Мені теж одразу так здалось. Може хтось щось сказав таке, що її переконало таки піти туди, а телефон "сів". Вчора моя тітка стояла в черзі 15 год, і бабця мала підійти, вони періодично зідзвонювались, а потім раптом зник звязок...і цілий день бабця хвилювалась, хоч знала де вона...та все ж.
Знайшлася. Вже вдома. Була в цьотки (бабиної сестри). Я до цьотки першої дзвонила ще в 16 год., сказала, що то Оля і запитала чи часом в неї нема мами. Та виявляється не зрозуміла чи не почула хто і сказала, що її там нема, а вона там сиділа. Приїхала з села, передзвонила до цьці, та сказала, що дуже погано себе почуває, мама зібрала татові ліки і погнала до неї. На запитання: чого ти мені не подзвонила і не сказала куди йдеш? Сказала, що думала, що передзвонила. Мобільний виявляється вже 2 дні заряджає так, як я їй сказала, а він не світиться. Що включити треба, не додумалася. Капець, коротше. Казала їй їсти Циннаризін і завтра приїду, дам тааакої прикурки, що на довго запам"ятає. Тепер має обдзвонити всіх своїх коліжанок і сказати, що то за фортіль такий був. А тій, що бігає біля церкви в першу чергу (я вже передзвонила, вибачилася і подякувала).
згадала анекдот Дві дами (нехай будуть Галя і Марічка), в дуууже поважному віці прийшли в гості до третьої коліжанки, Ірці. Ірця, щоб не забути пригостити гостей чаєм, написала собі записку на кухні. От коліжанки спілкуються гарно в кімнаті і тут господиня згадує, що писала якусь записку на кухні. ПІшла, почитала -зробила чаю, пригостила. Потім знову згадала про записку і знову чаєм пригостила. Дамочки погомоніли і розійшлися. ПО дорозі Галя каже до Марічки "дивись, яка та Ірця - навіть чаєм нас не пригостила". А Марічка так здивовано "А ми хіба в неї бУли?" Оля, ти мамі записки по хаті порозкладай, щоб вона не забувала ліки для покращення пам"яті приймати
вона сама знає, що то треба робити. Забувається, особливо зараз. В нас була страшна проблема з бабою, то вона має ще ту бабину коробочку по днях підписану. Складає туди ліки і приймає. Тато чітко пам"ятав коли і що має "зажити". Ті спадкові хвороби, то страшне. Тато мав сердечні хвороби, як мама і тато. А мама, я так бачу буде давати гастролі ще ті. Баба 8 років була "овочем", взагалі нічого не пам"ятала і не розуміла і почалося в неї десь в такому віці, як мама зараз. То вона чітко ті ліки пильнує. Але я її попередила, ще раз такий фортіль і я їй вживлю GPS, як на фури (вона знає, що то таке) і буду бачити де і з якою швидкістю пересувається. Я дійсно чуть не збожеволіла. Почала шукати десь в 14 год, ще поки було виднося надворі, то я думала про магазин, сусідів і т.д. А от вже коли стемніло, то реально впала в паніку.
Можливо допоможе, ]flame, моя бабуся, коли лягала подрімати вдень, думала, що вже наступив наступний. Так от, ми їй всюди писали записки - подзвони доньці. Помагало. Дзвонила і казала ніч минула я тут і тут. [/HIDE
Добре,що знайшлася Ваша мама.Бо то дійсно страшно навіть собі уявити. Я так розуміла з Ваших слів,що в неї проблемний мобільний?Може, вартує почати з покупки нового.Навіть найпростіший буде кілька днів зарядку тримати. Я своїм обидвом купила,бо то вже чисто як малі діти І чула нещодавно інтерв,ю з якимось міліціонером. То він казав,шо то застаріла інформація,що треба чекати дві доби, а аж тоді починають розшук зниклих.Радив у таких от ситуаціях звертатися відразу,як самі не даєте раду з пошуком.
Богу дякувати, що знайшлася... Я б їй зробила браслет "Подзвони дочці і Ваш номер телефону". Якщо загубиться, то хоч чужі люди знатимуть куди дзвонити.
нормальний новий телефон в неї, але не хоче навчитися ним користуватися. Якщо телефон розрядився за тиждень часу, то його треба зарядити і включити. Сам він аж ніяк не включиться, скільки би не заряджали. Вже + в тому, що почала його носити з собою, а не залишати вдома, щоб не загубити. вона має в сумці і в гаманці листок на якому написано - дочка і мій телефон.
для людини, яка забувається, краще зробити якийсь браслет чи кулон-жетон на шию з вашими координатами. Бо сумку може забути десь, загубити ( чи, не дай Бог, погано стане, а хтось підсуєтиться і ту сумку умикне). А так- люди подзвонять.
сумку можна згубити, можуть і вкрасти, листок може випасти. Краще щось надійніше, таке, щоб не знімалося.
я власне про браслет думаю. Мама ще не в тій стадії, щоб не назвати своє ім"я, домашню адресу і мій телефон. Вона точно не загубиться, а от в разі нещасного випадку - мене би відразу попередили. Не впевнена чи буде носити, бо таракани в нас ще ті. Але спробую переконати.
Якось треба вговорити, на жалість надавити... Да, маніпуляція, а шо дєлать, правду кажуть "старе, як мале". В мене он прикол був, викликаю чоловікові лікаря, питають як звати, а я така "ееее... сонечко?", геть з голови вилетіло...
Була сьогодні з чоловіком на цвинтарі Вити хотілось, а не плакати... Купила сумних жовтих троянд з чорною стрічкою і поїхала знайомитись з моєю кровиночкою, яку навіть не мала змоги на руках потримати... Чоловік сам його ховав, я була в лікарні в той час, під крапельницями. Я Левчика навіть не бачила, а так за ним сумую, що дах зриває... Знаю, що час лікує, але той час для мене зараз стоїть. В мене все тіло болить, особливо шкарадно зашитий шов після кесарського, дуже болить і не дуже хоче гоїтись. Кожна вагітність забирає купу років життя мені та чоловікові, тому перед операцією я підписала згоду на те, щоби перерізали труби, не хочу більше наражати себе та свою родину на небезпеку, бо це всім нелегко... Можу по стану здоров"я вагітніти лише до 38років, а вже маю 36, так що вже немає куди розганятись.. І так мені сумно, бо я себе називала хлопчачою мамою, а тепер просто - мати одного чудесного хлопчика і одного досконалого ангелика на небесах... Я дико зла і недобра на придурків на Мечнікова, які мене довели до стану, коли вже було надто пізно. Коли вони дивились на мене і казали: "Ми не знаємо, що з вам робити..." Дибіли, дауни, та хто ж вам дав медичний диплом??? Вашу дивізію, навіщо ви стільки років вчились і працювали??? Вибачайте за мій тон, але то переживає вся моя родина, мій тато особливо, бо сестра розповідала, як він плакав, коли я була в реанімації... Мушу виговоритись, бо не відпускає мене. В неділю вже буде 2 тижні, як не стало нашого синочка, а моя свідомість тільки тиждень, як це усвідомила... Плачу безперестанку...
Добре, що плачете- це вихід емоцій. Я просто тупо впадала в ступор і 2 рази тільки препаратами мене витягували(то страшне). Багато можна писати, але то не варто. Просто ви маєте це пережити. Сумую разом з вами.
Плачу і сумую разом з Вами. То тяжка втрата, то важко пережити. Я не знаю всієї ситуації. але думаю, що можна було щось змінити, якби не наші славні лікарі.. Мусите триматися заради Тимофійчика, заради чоловіка. Розумію, що то лише слова. Ангелик на небі Вас охоронятиме.
@SoloGalka, співчуваю Вам. Тримайтеся. Ваш ангелочок завжди буде допомагати Вам і своєму братикові. Сумую і молюся разом з Вами. говоріть про все, що болить. Я теж тут виговорюся і стає легше. Хоч на трошки.
