Відповідь: Жіноча дружба Ця тема підштовхнула мене на роздуми яка ж я подруга і є в мене взагалі ті подруги... Я з тих людей які можуть віддати останнє, але ніколи нічого не отримують від інших, та я і не чекаю, знаю, що можна розраховувати лише на себе і маму. З моєю шкільною подрузяй спілкування зупинилося як я переїхала до Львова, майже... Коли приїхала до батьків зустрічалися з нею в кафе і я годинами слухала як їй добре живеться, щось питає і знов про своє... Востаннє була на похоронах батька і подзвонила їй, вона якось страннєнько зі мною говорила, потім зустріла маму в магазині, буркнула співчуття і "Если позволите, то я зайду" (хоча вона в мами в телефоні записана як Л* доця). Прийшла на 9 днів, за стіл сідати з людьми не стала, розповіла про свої проблеми і пішла... Дзвоню не підіймає слухавку... от зара знов... Мабуть тре відпустити, прийняти все як є. А от моя універівска подруга стала мені як сестра, тим більше вона в мене з"явилася після того як не стало моєї рідної сестрички. Але знов таки... відстань, у неї діточки, робота, чоловік зара приїхав, суцільні клопоти, тому я не дзвоню майже і з розумінням відношусь. Найближча моя подруга це моя мама, в день по 100500 дзвінків, знаемо кожен крок, якщо погано то до неї. якщо добре, то також в першу чергу до неї. І посварить, і пожаліє, і я до неї так само відношусь
Відповідь: Жіноча дружба І я так само задумалась про подруг... Напевне кожна людина несе якусь певну місію і коли місія виконана - людина відходить на другий-третій план... Це так я собі роздумую над тими подругами, з якими ми були "не розлий вода". Ось навіть остання моя подружечка, з якою ми жили разом, яка познайомила мене з моїм чоловіком, потім я ще підраджувала їй звернути увагу на співробітника, який на сьогоднішній день є її нареченим. Все ніби чудово, але дзвінки стали все рідшими, я запрошую їх у гості - мають купу відмовок, до себе покликали, бо треба було "де з чим" допомогти. Я дуже сумую за нею, бо фактично вона мені як сестра, вона ще при рідких зустрічах намагається бути такою, як колись... але вже розмови наші такі "поверхневі". Я так підозрюю, що її наречений не хоче з нами спілкуватись... рідко кому вдається дружити сім*ями... тому помалу відпускаю ситуацію. Але коли народилася у мене доця і я частіше почала гуляли на вулиці, то моя "другопланова" подруга (колишня співробітниця) познайомила мене зі своєю подругою, з якою я тепер кожен день зідзвонююсь, ходимо в гості одна до одної, у нас дітки - ровесники... Життя продовжується і хто його зна, яку місію ми зараз виконуємо одна для одної, поживемо-побачимо...
Відповідь: Жіноча дружба дружба дорослих дівчат та жінок відрізняється від дружби в дитинстві -юності... для того щоб уникнути розчарувань в дружбі треба поміняти своє розуміння дружби, перейти на інший етап.. імхо
Відповідь: Жіноча дружба згадалася мені ситуація, в якій і я розірвала дружбу. То трохи дзеркальна ситація до тої, яку на днях описала одна з форумлянок. Познайомилися ми, як я закінчувала школу, а вона універ, тобто років 5 різниці між нами було, але і на той час нам було непогано дружити. На її весіллі була першою дружкою і вона дуже хотіла, щоб я з дружбою подружилася (то був двоюрідний брат її чоловіка). Але на той час я мала хлопця і не дуже звернула на нього увагу, тим більше він на років 7-8 був старший, а мені лише 18 було і та різниця мені здавалася надто великою. Але років через 1.5-2 я таки почала з ним зустрічатися. От тільки за якийсь час я довідалася, що всі мої таємниці того зустрічання вона розповідала також і чоловікові, що мені було не дуже приємно. А також любила порозказувати шось про нас і особливо про мене всім родичам в селі, звідки родом і був мій кавалер. Якось дуже неприємно було, що якісь невідомі люди мене обговорюють, і то завдяки моїй подрузі. І від того часу я стала по менше розповідати їй всього, а з часом то спілкування взагалі почало глохнути. Якось вона мені після такого довшого "застою" подзвонила в сльозах і говорила, що їй дуже тяжко і вона думала, що я справжня подруга, а виходить, що помилялася. Але в чому саме була справа, в деталях я так і не довідалася. За кілька місяців вона знову задзвонила, попросила побачитися, я вийшла з дому (ми жили в одному районі). Вона хотіла вибачитися, казала, що розуміє, що була неправа. Але мені вже було дуже важко повернутися до попередніх дружніх стосунків. За 1-1.5р. зустрічання з братом її чоловіка я вже також встигла багато пережити, не раз хотіла з кимсь поділитися, і мені було важко і неприємно, що не могла з нею говорити щиро про ті стосунки. Та зрештою я з тим хлопцем розійшлася (більше з моєї ініціативи). Він не дуже хотів мене відпускати, ще якийсь час після того розходу часом бачилася з ним. Він мені розповідав , що в тої моєї подруги серйозні проблеми і зі здоровям і сім"ї загалом. Мені її було шкода, але вийти з нею на контакт знову не наважувалася, незнала яка буде її реакція і чи не зроблю я гірше своєю несподіваною появою в її житті. Пройшло кілька років. Я вже вийшла заміж і дуже часто згадую ту свою подругу. Не раз думала чи не спробувати бодай задзвонити їй. Але все думала, що доведеться сказати їй про своє заміжжя, і тоді той мій колишній швидко довідається про це від неї (а мені чогось того не хотілося, часом мала якесь навязливе відчуття наче він за мною стежить). Недавно з"ясувала через соціалки, що він також одружився, через рік після мене. І знову муляє мене - а може спробувати їй подзвонити? Трохи мені тепер не по собі, здається, що я її кинула в тяжкий момент через не надто вже аж такі поважні причини. Але не знаю на яку реакцію наткнуся і чого варто чекати взагалі. Навіть не знаю що би треба було сказати в першу чергу. Чоловік каже, що якщо це все через почуття вини, то краще і не дзвонити і не ворушити. А я всерівно чогось тепер постійно її згадую, як вона там....
Відповідь: Жіноча дружба Вот всегда удивляло, зачем так долго мучаться? Надо решать все сразу! Есть какие либо проблемы- скажите! Не нравится вам, что она все про вас в родном месте рассказывает- посадите ее перед собой и скажите! Ведь не надо скандала ругани, можно просто сказать спокойно:" дорогая, я тебя очень люблю, но мне не очень нравится, что ты делаешь/говоришь!" Конечно, проходит время, годы и все сложнее позвонить. А потом вы жалеете, а еще если каким то образом выясняется что проблема надуманная или раздутая, так вообще обидно, что из за фигни дружбу потеряли. Надо разговаривать, и все выяснять а не крутить себе кино.
Відповідь: Жіноча дружба А я про своє з використанням вашого. І подзвонити треба, і спробувати, саме гірше, то нічого з тої розмови не вийде. А може є шанс ще хоч якось налагодити спілкування, хоч частково (звісно при спільному бажанні). У моєму випадку вже дзвінків не буде, бо ми настільки загубились вже, що навіть маленької сходинки не зосталось.
Відповідь: Жіноча дружба я ще зовсім донедавна теж думала, що в будь яких стосунках всі абсолютно неполадки можна виправити отакими от розмовами. Але останнім часом я так не думаю... як на мене такі розмови не завжди дають бажаний ефект. Та і не всяка людина може отак відразу змінити свою поведінку лише через те, що їй сказали шось робити або не робити...
Відповідь: Жіноча дружба Я завжди розуміла , що Бог дарував мені найкращу подругу на світі . Сприймала це з вдячністю , намагалася берегти наші стосунки . Але аж тепер , після прочитаного , до мене дійшло : Що би я робила без неї , як би пережила всі свої горя . Чоловік звичайно 100% підтримка , але коліжанка - то як ще одна любов . Я розуміла , що ми дуже близькі , хоч віддаль 100км і в неї нема дітисьок , і характери в нас різні та й ще багато чого відмінного , але всі її хатні називають мене "дорога родинонька" , і це не насмішка . Наші стосунки (так , нині я усвідомила , що це стосунки) тривають трохи більше 22 років . Сподіваюсь , як в обіцянці : поки одне вже не буде жити . Зараз подзвоню їй і розкажу до чого додумалась .
Відповідь: Жіноча дружба Знаєте , що вона мені сказала на мій пізній дзвінок і радісно-пискливий голос : ти , дурне , я сто років тому вже знала , що якби одне з нас було хлопцем , то ми би одружилися і була б з нас файна пара . А я думала , що гамерику відкрила !
Відповідь: Жіноча дружба Я дуже обережно ставлюся до слова "подруга", адже якщо проаналізувати свої дружні стосунки, то дотепер я дружу тільки з однією людиною - моєю університетською подругою (дружимо десь 6-7 років). І хоча після універу подруга переїхала в друге місто, та й зараз ми живемо у різних містах, але спілкування ніколи не обривається (хоча не є обов'язковими дзвінки щотижня чи щодня). Думаю, нас ще більше звело докупки те, що вона була моєю дружкою на весіллі, а я є хресною мамою її синочка. Деколи мені шкода, що її немає близько коло мене, інколи так потрібна жива присутність, а не телефонний дзвінок, але ми в таких умовах дружимо і це добре. Щодо іншого, то з появою малого знайшла багато приятельок, з якими вільно можна поговорити на дитячі теми, але, як на мене, це ситуативне товаришування, все-таки їм особистого не розкажеш. З однією людиною тісно більше року товаришували, вона багато чим зі мною ділилася і я вже почала їй довіряти, але знову певні життєві ситуації розвели і в певний момент все обірвалось. тепер я розумію, що то була не дружба, а знову ж таки товаришування. Бажаю всім у новому році знайти справжніх друзів, які завжди допоможуть і зрозуміють.
Відповідь: Жіноча дружба У мене теж є така подруга, вже 14 років пройшло, як ми дружимо, незважаючи, що у різних містах живемо, але раз у тиждень зідзвонюємося, щоб просто поговорити, як у кого справи, часом на 5хв, часом на пів години, то вона мені, то я їй. І якось так тепло на серденьку, що є людина, яка тебе розуміє з пів слова. Бачимось рідко, на Різдво, Великдень ну і коли вона приїжджає з Червонограду до мами на довший період. Бо живе 40 км за Львовом, але ця відстань ніколи не відчувалась. Якесь таке відчуття, ніби вона мені сестра, чи просто споріднена душа.
Відповідь: Жіноча дружба От саме так я зробила. Я вже 2 місяці не дзвоню і відповідно ця моя "подруга" теж мені не дзвонить. Ситуацію свою я описувала тут ще раніше, десь в червні.Висновки я вже зробила.
Подруги...болюча тема для мене. Мене зрадила моя найближча подруга, моя університетська подруга, ближчої людини на той час у Львові у мене не було...скільки всього ми разом пережили,5 років жили разом в гуртожитку,підтримували одна одну, потім я оселилась у власній квартирі, завжди приймала її як сестру...скільки було розділено радощів і виплакано сліз на моїй кухні. Вона хрестила мою донечку,я довіряла їй як собі...а все почалося з того,що я вирішила розлучитися з чоловіком...вона мене як завжди підтримувала,а в один день, я сиділа за компом, а чоловік не вийшов із скайпу, я побачила що блимає повідомлення від неї,я навіть не зауважила,що то не мій скайп а його-відкрила,а там переписка...З неї я дізналась, що всі мої думки передавались йому, я прочитала стільки гидоти у свою адресу! А ще поради,як мене підставити,кому заплатити,щоб в мене відсудити дитину!!!!! Багато чого там було, а в кінці слова про те що вона ще щось спробує взнати і йому розкаже...А потім вона мені дзвонила, я сказала їй про переписку і попросила більше ніколи мені не телефонувати,я не скандалила, я просто не мала на це сили,я була в шоці! В мене була така депресія...З того часу пройшло 5 років,ми більше ніколи не бачились, шкода лише що в моєї донечки немає хресної...стільки часу пройшло,а от пишу і в горлі ком...І я можу сказати,що пробачила,хай це лишається на її совісті...Просто я б не хотіла її бачити поруч з моєю сім'єю ніколи.
от і я з одною десь в такій ситуації вже від липня майже. Тобто я не раз дзвонила, а вона трубку не бере, не віддзвонює. Часом в соціалці напише, що вибачай, бо я така зайнята, все нема як, як в тебе справи і т.п. Але мене та переписка в соціалках дратує, бо думаю, замість 10хв строчити текст один одному можна просто передзвонити і поговорити. Останні кілька місяців вже перестала дзвонити, вона теж не дзвонила, лише деколи щось писала вк або фб. Надцять разів питала коли нарешті зустрінемося, але всі дні і години що я пропонувала їй не підходили. І от нарешті на днях вона вирішила всерйоз зустрітися, вже ніби запланували на завтра здибанку, ще тільки вирішити час і місце, а в мене якесь таке відчуття.... ніби я маю зара прийти і прозвітувати їй про пів року свого життя. Ну бо я знаю, така в неї натура, як про себе сказати, то вона за 7 хв встигає, а деталі мого життя смакує годинами - і про маму, і про тата, і чоловіка і його батьків, і про брата і т.п. .... І якось то всьо так паскудно виходить: не піти означає порвати ті відносини на завжди (ну бо зараз ми ніби і не сварилися, і прямого конфлікту ж не було, лише глушина і байдужість), а піти - то знервуватися, бо шось чим ближче до тої здибанки тим більше я внутрішньо "напрягаюсь", бо відмазуватися від тих розпитувань дістає, а їй же все цікаво. І так вже її муляє розколоти мене чи то я вже в декреті, але для мене зараз то не є та радість якою хочеться ділитися з подругою, бо вже нема відчуття дружби. І якби частіше брала трубку, то вже давно про все би знала.
То може не варто себе заставляти йти і все їй докладно розповідати? Якщо спілкування не приносить ніякого задоволення то навіщо його продовжувати?
не знаю. Просто шкода того, що колись те спілкування таки було. Багато чого їй розповідала, отримувала якісь поради , підтримку. А тепер взяти то все і отак "відрубати" не пробуючи поліпшити? Іноді мені приходить думка,що їй отак добре в ролі інструктора жити - весь час слухати чиїсь проблеми і давати рекомендації. А коли черговий раз ти до неї приходиш без плачів, а просто з "все добре", то їй якось не цікаво чи шо.... Бо нераз чула від неї нарікання, що от мол весь вечір зайнятий постійно купою дзвінків, всі їй дзвонять і жаліються на своє життя і не питають про її особисте. Але в мене з нею по такому сценарію точно ніколи не ходило.
То може Ви її не випитуєте, не вникаєте? Можливо вона Вас уважно слухає, хоче допомогти, поспівчувати, порадіти, звідки оце "смакує життя годинами"? Зрештою, якщо не хочете - не розповідайте. У мене бували схожі ситуації. Я розказую про себе в двох словах, а якщо людині цікаво, і вона вникає - то вона до мене достукається, тобто я відкриваюсь тим - кому це потрібно і важливо, а кому не дуже - можу їхні історії з задоволенням послухати.
Retaret, чесно, таке відчуття, що Ви все це написали про мою колишню подругу, читаю, і ніби я це про неї писала. Може, це одна людина? Завжди лишався якийсь осад після спілкування, вона з мене всю душу витягувала, кожну мою проблему, про яку знала, "смакувала", ще й роздувала, додумувала, а потім в такому "доповненому" вигляді, як потім з'ясувалось, передавала. А коли я перестала їй розповідати про проблеми (не було особливо про що розповідати, бо дійсно все було добре), то вона просто втратила інтерес, ще й була розчарована такими нашими зустрічами - ну бо немає що переповідати іншим Шкодую, що не вистачило розуму припинити з нею спілкування раніше, бо забагато вона знає, і тепер це успішно використовує.
коли вона бувала в мене вдома на дн, то завжди казала, що я єдина хто її розпитує шось а не тільки нагружає своїм. ото власне, що до неї годі було достукатися завжди. А якось як мені вийшло "залізти" трохи глибше, то вона сказала шось типу "нащо я буду комусь розказувати свої проблеми. Я собі трохи поскандалю вдома коли дуже зле, а потім сама все обдумаю і вирішу як бути". І оця однобокість якась така.... ніби трохи зверхня чи що - вона весь час випитує всі деталі, а про себе і нема чого говорити, бо вона собі знає як їй бути. Та прикол ше навіть і не в тому. Є ж і інші знайомі-подруги, з якими бачуся може теж раз в пів року, але з ними на телефоні як мінімум раз на тиждень. І весь час в курсі останніх подій один одного. А тут ті всі зустрічі щоразу рідше і рідше, а потім через пів року приходиш як в податкову звіт здавати.
Просто є такі люди, які вміють добре слухати, а говорити не дуже. А вміти слухати - це теж хороша річ. Ви з подругою мені нагадуєте мене з моєю подругою. Моя подруга розповідає все про все в найменших деталях, і я, як ви написали, "смакую її розповіддю" (так мені сподобався ваш вислів, просто в точку попали ). А я не вмію так гарно розповідати про деталі свого життя, і моя розповідь дуже часто і виглядає "Все добре", бо загалом все добре, а якщо вникати в деталі, то може щось там і є, але я не вмію це гарно розповісти. Нам таке спілкування підходить, бо не всі вміють слухати і щось толкове порадити, її поради, напевно, не допомогли б мені, бо вона не вміє радити, а мої поради їй підходять, вона їх із задоволенням слухає (звісно це не означає, що все так і зробить). До слова, зараз ми рідко бачимся, спілкуємся, бо в мене сім'я, дитина, а вона сама. Але, якщо спілкування чи стосунки вже напрягають, то варто подумати, чи потрібні вони, тим більше, в такому цікавому стані
