Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? А в нас інший привід для каверзування. Гостювали півтора тижні у бабусі з дідусем, тиждень було ще нормально, останній два дні капці - дратується з кожного зауваження , плачен навзрид з найменшої заборони, каже "йди геть", якщо щось не подобається, ще й, може, вдарити з той незрозумілої злості. І при будь-якій нагоді біжить до діда з жалями і плачами. Я тут вловлюю зв'язок, що дідо у нас пилинки з малого здуває і тому він там з нього не злазить, весь час грається, дурачиться і жаліється теж йому. Але не можу зрозуміти отої бурхливої реакції - мовляв, чуть щось зразу або на підвищених тонах, або в плач. І коли намагаєшся якось пояснити-напоумити-врешті насварити, взагалі не хоче слухати. Нині уже вдома, але дитина в норму не приходить. В чому ж тут заковика? ---------- Додано в 23:08 ---------- Попередній допис був написаний в 23:05 ---------- Мені здається діти дуже схильні до правильності, стабільності, звичності. В нас та ж сама історія - футболка на довгий рукав не підходить, бо зараз має бути на короткий, шапку не напялиш, а міряння речей, щоб подивитися, чи вже замалі, чи ще завеликі, то взагалі каторга для мами)))
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Мені в цьому питанні з меншим значно легше. Він не хоче вдягатись рівно до того моменту поки старший не вийде з дому. І фраза "дивись, Антон вдягнув панаму/светрик" і т.д. надзвичайно помічна бо Дімулік повністю його копіює А зі старшим в такому віці мали приколи. Колись писала, що якось навіть кілька днів гуляти не ходили бо він зимою хотів вдягати на голову лицарський пласмасовий шолом І варіант вдягунти шолом на шапку йому не підходив.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? я зараз застрелюсь(( старша попісяла, "мама, вдягни штаники". нема питань, ніколи не відмовляю їй в допомозі. "мам, зніми штаники". і плач, будить меншу. "я не хочу, щоб мама вдягала штаники". мене то дратує. колись повелася на її такі вимоги (подумала, що я щось помилилась чи дитина передумала) - то вона кілька разів мене ганяла: зроби так, а потім інакше. і то стосується не лише штаників, може бути будь-що.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? а як його робити? я один раз кажу, що ти щойно просила навпаки. далі можеш робити сама так, як ти хочеш. далі ігнорую. так?
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Вона увагу привертає, тому не принципово що будете робити. Важливо як. Робіть те, що можете робити спокійно. Плачі будуть у будь-якому випадку і це добре, таким чином вона переживає стрес. Знаю, що з малою дитиною це непросто. Давайте увагу авансом, заведіть собі звичку 10-15-20 хвилин - обійняти, полоскотати, поговорити, дивлячись дитині у вічі. Поплакати можна завести в ванну і зачинити двері, щоб не розбудити малечу. Тобто конкретної поради вдягати один раз, не вдягати взагалі , одягати-переодягати скільки скаже - тут немає.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? як знайомо ))) це я пишу щоб ви знали, що ви не одна
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Я думала то тільки в нас таке. А ще з останнього: мам, я не хочу щоб Миколай мені приносив подарунок. Хай Даринці принесе і тобі і татові а мені не треба ! Ревність? Але ми стараємся з всіх сил щоб він не відчував себе менш любимим ніж сестричка...
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Дівчата , а що з тим копання - штурханням і "йди звідси" - бо це ніби про нас . Почалося десь днів 10 тому .пояснювати - говорити вже не канає , повний ігнор. Пройде , чи це росте забіяка ?
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? я вважаю, що ревність - не ознака того, що в сім'ї щось робиться неправильно. Реакція дитини на сам факт того, що вона вже не одна - це норма. Я стараюсь приймати всі прояви ревнощів з розпістертими обіймами. В прямому сенсі слова. Щоб дитина могла і покапризувати, і поплакати і випустити всі прояви своєї психологічної адаптації - коло люблячої спокійної мами. Все це перейде, і ще будете згадувати, як діти колись звикали одне до одного. на мого Дмитрика дуже подібно. Спосіб привертання уваги. Не значить, що Ви погано з ним поводитесь! просто треба любляче реагувати і на це теж
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? І як відповідати в конкретному випадку? Він направду не бажає писати ніяких листів і всі мої тактичні підходи марні.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? То хай не пише. Тобі вперлося? Миколай сам придумає що принести. Ну і то ще купа часу - тиждень про то не згадуйте, може ще сам захоче.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Так суть не лише в листі. То просто останнє що згадалось. Зараз в нього багато заскоків буває. Наприклад - не треба мені зовсім іграшок. Заберіть в мене всі іграшки і відвезіть комусь іншому; я не мамин, я - татовий бо в мами є Даринка; плюс додалось багато поганих слів, дуже багато. Лікар сказав - своєрідний прояв ревності. Ну і зявилась свого роду агресія, мможе гримнути дверима з всієї дурі, коли злиться чи йому щось сказати що не в його планах, чи зробити зауваження, то вдарити в відповідь. І ще розревітись, просто на рівному місці замість звичної раніше реакції - зараз гіркі сльози. Скільки часу дітки звикають переважно до появи нового члена сім'ї? Коли народжується третя дитинка то той весь процес повторюється?
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? ні, там вже дещо інший процес для мене адаптація нашої сім'ї до Віруні була значно легшою, ніж свого часу до Сергійка. Хай не пише. Миколай його любить і подбає про нього на свій розсуд. Я для своїх визначила тактику. Яка полягає у відсутності тактики і використанні кожної ситуації для ще одного вислову любові. "Хочеш - добре. Не хочеш - добре, не будеш. Я тебе люблю, я тебе розумію". Постійно обіймаю, а між тим тихенько роблю своє. Гіркі сльози - обійми, поцілунки. Агресія - дивитись по ситуації. Не навязуватись, бути поряд. "Хочеш покричати? Ну покричи. Я послухаю своє сонечко, покричи для мене будь ласка". Убезпечувати від явних шкод і руйнувань і бути з ним, поки він переживає емоцію
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Ну в нас те ж саме десь в 5,5 р. почалось. Зараз 6, ще не минулось( Але то точно не через ревність. Він нстраший і своїх діток любить. Ревності у нас немає ні в кого ні до кого. А от постійні сльози і істерики, матюки, "ви всі дурні", "я вас не люблю". Була в невропатолога -- "Кіндінорм" виписав. Ніякої від нього реакції. Психолог в садочку до нього зауважень немає, навпаки каже, що то ми придираємось, бо він найрозумніша і найактивніша дитина в садочку: пише, читає, вірші з першого разу запам"ятовує, на всіх ранках всіх дітей підстраховує, в групі вихователям допомагає... А вдома нічого не робить: компютер і футбол. Любить ще писати і малювати. Але оте сидіння за столом... В мене таке враження, що в нього вже сколіоз почався. В хірурга ще не бла, але тренер з плаваання (покки що три рази були, то кричить в басейні несамовито) теж каже, що статура не альо. Типу дуже швидко росте скелет (в 6 років 123,5 см), і мязи не встигають наростати. От на тижні збираюь до якого ортопеда-хірурга піти. Короче, те, що він хоче робити: пиати-малювати-за компом сидіти -- йомму не можна, а те, що йому треба -- плавання, гуляти, гімнастика, якщо і писати -- то рівно сидіти -- він не хоче і ричить... Думаю, то вікове. Така собі адаптація перед школою, закінчення садочкововго періоду. Бо ж недарма школу придумали із 6-7 років. Значить, зараз якийсь переломний момент у дитячій психіці
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? 6-річні діти майже ніколи не матюкаються, якщо не матюкаються їхні батьки. випробування меж любові. Дмитрик може таке пробувати з татом. Дмитрик: "Я тебе не люблю!" тато: "а я тебе люблю". "А я тебе - зовсім ні!" "а я тебе - дуже люблю". Як правило, це закінчується тим, що тато обіймає Дмитрика. Рідше Дми відходить в сторону і дується пару хвилин, а потім все рівно татко його обіймає.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Я сюди, хоч моя доця ще маленька - а характер проявляє на ура! (вся в тата), постійно всього требує, к не даєш що вона хоче, крик, руки в кулаках стискає, зуби показує і гарчить! мої батьки тоже в шоці з такої поведінки (ми з сетрою такими небули() Як реагувати на таку поведінку, сварити чи дозволяти?)
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Так-так, ніхто з нас таким не був. Я вам точно говорю. То всі бабусі-дідусі в шоці зі своїх внуків. Ми всі чемненько в кутику кубиками бавились - дк сів там і зліз. А як раптом якісь вимоги і істерика "то прутиком раз нормально лупнути і назавжди припиниться". Вот наші діти - то капець якийсь- весь час на руки просяться, цицю вимагають, характер проявляють... Біда та й годі... А чого саме вимагає?
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? а в нас тепер у доні часті істерики, і то ні за що. Починає бавитись візочком і понакладає туди купу ляльок, тоді просить маму щоб поклала їх усіх, але щоб одна ляля не тиснула іншу, а ще потрібно накрити ту лялю так, сама не знаю як, бо по всякому зле і від того в хаті страшні істерики. Я поки нема істерики намагаюся їй вгодити, прошу навчити мене "правильно" застеляти візочок, а коли починаються конкретні плачі, тоді "тупо" спостерігаю поки вона перекричить і перенервується. Просто так шкода дитину, коли вона надривається в плачі, часом аж до рвотних позивів, а відволікти увагу не завжди вдається, бо як вчепиться до одного... вже не знаю як себе вести в такій ситуації, інколи думаю заховати ту каляску, бо вона більше нервується ніж бавиться нею. Хоча не факт, що справа суто в калясці
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Моя доця вчора хотіла танцювати з 2 ляльками за ручки, щоб лялі теж трималися . Такі плачі були, бо їх підтримувала або вони падали... Мусіла 1 сховати на вечір
