Відкрита велика жилєтка (4)

чекала такої відповіді
справді, завжди треба починати з себе.
просто, мабуть після усіх трагедій Майдану, Грушевського була така віра, що нарешті, ось-ось, ми зможемо, ми здобудемо; всі будуть працювати, так, буде важко, але ж мета того варта! але дуже скоро стало зрозуміло, що не все так просто. і боротьба тільки починається...

 

Ще не так давно я про свої труднощі навіть не писала і не брала до голови настільки серйозно. Думала... яко оптимістка, якось мусить бути, робили що могли, тягнулися з останнього, в усьому собі відмовляли... думала, що маю проблеми, як в усіх, буденні і минучі. та що тепер ті проблеми... хай би були...
важко, коли втрачаєш те, що зароблене важкою і наполегливою працею, коли твій світ ламається... і коли твоє життя більш не буде таким, як хотілося...
дякую Богові, хоча б за те, що є...

 

Все як завжди))). Маю у своєму житті одну людину, яка завжди мені якісь істини в голову закладає. І от вона каже, що для того, щоб щось отримати, треба прикласти зусилля. А щоб змінити країну, народ, тільки уявіть скільки треба зусиль. Я вірю, що зміни обов'язково будуть, вони вже є. І я вірю, що десь там, в кінці тунелю є світло))). Дуже хотілось, щоб ми ще застали то світло))). Але і тут на все Божа воля.

--- дописи об"єднано, 15 Січень 2015 ---

За те, що є - то вже дуже багато!!! Ви молодець, бути вдячним - то треба вміти))). Я вже вчусь того, і в мене життя налагоджується))). Навіть зараз намагаюсь бути щасливою. І це не так вже і важко))).

 

відчути себе щасливою я ще не скоро буду здатна, далі буде набагато важче... я давно стільки не плакала, рідко плакала. Бо була оптимісткою... дивно писати отак, що була... тепер не вдасться... бо життя налагодиться ще не скоро...

 

То не мусить впливати на Ваш стан. Життя ніколи не налагодиться))). Весь час щось є не так, ти дорослішаємо, розуміємо більше, більше задумуємось, наше тіло старіє, відходять наші батьки тощо. Тобто проблеми будуть завжди. А життя вже проходить. Не чекайте майбутнього, щоб стати щасливими))).
Щось мене на філософію потягнуло, бо і самій сумно, але намагаюсь якось з тим сумом боротись. І Вас тут трохи розрадити.

 

Десь швидше такі в мене зараз думки...
Все про що мріяла, рухнуло... життєві проблеми - то нормально. Я сприймаю то як належить. Але щось таке глобальне, то мені дається вкрай важко... а далі ще буде...

 

І я в розгубленості зараз. Не можу зрозуміти, як жити далі, що варто робити, а що ні, і коли на то все прийде час. Але дійшло до мене і те, що все матеріальне не найважливіше. Я зараз так люблю свого чоловіка, своїх дітей, своїх рідних і друзів, як ще ніколи не любила))).

 

так, я теж такої думки... але то якщо є де жити... як мінімум...

 

В мене теж тепер помінялася ціннісна система в житті.Якось цінуєш кожен день,бо страшно знати,що невідомо що буде завтра.
А ще я не розумію,як,як стільки зла на Україні тепер,за що ті люди так мають мучитися.

 

Я теж так думаю,

але швидше в анекдотичному ключі:
"Як чудово, що тепер мені не потрібно прокидатися о 8:00, як тоді, коли я була школяркою", - думала я, збираючись на роботу о 6:00.
У кожного з нас все буде добре! Я дізнавалась.

 

щойно впав телефон і пішли тріщини по тач-скріну Скільки разів він падав дітям і жодного разу нічого йому не було, а сьогодні саме мені так "пощастило", блііііін.....(((((

 

Я захворіла,раптово з'явився сильний кашель,з такими нападами що навіть поїсти нічого не можу,вночі майже не сплю.Якось то все на купу навалилося,ще маю на цьому тижні три екзамени,незнаю як я маю підготуватися

 

Та всіх зараз турбує те, що відбувається в країні... А ще до того бува додаються різні особисті проблеми, тож часи таки у більшості вадкі і непевні. Тут нам важливо встояти, і залишатися людьми - адже від того залежить яким буде майбутнє наших дітей.
А з чим прийшла нині сюди- та кепсько на душі, бо дуже багато розчарувань останнім часом - мала нагоду знов переконатися, що схеми брат-кум-сват-блат процвітають (і не в кращому їх розумінні), і що до чесних і прозорих схем у багатьох сферах нашого життя нам ще як до космосу. Ніколи не вважала себе наївною в тому плані, але ніколи не вірилося, що все аж в таких масштабах.

 

Сьогодні всю ніч лихоманка 39,6, яку ледве збила під ранок, екзамен пропустила
Завтра викликатиму лікаря

але вже сама підозрюю запалення

Ось такі в мене свята

 

я теж така як ти.Ти не одна, не хвилюйся, буде нас тепер двоє

 

Я розумію, що ви про свої проблеми не хочете писати достеменно, все загальні фрази і маєте на то повне право, але... напишу за себе.
Волю в кулак, посмішку на лице, стараюсь навіть тут, на посиденьках писати тільки за позитив. А особливо, коли десь прочитаю допис "ненавиджу людей, котрі ниють" і думаєш тьфууу, я ото душу відкриваю, а хтось собі певно читає і думає... ну, але менше з тим, я до чого веду. Декілька днів тому дізналась про одного нашого хлопця (він був знайомим знаомих і все ж...) привезли зі Сходу в труні, 27 років, жінка на 5-му місяці вагітності. На самі свята... І коли я собі то прокручую в голові, відразу спадає на гадку, що мушу дякувати Богові, що зараз хоч так, бо те, що відчувають ті люди - словами не передати. а скільке ше таких... а скільки ще буде- мороз по шкірі... хочеться сприймати як страшний сон.
Тільки сорі, я нікого не хотіла образити, сама не люблю отого рівняння проблемами, чи кому зараз гірше, просто прошу, тримаймося дівочки і підтримуймо одна одну... Хоча в тому плані ми молодці, пра? Все має бути добре, то все минеться... мусить.)

 

Мусить мусить, ми того варті.
Хоча ой як не легко мені ото все писати.
Та правду Жанна кажеш- мусимо триматися...

 

Якщо це про загиблого Тараса Дороша-а мабуть це про нього-то його дружина не вагітна. Але глибини трагедії це не змінює. Як і життя в якому вона житиме без нього

 

Я імені на жаль не знаю... Хлопець з передмістя, чи то Дубляни, чи то Грибовичі, нещодавно одружився. Жах, я проплакала цілий вечір, але що то змінить, та чи поверне життя?

 

Не запалення швидше завсе, а грип. Ходить нашими вулицями зараз отака афігенна штука грип з температурою 39, яка нічим не хоче збиватися.ТО я вчора від нашого педітра почула.

і можна я понию? В малої грип, 3 дні маємо 39, дитина вся виснажена і я біля неї як побита, кава не рятує і вино не рятує, хандра чорна. Дістало то все, ті хвороби, війна, ціни, податки, зарплати, і так звані "друзі", які коли треба банальної моральної підтримки а нікого нема, всі приходять коли їм шось треба. Хочу на безлюдний острів десь в океані, на гамак між пальми.