Так- у Франції добре мамочкам промили мозги про користь яслів. Я тому Європу ну геть не ідеалізую. Для мене прикладом в тому всьому є хіба Азія, і то не вся. Реально- я в Таї взагалі не чула плачу їхніх дітей. Та там з ЗП тяжко. Короч треба нам стати прикладом і хорошого генофонду, і достойного життя.
Ну а що є випадки, коли реально відбиватися приходиться від тої державної допомоги? Та ясно що допомога призначена лише потребуючим. Як я маю добру зарплату, то мені держава нічого не платить і субсидію не дає і т.д. Та ви ніколи не зрозумієте мотивів іншої людини, не треба дивуватися. Аби робили свою роботу, а вже чи заради стажу, чи може аби просто розвіятись і вдома не сидіти - яка в принципі нам різниця?
Ну як вам сказати. Не зовсім. Можна прописати в квартирі бабцю інваліда і все пучком: за комунальні платять вже мізер всі, хто там живе, по факту. І таких прикладів море-океан. Ну і, як вже чесно дивитися, якщо реально потребуючим платити ті пільги, то їх не так і багато. Ті ж самі бідні бабці мають переважно дітей, які їм мають допомагати, а не кинути вмирати з голоду, мають родичів. Я розумію, що так всім легше - списати все на державу і най сі діє Божа воля. Але так є не добре. Якщо ми хочемо щоб наші діти жили краще, то треба думати про те, як покращити економіку, а не як урвати собі шматок халявки.
Поясню на такому банальному випадку. Після Революції десь тиждень-дів поїхали ми до себе на села. Зібралася молода компанія (30-35 років), всі такі піднесені, всі так горять бажанням змінюватися. Каже наш кум: "Все, більше ніяких 20 гривень дільничому за липовий лікарняний" Всі підтримали, ура. Потім трохи подумав і каже: "Але ніф..га не вийде, от треба буде бульбу копати, то треба десь довідку взяти, щоб з роботи відпустили". Розумієте, про що я? Внески платять всі, але хтось користає з них чесно і за потребою, а в когось бульба. (Я йому свою думку про копання бульби висловила, не знаю, чи змінилося ставлення). Випадок другий. Молода сім'я, вона не працює, він на мінімалці, але має зп в конверті, досить непогану. Загалом фінансовий стан сім'ї добрий. Народжується дитина - мама йде подавати на підвищену допомогу(це коли ще були ті виплати), субсидії на оплату послуг. Гроші ж зайві не бувають. Є бажаючі накинути тій мамі зайві 1000 грн зі своєї зп 3000 грн? На бензин Випадок третій - я вже писала про пенсіонерів, які здають житло і мають пільги на його оплату. Пільги - то ж не просто "пенсіонер платить менше", це треба різницю взяти з бюджету і оплатити повну ціну. Про працюючих мам. Знаєте, власна справа - то не благодійність. Благодійність може бути хіба з результатів тої справи. І якщо мені колись вдасться мати власну справу,я буду в першу чергу дбати про її прибутковість. Є певний обсяг роботи - його треба виконати, а чи буде то робитися, коли дитина збоку цицьку їсть, чи коли вона в садку, мене по великому рахунку не має хвилювати. Ключове останнє.
Дівчата, щось почитую тему і якось так млосно на душі стає.. Таке враження складається, що в нас реально є прірви у сприйняті реальності, і враження, що деякі дописувачки живуть у різних державах. Дивуватися дуже немає чому - адже кожен мислить в межах свого світогляду, досвіду, оточення. І я не планую когось переконувати, але й не можу зрозуміти крайнощів. Почну з кінця. Щодо того, аби відмінити соцзбори і, відповідно, виплати. Чому так важко зрозуміти, що від цього свідомість не зміниться - бо то ж наче накрити баняком какашку посеред хати, і вважати, що тої какашки там нема. Вибачте за грубе порівняння, але так воно є. Цим досягнемо тільки того, що люди, котрі справді потребують державної допомоги, вимруть. А це вже - закони джунглів. І чи відомо вам, що у цілому цивілізованому світі соціальні виплати є? Тому, що ознакою цивілізованості суспільства вважається ставлення до незахищених і непрацездатних верств населення. Інша справа, що механізми такого соцзахисту у різних державах є різною. Але допоки не буде системних змін в тч у свідомості громадян, котрі не захочуть зловживати - ніц не буде. Біля кожного наглядача не поставиш. А від оцього я в ауті взагалі І це пише жінка, то ж чому ми дивуємося від чоловічого сприйняття? Ну та, от тупі в нас жіночки. Обирають собі професію, і навіть не думають, чи в них буде в майбутньому можливість днювати і ночувати на роботі. І як це вона не може передбачити, що в неї не буде бабів-дідів на підхваті, аби на лікарняний не виходити, чи чим думала, коли собі чоловіка небагатого обирала, аби на няньку вистачало і тп. Знов - джунглі. Так наші діти - наші проблеми. Але в цивілізованому світі є розуміння - що діти є майбутнім нації, і тому попри певні особливості жіночої робсили жінкам-мамам стараються йти на зустріч, з поваги до їх значення для суспільства. А що в нас - та як вона сміє виходити на роботу, най си шукає позмінно/частково/віддалено - не інакше, а чо я маю за неї роботу робити як вона на лікарняному - і то фігня, що часом всі у офісі роблять роботу за якогось тупого ледачого родича шефа, але ж тут і не пискнуть - бо ж бояться, що звільнять, тобто це нормальніше, аніж підстрахувати колегу, в якої проблеми. І ЧОМУСЬ абсолютно не викликає обурення те, що чомусь роботодавці абсолютно не думають про те як організувати працюючим мамам умови для праці, як це є в цивілізованих країнах, що чомусь в нас роботодавці прагнуть навантажити одного працівника по самі помідори, аби поменше платити (хоча на "критичні" ділянки, коли термін виконання великого об'єму роботи впирається мало не в кожну хвилину виправданим має бути кілька працівників, які будуть цілком взаємопідмінними - чи варіант, що мужчина може захворіти і теж станеться завал неможливий, хоч і менш ймовірний?), чому зп в нас такі, що жінка виконуючи високоінтелектуальну працю не взмозі найняти собі няню і самій не ходити на лікарняні? І ще може бути купа всяких чому. І давайте не будем зараз говорити про якісь крайнощі, коли жінка шахраює з лікарняним, чи цілий рік по 2 рази на місяць на лікарняному - нормальна знатиме, що варто продовжити декрет по стану здоров'я дитини. І яка різниця комусь скільки і хто в декреті сидить. То кожній жінці самій вирішувати. У багатьох напрямкам аби ввійти в курс справ 3 роки в декреті не є катастрофічними. Інша справа, що у нас - джунглі, бо ж то проблеми хіба тієї жінки і клопіт роботодавцю. Щодо того, з чого почалася дискусія. У нас просто неймовірне бажання в народу віднайти винного у сусіді. Хто винен - ІТ, працюючі пенсіонери і тп. Але не система, яка склалася у державі, суспільній свідомості. Пофіг, що бюджет розкрадається, що в нас абсолютно умовна але явно не ринкові механізми регулювання в економіці, що в нас абсолютно недієві системи оподаткування, не функціонують програми розвитку регіонів, галузей і що інвестиційний клімат несприятливий і тп. Бо нашо думати про високі матерії як можна наїхати на сусіда, пра? З тим, що в нашій країні реально реалізуватися лиш був би мозок і вміння - то чого ж в нас тут так в загальному зле, браття? Чи може то в нас повально тупий нарід з окремими винятками? Я аж ніяк не заперечую важливість наявності мозгів, наполегливості, саморозвитку, відповідального відношення. Але заперечувати важливість впливу середовища - абсурдно. Ми залежимо від обставин як квіти, котрі можуть рости у саду, чи згоріти у пустелі. В гармоній державі мають розвиватися різні сфери, і люди мають право реалізовуватися там, де бажають. І то не тішитися тре, а плакати, якщо заради бабла людина полишає справу за покликанням, ще й іншим кажуть - ну хто тобі винен, що ти й далі в тій освіті працюєш, приміром. То насправді дикі прояви збоченої моральності середньостатистичного українця. Всіх має тубувати такий дисонанс, а не викликати зневагу до тих, хто не бачить виходу у пристосуванні задля грошей. Бо це не змінить ситуації в країні. А отупіла з часом від бездарів у освіті країна в жодній галузі не зможе давати добрих результатів. Щодо цього Держава не є міфічною істотою. І в держорганах працюють вихідці з суспільства. І якщо у суспільстві панують підходи описані у процитованому дописі - як ми можемо сподіватися на інакші дії "на горі". Ми прийшли до того, з чого починали - ми чекаємо на те, що хтось має прийти до влади, і тут нам організувати файне життя. Але допоки свідомість не почне мінятися знизу - зверху ніц не зміниться, а не навпаки. І колись в розвинутих країнах до того й прийшли. Махінатори і злочинці є всюди, різниця лиш у масштабах.
ага, а ше в Таї, батьки спонукають дітей до проституціі, оскільки це приносить стабільний дохід в сім'ю. І це не стереотип, а цілком реальні ситації, і зовсім не поодинокі випадки.
Я зануда, пішла читати про оподаткування зарплати. Остаточно впевнилася, що з таким розклАдом рядовий пп здохне, якщо буде тягнути працівника, який не гребує лікарняними. То реально з суми лікарняних підприємець ще має оплатити ЄСВ від 37 до 49%?
Тоді вже й відпустки нехай всі беруть за свій рахунок, бо пп здохне... На практиці, власне рядові пп дуууже рідко оформляють лікарняні. В основному лікарняні присутні на великих підприємствах і державної власності. І, треба пам'ятати, що кожен працівник, який сплачує зі своєї зп ЄСВ, має право на соціальні виплати. І взагалі, податкове навантаження на підприємство, це не вина працівника який не гребує чи гребує лікарняними. ПП оплачує тільки перші 5 днів лікарняного.
всі ваші випадки - це конкретно приклади зловживання через занижену моральну планку в людини, через отой брак чисто людської совісті і кивання на сусіда, що от всі так роблять, то й я. Лікарняний на бульбу - шо за прикол такий взагалі?.. Де працюють ці люди? Механізми призначення соц.допомоги є в нас адекватними і розрахованими на потребуючих. Тому давайте з себе починати і зі свого оточення, а не зразу відміняти декретні, лікарняні, субсидії, виплати по безробіттю, інвалідності і ін. офігіваю! Та подивіться навколо - майже всі працюючі жінки - МАМИ. Уявіть, що з народженням дітей на кар"єрі не ставиться хрест.
тому на ПП лікарняних і не жалують. Тобто- офіційно працівники там не хворіють . А якщо реально будуть постійно відсутні- керівництво просто попросить звільнити робоче місце . працедавцю різниця є. Для того, щоб це зрозуміти- спробуйте самі створити своє підприємство, дати білі високі зарплати, працювати з урахуванням і дотриманням усіх соціальних норм- і ось тоді можна буде про щось говорити конкретно. --- дописи об"єднано, Mar 12, 2015 --- проблема в тому, що значна частина жінок після народження дітей роботу розглядає як можливість вийти з хати, за яку ще і гроші платять. Ходити на роботу і робити кар єру- різні речі. Ті, хто роблять кар єру, забезпечують тили і особисто не сидять дійсно на лікарняняних і не вимагають відпустки саме у зручний для себе час і ще багато нюансів. Працівниця ж, яка просто ходть на роботу, особисто і мені не була би в плюси.
не погоджуюся. Тили тилами, але є випадки, коли хвора дитина без мами не буде. Мені здається, тут трохи плутається поняття робити кар"єру і трястися над своєї посадою, щоб тільки в немилість не попасти, бо, бачте, жінка при дітях. на то є рішення. Не влаштовує працівник - думайте, як звільнити і взяти на його місце іншого. До речі, чоловіки теж буває ходять на роботу аби ходити...
Так за це і йшлося в цій темі з самого початку. Навіть ті, які ходять на роботу аби ходити - кричать, що їм мало платять. Візьміть будь-яку держ установу. До обіду кава, почесати язиками, обговорити серіал, а там година обіду, а там ой на базар треба, а мамі подзвонити, ой вже пів до п"ятої, ну то я йду збиратись. "Запарки" аж два рази в місяць, але зарплата мала, надбавки зняли. Працюючи на керівній посаді (не в держ установі) мала постійну проблему з мамами на лікарняних. При цьому, що дома обидві бабусі, то одна кашляє, то друга смаркає, то бульбу садити, то підгортати, то кропити, то викопувати, то вікна мити, то в мене Паска, то Різдво, то праздник, то на море, то в чоловіка відпустка, то мама в лікарні, ой забула в мене ж 10 днів за двох дітей не використані - пропадуть!!!Але в кінці місяця, коли премія виписувалась на колектив, вони перші кричали де???а чого так мало!! а ти маєш "любимчиків"!!!А ми будем жалітись! Коли доходило до звільнення, то погрожували судом як мами неповнолітніх. До сьогодні переконані, що я з ними несправедливо поступила
знаєте, у цій темі добре прослідковується різниця між дописами тих, хто сам спробував бути працедавцем ( чи працює у сімейному бізнесі, де власниками є батьки чи чоловік) і тих, хто все життя працює як найманий працівник. . У мене складалося так, що я весь час була найманим працівником, а мій чоловік- навпаки- працедавцем ( працювали і працюєм у різних напрямках та в різних компанія, я могла лише неофіційно йому допомагати в певних питаннях та власним бажанням). ТОму прекрасно розумію обидві сторони. Прямо кажучи: я в декрет з п-ва не йшла, звільнялася . Тому що розуміла, що в умовах тепереішнього ведення бізнесу, моєму працедавцю це невигідно. ТОбто- звілнялася без 100% впевненості, що повернуся на те ж місце. Ну але склалося так, що повернулася. ПРацюючи, я розуміла, що мої сімейні проблеми- вони ніяк не повинні стосуватися працедавця. Чисто по людськи деякі питання завжди можна було вирішити. Але ніхто би не тримав людину, обов язок якої є бути на роботі постійно, входячи у її положення і оплачуючи лікарняні і інші речі. Тому що вигідніше взяти працівника без цих самих "проблем". Коли деякі сімейні речі в певний момент "переважили", і я вже сама почала бачити, що зловживаю ( бо саме в той момент треба було і дитині більше часу приділити, і не було можливості поруч тих, хто би підстрахував-забезпечив тили ), і це уже тихо не подобається керівництву - просто теж звільнилася і зайнялася іншими справами, при яких не залежу від працедавця.Діти виростають- змінються вже обставини і тоді знову вже можна по іншому планувати свою роботу. Хоч продовжуй сам працювати, хоч- виходь як найманий працівник. У мого чоловіка в компанії також не було жодної молодої мами- тому що специфіка потребувала повної віддачі. завжди була можливість узяти дійсно спеціалістів і без зайвих проблем для працедавця. Був один єдиний випадок, коли бухгалтер попросила узяти на роботу свою доньку- і це була найбільша помилка. Бо клопотів більше- ніж віддачі. Є певні посади, які передбачають можливість дистанційної праці в той чи ніший момент ( той же бухгалтер при потребі може кілька днів вдома працювати, той же ІТ працівник). Але неможлива постійна відсутність того працівника, на якому зав язаний певний вид робіт . НЕ зможе працедавець постійно терпіти відсутність по лікарняним технолога на виробництві, офіс -менеджера чи навіть того ж менеджера на певній ділянці. Та і інші працівнки будуть не в захваті від того, коли на них перекладатимуть частину робіт відсутнього. ТИм більше, в умовах, коли сьогодні в Україні на 1 робоче місце 30 претендентів- умови диктують працедавці.
В мене на роботі колишній, була працівниця, не особливо загружена роботою, але вважалася дуже цінною. Зарплата теж достатньо висока і біла. Фактично до останнього була на роботі, пішла в декрет, і через півроку вийшла. Той період її обов"язки виконували всі потрохи. І чесно кажучи ніхто не фукав, особисто я розглядала це навіть як додатковий досвід. Але в такій ситуації був збіг факторів: і керівництво не проти було і зацікавлене навіть, і людина розуміючи, що втратить велику частину доходу вирішила і далі працювати, і колектив хороший, підстраховував в разі чогось.
. Та і взагалі на державних роботах. Зачасту, саме тому їх і тримаються ( попри нарікання на мілі зарплатні), бо є можливість без проблем йти у законну відпустку і у законні лікарняні скільки хочеш раз. --- дописи об"єднано, Mar 12, 2015 --- ключове слово- "через півроку"
почитала і занавєс Я не подаю на пільги і так далі бо реально зхарюся бігати за тих пару КОПІЙОК Я хочу йти працювати, хотіла ще коли молодшому було 2 роки! Я мовчу що мене держава не утримує і грубо кажучи я змушена сидіти на шиї чоловіка або заробляти самостійно(для мене жінка в декреті-це "киданута" особа), вона навіть не може моїй дитині виділити місце у садочку щоб я йшла працювати! Куди діти дитину???????????Я серйозно! Як я маю йти працювати(ну щоб не сидіти на шиї держави, хоча зараз я і так не сиджу. І чесно вже не хочу....на цю тему завжди багато дискусій) До чого то я? Готова відмовитись від усіх цих виплат від держави(900 грн), нехай знайде мені місце в садочку м Винник(возити дитину кудись в інше місце не підходить) і я вже йду до праці. Однозначно що з моїми планами я зароблю більше ніж 900 грн
оце самосвідомість! А на моїй компанії було багато молодих дівчат і відповідно всі ходили в декрети прямо табунами. На місце декретчиць брали нових працівників, потім їх вводили в штат, бо компанія розширялась. Декретні в нас були пречудові, бо зарплати великі і білі. І жили ми так щасливо і дружно! Правда, тут треба врахувати специфіку компанії - велика, міжнародна, з дуже хорошими показниками прибутку. Їй було не шкода, напевно тих грошей. Головного бухгалтера, правда, після виходу з 3-річного декрету фінансовий директор з гол.офісу на роботу прийняти не погодилась. Та не пройшла тестування. Вирішили справу зі звільненням менш-більш полюбовно. На її місце взяли людину по співбесіді. Теж жінку, 35 років, заміжню, але без дітей. Вона, до речі, постійно відпрошувалась і брала відгули в рахунок відпустки (думаю, по стану здоров"я щось), але робота робилась. та то обов"язок всіх працівників в їх робочий час. та ладно, люди не роботи.
так, тому, що людина дорожила своїм місцем і зарплатою, мала б мінімалку, то не спішила б. Плюс дитина ж і справді маленька, бувало так, що все ж змушена була і по лікарнях і вдома бути, то нічо ми якось входили в положення , хоч вона і на двох стільцях сиділаТаким вона два рази від нас в декрет ходила і нічо, щаслива мама, яка все встигала --- дописи об"єднано, Mar 12, 2015 --- Але погодьтесь, якщо до декрету ти працюєш, по договору, на чорно, і йдучи в декрет, розумієш, що повертатись нема куда, то якось теж не тойво --- дописи об"єднано, Mar 12, 2015 --- Нічого собі, то типу вона втратила кваліфікацію?
це не самосвідомість. Просто працюючи найманим працівником, я щодня бачила і паралельну реальність - що означає бути працедавцем
