Мені в перший рік ніхто не помагав і всі приходили в гості, мама приїжджала раз в місяць-півтора і якось, навіть, в голову не приходило щось її просити помогти, бо вона хотіла побавитися тих пару годин з внучкою. Від свекрів я допомоги не хотіла, а вони і не пропонували (жили 150 метрів одне від одного). А зараз, коли малеча підросла і ми живемо разом зі свекрами, то бабуся-свекруха ввечері може і казку почитати їй і погуляти час від часу. Я їм за то вдячна і бачу, що вони малу люблять. Мені більшого не треба. Деколи образливо, коли прошу посидіти 1 год з дитиною, поки збігаю по справах з чоловіком, а мені відмовляють, але не роблю з того біди. --- дописи об"єднано, Feb 6, 2015 --- Ви знаєте, я коли була мала, ну, як мала, вже дівка 16-17 років))) То часто чула від мами фразу: "Ти колись захочеш, щоб я з твоїми дітьми посиділа, а я не буду" І так вона вкорінилася мені вголові, що я ні разу не просила в мами допомоги, швидше свекруху попрошу і, навіть, як вона відмовить, обіди не буде, а якби це зробила мама, то напевне було б боляче.
В мене інакше: свекруха (живемо з нею), не горить бажанням з дітьми побути. Відповідно, ми й не просимо, бо знаємо її ставлення. А на маму, я практично завжди можу розраховувати.
Аааа, не робіть такого. Або робіть, то ваша справа, але то такий напряг. В мене мама така: стає і демонстративно, задерши носа, йде і робить щось по дому. Мовчки, щоб підкреслити свою зневагу до моєї "неряшливості", ггг. Я часто навіть не розумію, чого на мене дуються, а потім виявляється, що я мала вже і зараз валити на кухню мити посуд або подавати їсти. Свекруха ніколи такого не робить, хоч їй вже 69 років, я до неї приїжджаю вгості, і якщо їй треба допомоги, то вона приходить і просить зробити то, то і то. І їй явно не є супер легко робити щось по дому, але вона знає, що добровільно я не піду варити п'яту страву за день, то є її бажання - куховарити з запасом на 5 чоловік, і я їй поможу, коли мені скажуть конкретно, що і як зробити. Конкретно в тій вашій ситуації я на місці свекрухи зробила б такий висновок: пішла мити посуд, то може вона любить його мити, або не любить, коли хтось сторонній є на її кухні. Якби хотіла допомоги, щось би сказала. Добре, що в мене дівки, бо я була б дуже недалекою свекрухою.
як це хай розказує????? мене особисто зачіпає таке....взагалі мені не подобається брехня, ще й з моєю участю! Класно Вам! Мою бабцю теж невістки люблять, бо завжди старається допомогти і не пхається не у свої справи))) цілком згідна! власне, , в садочку вихователі роблять зауваження, що дитина не хоче їсти самостійно. Тиждень часу я його в дома муштрую....а потім за якийсь один день в свекрухи-все вертається назад. Я розумію що рано чи пізно, малий буде їсти сам, але з її "допомогою" цей процес затягується. А! забула! я ще й погана після того) для малого, бо нехочу годувати. Ну це все таке дрібниці. Ясно, що в житті є більші і глибші проблеми ніж вияснювати відносини з свекрухою. Тут Кожен висловлює думки, щодо своїх бабусь, і кожен все-рівно лишиться при своїх думках! На мій погляд дуууже велика рідкість коли невістки є добрі для свекрух і навпаки. Я б тішилась і певно теж нічого не вимагала від такої свекрухи, адже вона і так би все робила, як мені підходить!
ну та чого? І донці я буду допомагати по мірі свого бажання Не відкидаю, що з часом думка зміниться. Але зараз би допомагала на стільки, на скільки мені було б це комфортно. два синочки і одна донечка. Так що, Бог дасть, буду і свекрухою, і тещею.
Та ні, я не демонстративно, мала на увазі, що як йду робити, то мало ж бути ясно, що йду прибирати. Ну але то таке, моі мухи, я не можу сидіти цілий вечір балакати, знаючи, що на кухні брудно. Люблю зробити і мати спокій. Може я тому нн можу отак взяти і іі просити таке щось, бо вона була моєю вчителькою і мені якось дивно казати ій-помийте будь ласка посуд (це типу так- що ви тут сидите, ану до роботи), коли вона жваво бесідує. Тому і сама йду.
То вже цікаво Але все одно - треба вчитися просити, ну і вчитися нормально сприймати відмову. Ви самі внутрішньо перейдіть з моделі стосунків "моя вчителька" на тип стосунків "мама мого коханого чоловіка", а там побачите, чи щось зміниться. Бо направду, в тій ситуації з посудом все дуже неоднозначно.
Та ясно, що неоднозначно. Я впевнена, що вона просто навіть не подумала, що то можна зробити. І то не зі зла і не спеціально, просто так, але власне це мені і не подобається А насправді я рада, що ми далеко , бо як ми в неі, то вона якраз зовсім не соромиться мені понадавати купу домашніх справ, я то відчула перший раз, як ми приіхали звідси взимку і вирішили пожити ті 2тижні в неі, бо ж в Брюховичах нікого нема, а прихали ми побути з нею ж. Чи я почну просити? Може.. Але просити помити за собою тарілку? Смішно трохи. То ж не мала дитина.
та може свекруха не вважає, що бреше. скажу по секрету)))) для того, щоб мені все підходило, я багато над собою працювала і заради того, щоб вберегти свої нерви і наші добрі стосунки, на деякі речі змінила погляд і далося це мені зовсім непросто.
І мене бабця вибавила. Проте мені набагато комфортніше, коли моя свекруха приїздить до внуків просто посидіти, побавитися, а не помагати. Ну, от не знаю чого так. Не люблю ні коли пхаються в виховання, ні в гОршки (посуду)), ні в закутки, ні в шафу, ніде... На рахунок вигуляти дітей, то я б собі місця не знаходила. Та й я сумніваюсь що свекруха дала б раду з візочком, а ще як дати в нагрузку старшого, коли з тим візочком не те що ходити-пргогулюватися, а гонити тре як пропеллер)), то взагалі. Тому певно вона не пропонує, а я і ніц не маю проти. І я собі так думаю, коли б я знала в майбутньому наприклад, що моїй невістці потрібна допомга в приготуванні їжі, я б приготувала те, що їй потрібно і привезла. То не всі люблять, коли мама-свекрі риється в баняках, мисках, господарить на кухні т.п. і я це дуже розумію. На рахунок іншої допомоги, то тільки питати невістку. Бо всі невістки індивідуальні і якшо є бажання допомогти, це має бути дійсно допомога, а не "ведмежа" послуга.
ну то має бути хіба якась "недалека"....ну бо як, не допомагаючи, говорити протилежне, і ще вважати себе правою? Ви знаєте, я замітила, що з роками дійсно, більше закриваєш на щось очі, ніж розумієш. То ше дуже все від характеру залежить. Є такі люди шо їм по барабану, шо там біля них робиться, а є такі шо готові горло перегризти, тільки дай повід. Якшо по чесноку, то з моєї "свекровьї" можна роман писати, бо всяких таких ситуацій за 12 років стільки назбиралось. Спершу вона мені дуже подобалась, а з часом до мене дійшло шо то все обгортка і те ставлення не щире. Скільки я про себе всього нового взнала від людей і родини.
О,то Ви 100% попали в яблучко, я як знаю,що свекруха має наприклад на ліпити вареників в себе вдома,то свято для мене,но коли я чую,що вона приїде до нас їх ліпити,мені вже нічого не хочеться...просто вона в мене такий холерик,все летить,б'ється і т.д.,а я ж така,що люблю щоб в мене всі фасади,вся підлога були в чистоті,і за тим дивлюсь дуже...але я розумію,що маю десь чимось поступатися,їй хочеться зробити приємно,вона ж не має ціль - заляпати мені кухню...то як до нас приїжджає,я себе морально налаштовую та й все...а ще,раз я їй натякнула,так мимоволі,що от я по прибирала,будьте будь ласка,обережні...то вона дійсно старалась,не розкидала все...але все одно краще коли все робиться на своїй кухні)
100% моя так і робила, за що я їй була (і є) дуже вдячна вона і зараз їсти привозила, як моє дитя розхворілося і безперервно висіло на циці майже тиждень от я якраз з тих людей, які не люблять, коли порпаються у них у шафах (чи ще десь) і я в свій час не давала свекрусі мити підлоги, хоча вона рвалася кілька разів на рахунок майбутньої допомоги мамі своїх онуків - 100% допомагатиму, якщо матиму можливість (в плані - буду рухома і адекватна) бо як робиш для когось - це виглядає так: прийшла, зробила (чи принесла), пішла додому і живеш, як жила для молодої мами трохи по-іншому (бо все життя впродовж перших місяців нагадує коловорот із догляду за дитиною/миття/приготування їжі/налагоджування ГВ... і ще купи всього)
Тут в точку. Я сама ніколи не попрошу свекруху про допомогу, мені якось не зручно її нагружати. А от коли сама запропонує щось допомогти, а я дійсно потребую того, то не відмовлюсь. І коли до неї приїжджаю, то теж питаю чим саме можу допомогти. Не сиджу просто бо в гостях, але і сама до кухні не пхаюсь зі своєю допомогою.
Хай не помагають, хай лиш не заважають )))) Впринципі, я своєю свекрухою задоволена повністю, лише за одне, що вона строго дотримується всіх моїх настанов, щодо дітей....але й буває і таке, що "пробиває" її на ініціативу....Але то я скоренько все поставила на місце...і вона без лишніх сварок все сприйняла нормально. Думаю, що основне в наших відносинах зі свекрухою, то щирість - я їй стараюся все говорити, що я хочу і як я хочу, щоб було...раніше я стидалася, не наважувалася говорити конкретно але, як почала до неї щиро без лицемірства і підлабузництва (як то молоді невістки) говорити, то побачила, що з її сторони була взаємність. Я з нею можу всі проблеми обговорити, порадитися....просто "потриндіти" по телефону, як зі своєю мамою. П.С.: але то певно в нас такі відносини через те, що ми живемо не разом
То ше мають бути хоча б трохи схожі характери. Бо, моя любить поговорити і я люблю, але по темі і стислоі розтягнути все на годину. І ше в процесі інші теми зачипає, що потім навіть забуває, шо по суті говорила. Мене аж передьоргує від того словесного монологу Особливо розповіді, які я вже 10 раз чую і кажу їй, Ви мені вже то розповідали, а вона далі мусить то всьо до кінця добити. А от мене, може по середині розповіді перебити, взагалі не в тєму, типу шось до малої почати говорити:confused:. Сьогодні так було,... що вже чоловік не втерпів і зробив їй зауваження. Сказав, що після такого відпадає бажання, щось розповідати. Дякую йому за це! Бо від мене то сприйнялось, як особиста образа. І певно, вона знов би в ночі не спала, і пила заспокійливе. А потім, то все гарно вилила моєму мужу, типу глянь, яка вона, як через неї я мучилась! Як мене вже нудить від того всього! Ніколи не скаже нічого в очі, якимись «окольними» шляхами я маю догадуватись, про її якісь наміри! Прошу посидіти з дітьми годинку в п'ятницю, бо записалась в перукарню, та навіть до кінця не дослухала, перебила на пів слові почала рядити іншу тему....я все-таки її перебила, кажу ну шо там на рах. п'ятниці? А вона, може посижу, якщо інших планів не буде. Думаю, та йди ти лєсом. Подзвоню знов до своєї бабусі палочки-виручалочки, незай з іншого кінця Львова їде, бо то...якесь прошене...навіть слів не доберу. Ой накипіло мені! Вибачайте! То певно сьогодні в «забилам би...» Sent from my GT-S5830i using Tapatalk 2
В мене те саме. Ще й хвалиться: "я їй (другій невістці) ніколи нічого не казала, що мені не подобалося. Я синові казала" Тут мав бути падаючий щур. Бо, по-перше, не тільки синові, але й мені і половині родини за неї на дивані сплакалася (ну і 100% за мене в неї). А по-друге, якби сказала їй (чи й мені.. ) безпосередньо про свої зауваження, може би й толку було більше. А так - вона недобра, але через мус посміхається, яко добра свекруха. Сини набундючені, з жінками сваритися не дуже хочуть, тому мовчать, але ж то все постійно накапується і кипить всередині, періодично прориває. І ми (невістки) взагалі без поняття "о цо ходзі". І кому добре від такої коректності?
Моєму малому 5,5 років. До 4 років НІХТО і НІКОЛИ мені з дитиною не допомагав. Мої батьки були за 500 км, чоловікові за 300 км. Чоловік військовий, на роботу йшов у 6 приходив після 10. Свекри за перший рік малого до мене дзвонили, можливо, раза 2, так подзвонять до чоловіка, спитають, чи все нормально і все. Я просто валилась з ніг, але знала, що мушу все робити сама. Тільки коли в чоловіка були вихідні, він мене в суботу, або в неділю просто виганяв із квартири на кілька годин, щоб я присвятила час собі, і це мені дуже допомагало. І коли я слухала, як жалілись дівчата, що гуляли з дітьми, як їм тяжко , бо свекруха чи мама не таке приготувала, чи не так поприбирала, не тоді з садочка забрала, не так ліки дитині дала, мені було просто смішно. В мене були дні в перші місяці малого, що в холодильнику не було ніякої їжі, крім молока, я просто не встигала і з дитиною, і прибрати, і на базар, і приготувати, і малий з народження не спав довше 9 год на добу, решту часу постійно плакав і потребував уваги. Добре, що чоловік мене не напрягав з тим, міг вночі і собі, і мені на наступний день готувати. Коли вийшла на роботу з 8 ранку, біля садочка стояла ще з 7.15, мій малий був перший. І на роботі слухала, як інші дівчата давали розпорядження мамам, коли завести, коли забрати, як одягнути, чим нагодувати, і тут же жалілись, як їм тяжко. Вже рік, як ми переїхали жити в місто до чоловікових батьків, живемо окремо, трохи далеко один від одного, чоловік в же скоро рік, як в АТО, дома був раз, через 5 міс, і зараз вже 3 міс. сама шукала роботу, садочок, зараз школу, але все-таки свекруха тут, то нас можуть і в садочок завезти, коли треба, і забрати, коли не встигаю, і коли хворий допомогти, повозити по місту по лікарнях і по магазинах. А більше мені нічого не треба, я за це дуже вдячна, тому що знаю, що таке, коли немає допомоги ніякої.
Я думаю, в питаннях свекруха-невістка, а й впринципі і взагалі людських відносинах, вдячність - є основною складовою благополуччя. Одним, щоб бути вдячним треба дуже мало, а іншим - взагалі не ясно, що таке просто подякувати. Сама не рідко забуваю просто подякувати свекрусі лишній раз за те, що вона з роботи приїхала побути 2-3 год з малими, щоб я до стоматолога сходила...а потім ще хожу бубню, що в хаті повно пилюки - гасали весь вечір по хаті...От така людська невдячнісь і нахабність. Напевно допомога вже сприймається, як сама собою розуміється....
ну бо по-людськи нормально коли рідні (хоча б) один одному допомагають. Ненормально коли НЕ допомагають. Вдячність з однієї сторони і не пхання в особисте - це саме по собі має бути. Але зараз такі часи, що бабці-дідці місяцями внуків не бачать (живучи в одному місті), бо вони "не мусять помагати", та не мусять, ні, але якось сумно з цього всього.
