Відкрита велика жилєтка (4)

Відповідь: Відкрита велика жилєтка (4)

та тепер я би теж так говорила, але думаєте ті, що тут пишуть позичали після 2008?

 

Відповідь: Відкрита велика жилєтка (4)

Ось і я не розумію((
Мені ДУЖЕ шкода людей, які мають кредити на квартири в доларах. Я взагалі не розумію, як вони живуть і сплять.((
Але, коли побачила мітингуючих з вимогами віддавати по 5 (по 8 я б зрозуміла) - зло взяло. Якщо по 5 - то ж за рахунок бюджету, за рахунок платників податків тобто і за мій рахунок!!!

 

Відповідь: Відкрита велика жилєтка (4)

Василько ( тепер для мене є рідним братом, бо сирота) вже за пару днів поїде назад в АТО і так на душі "хреново", бо новини невтішні. Вірю, що Бог оберігатиме його, але всеодно не можу якось зібрати себе докупи. Нити немаю права, бо мацьопи потребують, щоб мама посміхалася... Виревітися не можу, такий стан, як під час Майдану... Дякую Богові, що маю батьків, бо якби не приїхали натрошки з дітками, то взагалі би "дах знесло "....

 

Відповідь: Відкрита велика жилєтка (4)

Ех, а ми не вирішили. Треба Данусикові і Артемкові диван, бо Данік в нас пацик ого-го, вже в колисці давно не поміщається. Дуже треба диван, а купити немає грошей.
Планували побілити хоч нашу кімнатку - таде там, бракує. Мовчу вже, що грибок пробивається. Поки діти хворіли, то стільки грошей на ліки пішло, що страшно підраховувати. А тепер от я захворіла. І то так конкретно, бо сьогодні протягом дня маю 38,4.
Артемко до школи піде з старою сумкою. Бо на нову бракує. З часом купимо.
Мали цього року поміняти матрац, бо в нашому пружинки вилізли. Ага, щоб часом. Бракує.
Пралка нещодавно поламалась. О, два тижні прала руками. Поремонтували . За шалені гроші. Але стоїть, пере.
Про одяг мовчу тихенько в тряпочку. Муж теж.
Жанна, то зараз так всім важко. В мене хоч і чоловік працює, але настільки важко, що навіть не кажу нікому, бо нема змісту. Час такий......

 

Відповідь: Відкрита велика жилєтка (4)

Треба перейти, тільки, щоб війна закінчилася перемогою наших хлопців і щоб роками до нас ніхто не потикався, а все решта- тимчасові труднощі. Одужуйте !!!

 

Відповідь: Відкрита велика жилєтка (4)

то дуже складна тема...
є серед тих людей такі, що брали аби нагребти побільше і здавати в оренду - маю серед знайомих таких немало. їм то просто покинути і не платити. що вони успішно в більшості і зробили.

а такі, як я - то вже як із валізою без ручки. покинути нема як, бо платили вже немало і жити десь треба, варіантів жодних більше нема. і тягнути нереально.
і до слова, не в цю тему, але банк, в якому брала кредит - ресурс на той час банку 4,94 грн/дол коштував - так що банк нажився вже немало...

 

Відповідь: Відкрита велика жилєтка (4)

Ой, дівчата, давайте не треба...
Ну, так-так, у мене ше не найгірша ситуація, бо чоловік все таки живий, але... не сваріться на мене. Інколи хочеться вилити душу. Просто після того трохи стає легше...
Я знаю, що є люди, яким зараз значно гірше ніж мені, але що мені дадуть ті всі порівняння, в кожного своя доля і вкожного своя жилєтка. Та й пишем по трооха тут, кожен про своє...

---------- Додано в 19:31 ---------- Попередній допис був написаний в 19:23 ----------

Нам теж важко було, коли чоловік був і працював, бо "час такий", але попри все то не до порівняння бути зара самій і знати що твоя половинка десь там під кулями, спить в окомі, тримає в руках зброю за крок від смерті і ту смерть бачить певно мало не щодня.
Я б теперішній час з радістю поміняла на той, котрий був позаминулої зими, коли чоловік без роботи, ми по вуха в боргах, колектори витрясають душу, в хаті но квашена капуста, плюс в придачу дитина і пузо і ще господар квартири виставляє за двері. Здавалось то були найважчі часи, а нє, таки ми були РАЗОМ і це в рази краще і легше, ніж зараз, коли не знаєш що тобі принесе кожен наступний день, хвилина, година... і оця, так звана самотність, вже боком лізе...
Ай, іду звідси, шо то дасть моє ниття.

 

Відповідь: Відкрита велика жилєтка (4)

Ще тільки вчора тримала в руках свій телефон, і думала, що порівняно з попередніми, він у мене найдовше, і працює ідеально. А сьогодні я його втопила. Ясно, що одразу ж виловила його з води, просушила... Але телефону вже гаплик. І не стільки шкода сам телефон, як смски, які там зберігались. Деякі з них були від людей, яких уже нема на цьому світі... То називається, як не щастить, то одразу в усьому. З житлом величезні проблеми, грошей і так ні на що не вистачає,

вже кілька ночей не сплю - думаю, як протягнути цю зиму з моїми 1400 грн зарплати

постійно переживаю за кількох своїх знайомих, які зараз на Сході... А тепер ще й прийдеться ламати голову, де взяти гроші на новий телефон.

misis-cosmo
Ви мене вибачте, але

Більшість "інЬших" ще й намагаються писати відносно грамотно.
А стосовно

Мої батьки розлучилися, коли мені було 2 місяці. Зі своїм батьком я незнайома. Коли померла мама, мої родичі зуміли зробити так, що у 20 років я фактично залишилася без житла. Коли 2 роки тому я з іншого кінця України переїхала до Львова, я не мала тут жодного знайомого, не кажучи вже про хоч якусь роботу. Нічого, витримала, хоча бувають такі хвилини, коли від відчаю хочеться лізти в петлю. Але жодного разу мені і в голову не прийшло б сказати комусь:

Люди різні, і ситуації у них різні. І докоряти їм, що вони не можуть пережити те, що пережили ви - то як мінімум негарно.
Стосовно

Може не варто одразу вважати тих, хто має вищу посаду, своїм ворогом? Може начальниця цікавилася чисто по-людськи, може, побачила, що плачете, і хотіла відволікти від думок про той конфлікт? А Ви одразу

Щодо

Знаєте, з метою економії я ходжу з роботи додому пішки. З Пасічної на Левандівку. І нічого, поки жива залишилася...
Ну а щодо

А Ви не здавайте. То ж не силою примушують. І байдуже, що без бронежилета когось можуть вбити, і якась жінка залишиться без чоловіка, а дитина - без батька. Головне, що Ви збережете собі тих кілька гривень.
Не ображайтеся, але спробуйте припинити ставитися до всього так однобоко та егоїстично, і настільки агресивно реагувати на те, що відбувається. Не можна бачити в усьому лише негатив.
Все, я висловилася. А тепер можете закидати мене мінусами.

 

Відповідь: Відкрита велика жилєтка (4)

Ех, мала бути вихвалялка, але де там. В мене також повна епопея з диваном. Правда новим. Трохи зекономила на морі, то вирішили щоб гроші не пропадали купити диван, а то меблі в хаті ще в в совкові часи обновлялись. Вибрали, сьогодні привезли...і почалось. Спочатку вони ніяк його скрутити не могли, і то добре, ми дивимось, а всі дерев'яні деталі пошкрабані! Таке враження, що б\у...Добре що хоть відразу погодились поміняти, спочатку лише ті деталі, а в кінці дня і цілий диван забрали. Так що скоро тішитись я ще не буду.

В мами з здоров'ям взагалі кепсько...Серце практично зупиняється, нога відказує...А їй картоплю треба вибирати, бо як то так, всі вибирають, а ми ще ні!Наробилась сьогодні як віл, спина пече, ноги ледь волочу...ну ще би 6 мішків картоплі викопати самій В хаті армагедон, гора посуди, навіть немає сил до того добиратись.
На душі...вже навіть не знаю що. Навіть не знаю за що братись...Зі всіх сторін щось треба. В одній кімнаті стеля на голову починає падати, пралка...то взагалі окрема історія, вона вже і по старості служити не мала б...Протікає, сьогодні влаштувала потоп у ванній.
Після тижня дощів, кролям нема що дати їсти...
Кіт перекинув трьохлітрову банку молока, і вже сама не знаю що більше шкода, чи молока, чи коврика...
Поспілкувалась з друзями з Луганська, то вобше...Вони бомжі. Будинок їхній зруйнований, добре що приютили знайомі у Харкові, гроші вже закінчуються, за що жити невідомо, речей зимових немає, подружка на 7-мо місяці вагітності. Вимагають виходити на роботу у Щасливе. Як далі жити, безпоняття. Допомога?! Як розказали яку допомогу надали, виникло питання, а куди то все дівається, що збирають люди, в кого осідає?
І якось все докупи і просто сходиш з розумі...зі всіх сторін щось вилазить...просто опускаються руки

 

Відповідь: Відкрита велика жилєтка (4)

Моя жилетка: сьогодні прийшла повістка чоловіку...

 

Відповідь: Відкрита велика жилєтка (4)

омг....класно так говорити маючи ВЛАСНУ квартиру.
Напевно кредити на житло беруться не просто так, і не від гарного життя.

бляха муха, я зла як сто кітайців, і ще тут таке прочитати

 

Відповідь: Відкрита велика жилєтка (4)

Чому все так страшно?
Війна, повістки, смерть...
Душа болить, не знаєш що очікувати, бігаєш біля чоловіка, і думаєш, хоч би не забрали...
В хаті якось витає сум, дуже тихо, одні новини, звідусіль, навіть при ввимкненому телевізорі.Кожен думає про своє, тільки погляди видають весь страх.
Тяжко мені чомусь сьогодні, лише доціна беззуба посмішка рятує...

 

Відповідь: Відкрита велика жилєтка (4)

Блін, я вже не витримала. Вибачте, для кого занадто жорстоко.
Побігайте біля себе і подумайте, аби вернувся. Отоді то жилєтка!
Нє, я не маю чоловіка. Відразу говорю. І так, це егоїстично, але зараз тішусь, бо не маю за кого переживати.
Для всіх переживань є відповідні теми. А ми тут лише "обстановку накаляємо".
Я просто хочу плакати. На сильному чоловічому плечі. Жилєтка, нє?

 

Відповідь: Відкрита велика жилєтка (4)

В кожного своя желєтка...

 

Відповідь: Відкрита велика жилєтка (4)

Не потрібно жаліти ні себе , ні чоловіка! Потрібно думати про дітей(хто їх має, а хто не має то можна і себе жаліти, чи чоловіка)! Потрібно жаліти їх! Я не можу уявити собі навіть, що наша дитина, якій на наступну п'ятницю має виповнитись 1 рочок не побачить свого батька. Тому, що якийсь п*дар Путін хоче крові. Хоче України, бо йому все мало....
В першу чергу, коли почула про повістку подумала, про те що наша дитина, в одну мить може стати МОЄЮ... Може побачити свого батька, лиш на старому фото, мій син, який виросте без батька який буде питатись в мене про наше життя... А я не зможу нічого сказати, бо ми ще не жили. Ми, як то модно говорити :ще не притерлися один до одного. Ми тільки почали мріяти про своє гніздечко, про машинку, про сестричку чи братика для синочка в майбутньому, про нашу поїздку на наступний рік в Ужгород і Шацьк....Все це тільки початок....
Я прекрасно знаю, що я не одна така. Що не одна зараз сидить і плаче, бо боїться більше не побачити чи не почути. Що думає: чого саме мій? Чому йому?
І зразу ж лізе відповідь: а чому їм? В чому завинили ті хто вже там? Ті, хто поранені? Т,і хто в цинкових трунах? Ті, кого не можуть знайти? Ті, кого не можуть опізнати? Ті, в кого залишились маленькі діти? Ті, хто чекав народження дитини? ЧОМУ?!
Тому , знаючи свого чоловіка, він того не залишить! На Помаранчевому Майдані сидів, на цьому не був... не впустила, бо синочок був маленьким, але одного разу таки чуть не втік з колєгами.
Що мій, що його дідо були бандерівцями. Мій дід сидів за Україну. Сидів в тюрмі з Йосифом Сліпим за УКРАЇНУ. Мій батько майже не мав батька! І я бачу, як йому важко!
Я не хочу, щоб так само потім було важко нашій дитині...чи будь, якій іншій дитинці! тим більше хлопчикам, бо він має мати батька, він повинен вирости справжнім чоловіком, а не тюхтієм!... Ні, я не кажу, що мій батько тюхтій! Він все вміє зробити, і всьому навчився сам, бо більш не було кому його навчити...

Можливо ви зараз за мої слова закидаєте мене камінням, тапками, яйцями чи помідорами....
Але нашу країну все рівно потрібно боронити! Потрібно робити її кращою! Але ціна тому дуже, навіть надто велика...Нам просто потрібно вірити, молитися, робити все і надіятись на те щоб все було гаразд!

 

Відповідь: Відкрита велика жилєтка (4)

чесно..якийсь такий дивний коментар..Чоловік на Сході вже скільки місяців..Ви що, дівчата. Там тут деяким дівчатам треба.. не знаю..руки цілувати..
Зарплата в гривнях, кредит (хоч знаю - не солодко), ціни ростуть, бла-бла..то все така дурня. То все витягнем - аби другі половинки повернулись. А поламані пралки-машини-дивани ми відремонтуємо, обов`язково. А-ну не розкисати і не сварити одна одну. Ми мусимо це просто пережити. В мене відчуття, що все буде добре.

---------- Додано в 00:37 ---------- Попередній допис був написаний в 00:35 ----------

та при чому тут інші..в людини свій біль, свої страхи. Пробачте, але в кожного вони свої і не менш суттєві.

 

Відповідь: Відкрита велика жилєтка (4)

Дівчата, давайте не будемо тут дискутувати хто що має писати. У кожного своє болить, ну не читайте раз не хочете. Кожен пише свої переживання. Так, світ такий що ЗАВЖДИ в когось є більше горе, то що, не можна виговоритись...якось обідно що вже й писати ніц не можна...

 

Відповідь: Відкрита велика жилєтка (4)

То якось дивно, чи можливо порівнювати непорівнювані речі?
Що для когось трагедія, то для іншого причина поржати, часом так буває. Всі ми різні і по-різному сприймає життя і проблеми, які в ньому виникають.
Як можна порівнювати емоційний стан різних людей, навіть відносно одної і тої самої ситуації?
Наприклад для когось навіть саме слово "повістка" - то вже причина для розпачу, плачу чи навіть істерики. проте маю знайому, чоловік якої пішов добровольцем в один з батальйонів і вона така спокійна, що я сама дивуюся.
До чого я веду, судити, що саме і для кого є причиною для смутку чи плачу - то невдячна справа, бо той, хто не побував у тій шкурі - ніколи не зрозуміє.

Причин плакати і сумувати здається в усіх зараз назбирається чимало...
Побільше співчуття і підтримки один до одного - ось що нам усім потрібно.

 

Відповідь: Відкрита велика жилєтка (4)

дівчата, а може хай кожна дописувачка буде сама вирішувати що доречно писати в жилєтці, а що ні? на то є свій внутрішній цензор, свій розум, зрештою, модератори. А то ви б тут ще цензуру ввели за принципом " то не біда в порівнянні з...". я вважаю що в кожного свій біль, і якщо пишуть про такі речі як телефон чи готельний номер, або мають страх мобілізації- значить допекло, треба виговоритись, для того жилєтка і є. Кому такі дописи здаються недоречними в такий час - не читайте.

 

Відповідь: Відкрита велика жилєтка (4)

Ой, дівчата якийсь такий маю розпач, що страшне (але судячи з нашої "жилєтки", я така далеко не єдина). Постійно від "цензора" з "правдою" до посиденьок і ЛФ, і все у ті самі теми, і волосся на голові хочеться дерти від безсилля, що нічого зробити не можеш: якщо в лютому могла потратити досить велику суму для майданівців, зараз тупо нема за що, бо так нас всіх покращило, що хоч плач. Купувала дитині форму і спортивний костюм, і то совість мучила.
Чесне слово, маю такий настрій, що якби запустили у нас яке-небудь виробництво танків для армії, особисто би ходила після роботи працювати там безкоштовно. Бачили, як маріупольські жінки збираються і роблять маскувальні сітки? Може, і ми щось разом можемо зробити? Мені здається, що така спільна робота принесе моральне полегшення і вже явно від неї буде більше користі, ніж від того, щоб тихо сходити з розуму перед моніторами.

Особисто мене сьогодні переклинило: цілий день вивчала різні синтепони в якості наповнювачів для спальних мішків: скоро ж осінь, як там нашим бідним хлопцям буде в тих літніх спальниках? А зимові ж такі дорожезні... Хоча і самопальний мішок, щоб був теплим і легеньким, також добре так винесе, але може все-таки не так дорого). Ще якби я не була швея мінус першого розряду...