така ж ситуація може бути і для офіційно влаштованої людини. я працювала офіційно, можу повернутись на свою посаду в будь-який момент, але на таку з/п(1600 грн)вже нема чого повертатись,хоча місце моє є, йди працюй
Може, але в крайньому разі, перший час можете повернутися і шукати щось краще. Ну або не повертатися, а зразу шукати інше
це ризик. А ще- хороший стимул, щоб не розслаблятися в декреті і не губити навички . Зрештою, вперше мені запропонували вийти на роботу- коли дитині було 10 місяців. Я не була готова ( хоча направду мала велике бажання вийти на роботу )_ обговорили вдома всі плюси і мінуси- і відмовилася.Моя ж коліжанка в той час вийшла на роботу- дитині було 8 місяців.
Це якраз те, що я писала вище. Коли кожен буде відноситись до роботи, як до власного бізнесу - буде нам щастя!
от- це з позиції найманого працівника. А тепер на ту ж ситуацію дивитися з позиції працедавця: а нащо мені такий працівник, за яким 3 роки тримай декретне місце, а жінка за цей час собі ще думає "виходити чи ні", а також- нащо мені працівник, який повертається на роботу з огляду на те, щоб просто "перебути і піти"
моя думка і досвід підказує, що хорошого спеціаліста таки частіше чекають з декрету і поступають і по людських і по державних законах з ним дуже порядно. Може, то в мене такий позитивний досвід.
ну от ще один бік медалі найманого працівника. Та не буде за вас ніхто дбати- ні держава, ні ніхто інший.І зараз ніхто вам не буде місце в садку шукати, як не шукали і 10 років тому. Це- ваші проблеми. Грубо, але так є
В мене є кілька знайомих, одна по договору працювала в багатій компанії, інша просто неофіційно, то все па-па, і ніяких домовленостей і обіцянок
ні, для мене - просто таки самопожертва. Не розумію все ж: для чого йти в розріз із власними інтересами і правами врешті-решт, щоб тільки задовольнити інтереси працедавця (вже колишнього). Значить була така домовленість. При чому не зовсім законна. І таким відношенням до себе ми і створюємо той грунт для не найліпшого відношення до нас з боку працедавця. Треба себе теж цінувати, дівчата.
Продайте якусь свою нерухомість, чи візьміть кредит, відкрийте маленьке пп з малим оборотом (бо до великого ще дорости треба), візьміть на роботу жінку, яка тиждень на місяць буде на лікарняному (а краще дві або три), дайте їй достойну білу зп. Візьміть на час її відсутності людину на підміну, заплатіть ще й їй (ми ж за чесність, чому хтось буде вам за дякую працювати?). Заплатіть всі податки, заплатіть їй лікарняні (то ж тільки 5 днів, подумаєш). Оплатіть решту видатків на виробництво. З того, що вам залишиться, довго будете офігівати Ще можна про окупність на дозвіллі подумати. За дискусію треба подякувати. Я для себе зробила багато корисних висновків.
Ну ви мене не здивували Хочеш водити дитину в садок=побудуй садок, хочеш нормально лікуватись і так далі=відкривай приватну клінікуРеалії життя
є кілька варіантів, як зробити це з найменшою втратою для двох сторін. Тільки наймані працівники теж хочуть бачити лише свою позицію, бо впевнені у своїй "безцінності". Хороший спеціаліст і так завжди знайде собі прилаштування.ТЕж банальний приклад: дві жінки- бухгалтера з однії сім ї. Одна, незважаючи на всі перепитії в комапніях-завжди "при справах", інша- у вічних проблемах
Добре, поставлю себе на місце роботодавця, хочу платити якнайменше, вимагаю від людини, щоб вона добре працювала за копійки, якщо не погоджується - пригрожу, офіційно не оформлю бо мені не вигідно. Але я ж таки усвідомлюю, що такі умови працівнику не подобаються, і він всеодно шукатиме щось інше, то чого ж дивуватися, що в один прекрасний момент він звільниться
На диво я тут з вами частково згідна! Ситуація така: в чоловіка на роботі бардак, відпустки не даю, з/п в конвертах і т д. Але платять стабільно фіксовану суму. Є такі олені які конкретно з того користають. Один такий постійно ходить на лікарняне і постійно підставляє мого чоловіка бо вони працюють в парі на зміні. Нема одного інший працює за двох. А фірма далі чемно йому платить(2 тижні вдома, 2 на роботі. Мій чоловік 4 тижні на роботі.Отримали з/пл однакову). Куди дивиться відділ кадрів якому приносять однакові лякарняні(діагноз лікарка, к-ть днів). Куди дивиться директор який платить свої гроші.... Всюди треба мати міру
трохи не так: хочеш працювати- подбай про те, щоб твої проблеми не стосувалися постійно працедавця. Або знайди роботу, де рівень зарплатні дозволить оплачувати при потребі няню; або підключай родичів, або шукай роботу, де сам відповідаєш за себе. Людський фактор і можливість взаєморозуміння із працедавцем ніхто не відміняв. Але, як свідчить практика, це потім входить у систему і починаються зловживання.
Будучи на лікарняному, можна теж знайти час попрацювати - вдома, забігти на пару годин на роботу. Це залежить як організована та робота на фірмі, ну і свідомість працівника.
Якщо я роботодавець, в моїх інтересах платити працівникові рівно стільки, щоб він не шукав паралельно кращого місця, а віддавав свої зусилля на благо мого підприємства. Звичайно, йдеться про висококваліфікованого працівника. Нікому не вигідно платити копійки і вимагати якості і високої віддачі. Якщо це не так - роботодавець довго не протягне.
Та нікуди не дивиться, бо самі ж пишете є фіксована сума та й усе, ім те лікарняне до одного місця, а от керівник мав би придивитися до такого працівничка
