Позитивне батьківство або дисципліна без покарань

Для нас теж найкраще спочатку справи (Влад сидить чемно хвилин 30 у візку), а тоді гуляння. Бо коли вже набігається то сидіти спокійно не буде - або роздригається і буде вилізати з візка, або втомиться і буде скандалити. І засинання у візку мені не дуже підходить

у візку спить де більш як 40 хв, а вдома до 2 год

- тоді весь режим дня збивається і до вечора караул

 

Це все як про мою дитину. Візочком ми їздимо тільки якщо треба десь по справах піти. Бо малий сидіти в ньому не хоче. Поки ми їдемо мені потрібно розказати 150 історій про котиків, песиків, розказуємо віршики і співаємо пісеньки. Цікава картина зі сторони) Трохи довше може проїхати на велосипеді з ручкою, але з тими ж таки історіями.
Ну але в мене часто є можливість йти з ним просто погуляти. То малюк вже собі ходить де хоче, а я за ним. Але гуляємо тільки поблизу дому, за межі нашої вулиці виходимо рідко, по причині, що його неможливо кудись завести.

Завжди дивуюсь, як деякі діти ходять з батьками за ручку.

Дорога додому в нас займає годину, навіть з найближчого майданчика. Йти кудись з дитиною по справах або в магазин це для мене екстрім) Ну але і дні бувають різні. Іноді ну такий вже чемний)
Найбільше, що мені не подобається те, що малюк може спокійно мені сказати па-па, мама йди геть і чимчикувати по своїх важливих справах, не поячись залишитись сам.

 

те саме)). Десь 2 місяці тому втік від мене в арсені з візка-машинки, коли я на касі розраховувалась, я мало шо не інфаркт дістала, кинула той кошельок, сумку біля касирші і погнала шукати малого, по дорозі кричучи на весь голос "Ромчик". Знайшла вже майже біля виходу...То все відбувалось напевно не в хвилинах, а всекундах якихось, але люди, що стояли в черзі на касі певно думали, що я якась безвідповідальна мамаша, судячи з їх поглядів. Тому сама з малим тепер стараюсь лише за крайньої необхідності йти в магазин, а якщо вже зайшла туди, то очей від нього не відводжу, а на касі саджу в магазинний возик в середину так, щоб він вже нікуди не виліз.

і в нас так на вулиці відбувається, а дома зовсім по іншому - як хвостик за мною..

 

Дочка за руку не ходила взагалі, втікала і йшла у своїх справах. Але був великий плюс - вона завжди тримала мене в полі зору і якщо губила, то бігала-шукала мене в паніці з криками "мама!". А синок і за руку не ходить, і мене не пильнує, і в візку не хоче їхати...

 

Та сама історія в мене з синочком ( донечка завжди тримала в полі зору або давала руку ) , бо ті хлопці не мають страху взагалі .... Лиш недавно почав давати руку, бо я говорю, що мама може загубитися, тримай маму за ручку, бо Ти пильнуєш маму . Наразі працює, то я радію

 

Ага, я знайшла чудодійну фразу: ти можеш плакати, можеш не плакати (і далі по темі: я тримаю тебе за руку, ти сидиш в візочку, ми йдем додому...) вибирай сам. Допамагає у 70%.

 

а я вчу, поки що старшого - як загубиться зупинитись на місці і голосно кричати маму. Ми раз з моєю мамою і дітьми пішли на краківський. Менший був в слінгу, а старший пішки. Ми зупинились наверху біля прилавку з чаями, а малий якимось чином пішов далі і в паніці почав бігати і шукати нас. Я його знайшла внизу між рядами з овочами, причому дитини не було видно але я зрозуміла по поведінці продавців, що він там. Щоразу як вихожу з дітьми "в люди", нагадую Антону як себе вести якщо загубиться. Якщо ходимо в парк костюшка -то я бігаю за Дімуліком, а за Антоном дивлюсь краєм ока. Ставлю на видне місце візок і якщо малий раптом втратить нас з поля зору, то він до нього підходить. Ага, ще в нас є браслетик з моїм і чоловіка номерами телефонів. Старшому одягали на руку.

А в мене з двома то був ще той екстрім. Я везу візок, поруч Антон, а ДІма починає бігати-втікати. Причому далеко. Я залишаю візок і біжу за меншим, старший верещить "мама не залишай мене". Діма і досі не має страху - він всюди лазить, скаче, все повторює за братом.

А в мене Дімон дуже принциповий. Не раз бувало таке, ще поки доходили додому - він від плачу аж захрип

 

Так, але я йому показую, що то його вибір плакати чи не плакати. Якщо перестає, то говорю з ним на тему"про що був плач", якщо ні, то повторюю час від часу, що можеш вибирати сам, але мені тебе шкода, бо ти так плачеш. Головне втриматись і не зірватися. А так хочеться... Про парк Костюшка то окрема тема. Малий теж там гонив так, що "пофік бджоли , пофік мед".

 

І в нас йти додому з майданчика, базару 5 хв, а йдемо 1 год.Тепер пробуєм ходити на базар пішки, за руку-ну ніяк не хоче, ще й підгинає ноги, починає падати і хіхікати.От придумала, кажу "Допоможи мамі нести сумку(кульок з продуктами), бо мамі дуже важко". Чемно тримає разом зі мною.

 

Я також так роблю. Спочатку йому було таке цікаво, зараз уже не ведеться) Найважче малого завести саме в квартиру, бо як тільки бачить двері під"їзту, починається крик і плач. Гуляти міг би круглодобово. Але я вже до його криків звикла. В нас таке з народження. Коли був немовлям, то моїй мамі, коли вона поверталась з роботи, сусіди говорили "А ваші вже пішли гуляти, ми чули". Одним словом, чути нас завжди було на все подвір"я)

 

Ну двері до під'їзду, то у нас радість, даю магнітний ключ, піднімаю, а мала сама відкриває, звук "Пі-пі-пі" і 5 хв радості, а тільки заходити в квартиру, крик, плач.

 

Моя Веронічка, також в такому віці втікала від мене, не хотіла ходити за руку, виривалася, викручувалася. Коло 2 років стало легше в цьому питанні, переважно слухає, йде в тому напрямку куди хочу я, можна її заговорити, щось пообіцяти, минулого року такі трюки не діяли. На далекі відстані використовую візок, дуже зручно. На прогулянці у безпечному місці вона бігає, грається, перед тим як йти додому, я їй про це нагадую і обіцяю, що ми покатаємося на качелях біля дому, на качелях катаємося деякий час і в кінці говорю, що останній раз і все, рахуємо до 5 і йдемо додому. Ось такий ритуал. Дитина стане старша, легше буде, а зараз терпіння і пояснення.

 

Вони в 2 роки реально мудріють. На очах. Як за помахом чарівної палички) От ніби ще вчора втікав у різні боки, а сьогодні спокійно сидить у пісочниці і бавиться. І ще я зауважила, що ота чемність, комунікабельність, слухняність дитини залежить від того, коли вона почала говорити. От почала дитина говорити -- з нею уже можна домовитись. В мене старший почав говорити в 2 і 2 місяці, то до того був просто некерований, а менший вже в півтора року говорив, то ми були на морі, коли йому було 1р. 10 міс -- то вже про все могли домовитись: що хочу, що не хочу, куди хочу (ми ще там на морі в лікарню з ларингітом злягли, то і в лікарні такий адекватний був, санітаркам щось розказував)

 

Мій малий почав говорити нормально, як для дитини, в 1р.4міс.Ходити самостійно в 9міс.3тижн., тобто на вулиці впав і сам встав Але впертість і твердість характеру не минули(2р.8міс.). Все по плану" я мама, а ти хочеш кричи- хочеш не кричи, все одно я- мама". Це єдине, що діє. Може і не конче добре, але хоч трохи діє.

 

Дмитрик почав зрозуміло говорити вже після 2 з половиною років. Але він - моя найчемніша дитина. Сергійко в півтора говорив реченнями, але на нього управа була одна: в слінг - і за спину - добре, що легенький, так і носила. Віруня говорити наразі не збирається, і її скрізь ну так вже багато, так вже багато...

 

Думала куди написати, вирішила сюди. Маю таку собі дилему - Антон просить двухярусне ліжко. В нього є конкретне побажання - синього кольору і з сходками-тумбою. Він обрав собі одну модель і пам"ятає про неї вже пів року. І це ліжко з дсп. Варіант синього деревяного ліжка йому не подобається "нє, мама, тільки моє". Деревяне і надійніше в екологічніше і т.д. От роздумую чи купити таке як я вважаю за правильне чи дослухатись до смаку дитини. Хто як б поступив?

 

може спробуйте зробити акцент на тому, що взагалі робите синочку величезний подарунок, бо купите йому саме двухярусне ліжко..Спробуйте достукатись до нього, пояснюючи що дерев"яне все таки краще. В принципі в ДСП не має нічого аж такого страшного, якщо воно якісне і добре закромковане, але ,звичайно, в порівнянні з деревом то небо і земля..
Ми якраз купили дерев"яне двухярусне ліжко, правда ще не поставили його дітям. Доця задоволена самим фактом - збулась її мрія про двохярусне ліжко, а яке воно - бачу їй все рівно)

 

ггг, я йому показувала фото дере"вянного повністю синього ліжка і то не підходить. Хоча, можливо йому "вперлося" в сходи-комод і він не може уявити їх із дерев"яним ліжком.

 

Може попитайте майстрів, і хтось зробить на замовлення дерев'яне, але cаме таке, яке хоче син.

 

можна ще піти до майстра разом з сином і попросити , щоб сказав, що зараз вони не мають таких матеріалів, можуть зробити таке то - ще цікавіше і ще краще, або щоб він подивився готове дерев"яне ліжко, чи йому сподобається в майстерні ІМХО !!!