Та не бавимось ми..... От наприклад не даш йому а у відповідь агресія в сторону мене, мені зараз це не вигідно того і тихенько створюю затишшя щоб він розслабився а я мала змогу підготуватись....
І знаючи це ви сподівались, що вас мине така участь? а де квартира відсуджена у колишньої, що ви живете на орендованій? Де десятки тисяч ?якщо на одяг на їжу каже не має...Це так думки в голос...
Та не бавимось ми..... От наприклад не даш йому а у відповідь агресія в сторону мене, мені зараз це не вигідно того і тихенько створюю затишшя щоб він розслабився а я мала змогу підготуватись.... та нема в мене нічого кримінального, але я переписуюсь з мамою своєю його це скажено злить то толку..... Або коли я йому кажу покажи свої то чую у відповідь, що я собі позволяє бо він пан а я г...мно
А як так дорозслабляєте його шо завагітнієте? Не зрозуміло мені то все, хочете піти то йдіть, а потім починайте процес розлучення, подавайте заяву і шукайте адвоката.
а де квартира відсуджена у колишньої, що ви живете на орендованій? Де десятки тисяч ?якщо на одяг на їжу каже не має...Це так думки в голос...[/QUOTE] Квартиру продав, вклав в бізнес, а гроші має та ніхто крім нього їх не бачить та й не докажу нічого бо не офіційно це --- дописи об"єднано, Jan 25, 2015 --- За це дуже переживаю, але піти поки теж нема куди хоч і думаю над цим, того і тягну час так би вже давно пішла. А як він не дасть дитину взяти не розірвемо ми ж її.... Я собі щось зовсім це не уявляю. Піти в його відсутності теж не можу ключі ж треба залишити
скажу так: коли жінку вже дійсно "допекло до краю", то вона не думає, що не уявляє як піти.Інше питання, якщо взагалі немає куди йти. П ятимісячну дитину ніхто від мами не відбере. Якщо ви твердо вирішили б йти і боялися агресії з його сторони в цей момент, то би реально підготувалися б : акуратно речі на першу пору поскладали, коли він не бачить, а пішли б, коли його вдома не було. Ключі завжди можна віддати потім ( як і решту речей забрати. Боїтеся одна прийти- прийшли з кимось із родичів чи друзів за речима).Звісно, що якщо йти відкрито і демонстративно, то агресивний чоловік може наперекір чинити. Ну але якщо ситуація "патова"- вихід знаходиться. Якщо ви вже підете з такою маленькою дитиною, то ніхто у вас її не відбере. Вона ще у вас постійно на очах- і вдома і на прогулянках. Навіть якби тато хотів робити "западло" і тишком забрати дитину, то в такому віці для нього це нереально ( в садок ще не ходить, щоб він міг за нею прийти, в школу теж, сама по вулиці не гуляє). Через суд же ніхто не визначить місцепроживання такої малесенької дитини з татом.Ви ж не є асоціальна особа, яка становить для неї небезпеку.Коли дитині виповниться рік- зможете офіційно розлучитися.
Співчуваю, Вам Amelisha, Вам також знадобиться хороший адвокат/психолог/юрист - а це все гроші, як би це різко не звучало. У даному випадку, я б радила Вам переїхати у інше місце, а краще у місто, подальше від нього. Пошукайте волонтерів, спеціальні соціальні програми, повірте, для Вас і для дитини знаходитись поруч з такою особою - це вже стрес і небезпека. Світ не без добрих людей. Ось знайшла в неті подібні організації, спробуйте зателефонувати, може щось порадять http://fam-center.at.ua/index/kontakti/0-10 http://www.ssm.kiev.ua/index.php/soc-program/42-pravo-na-zdorovya.html Якщо Вам потрібен теплий одяг - напишіть мені Ваш розмір, щось зі свого подивлюсь і для малявки також пишіть, що потрібно, Посиденьки завжди допомагають тим, кому потрібна підтримка!
А якщо ми від нього йдем то обов'язково повідомляти йому куди, а якщо він писатиме заяви що я не даю бачитись з дитиною чи щось таке?
я дуже сі вибачаю за питання влоб: а де ваші батьки і чи зможуть вам допомогти з дитинкою, чи є можливість у них жити? чи є у вас впевненість в тому, що в разі агресії чоловіка ваші батьки зможуть захистити вас з дитиною (навіть фізично)? стосовно "відберу дитину", "найму няню і буде бавити" - не смішіть мене. кожна друга жінка,яка розлучалась з таким убогим перейшла через такі шантажі і погрози. як показує практика, таким особам діти не потрібні. це інструмент залякування-шантажу-тріпання нервів. а ви все в силу свого молодого віку і якоїсь наївності сприймаєте це за чисту монету. а він тим користується, бо бачить,що він для вас авторитет. дівчата вам вище вже писали - нема грошей на одяг зимовий, на квартиру, то тим більше він не буде витрачати їх на дитину і її утримання. дитина - це не лялька. і няня 24 години на добу буде коштувати дуууууууууууже дорого. це так, чисто гіпотетично, якби він її забрав (хоча ні один суд того не дасть зробити і шансів у нього 0). йому не потрібна ні ви, ні дитина. то моральний виродок.
Гроші в нього є, але не на мене))) а батьки та кажуть що допоможуть але і не дуже рвуться, тим більше в тата серце і кожного разу після того як я розкажу останні події то на другий день вже чую як тиск скаче...
1.ви йдете і повідомили, що пішли і де знаходитеся з дитиною ( наприклад, залишили записку " ми переїхали до батьків"чи подзвонили потім по телефону) 2. Ви не маєте права забороняти батькові "спілкуватися" із дитиною. Маєте право вимагати, об це проходило у вашій присутності, але забороняти , якщо батько не становить небезпеки для життя і здоров я дитини -ні. Як правило, "доблесні тати, які багато погрожуть , потім виявляють узагалі мінімальне бажання з нею бачитися
А якщо він надто часто вимагатиме зустрічі чи в період коли дитина спить а додому я його впускати не хочу? Або він може вимагати щоб я приходила до його баби щоб та побачилась з дитиною то я зобовязана це робити?
1. Порядок вівідин узгоджується в першу чергу між вами особисто.Можна навіть нотаріальну угоду укласти, що визначатиме порядок утримання та там узгодити тпитання побачень та інші. 2.Батько має такі ж права на дитину, як і мама ( тобто має право проводити з нею стільки ж часу).Ваші відносини між собою не впливають на обсяг батьківських прав. 3. При суперечці з питань відвідин це питання регулюється до допомогою органу опіки та піклування та суду. Подавати подібне прохання може як мама, так і тато. Тоді орган опіки та піклування буде після вивчення обставин давати дозвіл щодо часу та місця побачень. Хто не згідний- може в суд подавати. 4. Батьківські права не можуть здійснюватися вспупереч інтересам дитини Відповідно, маленьку дитину ніхо не буде тягати за тим "як зручно татові". 5. Ви не маєте права теж взагалі тата не допускати. В цьому випадку він має право написати заяву дільничому і подати заяву в орган опіки та піклування. Як варіант, коли вам не хочеться давати побачення дитини з батьком, то можна банально не допускати і чекати, поки він сам буде вчиняти дії через орган опіки та піклування та суд. ( ну але наскільки це правильно з етисної точки- не мені вирішувати. Я за те, щоб при можливості дитина мала можливість спілкуватися з обома)
Я і не збираюсь обмежувати їхнє спілкування, але я переживаю, щоб він не писав заяв що я не даю бачитись, якщо я даю. Чи я не винесла йому дитину коли вона спала і т д. Бо якщо я житиму з батьками то вони його і на порозі бачити не хочуть
Напишу вам свою історію,точніше історію свого чоловіка і його сина. Коли малому ще не було 2 років він пішов з сім"ї, бо постійні сварки і крики просто не давали життя нікому, а найгірше відбивались на дитині. Малий залишився з мамою і бабою. Протягом ще довгого часу, щоб не травмувати малюка, чоловік приїжджав туди, привозив продукти (не гроші), купував усе необхідне сам, гуляв з малим, вкладав спати. Баба собі місця не находила, деколи на поріг не пускала і двері могла не відкрити.А через деякий час, коли малий пішов у садок почали всіляко старатись зменшити або взагалі припинити побачення сина з татом. Забирали на село, наввипередки бігли в садок, казали вихователькам не віддавати татові малого (навіть якусь заяву завідуючій написали). Одного разу чоловік прийшов за малим в садок - а малий плаче, каже:-тато, я з тобою не піду, мене мама і баба будуть сварити. Тоді чоловік на якийсь час припинив зустрічі і не давав про себе чути. А згодом знову почав приходити в садок, хотів бачити сина.Так продовжувалось десь до 4 років, а коли приїжджала його мама в Україну (працювала за кордоном) то дитину навіть на 5 хвилин не дали показати бабусі. Я познайомилась з майбутнім чоловіком, коли малому було 4,5 роки і дуже добре пам"ятаю той період. Досі дивуюсь терпінню свого чоловіка. Малюка давали дуже рідко, причому на аліменти вони не подавали. Мама малого на той час працювала в іншому місті і бачила сина раз на 2 тижні, а то й раз в місяць. Весь той час малий жив з бабою, яка не давала малого. А бувша всім розказувала всякі гадості про колишнього і мене, малому казала "тато тебе не любить, тато любить тьотю" і жалілась як їй важко самій утримувати дитину. В кінці кінців терпіння увірвалось і після кількох усних попереджень вирішив написати заяву в опікунську раду. На опікунській раді вела себе неадекватно, плакала і жалілась.... Опікунська рада прийняла рішення зробити графік відвідин, все ніби втряслось, малий підріс, але особливого бажання давати дитину так і не було. Ситуація була напруженою, але терпимою. До суда діло не дійшло, але чоловік продовжував на всяк випадок збирати чеки за речі, які купував для малого. Потім мама вернулась і залишилась жити з малим і бабою, знайшла роботу, коханого і всі стали жити більш-менш спокійно. Коли сама справитись з малим не може, то сама дзвонить і каже колишньому:зроби з ним щось, бо в мене вже нервів не вистачає. Навіть деякий час (тиждень) малий жив з нами, бо маму зовсім перестав слухатись. "Припадки материнства" у неї трапляються і досі, особливо тоді, коли у нас народилась донечка і я лежала в лікарні, а їй конче треба було обговорити з колишнім поступлення сина в іншу школу в 11 вечора. Зараз вона має свою сімю, в якій з"явилась ще одна дитинка і вона переключилась на неї. Ледве вмовив її зробити паспорт закордонний малому, і на тому дякую, хоч раз малий за кордоном побував. А потім її знов "перемкнуло" і літом, коли їхали на море, за кордон малого з нами не пустила, бо "він погано вчиться і він наказаний", а насправді їй просто потрібна була нянька для своєї другої дитини. Найгірше в цій ситуації те - що в першу чергу страждає дитина.не знаю, що було б з малим, якби мій чоловік не настояв і не відстояв своє право на сина, не хочеться думати про погане. За це я дуже поважаю свого чоловіка, продовжую дивуватись його терпінню і наполегливості. Якби він покинув свого сина від першого шлюбу і "забив" на нього, я б з такою людиною не змогла б одружитись. Зараз у малого перехідний період, 13 років, дуже складно щось заставити зробити, йому зараз дуже потрібен і батько, і мама. Я веду до того - що не треба опускати руки і йти до своєї мети, але В ІНТЕРЕСАХ ДИТИНИ, забути про свої образи і діяти на благо своїй найріднішій кровиночці!У дитини повинен бути і тато, і мама, а час розставить все на свої місця. Дитина виросте і сама вирішить, з ким хоче бути, діти дуже хороші психологи і десь на інтуїтивно-емоційному рівні відчувають наше відношення до них. Головне - бути поруч, коли дитина цього потребує. Сподіваюсь, ця історія дасть віри у справедливість і дасть поштовх від слів перейти до дій.
Насправді читаючи це все думаю що чоловік мій дуже схожий на маму сина..... Він не витримує коли дитина плаче чи кричить або збільшує звук в телевізорі або кричить на неї щоб замовкла.... Пояснень не розуміє. Але ж я даю собі з нею раду і жодного разу не крикнула.... А нещодавно вперто намагався втовкти мені в голову що якщо не бити дитину вона виросте не дисциплінована і капризна. Напевне ця розмова також дала мені зрозуміти, що ми з чоловіком на різних хвилях. Я до агресії дуже негативно ставлюсь
Дівчата, ви реально вважаєте, що то дитячий садок і несерйозне для розлучення, і що в дитини повинен бути ТАКИЙ тато? Особливо шокувало мене останнє. Дитині 5 місяців 17 днів. А якщо, борони Боже, влупить дитину зі всієї дурі, щоб не плакала? Amelisha, чесно, якщо то все, що Ви написали, правда, я б втікала від такого чоловіка далі, ніж бачила.
ваш чоловік вже хоче починати? він точно психолог??? у мене нема слів, чесно кажучи... навіть не знаю, що Вам порадити. Тримайтесь! Мудрості вам і терпіння!
