Відкрита велика жилєтка (4)

треба викинути ваги, бо вони таке показують після свят, шо капец. Або важитись з котом , тоді я буду молодець, а кіт - жирна скотина.

 

Думаєте врятує?
Я щось так не думаю...

 

@jalla , ше такого не бачила шоб не навидіти за те що хтось плаче в жилетці але коли плачуть а часом істерять через дріб'язок то не зрозуміло . Бо тих дріб'язків у всіх повно , треба вирішувати і далі йти . Зрештою то є жилєтка і як комусь легше проговорювати то будь ласка , мають повне право . Хіба вагітним би радила не доводити себе до істерик .

 

Та то не конкретно про нашу "жилєтку" мова, мається на увазі, що людей буває дратує чуже ниття, про те і пишуть, тому іноли хочеться нити до стінки, коли, ну, буває дуже треба, аніж десь перед людьми.

Тут ше таке, для нас зі сторони може бути дріб"язок, а для когось ціла трагедія. Тут не визначиш, хіба в шкуру тієї людини залізти...)

 

Ще скажу таке від себе... Мені часто легше про дріб'язок поістерити аніж дійсно вагоме на загал винести.
Отакий от перенос...

 

Цитата від Nana11: ↑
Хочу на безлюдний острів десь в океані, на гамак між пальми.

Ага, то не поможе. як кажуть куди б ти не пішов, від себе не втечеш. ну хіба як хтось інший дуже напрягає, то просто обмежити спілкування або навпаки збільшити (в залежності в чому проблема)

 

Не знаю, може просто зміна обстановки відволікла б від буденності. Бо чорні будні заїдають наніц, душа бажає свята.

І ото одна радість шо схудла (пошепки, шоб часом ті зайві кг не почули і не повернулися назад)

Хоча знаєте то як в тому анегдоті про купи козу, типу прийшов єврей до рабина і каже "Ой семоро дітей, хата маленька,місця нема, шо мені робити? - Рабин:Купи козу. КУпив єврей козу приходить знов удо рабина "Ой, шо ж то Ви мені нарадили, місця мало семеро дітей ше й коза" Рабин: Продай козу. Приходить той через деякий час. Рабин "НУ як?", Єврей "Ой, та шо Ви козу продав стільки місця стало"

Було мені зле, все не то і не так, поки дитина не захворіла, а тепер нічого мені не треба, як дитина виздоровіє то буду самою щасливою на світі.

 

І я прийшла поплакат.... мені щось в око попало, я вже все робила, а воно щей почервоніло і пече .

 

І я трохи понию. Щось мене розвозить - горло, температура, шмарклі. А на завтра заплановано стільки важких морально справ: похід в онкологічну лікарню з батьком подруги та подругою, коли треба і подругу підтримати, і щоб батько ні про що не здогадався. Його там завтра взагалі дуже болюча і не приємна процедура чекає. І найгірше, що завтра вже може бути результат, а є дуже велика ймовірність, що він таким і буде. Де знайти слова для підтримки? А потім ще до одного лікаря треба буде летіти, а ще купа побутових дрібних справ, які я вже бачу, що не встигну зробити, а перенести - ніяк. Хіба дітей зі школи-садка не забирати... Я боюсь завтрашнього дня...

 

Від буденності- то так.
А от від думок про АТО і то все- ой куди б від таких думок втекти...

 

я тут теж писала колись, що проблеми в усіх є і для кожного його теперішня проблема здається найгіршою, а в порівнянні, так, я цілком з Вами згідна... та й писала я, що не нарікаю, і дякую Богові за те, що є... і взагалі то не дуже нию... на моєму місці дехто вже б не те, що нив...
звісно, що не хочу описувати свою ситуацію, та й кому це цікаво. але вона дуже складна... з усіх боків... і елементарного вирішення мені чекати нема звідки. і сама я зробити нічого не можу... тупик...
єдине, що справді тішить - то діти...
і то я сюди плакати, бо я й на них вже починаю зриватися... терпеливості не вистачає....
а ще мені сьогодні прийшов "подарунок" у вигляді рекомендованого листа з неприємними новинами, тому + ще одна причина...

дівчата, ну де взяти тої волі...... коли так все безвихідно..... так, я не буду описувати, але повірте, я б не писала такого, якби саме так і не було....

 

краще тут поплакати, ніж на дітях зриватися. вихід емоціям десь має бути.

п.с. не хочу ніц писати, але я - туди ж .

 

хочеться голову виключити, а не можу

 

Рак 4-і стадії... Завтра далі по обстеженнях...

 

Головне - не падати духом і підтримувати його всіма силами
Знайомий після діагнозу прожив близько місяця, а батьку в серпні поставили такий же діагноз і термін близько місяця. Досі бігає на роботу і радує нас

 

Зла .
Зла на людей, які ну ніц не дотримують свого слова.
І вродь вже всіх таких в оточенні позбулася- і де воно береться))).
І я точно знаю, що їм воно вернеться(бо верталося вже не раз- як там кажуть- закон карми, та), та сьогодні воно мене достало.
Ну от чого не можна бути людьми і жити собі тихо мирно...

 

Тримайтесь, моліться і вірте в краще. Ми дядька з вересня обстежуємо і лікуємо, теж четверта стадія, має дві пухлини і купу метастазів На хіміях тримається, якби не це, вже б його не було

 

те саме..Я вже не знаю яку по рахунку ніч не сплю: як не думки про війну і мобілізацію, то малий такі нічки пристроює, що вдень почуваюся як зомбі((.

 

Коли мені боляче і важко на душі, то я зберегла собі один текст, і перечитуючи його, усвідомлюю, що я щаслива. Маю радіти життю і щодня дякувати Богові за те, що маю, а якщо щось немаю, значить воно мені не треба, і теж дякую.
Так от, що ж таке боляче:

боляче - це коли кип'яток на ноги проливаєш, а потім ночами подушку кусаєш;
боляче - це коли не можеш обійняти маму чи тата тому, бо їх більше немає;
боляче - це коли на твоїх очах 5-річну дівчинку збиває машина;
боляче - це коли жінка, промучалася майже добу, не чує крик своєї новонародженої дитини;
боляче - це коли людина помирає, якій більше всіх хотілось жити;
боляче - це коли дізнаєшся про катастрофу літака, в якому летіла близька тобі людина;
боляче - це коли одним незграбним рухом руки з тебе роблять інваліда.
Можна навести ще багато прикладів, коли по-справжньому боляче. Просто словниковий запас занадто малий, от все це і називають болем. Болем, який через кілька пляшок горілки, блоків сигарет і пару незнайомих осіб проходить, а справжній біль залишається з нами назавжди.
Тому добре подумайте над тим, коли по-справжньому боляче...