Відповідь: Ми і наші мами Поділюсь... були ми на Новий рік в моєї мами. Підготували ми їй подарунок - кілька рамочок з фотографіями внука - нашого синочка. Бо все казала, що немає жодної фотографії, щоб я їй роздрукувала. От і привезла я то, почала ввечері то все складати фото в рамочки, а мама каже, та нащо того зараз робити, краще б горіхи почистила, або що рамка якась не така. Вобшем е-е, мені стало неприємно, я ж старалась для неї, а вона якось так відреагувала...
Відповідь: Ми і наші мами Просто напевно в вашої мами якесь інше уявлення про щастя. Шкода, звичайно, що вона не радіє за доньку, але у всіх людей поняття про ідеальне життя ж різні. Залишається тільки жити по своєму, і не нервувати зайвий раз маму, напевно, тим більше, як ви кажете вона і так якісь "ужастіки" про вас розказує. Це як? Просто навіть такого не уявляю. Може забагато з ними сюсюкається чи не знає як підійти? Але ж ваш старший - вже школярик, з ним-то можна їм знайти спільну мову? Та й може варто її, як бабусю, більше залучати до догляду за внуками (щоб в неї частіше гостювали, якісь інтереси може зявляться, по школі нехай допоможе, якісь завдання нехай повирішують), інших ж внуків у неї ще нема, то може з ними вдасться все ж зблизитись.
Відповідь: Ми і наші мами про те, як моя мама ромовляє з дітьми - це важко пояснити, це не сюсюкання... але менше з тим. оце стараюсь робити... стараюсь берегти її. переживаю за неї. Часом хочеться відверто поговорити, а потім згадую, що 1) ті відверті розмови мама уявляє лише у форматі того, щоб я виплакалась і "розтопила сльозами своє черстве серце", а то дуже виснажує...2) всі брьохні мама заперечує до останнього, а потім як вже спіймаю на гарячому, то каже, що більше не буде, але тих "більше не буду" вже було пачками і що? 3) всі ті розмови - однакові, отже, безрезультатні. раніше я думала, як жити, щоб щось змінити на краще у маминій поведінці щодо мене. тепер думаю, як жити, враховуючи, що нічого не зміниться.
Відповідь: Ми і наші мами Мені теж стало набагато легше з мамою спілкуватись, коли я відмовилась від установки її змінити. І від установки мати з нею ідеальні стосунки. Просто сприймаю її як вона є. Інколи можу навіть пожартувати трохи. Гумор інколи рятує здорово.
Відповідь: Ми і наші мами о, в мене теж такі наміри проскакують, але я ще не вмію цю установку нормально зафіксувати в своєму житті. а от Вам дякую за таку ідею. Власне для мене - дуже влучне формулювання. Треба взяти на замітку
Відповідь: Ми і наші мами Схоже на якийсь фаталізм. Та може як внуки підростуть її поведінка зміниться) А може хтось спеціально її проти вас настроює, а вона в силу характеру на то ведеться? Хоч мама мала б бути мудріша. Добре, що ваша свекруха має добрі відносини з вами і дітьми, а з мамою думаю все є шанс все поправити, і головне тут - щоб було бажання з двох сторін
Відповідь: Ми і наші мами в нас теж була подібна ситуація. зробили ми перед Новим Роком студійні фото нашої сім"ї і малого))) зразу ж вирішили роздрукувати в 3-ох екземплярах, для себе і батьків. уявляла собі, я моя мама і свекруха будуть на роботах хвалитися перед співробітницями... але в фотосалоні забули роздрукувати три копії і дали лише в одному екземплярі. приїхала свекруха в гості, подивилася на фото, і сказала, що вони якісь не гарні, щоб для неї не роздруковували. так обідно стало...(((і хоч ми вже маємо ті копії, чоловік сказав не давати його мамі((( а моя мама сказала : які б не були, але вона хоче ті фотографії, бо на них ми і особливо її онук)))
Я собі колись про то думала і вирішила так- нащо змінювати те, що було все життя. Право мами- робити так як робить вона. А моє- жити собі так як хочу я. Нічого нового нам наші мами і так не чудять. Ну якщо не старість і не хвороби. Воно все і так було. Інше діло- що не всі то хотіли бачити раніше чи очі закривали. А як ідеш з дому- то ой як то все очі і вуха ріже з часом...
В нас з мамою дуже хороші, добрі і любячі стосунки. Як кажуть, що батьків не вибирають. Та от, я дуже хочу подякувати Господу Богу, що маю таких чудових батьків. Хто як не мама з татом підтримає в тяжку хвилину, приголубить, пожаліє. А в хорошу і щасливу - щиро порадіє за тебе. Правда я це зрозуміла в тяжких ситуаціях життя і коли почала жити окремо. Любіть батьків! Поважайте!
а в мене ніколи не було близьких цілком відвертих стосунків з мамою. Бо завжди був присутній страх, що я зробила чи зроблю щось не так, а потім осуд... Стосунки якісь холодні були, право вибору було просто відсутнє. Як результат - я просто замикалась і бунтувала мовчки,бо не в силах нічого змінити. Нажаль. І це мене завжди ображало, це ніби тягар, який завжди є, і нікуди вже не дінеться. Зараз я є мамою, але той юнацький осадок і гіркота все ще присутня. (
У мене було гірше. Якось розповідала чоловіку про те, що він не знає і не може зрозуміти певних речей, бо він не пережив такого як я. Я ще не відпустила минулу біль, але я її вже переживаю, тобто визнаю, що це моя біль, мої пережиття і моє сприйняття тої минулої реальності. В сестри воно інше, у мами відповідно також. Проте хочу сказати, що зараз я живу з мамою і не відчуваю такого сильного тиску як це було раніше, коли була молода і жила окремо. В мене вийшло навпаки. Молода жила сама, а вийшла заміж і живу з мамою. Біль з минулого ще досить близький і на поверхні. Нераз боляче, що мама робила речі саме так а не інакше. Проте, пережити своє дитинство з іншою мамою я не можу, але я можу собі його переписати в іншому сенсі. Можу вже накінець то пробачити і відпустити. Так була у мене мама нераз ДУЖЕ гостра на слово і швидка на реакцію. Зараз вона не така. Я думаю, що вона змінилась, бо змінилась я. Я над собою працюю і продовжую цю роботу. Може є десь ланцюгова реакція?
Мене мама завжди вчила, що за все що ти зробиш, ти і понесеш відповідальність. І не треба боятися, всі ми помиляємся...всі! Просто краще на чужих помилках вчитися, але свої краще навчають. Не бійтесь!
Я дуже люблю свою маму, вона в мене дуже гарна і розумна жінка. Дуже багато вона нам із сестрою дала і я завжди їй буду безмежно за це вдячна...Але її характер...я живу в іншому місті, бачимось ми не часто-кілька разів на рік і я звичайно суму за нею,але коли ми бачимось-я щаслива...десь тиждень,а потім дочекатись не можу,коли я буду їхати додому (як би погано це не звучало). Сестра моя з мамою живуть в одному місті-то їй перепадає частіше...мама з зятем не можуть терпіти один одного,а дістається завжди сестрі, вона між двох вогнів, мама постійно виказує їй своє невдоволення зятем (хочу сказати, що говорить вона правду,оскільки вона для них дуже багато зробила, а зять не вдячний, грубіян і хам), але я пояснюю їй, що від того,що ти пиляєш сестру її чоловік не стане кращим,ну живуть вони разом вже 25 років! Значить її все влаштовує, а вона переконана,яка її дитина бідна з ним...Моя мама дуже любить внуків,дарує їм подарунки,купує речі...я розумію хтось скаже от щастить...Але вона хоче,щоб їй за це дякували,причому разів десять і бажано всі гуртом (не подумайте,що я не вдячна,звичайно я розумію,що кожній людині приємна подяка...) причому кожен раз як бачить,що внучка вдягнена в нею подаровану річ, питає хто це тобі подарував, щоб дитина часом не забула,що ж це вона подарувала...мене це,чесно трохи напрягає бо я якщо хочу щось подарувати то не чекаю щоб мені ще потім десять років дякували...Коли я прижаю до мами в рідне місто, в мене відповідно там подруги дитинства, яких я звичайно хочу бачити,а вона так відноситься до мене, з ревністю чи що,типу навіщо вони тобі,ти ж до мене приїхала...Таке враження,що ми маємо сісти рядком і тиждень дивитись одна на одну...Ох, дівчаточка,скільки букв написала! Складно це все...Але люблю свою матусю такою як вона є і молюсь, щоб вона ще подовше пожила...
Є, безперечно є. Ми всі на когось впливаємо. І на нас хтось впливає. Суть у тому, що в ідеалі на нас мають впливати батьки(ну так воно і є в більшості), а не ми на них. Так було задумано природою. Те, що відбувається зараз- це грубо кажучи аномалія. Яка перекриває минулу аномалію. Та впливати проти природи- важко. І не всі це взмозі зробити. У вас виходить. Це круто. Та якими зусиллями- то вже тільки вам відомо. Я вибрала не впливати в такому ракурсі. Тому живу окремо.
я завжди любила і боготворила батьків,порівнюючи їх з іншими! Все змінилося,коли вирішила вийти заміж і переїхати від них.Я почула їх реальну негатину думку про себе... А коли народилися внучки то ще важче стало спілкуватися.Біля мами я втрачаю силу і волю взагалі щось робити,чую часто яка я бідна ,нещасна і діти у мене страждають... хоча ніколи не розповідаю про своє життя. Насправді в мене все добре,чудова сім"я,маю двох донечок,сама даю раду без нянь і бабусь,чоловік "вкалує",щоб його дівчатам комфортно жилося. та і він помітив,що після дзвінка моєї мами в мене падає настрій і охота до будь-чого. Ми ніколи не були подругами. Кожен виконував свою роль(мами і дочки) тихо,без емоцій("візьми себе в кулак"). Колись почула фразу "вчительські діти" -схоже,це про мене!! Коли родила-зрозуміла як важко було мамі ще тоді,коли все руками пралося,варилося носилося... вернулася любов,повага,простила за те,що так рідко її бачила,практично не розмовляли ,але разом з тим чекала і на більше розуміння у мою сторону,чого ,нажаль, не сталося..... Найбільше чого зараз хочу- це стати найкращою подругою для своїх донечок,та бачу,що повторюю мамині помилки.Дівчатоньки,кому пощастило подружитися з мамами, дочурками!!!!!!,навчіть мене!!!
Подзвонила сьогодні до мами. А вона невдоволено каже мені, що от нарешті за тиждень подзвонила сама, що тітка в лікарні, дідо теж їздить на крапельниці, а я така-сяка не дзвоню. Блін, а самій подзвонити нє не альо, якщо такі події. Кароч, на мою пропозицію передзвонити пізніше, коли вона буде в гуморі, мама заявила, що можу взагалі не дзвонити. Люкс. Така от любов у Валентинів день.
О телефонні розмови з мамою...я своїй мамі дзвоню щодня, вона вже настільки звикла,що я до неї дзвоню перша, що не рахує за потрібне дзвонити...зазвичай дзвоню зранку і якщо маю справи і подзвоню пізніше то це буде обов'язково:"о нарешті! Що забула про мене" і я мушу розповідати чим я займалась і чому не дзвонила...вчора дзвоню-абонент розмовляє, вдруге дзвоню,те саме,коли додзвонилась,мама сказала,що дивиться фільм і передзвонить пізніше...хоч дрібниця,але мені неприємно, тому що якби я їй подібне сказала,то мала б вже що слухати...що то я за донька, що фільм важливіший за неї Сестра так само їй дзвонить-вони живуть в одному місті,то мама ніколи не забуде мені сказати,що от сестра до неї сьогодні дзвонила вже три рази,а я один Коротше,весело Отправлено с моего GT-S5660 через Tapatalk
блін, але то дістає. це мама мого чоловіка може до нього 5-7 разів на день подзвонити. він спочатку терпів, а тепер каже, що невже більше нема про що поговорити, як про те, що сьогодні їв. тепер регулює частоту дзвінків сам. ну і я, сиджу вдома з хворими дітьми і намагаюсь працювати, то свекруха в скайп надзвонює кожну годину. я не беру, бо якщо маю можливість говорити, то в той час працюю, а якщо не маю - то не маю.
Люблю свою маму, ми з нею в дечому схожі, в дечому повні протилежності. Інколи буваю нетерпима до її помилок, за що себе потім картаю, дзвоню і прошу в неї вибачення.
