Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? Ще є такий нюанс: жінка може бути не прихильницею садіння гектарів картоплі і т. п. Але у більшості випадків родичі вважають, що "раз ти живеш у моїй хаті, то і робити маєш так, як я сказала/сказав!" І все. Інакше жити не дадуть. Я б нізащо не вернулася до своїх родичів, але от переїзд у свою хату в селі плануємо за кілька років. Хоч і якийсь час мус буде жити без більшості вигод, але нам краще буде окремо від усієї дорогої родини, що моєї, що чоловіка.
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? Все про що я зараз напишу, прошу сприймати не як пораду чи якби я вчинила б, я просто хочу розповісти схожу ситуацію зі всіма її наслідками. Отже. моя бабуся родом із села Турківський район, село велике, з чудовою природою, краєвидами, ще на той час (а це приблизно 50 років тому) в селі була і пошта, і клуб, і магазин, це я до того, що село "не забите" і не забуте. Коли бабуся зовсім юною приїхала вчитися у велике місто, то познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, закрутилося, вийшла заміж, народила синочка. Жила в будиночку у Винниках, де також туалет був на вулиці, воду потрібно було гріти у банячку, митися у великій мисці, спали всі (окрім молодої сім"ї ще були чоловікові батьки) в одній кімнаті. Мого тата тато (не називаю його дідусем, бо ніколи з ним не спілкувалася, і скільки себе пам"ятаю мала другого люблячого дідуся, тобто татового вітчима) зі слів бабусі та й сусідів, пиячив ще з молоду, був гультяєм, частенько приклад руки до своїх батьків і до моєї бабусі, але бабця довгий час все це вперто терпіла, бо заріклася не повертатися в село, але зовсім не через те, що село далеко від міста, чи позбавлене якихось благ, бо вона дала собі обіцянку не повертатися додому розлученою і на руках з дитиною, що ж скажуть люди Моїй бабці характеру не запозичувати, і от вона взялася доглядадати стареньку одиноку бабусю, та за хороший догляд взамін записала їй свою стареньку хатинку у Винниках (на кур"ячих ніжках) але бабцю не так цікавила ота хата, як земля і в перспективі хороше місце для будівництва. Довго її подружнього життя-жахіття описувати не буду. І от, я підходжу до основного. Бабуся таки розлучилася зі своїм чоловіком, той в свою чергу жодного разу не приходив до свого сина (мого тата) тому зрозуміло ні про які фінансову і моральну допомогу мови не йшлося, і от почала бабуся пробиватися/працювати як могла, щоб збудувати хатину і забезпечити життя собі і свому синові, так, (я думаю, описувати як одинокій молодій дівчині/жіночці було не легко) вона побудувала гарний і великий дім, всередині зі всіма благами і красотою, але вона зовсім не мала часу на дитину, тобто, він не був голодним, чи зовсім не доглянутим - ні..... але бабуся як вранці ішла на роботу то зовсім пізно поверталася, а він коли темніло, з великим ножем забивався в куточок кімнати і прислуховуючись до шарудіння, боячись, чекав маму, і живучи у великому місті, не гріючи воду в баняках, маючи цілу купу на той час доступних і безкоштовних гуртікв, він будучи малим не відвідував їх, бо хто його мав водити. (вся родина жила далеко від Львова) Дівчата, я вас дуже прошу, не сприймати мій допис однозначно... я ні в чому ні кого не хочу переконати, все це індивідуально і залежить від характеру і пристосування люди до оточення, хтось маючи всі можливості не може себе реалізувати в місті, хтось будучи в маленькому селі, знайде час та сили, щоб вижити, і в чомусь себе знайти. Ми можемо кожний написати своє бачення ситуації без навішування ярливік і без переконань, а людині, котра потребує поради, просто залишиться розібратися в собі і обрати найкраще для себе і перш за все для своєї дитини/дітей. Стосовно історії про яку я написала, це я вела до того, що можливо хоча б на деякий час поїхавши з дитиною до мами в село (а я переконана, що моя прабабуся не дорікала б бабці і тим більше не прогнала б її з дитиною) психіка в мого тата та й в бабусі була б здоровішою, міцнішою.
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? Допис від Bree van deKamp Не буду описувати в деталях, але маю коліжанку з дитиною(5м) яка не дуже добре живе з чолорвіком. Хоче від нього піти, немає куди, має маму в селі(без нету. Ага, бувають і такі) за 150км!! від Львова. Роботи немає взагалі, клюбу нема, школа в райцентрі. Там всі живуть за рахунок заробітків в Польщі(їздять на полуницю, малину..) Отже, наразі натуральне господарство.. Зрештою, ніхто ж не каже цілком обривати знайомства у Львові, може й підвернеться якась стабільна робота. Головне - не дати про себе забути. Та й в селі вони теж між людьми живуть, головне - цікавитися можливостями заробітку, в райцентр також можна доїжджати на роботу, якщо і діти в школу можуть їздити.. Ну і генделик "У Івана" - це не престижний нічний клуб, але теж заробіток. Якщо ні - то хай ся тримає мужа, паралельно реалізовується професійно і усамостійнюється, а там вже й розлучається. Більше варіантів я не бачу. П.С. Якщо є робота у Львові, то реально і тут крутитися. Але це треба мати добру роботу (оренда житла, няня і т.д.) Мені важко собі уявити, як можна 5 міс. дитину на весь день залишити з чужою людиною, але то вже кожен вибирає сам. Оце думаю, що гірше - дитина, яка, біднятко, "без міських розваг" пльонтається під ногами на городі (до речі, не даремно - мій малий за місяць на селі вже став такий господар і майстер, що ну, і додому повертатися не хоче) чи щоб реально дурно сидів отаким застрашеним пташатком..
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? Ніяк не зрозумію, село то погано чи добре? Живу в селі (в близькому до Львіва). Приїхала туди не то що з села, а з гуртожитку в селі. Житло власне, батьківське. Але, коли я приїхала туди, підлога була тільки в кухні і коридорі, газ був, світло. Ні посуду, ні меблів. Діти народилися - в тазіку милися. І город був, і садила все по повній програмі. За роки праці, по трошки робилися якісь комунікації, ремонти, благоустрій території. Те що є зараз - то +-60% готовності і 17 років, для уяви. Діти ходять в школу і місті, садок був також тут. В селі тоже є школа, просто хотіла дати хорошу базу знань з самого початку. доїзд 1-2 маршрутки. На мою думку вибираєш тоді, коли можеш з чогось вибрати. Або живеш там де є житло і максимально приводиш його в цивілізований вигляд. Так то є праця, багато роботи, відмовляєш собі щоб був результат. Звичайно що хочеться мати все і зразу, але звідки? як? Про господарку. Маю клаптик коло хати, квітники, виноград, сад, курей. На полі все засіяно конюшиною, бо немаю змоги в часі то обробляти. Чи перїхала б у місто? - НІКОГДА!
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? На мою скромну думку, жінка може пробитися сама без чоловіка, але то надзвичайно тяжко. Психологічно, морально. Є, звичайно, різні жінки..Пам`ятаєте фільм "Москва сльозам не вірить"? Начебто всі троє чогось досягли, але в кожного планка своя, та і можливості, ну і фарт. Колишня моя начальниця добилась всього сама - з секретаря виросла до директора немаленької компанії, має житло не тільки у Львові, і машину і весь фарш, але вже тричі розлучена, і думаю наврядчи з кимось буде. Чи щаслива вона? Може й так. Як на мене ні. Особисто я не змогла б селі жити, ну не моє то. І все. І до того ж все-таки є таке, коли людина з міста видно, сільські люди, не хочу нікого образити, переважно простіші. Я вчилась в Слов`янську, і наче не село, місто на 120 тисяч, але з полями-городами-живністю..ну не моє. ---------- Додано в 12:20 ---------- Попередній допис був написаний в 12:16 ---------- та то звичайно, що так. Просто..давайте так, про себе: краще б знімала квартиру у місті при можливості, ніж жила у власному будинку в селі. Різні є люди. Вважаю, що тут немає істини. По темі - жити з чоловіком, з яким вже розлучені, ще гірше терпіти щось - краще на деякий час до батьків в село, куди-небудь. А вже там шукати варіанти для повернення в місто, але вже самій. Ну і повторні стосунки, одруження ніхто ж не відміняв ---------- Додано в 12:22 ---------- Попередній допис був написаний в 12:20 ---------- от бачите, скільки людей - стільки думок Завжди хотіла власну квартиру, з усіми вигодами, з гарним ремонтом і все таке. Але ніколи будиночок з городиком. Хіба так - навідатись на тиждень.
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? Сильна жінка дасть собі раду з усім - і з роботою, і з навчанням по ночах, і з бавленням поміж тим дитини. Щастя, мабуть, кожен розуміє по-своєму. Виростити, підняти самотужки дитину всупереч всьому - це вже величезне досягнення і, можна сказати, щастя (за умови, що від бездоглядності дитина не піде не тим шляхом, бо це може перерости в справжню біду для матері). Але якщо не чуєшся в силі - то краще до мами. Чи в село, чи до міста. Там хоч морально відживеш. Аналогічно. Навіть при повній фінансовій забезпеченості в сільській місцевості, краще квартира на 2-х рівнях чи секція котеджу з газончиком у Львові, ніж село. - нонсенс. Або розлучаєтесь-роз"їзджаєтесь, або вже живіть і не махайте гонорово одне одному папірцями під носом з фразами "ти мені - ніхто", скрегочучи зубами від безсилої люті, що нема як роз"їхатись.
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? Про розлучення і про село. Маю знайому, жила у Львові, працювала в банку. Одного дня чоловік йде, за декілька місяців скороченням на роботі. За гроші при скороченні йде на курси манікюру і ........ Повертається до мами в " глухе село". Зустріла її на днях, їздить до Львова вчиться зараз ще на перукаря. Навіть на селі манікюр- педікюр, стрижки- покраски ніхто не відміняв)))))) виглядає суперово. Судячи з вигляду, по грошах, краще ніж було в банку. Ще й мега щаслива. Отак от.
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? Ще хотіла б дописати, що витрати в місті на порядок вищі, ніж в селі, спокус менше, легше наскладати на якусь значущу річ. Але то вже тема "Місто чи село"
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? Справді, необов"язково ж кидатися в крайнощі. Треба перше соломки підстелити, якщо нема куди діватися. Поставити мету і йти до неї. От поки жінки масово так думають, доти і з"являтимуться питання, яке тут поставила Брі. Бо в нас поколіннями вбито в голову що жінка без чоловіка ні на що не годна. А того Гошу з "Москва сльозам не вірить" я б гнала від себе поганою мітлою.
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? Гоша - це той трудівник? То називається "на безриб"ї і рак - риба" для втомленої жіночої душі.. Я б теж гнала )) Сумнівне щастя і маніпулятор. Взагалі, мені здається, найбільша помилка після розлучення - цільово і з "оцінюючим поглядом" шукати мужчину, щоб тільки не одна. Ну не через те люди сходитися повинні..
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? Золоті слова, які захотілося процитувати. Немає ідеально правильного рішення для всіх - для кожного є своє. Насправді вкрай рідко бувають ситуації, коли жінка абсолютно неспроможна працювати, не має жодної опори в рідних, друзях, і тому не може розійтися з чоловіком. Брі, ідеального рецепту для вашої знайомої немає. До змін треба бути морально готовому - усвідомлювати, що може бути непросто, та й взагалі невідомо як буде. То вже кожен для себе вирішує - чи страх невідомого переважає над "прєлєстями" співжиття з нелюбом. Вам можуть наводити безліч різних випадків, але якщо є близькі, котрі готові допомогти вашій знайомій з дитинкою, коли жінка хоче працювати, змінювати своє життя - то вона це робитиме - в селі, чи в місті. Брі, враховуючи, що дитинка зовсім мала - можливо в них у сім'ї криза у зв'язку із новим етапом в житті, змінами у побуті, стосунках, що виникають з народженням дитини? Може перш ніж вдаватися до радикальних кроків може порадьте їм розібратися (може із психологом), в чому справа, якщо наприклад стосунки раніше були значно кращими? ---------- Додано в 14:36 ---------- Попередній допис був написаний в 14:13 ---------- То є справді так, і то дуже серйозний комплекс, через який людина може мучитися роками. Маю життєвий приклад моєї знайомої, яка тримається за свого чоловіка фактично через низьку самооцінку і по принципу "хай воно г..но, але моє". Чоловік той є моральною потворою, алкоголіком, "транжирою" і фактично альфонсом. А вона вже 5 років намагається переконати себе і всіх довкола, що вона його любить, і що він в душі добрий. В результат маємо купу випадків мужиків із завищеною самооцінкою, які в шлюбі ставляться до жінок без поваги, а як до повік йому зобов'язаної, яка ще й в ноги має кланятися, що її взяв, бо за таким як він черга стоїть. Звичайно, не всі такі, але багато ще залежить як сама жінка від початку дозволяє із собою поводитися і як сама себе сприймає.
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? От чомусь про тих, хто є банально часто і кажуть їх жінки, , якби не "та горілка". Так, ніби горілка сама на нього накинулася і "зіпсувала".. Якщо така людина (як і альфонс, і т.д.) не розуміє своєї проблеми і не хоче якось її вирішити, значить, йому так добре, і все його влаштовує. І жінку, очевидно, теж влаштовує, раз терпить, і ніц з тим не робить. Може, вона навіть практично щасливою почувається. А тут їй очі намагаються відкрити на гірку правду. Навіщо? Раніше треба було самооцінку виховувати, і взагалі виховувати, а тепер тільки зітхнути.. Думаю, якщо жінка бачить, що це є реально проблемою, і що так жити не годиться, вона над цим буде працювати. А якщо так жили її мама, бабця, тітка і сусідка, то це ніби ніц страшного, практично норма.. зрештою, в будь-якій потворі можна знайти "щось позитивне"..
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? знаєте, буває по всякому. Я коли з чоловіком познайомилась ховалася якось в магазині з ним (звісно він не в курсі) бо соромно було, щоб колеги по роботі з ним побачили. Вважала, що не для мене він, але ходили в кафе-в кіно, не приставав. Чому й ні... І закохалася так за декілька місяців, що зараз те все згадаю - аж соромно. Увагу жінки можна привернути, і закохатися можна зовсям не в омріяний роками свій ідеал. Ще будучи студенткою, вважала, що страсті - то прям моє все, а якщо й без них - то обов`язково, щоб багато подарунків і т.д. Та то все дурощі. Життя прожити - не поле перейти, - казала моя бабця. І важливо щоб поруч була людина для життя, який тобі і друг в першу чергу, і наставник, і порадник, і коханець. І ти для нього. Літа минають швидко, і з роками надійна і любляча людина поруч то дуже важливо. Одній дуже тяжко. І не тільки в СНД. Насправді жодна жінка не відчуває себе щасливою без пари. Без пари по-справжньому. А просто для галочки чоловік..себе ж не обдуриш. ---------- Додано в 15:14 ---------- Попередній допис був написаний в 15:12 ---------- мені це нагадало мультик "Як жінки чоловіків продавали". Все відносне. В мультику, здається, тільки ледащого ніхто не взяв.
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? Я з цим абсолютно погоджуюся. До речі, в нас була подібна історія, я коли свого вперше побачила, мені так смішно стало.. ну, думаю, НІ-ЗА-ЩО.. на каву пішла просто від нічого робити. А там і закрутилося по наростаючій до "от прям не можу без нього".. Бо дійсно то є моя людина для життя. Я мала на увазі власне оте щоб люди пальцем не тикали: що стара діва, що розведена (ще й з дитиною, бідака), що нагуляла. Щоб було кому сорочки прасувати і з роботи було кого з борщем зустрічати. Ну і засинати не з плюшевим ведмедиком, а зі Своїм Чоловіком. Про це я. І щось мені здається, що отой Гоша потім дебоширив і бив свою кохану. Але продовження казочки нам, звісно, не покажуть..
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? Ви наче прочитали мої думки Я їй теж про це казала, коли вона в черговий раз розповідала про вчинки свого чоловіка, і доправляла це тим, що сподівається на краще, бо він не є аж такою поганою людиною. Ви добре пишете, що вона зробила свій вибір. Ну але мені її дуже шкода, бо дуже добродушна, навіть до наївності, і то випадок сліпого кохання на фоні виплеканих комплексів. Знайомі вони вже 8 років, спершу вона гадала, що та потреба вечірнього випивання з друзями минеться як вікове. Та найбільша проблема навіть не в випиванні, з чим ще можна пробувати дати раду і вилікуватися, а в самій людині, на жаль.
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? Ну та чому ж. Особисто знаю випадок, коли дівчина свідомо почала зустрічатися буквально з алкашем з багаторічним стажем, на той час з ним вже такі історії траплялися, що якби вона знала.. а може й знала.. Побачила в ньому хорошу людину, значить. Правда, він під її впливом трошки виправився ніби, але до повного вирішення проблеми ще далеко. Але видається мені, що всі її зусилля будуть малоефективні, і зрештою він зірветься, вона не витримає, та й по всьому. То залежить від того, наскільки вони важливі одне для одного, і чи не виявиться горілка пріоритетом..
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? сумніваюсь Але я просто той фільм люблю. Мені чомусь здається, що навіть хокеїста жінка..Люда здається, теж когось підшукала
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? Я не можу сказати, що я люблю цей фільм. І мені здається, що він більше не про любов, почуття, відносини, а про те, от як життя повертається часом, і нічого з тим не поробиш, і треба ЯКОСЬ З ТИМ ЖИТИ, боротися з труднощами і ще й знайти позитив. Ну і мужчину якогось, як же інакше, хай не генерала, але.. Про те, як зустрічаються самотні, не надто щасливі, заклопотані люди, і з того виходить щось не надто прекрасне, але.. ячейка общества. "Службовий роман" мені якось ближчий
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? На жаль є такі, що все життя себе дуритимуть - адже страх самотності і невідомості буває дуже сильний. Ну а щодо щастя - знаєте, от справді його поняття у всіх різне. Загалом психологи вважають, що тільки у самодостатніх людей можуть скластися гармонійні взаємини. Страх одинокості - це вже не самодостатність, це вже привід наламати дров. Одинокий - не означає самотній, і що тобі має бути важко, і життя позбавлене сенсу. Тому якщо ти на певному етапі без пари - не має означати, що ти маєш почуватися нещасливою.
