місяці...
У вас, напевно, різні "мови любові", і в чоловіка спілкування не на першому місці. Мого теж з хати витягнути непросто, і гості в нас бувають нечасто, але ми такі два соціопати докупи згуртувалися.. Те, що у вас вже є - це справді прекрасно. Але ж на вистави і т.д. можна зібратися з подругами, мамою, сестрою... Або спробувати спіймати його на те, що в принципі цікавить чоловіків - риболовля, гриби, вилазка з палаткою, шашлик. Чоловіки люблять пригоди, то займіть його чимось неінтелектуальним (та, не театр, але з чогось треба починати проведення спільного часу), і попередньо десь заховайте гаджети. Мій теж бурчить, що до того треба машину. Найважче - то відірватись з дивану і купити кросовки... Але якщо запланувати щось неподалік, або запропонувати йому розклад руху автобусів, то має спрацювати. А після спійманої рибки чи знайденого грибочка в процесі з"являється азарт... )) Тому спочатку спробуйте долучитися до його можливих інтересів, а там вже і на вам цікаві атракції перетягуйте. Спільно прожиті моменти, враження і емоції дуже зближують. Любов не зникла - вона спить.
Ви вийшли із своєї "зони комфорту", життя кардинально змінилося, а Ви до того виявилися неготовою мабуть. Але ж Вам ніхто не забороняє читати книжки, займатися самоосвітою, зустрічатися частіше з друзями і т.д. Шкода лише, що чоловік, я так розумію, не поділяє ні одного з Ваших хоббі/захоплень?Можливо Вам варто якось його зацівати, наприклад, до спільних прогулянок. Не треба навіть і кудись їхати, для початку і у Львові є дуже цікаві закапелки Візьміть ініціативу у свої руки і Вас все вийде --- дописи об"єднано, Mar 20, 2015 --- так-так, найперше, зацікавтеся його захопленнями, підтримайте його у якійсь справі (то може бути навіть щось неважливе, на Ваш погляд). І частіше хваліть, не так аби "похвалити-полицемірити", а справді, старайтеся хоча б деякий час бачити у ньому лише позитивне, а на негативне-тимчасово "закрийте очі". Може, тоді зміниться і Ваше ставлення до чоловіка і його до Вас у відповідь
Я теж маю ту проблему, і хоч знаю, що чоловік у мене чудовий, але... Він приходить з роботи і йому кайф посидіти на кухні і поговорити як день пройшов, а мені цього мало. Я хочу драйву. А враховуючи, що він важкий на підйом, то мені треба його чугунну дупу добре копати, щоб з хати випхати. Притому саму до коліжанок відпустить і сидить з дітьми ( 2р і 6 м), завжди грошенят ' на красу' підкине без прохань, ну і по дому всі проблеми вирішуэ так чи інакше сам. Нэ ви не подумайте, я розумію як то звучить . Так збоку, то я просто зажерлась . А мені бракуэ свіжих емоцій разом...
та у Вас супер-муж ну то зробіть йому якийсь сюрприз. Або замовте "літл тріп" на вихідні, якщо є з ким маля лишити --- дописи об"єднано, Mar 20, 2015 --- І до речі, можете назбирати друзів і побавитися в інтелектуальну гру (прошу модерацію не сприймати мій допис, як рекламу) http://www.lviv.tv/news/lvivshhina/u-lvovi-vidkrili-novu-intelektualnu-gru/
Ось читаю я цю темку і розумію як було б корисно це все зрозуміти подрузі... В неї така "класика". А найкраще то все знати від початку шлюбу. Ми ходили на ті передшлюбні науки. То просто суперова річ. Стільки розумного та корисного залишилось в наших головах. Звичайно, що все виконувати не можливо, і настрій часом не той, але основу нам заклали. Дуже сподіваюсь, що хтось перечитавши тут, щось змінить у своїй сім"ї на краще. Ну і міцна сім"я - то мудра жінка))). --- дописи об"єднано, Mar 20, 2015 --- Пару раз щось класне придумаєте, і йому сподобається. І вже потім буде легше. То я така, як Ваш чоловік, тому порада з власного досвіду))).
ото недавно слухала одне інтерв'ю зі священиком. Він каже, що навіть при наявності тих передшлюбних наук проблема багатьох пар полягає в тому, що навіть на ті науки пара приходить з уже визначеною датою весілля, і тому для декого то є формальність, яку треба відбути. Звичайно, дехто почерпне для себе з того по макисмуму, а декому воно ніц не дасть. але для тих хто хоче, є можливість і після одруження вчитися, ділитися досвідом сімейним. Мені дуже корисні є сімейні зустрічі (є також окремі для чоловіків, жінок). Як кому буде цікаво - http://www.rukhsimey.org.ua/ класна фраза. я якраз вже думала нині, що рано чи пізно обговорення може звестися до "мистецтва бути дружиною" ))
погоджуюся частково. Думаю, що міцна сім"я-то небайдужість і "робота над стосунками" разом з чоловіком. А ще дуже важливо вміти пробачати, слухати, іти на компроміс і говорити...говорити...говорити, хоча інколи це тааак важко, проте, немає нічого неможливого
Залмиаю на маму чи свекруху лише в крайніх випадках, і далеко не завжди вони мають можливіть залишитись (бо обоє активно працюють і мають своїх справ повно), а з іншими не залишаю взагалі і не надіюсь навіть якщо б щось пропонували, тоді йдемо кудись чи їдемо з малою, як коли,проблем з тим не бачу (може то ще від дитини залежить) Так, всліляко буває, категоричним бути може й не рреба, але я дивлюсь суто по своїй ситуації, я бачу ситуацію у своїй сімї, по своїх поглядах. Як подивитись навколо - то ситуації дуже різні, бо люди різні загалом, з своїм вихованням характерами і поглядами на все)) Тому добре як люди сходяться "близькі по духу", це для мене головне (хоч можуть бути різними). Коротше, щось я загнула
до речі, любов у шлюбі і міцна сім'я - то не зовсім одне і те саме бо є пари, які одружились не з найбільших почуттів, але живуть мирно, співробітливо, по-християнськи терпляче. Багато чого переживають разом і вже у старшому віці в них почуття зміцнюються або і взагалі - тільки починають зявлятись. Знаю таку міцну сім'ю. а буває, що одружились на шаленій пристрасті, обоє люблять палко і так само палко сваряться, один невірний крок - і така сім'я може вдрабадан розлетітись, бо дуже вже високі градуси напруги. Це ще від характерів залежить. А в нас справжня взаємна любов з'явилась вже у шлюбі. До того щось було, але то щось важко описати І, відкриваючи один одного з роками, ми більше один одного любимо.
Що цікаво, до такої моделі "співробітництва і розподілу праці" мене намагався спочатку схилити чоловік. Тобто, в нього все впиралося в підмогу і підтримку в життєвих труднощах, і в те, що кожен має тягнути свій шмат роботи і бути полегшенням для "супруга" (в даному контексті слово дуже підходяще..). І крапка. Модель було взято з батьківської сім"ї. Я так не могла. А довести йому, що жити можна веселіше і ненапряжніше, коштувало мені чималих зусиль і нервів, та в результаті (ттт) цю теорію він вже полишив. Тепер в емоційному плані в нас значно потеплішало - він, мабуть, втомився бути суворим господарем )). Оце перечитую тему, і проситься заголовок "Так ніхто не кохав.. Моя сім"я" Кльово.
я була впевнена, що в нас так і буде. І це мене не лякало, бо мені найголовніше було - щоб він був зі мною. А вже далі - я розумна, всього швидко вчусь, працелюбна, і при співробітництві співробитник-чоловік мав би всі підстави бути від мене в захваті хі, не можу себе не похвалити - як завжди але життя все змінило, і ми прямо на весіллі почали відчувати один до одного щось нове і дуже класне.
Та, життя все міняє часом досить несподівано. Чесно кажучи, я сама не дуже розуміла, нащо мені заміж. І нащо конкретно за нього (мабуть, інтуїція спрацювала). По правді, я хотіла жити окремо від батьків і просинатися в його обіймах (то все феромони)) ), про всі інші "тяготи і лішенія" сімейного життя думала.. по 30 сек. максимум. І взагалі нічого не хотіла, крім того, щоб він був поруч. То вже потім виявилося, що в нас дещо завищені вимоги одне до одного, які ми приховували навіть самі від себе
