Відповідь: Ми і наші мами ото власне тому і тому дуже важко з тим жити - чи то поруч, чи навіть на відстані, але все ж спілкуючись. Бо всерівно воно вилазить регулярно. це вже мабуть не образа навіть, образливо було в дитинстві, а зараз... Зараз це вже просто якась така гіркота... і в якійсь мірі таке важке почуття обовязку - її не зміниш, від її "уколів" не позбудешся, але треба терпіти, допомагати, підтримувати чим можеш, бо ж в неї вже до старості йде....
Відповідь: Ми і наші мами Де взяти мудрості, щоб нормально пояснити мамі, що я в чому хочу в тому ходжу, наразі в нас скандал, що я вдягнулась як бомж і вона зі мною не піде. Ну не піде, то не піде, я вернулась в квартиру, але маю таке бажання взяти зараз квиток і поїхати до свого дому.
Відповідь: Ми і наші мами ой, і мені де взяти мудрості... та взагалі - мудрості треба в Бога просити, а поки що звикати, що в житті отакий буває абсурд... часом здається, що я вже розумна, вже можу спокійно жити і сприймати "приколи" з мамою такі як вони є. Я стараюсь йти назустріч, запрошую в гості, регулярно телефоную, стараюсь чимось допомогти. І тільки-но мені здається, що я нарешті знайшла якусь рівновагу - стається якийсь такий капець чи випливає така якась шокуюча інформація, що я в прямому сенсі сідаю і сиджу... і не хочеться нічого ех, дай, Боже, нам всім мудрості, терпіння і любові
Відповідь: Ми і наші мами Хе, знайома ситуація. Думаю, тре нашим мамам інколи давати згадати молодість і побавитись в "одягання доці". Праві Ви, але мами не вічні, тому най трохи ся потішуть. Хоч на свята.
Відповідь: Ми і наші мами Дівчата, я не знаю що там вам кажуть Ваші мами. Але якось аж мороз по шкірі пройшов від Ваших слів. Так, мами на жаль не вічні. Невже ваші мами так Вас пиляють, що Ви з легкістю говорите про оту невічність? Моя мама для мене і мама і подруга. Інколи і мені вона каже, що я одягнулася як будь. І якби не вона, то можливо я б погрузнула у сімейних клопотах і стала тінню.
А де Ви побачили легкість? Смайл відносився до слів "ся потішуть", якщо що. А про невічність я написала, бо кількома дописами вище одна форумляночка писала, як їй не вистачає мами. Ну так от мені і подумалось, що за тим пилянням ми забуваємо про оту невічність. Я ж те саме і хотіла сказати, що й Ви. Що не так то вже й критично, що мама інколи "підкаже", як одягнутись.
Відповідь: Ми і наші мами Цілком з Вами погоджуюсь. Класно коли мама і донька розуміють одна одну з півслова і мають схожі погляди на речі. Мені з цим повезло. Якщо погляди різні - може й дійсно складнувато бути. У мене сусідка нова зі Сходу. Років десь під 60 має. Вона коли вийшла в коридор майже оголена, то я ледь в обморок не звалилася. А потім як вирядилася у білі ботфорти, білу кепку і намалювалася яскравою помадою... Вік - як у моєї мами приблизно. З такою як вона мені було б складно знайти спільний підхід. Але мабуть тому, що таке різне бачення ми й не дочка з мамою.
Відповідь: Ми і наші мами Хаха, уявила собі цю картинку. А Вам, певно, дійсно повезло. Бо, як правило, смаки та погляди мам і доньок таки відрізняються. Навіть є таке прислів'я: "Нові часи, нові пісні".
Відповідь: Ми і наші мами Про одягання Нещодавно мала ситуацію. Йшли від мами в гості до кума з малою. Надворі було +6. Мама, як мене побачила (в демі куртці, цілком адекватно погоді) - зразу ж почала булькати, що "ти захолодно одягнена"... Коли я вже виходила, мама дістала з шафи мою куртку 10-річної давності (теплу) і намагалася на мене її одягнути. Ну цирк, чесне слово. Ясно, що я одяглась так, як вважала за потрібне. А на наступний день я вислухала по телефону тираду з основним змістом "якщо ти будеш не по погоді (?) одягатись - я твою куртку поріжу":khomyak: Зараз це вже смішно, а тоді мене аж теліпало. Навіть кілька днів не спілкувалась з мамою, щоб охолонути. При тому, вона і сама ображалась, бо я в процесі вислуховування , що "вона мою куртку поріже", десь там трохи голос підвищила. Мені щоразу погано, як ми сваримось. Я щиро вважаю, що мені пощастило з мамою, ну але зараз я сама - мама, і вислуховувати якісь такі безглузді команди я не буду. Ні, не так. Вислухати можу. Виконувати не буду
Відповідь: Ми і наші мами саме тому Вам певно так важко зрозуміти нарікання інших дівчат, бо далеко не у всіх так. І справа навіть не в тому , що і не в тому, що мама може мати критичні зауваження щодо нас в будь чому. Все питання більше у ставленні загалом і глибині відносин. Бо і зауваження можна по різному зробити, всі тут це знають. Часто про це пишемо в темах про стосунки з чоловіком- як сказати, чи натякнути, щоб зрозумів, щоб почув.... Але то є питання міжлюдських відносин взагалі - подріжніх, батьківських, просто дружніх. Важливо є все - і погляд, і інтонація, і наявність поваги і розуміння. І якщо мама веде себе автократично все життя, то важко говорити про якусь дружбу з нею і щире ділення проблемами. Чоловік он мій все мене заспокоює з приводу відносин з мамою. Він свою вважає найкращою, і не тому , що там надто багато дала для старту в житті. Ні, жили вони дуже і дуже скромно, але вона для нього робила все що могла у тій життєвій ситуації. А ще дала йому дуже-дуже багато своєї любові. І він то цінує. Хоч каже, що зараз вона теж його часом чимсь і дратує, але в таких випадках він завжди старається згадати все те добре, що отримав від неї і гнів переходить. Ну а я ще так не вмію. Хоча думаю, що "послужний список" справ у всіх наших мам нескінченний, але то треба вчитися....
Відповідь: Ми і наші мами 1. ніхто не вічний - це факт життя, нічого особистого 2. чому з легкістю? 3. мами бувають такі, що їдять дітей живцем. І це теж факт. не треба закочувати очі, і падати в обморок, бо якраз усвідомлення того, що не вічні, дає яснішу картину і дозволяє не зациклюватись на негативі.
Відповідь: Ми і наші мами Орман, Ви читали, що на мій пост написала авторка слів про "не вічність"? Вона мала на увазі інший ракурс питання, тобто вона так як і я дуже серйозно (я - навіть з острахом) ставиться до питання вічності. Тому не ВАм судити про легкість, оскільки сама автор пояснила свою позицію. Якщо Ви до смерті відноситеся як до простого факту життя - то Вам набагато легше жити, ніж тим, що болісно сприймають такі звістки і довго переживають втрату (особливо дорогих людей). А щодо того, що є мами, які їдять своїх дітей - ну це вже абсурд, ми ж не в Африці і не живемо в період голодомору. Мабуть нікого, що тут на форрумі спілкується мама не намагалася зїсти
Відповідь: Ми і наші мами Мабуть все таки не в переностому з двох причин: 1. Слова "І це теж факт" вказують на те, що хотіли підкреслити жахливість попередніх дій (того, що їдять живцем) 2. Ви ж написали "їсти живцем" у лапках, тому всім ясно, що йдеться про переносний зміст. А у форумлянки так виглядає, що про реальний зміст слів написано. Але то вже таке, головне - зуміти і нам і нашим мамам знайти спільну мову і допомагати, любити і підтримувати одне одного.
Відповідь: Ми і наші мами Цікаво, чи ще хтось крім вас подумав про мам-канібалів. Аналогічно все інше - вирване з контексту - нема навіть бажання коментувати-пояснювати.
Відповідь: Ми і наші мами Ну і не коментуйте. Щоб коментувати - треба мати аргументи. Христос Рождається!
Відповідь: Ми і наші мами :khomyak: А потім ми дивуємся як росіяни вірять що ми пємо кров російських немовлят, так в них в лапках не написано! От воно що! Моя Вам порада почитайте трохи форум, а потім дописуйте, бо з такими підходами з наших посиденьок лишиться одна примітивщина, в нас тут прийнято шо якісь речі не треба пояснювати і виділяти лапками, до всіх і так доходить.
Відповідь: Ми і наші мами ой, ну ви даєте, до чого дискусія дійшла хороше скерування дав мені хороший священик десь близько року тому. Він сказав: "Є дві крайнощі: 1) покласти все своє життя на побудову нормальних стосунків з мамою; 2) полегшити собі життя тим, що закрити від мами своє серце. Обидва варіанти - погані. А правильний шлях - десь посередині, і правильний шлях - це любов" десь посередині... складно то все. З хорошого - я майже адаптувалась до постійної неправди, яку патологічно говорить моя мама. Адаптувалась і втішилась, що на жодній важливій інформації від мами я не залежу, бо це була б торба повна. З поганого - я не можу і не хочу постійно доводити, що я щаслива. Я не розумію, чому мама сприймає мою радість "по жизні" виключно як лицемірство і не можу вже битись головою об стіну. Втім, таке вже в прямому сенсі доводження того, що ми щасливі, я припинила давно. Просто мені здається, що по сім'ї і так видно, що все добре. Але ж ні, мама шукає трагедії. Мене починає нудити, коли мама заходить до нас додому і в її очах жах, жаль і всяке таке інше. Спочатку мене нудить, а потім я злюсь, а найгірша реакція (ну я правда поки такого не робила, але недавно аж зачіхалось) - бажання справді щось таке вчудити - отаке як мама про мене розповідає своїм знайомим ужастіки. Блін, і не потрібно ж мнеі ніякого "визнання моїх досягнень", ніякого виправлення ніяких там дитячих травм, і люблю я маму... ну чого ж просто не перестати шукати всяку гадість там, де її нема! якось мені весь час уявлялось, що всі батьки хочуть бачити своїх дітей щасливими... Ффух, просто хотіла виговоритись.
Відповідь: Ми і наші мами а для чого? кому від того буде краще? Ви знервуєтеся наніц, а мама всеодно залишиться при своїй думці. Вона просто проектує свій негативний досвід на Вашу сім*ю. ось і все. в нас,до слова, щось схоже з чоловіковою мамою. оскільки в неї сімейне життя не склалося, то вона з великою пересторогою споглядає наше сімейне життя. і деколи складається враження, що шукає якісь приховані течії звісно,що негативнів наших стосунках... а їх нема я розумію,що це не зі зла і намагаюся це толерувати як можу)) а ще часто нам радить-вчить-бажає любитися\не сваритися і т.д.
Відповідь: Ми і наші мами так кажу ж, що давно вже нічого не доводжу... ---------- Додано в 15:49 ---------- Попередній допис був написаний в 15:43 ---------- та не можу сказати, що її досвід був такий вже негативний... тата вже 4 роки нема, роки його хвороби були тяжкими - це, звісно, так, але не думаю, що проектує. ---------- Додано в 16:14 ---------- Попередній допис був написаний в 15:49 ---------- Я вже навчилась теж трохи толерувати, трохи старатись відокремлювати свою любов до мами від світу маминого абсурду. Але зараз свята, час родинних зустрічей. І здавалось би, для міцних щасливих сімей зі здоровенькими веселими діточками ці зустрічі мали би бути приємними і очікуваними. Так ні ж, замість радіти за нас, - треба з жахом опускати очі, розмовляти з дітьми так, наче вони важко психічно хворі, і тікати по вечері тихесенько, щоб ніхто не бачив, і, не приведи Боже, не пригостив пампухом... Рада, що мій чоловік, помічаючи всі ці "странності", все одно з повагою ставиться до моєї мами. Тільки один раз відповів їй. Коли ми святкували 5ту річницю весілля, то мама замість тосту сказала, що "подивившись на ваше сімейне життя , Яся (моя молодша сестра) зрозуміла, що підходити до питань шлюбу треба значно серйозніше, а то он що виходить". От тоді чоловік сказав, що невдале вийшло привітання. Але все одно це в нього получилось необразливо і толерантно.
