Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? звичка , мабуть. Це буде до того часу , поки Ви не познайомитесь з мужчиною, який Вам сподобається ( або Ваш колишній чоловік буде мати нові відносини з іншою жінкою). Коли зявиться нове почуття.... і на цей "тупік" що є зараз, подивитесь іншими очима .
Вибачте, що напишу давно забуту істину, але "Час найкращий лікар". Потім може стане легше, може не стане. Оприділитись потрібно що потрібно для вас. Можете зійтись і спробувати ще раз,хоч вже і розлучені. Може якраз вийде щось, якщо не вийде, потім набагато легше відпускати. А відпустите і почнеться гарне, кольорове життя. Успіхів вам і усмішок побільше
Спробувати то можна, але треба бути обережною , важати на дитячу психіку, бо для дитини нічого доброго коли батьки перманентно то зходяться, то розходяться. Коли діток не має можна бавитись у "Санта-Барбару".
Маю,що написати і я в цій темі з власного досвіду... Розлучились ми з чоловіком 2 роки назад. Ініціатором розлучення була я. Скажу, що період розлучення був для мене пеклом...було все, погром у квартирі,розбиті плазми,погрози...Добре, що його батьки жили поруч...Бо можливо і підняв би на мене руку,хоча такого ніколи не було,але в той момент я побачила,що означає"людина в стані аффекту",я дозвонились до його мами, батьки приїхали і забрали його. А я в паніці зібрала речі і поїхала до мами в інше місто. Потім були погрози,що дитину відсудить,які мене доводили до істерики і ще багато чого...з огляду на всі ці події,я думала,що життя він мені не дасть, але після розлучення пройшов час і життя налагодилось На аліменти я не подавала, мені нічого від нього не було потрібно після всіх скандалів. Дитину він забирав на вихідні регулярно, але десь аж за пів року, коли всі заспокоїлися. А зараз пройшло 2 роки, ми спілкуємось як цивілізовані люди...обговорюємо всі питання,що стосуються дитини, радимось щодо подарунків для малої, щомісяця дає гроші на дитину, кожні вихідні забирає малу до себе, я б ніколи не змогла подумати, що ми зможемо так спілкуватись. Так що, дівчаточка можу сказати, так час лікує, але все залежить ще й від адекватності колишнього подружжя, різні ситуації з нами трапляються, але перш за все необхідно залишатися людьми...дуже важливо, що ми вберегли дитину від наших розбірок, не налаштовували дитину один проти одного, ми змогли переступити через все і залишитися насамперед відповідальними батьками...
От кажуть час лікує, може й так, але коли пече в грудях, комок в горлі, сльози просто самі ллються, жодні слова не допомагають! Коли в один момет життя стає іншим, порожнім, самотнім, темним важко повірити, що це минеться! Буду чекати, вже лікар (час) в дорозі! Хоч би не Затримався! Дуже його жду!!!
Можливо я трішки оживлю цю переписку.... Мене цікавлять думки дівчат , які розлучилися... Як ви почуваєтеся, де знаходите сили для життя, чим себе займаєте? Чи стало вам легше?
Якось воно мені звучить... По собі - мені не потрібно було знаходити сили на життя, нормально почувалася. Звісно, розлучення - процедура не з приємних, але я сама того хотіла. Нормально собі потім жила, спілкувалася з друзми, працювала. Декий період реально ловила кайф, що сама, на тему "хочу - халву ем, хочу - пряники".)) Можливо, мені було легше, бо в нас не було дітей.
Я розлучилася п"ять років тому, три роки вже з іншим чоловіком. Я багато не знайомилася, спочатку просто відпочивала, потім була якихось кілька знайомств, так, було легко, може, тому, що й нікого не шукала, щоб заміж, а просто знайомилася для спілкування, а там - як получиться. Менше ніж за рік я познайомилася з теперішнім чоловіком, рік ми зустрічалися на відстані, а потім я таки переїхала до нього.))
Так радісно таке чути)) Що життя все ж таки налагоджується) Скажіть, ще таке..чи у вас не появляються проблеми такі які були з першим чоловіком? Чи все зараз у вас добре?)
Я не розлучилась, я розійшлась. Але моя історія - то мильна опера. Була. Ага! Розказувати про самопочуття, заняття і душевний стан - то для мене задовго. Я ще до того часу спілкуюсь з колишнім В порівнянні з минулим роком: так, стало легше. Але все одно ще немає того полегшення, на яке чекаю. Хоча то вже з іншої опери, яка називається: "Я лінива"
Кожна така історія схожа і все ж таки різна але життя налагодиться не само,а треба того хотіти і щось робити. Ну, і важливо простити і відпустити так правдиво від усього свого єства, бо інакше буде воно себе проявляти в житті здебільшого не добре.
Так чи інакше легше стає однозначно!!! Ще важливим фактором є те, хто був ініціатором розбігтися, йти самому часто легше ніж залишатися! Я неймовірно вдячна своїм кузинкам за порятунок від болісного розставання!!! Вони вже довгий час є волонтерами, і не кажучи мені що до чого, взяли в госпіталь до поранених!!! Мене відпустило одразу! Подальша історія, то уже в іншій темі, просто хочу сказати дівчатам, які зараз переживають втрату, життя продовжується! Воно не має ціни! Не витрачайте його на страждання! Нехай це звучить банально і пафосно, але "з пісні слів не викинеш", врешті всі до того доходять!
Ой, дівчатонька!..ще недавно і я шукала порятунку в книжках, журналах і на форумах "Як жити після розлучення?".. після двох років подружнього життя мене вагітну на 7 місяці чоловік довів до такого стану що я зібрала манелі" і пішла від нього..і вже на другу ніч він спав з іншою на нашому ліжку... чесно ..жити не хотіла...все собі уявляла як він зраджує...і в судорогах рвала подушку поночам...більше обідно за дитину було...що вибрала йому такого батька...на 8 місяці я народила... і тоді мало по малу ставало легше...правда зривалась по ночах ще довго...десь через рік почало відпускати...синочок заповнив ту пустоту повністю..він моє чудо! на зустрічі з друзями часу було мало... чоловік про дитину нічого і чути не хотів навіть не питав як назвала...хоча дитину казав хоче....робив свідомо.... ми не спілкувались взагалі ... коли дитині виповнився рік нас розвели в суді... А через два місяці після розводу, вже "колишній чоловік " прийшов миритись...сказал що погуляв і зрозумів що кращої не знайде...і хоче виховувати свого сина..що ми сім"Я...і я його підпустила до себе і до дитини щоб дати нам час розібратись...(вже 3 міс пройшло)і щоб син тата бачив... і зараз в мені бореться два почуття любов і ненависть...я запуталась...довіряти я йому не зможу більше...але віри в те що зустріну іншого чоловіка і він буде чимось кращий-дуже і дуже мало.... я не знаю що мені робити...
Після ТАКОГО в мене не стояло б питання Я б вигнала до чортів собачих! ІМХО, він має якісь проблеми, про які ви не знаєте і тіпа не має куди діватися от і прийшов. Може, подружка вигнала.
Це все питання часу 3 місяці це мало щоб щось вирішити хай з малим спілкується ви трохи почекайте його вчинок жахливий і ви мусите на 100%його пробачити щоб того постійно жаху не згадувати живучи далі зним
Навіть якщо Ви й не зустрінете нікого (а я впевнена що Ви заслуговуєте зустріти справжнього чоловіка і люблячого тата Вашій дитині), то краще бути самій ніж з таким аби-яким. Люди не змінюються, якщо він навіть не цікавився як звати Вашу дитину, то про що можна з ним говорити, він Вас кинув в один з найскладніших періодів для жінки, перед самими пологами, він не відчув що таке недоспані ночі, не знає коли в його сина прорізались перші зубчики, коли він сказав мама, коли вперше зробив самостійний крок. І він це все пропустив не тому що не міг, не тому що був на заробітках заради Вашого кращого майбутнього, не тому що був на війні, не тому що хворів, а тому що був з жінкою, з якою Вам зрадив. Подумайте добре, і не будьте з ним з відчаю що вже нікого не зустрінете!
