Відповідь: Ми і наші мами от теж можна сказати відівчила таке говорити. Кажу дуже з серйозним і суворим лицем: НЕ СМІЙТЕ мене порівнювати з ним(нею/ними). В них інше життя, інші умови. Немає двох однакових людей. Не скажу що в мене суперові стосунки з батьками( з мамою майже суперові, але й то не відразу такі зробилися). З батьком й досі можу частенько перегавкнутися. То ж досі над ними працюю. Але процитую себе ж: Можу іноді й сказати: все, крапка. навіть не хочу нічого чути. буде так як сказала.
Відповідь: Ми і наші мами Вибачте, що влажу в розмову. Посто нагадало. Коли народився старший, купила книжку "П"ять мов любови до дітей". Помітила, що мама тихцем почитує собі. Ну, думаю, добре )) Через якийсь час питаю, як книжка, чи допомогла на щось подивитися інакше. Відповід вбила - "Так, тепер я бачу, яка ти в мене егоїстка, бо хочеш, щоб тебе любили". Про наші непрості стосунки я вже писала вище Це називається було б смішно, якби не було так сумно. Я реально тоді сміялася крізь сльози. І що ви думаєте? Мама ще й образилася на те - увага! - що я "образилася")) У нас таке частенько буває. Кажу мамі - мені боляче від того, що ти мені кажеш-робиш зі мною. А вона у відповідь обертається і починає схлипувати - яка у неї дочка товстошкіра, так ранить матір.
Відповідь: Ми і наші мами О так! Ви можете! Маєте, як то кажуть, сили в собі на таке. Я не можу. Я минулого тижня розплакалась коли тато почав порівнювати моїх дітей з дітьми моєї двойорідної сестри. Бо він не має чим хвалитись, а он вони мають. Самі винні, що не мають чим хвалитись. Так мене виховали і так займаються внуками. Я сказала, що мені боляче, і скільки можна ціле життя порівнювати мене до інших. ---------- Додано в 16:32 ---------- Попередній допис був написаний в 16:31 ---------- Бо вона бачить, що нас її плачі діють. Шкода, що мама так вами маніпулює.
Відповідь: Ми і наші мами у нас колись дійшло до абсурду. Я малювала писанки. Мама прийшла і почала казати, який малюнок треба зробити. Коли я відповіла (дослівно) - "цю я закінчу так, як задумала, а наступну ти розмалюй, як хочеш" вона вийшла з кімнати, грюкнувши дверима і до ранку наступного дня не розмовляла зі мною. Я так і не розумію, що я тоді сказала не так.
Відповідь: Ми і наші мами Багато думала про свою маму і теж дійшла висновку, що наші літні мами просто дуже хочуть відчути свою значимість. Хочуть відчути себе корисними і заслужити вдячність за свої цінні поради і досвід, бо для більшості з них родина і діти були і є основною, якщо не єдиною, сферою самореалізації. (Робота, як спосіб заробляння грошей на життя не рахується). А отже, по суті, мені здається, що основний мессадж в їх істериках: "я хочу бути корисною, я хочу, щоб ви мене цінували за моі мудрі поради", бо в принципі деяким мамам більше немає що залишити по собі. Все життя моєї мами було сконцентровано на нас, дітях і хатніх справах. А тепер їй здається, що їй кажуть, "арівідерчі, самі знаємо краще, ти не шариш..." А вона хотіла б щоб їй сказали, що вау, мамуля, ти нам так правильно все радиш і так нам допомогла і т.п. Тобто, як вище kraplynka писала, така нав'язливість від браку уваги і любові, я думаю. Як вихід, треба щодня давати їм те, чого їм бракує. А саме: визнання цінності їх досвіду і подяка за ті поради, з якими ми згідні. І ще спонукати до самореалізації поза родиною. Якщо мама має якесь хобі, то всебічно підтримувати це захоплення, цікавитись і хвалити маму.
Відповідь: Ми і наші мами Нещодавно спілкувались із Ніною Матвієнко. Як на мене -- ну дуже розумна жінка. Вона сказала таку цікаву річ (я точно не пам"ятаю дослівно, і немаю зараз змоги пошукати в архівах цей запис, але приблизно таке): наші внуки, це наш підсумок життя. Якщо внуки хороші і їх багато -- то недарма життя прожите, якщо мало і є до них зауваження, то щось я зробив не так. От зацитували б ви це своєму батькові!
Відповідь: Ми і наші мами знаєте, з моєю мамою не катить я доволі часто питаю поради, завжди за них дякую, багато таки справді цінних ну але доходить до смішного, "не беріть Аню з собою в кафе, мені її шкода", "от треба килим не в хімчистку віддати було, а завезти на прання, там би його краще висушили, а ти не порадилась"... ну це все по великому рахунку дрібниці, найбільше дістають не поради, а образи я - теж людина і маю право скипіти, особливо, коли 5 разів повторюю одне й те саме, а вона продовжує своє робити і нема чого ображатись, а тут - такі драми...
Відповідь: Ми і наші мами я якось доволі недавно зробила собі висновок, що просто є категорія людей, які вміють чи то люблять хвалитися. Вони з найменших дрібниць зроблять досягнення людства. Якось просто останнім часом стала довідуватися деякі факти про одних людей в яких вже роками все "на глянц" за їх постійними оповідями. Але то певно я була молодшою, менше приглядалася, вникала. А тепер от довідуюся деякі речі і розумію, що в мене місцями таки куди краще, але просто ні я ні мої батьки не вміють так суперсько то все подати і ніколи не вміли. Тому все життя вважала свою сімю такою собі посередньою, і відповідно себе також. І навіть зараз маючи свою сімю і далі десь в глибині вважаю , що ми такі-собі... хоча є багато чого доброго. Але нема вміння то оцінити і тішитися тим.
Відповідь: Ми і наші мами То правда. Мої батьки такі, що у них завше погане було на першому місці. Нас не хвалили за наші досягнення, бо то якби само-собою розумілось, а он негатив або помилки. Ото було завжди на першому місці. Є дуже гарна книжка саме про це. Невелика, але дуже корисна. Англійською називається How full is your bucket? Том Рас і Дональд Кліфтон. Російською її переклали Позитивне мишлення, здається. Раджу прочитати.
Відповідь: Ми і наші мами Лідочка, те, що відстоювати свою позицію потрібно - це факт. Ми виходимо з того, що мама - це близька нам людина, і нам важливо досягти таких взаємин, аби порозумітися з нею, а не показати їй, що ми вправі самі приймати рішення. За будь-яких обставин можна було б досягти результату, лиш питання якою ціною. ---------- Додано в 21:47 ---------- Попередній допис був написаний в 21:43 ---------- Золоті слова
Відповідь: Ми і наші мами О, мені мама теж сьогодні дала зрозуміти, що я нездала дочка. Підключаємо їй інтернет, треба на завтра, бо приїжджає мій брат, віддає їй свій планшет, знач, тре навчити користуватись і тим, і тим. Вчора я сходила подала заявку, через 10 хв після її прохання, сьогодні ще подзвонила перевірити, чи правильно номер записали, а потім- завтра зранку ти ще сходи до них. Якого грома, питається? Висновок- на тебе де сядеш, там і злізеш. І то нічо, що я нині вибігала на базар за сиром з роботи, бо мамі забаглося. Я так собі мислю, що то вже починаються вікові, пардон, заскоки, чесслово.
Відповідь: Ми і наші мами А я просто дуже скучаю по мамі... Мені щоразу кортить подзвонити до неї.. З магазину аби запитати, чи їй щось потрібно.. Зранку коли прокидаюсь, щоб взнати як торг.. Коли зустрічаю когось із спільних знайомих... За тих сорок днів в мене назбиралось дуже багато всього що я хотіла б їй розповісти.. Саме їй, бо більше нікому це нецікаво, речі які були лише між нами, зрозумілі лише нам... Ми теж сварились... Мене також дратували деякі речі.. Зранку, я вставала і бісилась, бо мама в базарних чоботах пройшла через всю кухню.. Тепер зранку мені бракує того сухого болота.. бракує погано помитих ложок.. бракує нерозправленого розвішаного прання.. ніхто не розвісить моє прання.. бракує її голосних розмов по телефону зранку коли ми ще спимо.. Мені бракує її жартів, як вона з півслова могла підхопити якійсь прікол, їй не треба було підморгувати чи наступати на ногу тишком-нишком.. Як вона тішилась коли вперше взяла на руки малого... Сьогодні в вітер і дощ я стояла там і розмовляла з нею... Вона посміхалась з фотографії .. І сказала наказовим тоном "Так! Йди додому, ще бракувало щоб ти захворіла" Я Втратила найкращого друга... Щастя, що до того як я її втратила, ще до того як ми взнали про її хворобу мені вистарчило розуму (чи інтуіції?) перестати дратуватись на маму, в якійсь момент я вирішила "нехай робить що хоче, як хоче.. аби була... Вона казала, що мені бракуватиме її в кожному куті... Як завжди була права...
Відповідь: Ми і наші мами elektronika, дуже вам дякую, що написали саме в цій темі. Дякую за те, що заставили замислитись і переосмислити багато речей. Багато хорошого ми перестали помічати чи просто привикли, що мама завжди рядом і все допоможе, і навіть дякую забуваємо сказати. Просто живеш і думаєш, що так має бути, що мама нам зобовязана помагати, але насправді це ми їй зобовязнані своїм життям.
Відповідь: Ми і наші мами А ще думаєш, що померти може будь-хто, крім твоєї мами... Або, що це станеться, але "колись", в далекому колись... Коли мама захворіла, і бачила як я переживаю, вона сказала "Якщо ти думаєш, що втрачати маму коли тобі 60 легше, ти помиляєшся, чи тобі 30 чи 60 - це однаково боляче. Мама пережила бабцю лише на 11 місяців і щоразу дякувала Богу, що бабця не дожила аби побачити її хворобу і ще одну війну.. Моя мама була дуже хоробра.
Відповідь: Ми і наші мами Дякую , я не змогла написати , хоч дуже хотілося , що любіть свою маму , у будь-яких поступках , бо коли її не стане - вам буде дуже бракувати тих "навмисностей" . Не хотіла , щоб прозвучало , як повчання . Просто без мами дуже зле , і який би не був чудовий чоловік , друзі , діти .....- вони не мама . Я знаю , що з батьками не дуже легко вжитися , але , повірте - без них ще важче .
Відповідь: Ми і наші мами elektronika, дякую Вам..за ваш допис вся злість на маму пройшла....справді треба адекватніше реагувати на її поведінку...і цінувати поки вона є... просто дякую...
Відповідь: Ми і наші мами і досі перед очима картина як можу втратити маму... не приведи господь... чесно! старатимусь...розуміти її і цінувати, хоч якою б неправою вона не була...
Відповідь: Ми і наші мами Дякую Вам, Дівчата, Ваші "файно" для мене як співчуття... Я намагаюсь звикнути жити без неї, я хочу повернути .. ні не час, а просто якісь моменти, якісь миті... Просто щоб ще раз поговорити.. Я не казала слів "цінуйте" чи "бережіть"... Ви самі це зрозуміли... А я коли читала про дрібні непорозуміння з мамами, про якісь нюанси стосунків з ними, я тихенько (по білому), але заздрила.
Відповідь: Ми і наші мами В листопаді буде 11 років ,як нема моєї мами,так бракує того тепла і безмежної любові.
