Відповідь: Що читаємо? (2) я теж. але цей твір не такий нудний, шоб кинути. і це світова класика, тому мені цікаво все ж дойти до кінця ---------- Додано в 12:45 ---------- Попередній допис був написаний в 12:43 ---------- паралельно читаю Юрія Макарова "Геній місця". шо я можу сказати, Макаров - хороша якісна сучасна цікава проза. я б сказала, інтелектуальна проза, бо реальна більшість сучасної літератури -повна єрунда
Відповідь: Що читаємо? (2) аналогічно. просто читала від одної людини НУ ТАКІ вже відгуки, думаю ого, ото книжка ну книжка, ну мудра, але шоб АЖ ТАК захоплюватись - непанімаю
Відповідь: Що читаємо? (2) Я на днях дочитала Атланта. Мені сподобалося, за вийнятком деяких моментів. Я цілком не зрозуміла любовної лінії. Шо за брєд? Як то в головної героїні ще не було "любві" з піратом, зі всіма порядними персонажами була, а з ним нє. Ну і ота промова на 4 години, я не розумію, для чого вона. З сюжету і так добре зрозуміло, які в героя погляди, дуже добре вони промальовані в різних ситуаціях, тому я особисто не змогла прочитати більше чверті. Ще кінець трохи розчарував, якась банальна стрілялка вийшла. А все решта мені дуже сподобалося, нудно не було, ідея твору перфектна. Тепер мушу трохи відпочити від читання, бо цей роман з тих, які запам'яталися і потребують часу, щоб втихомирити роздуми після себе.
Відповідь: Що читаємо? (2) я її 10 хвилин гортала, питав муж чи в мене кнопка не заїла я сагласєн, але ту мач фільозофії
Відповідь: Що читаємо? (2) ну а шо, єто же амеріка)) мене їх любовна лінія теж здивувала, так просто відбувались ті переходи від одного другого. у мене теж таке було.
Відповідь: Що читаємо? (2) Я таке люблю, якщо воно добре написано. Як на мене, то Ренд дуже добре показала, яким боком може вилізти тяга до зрівняйлівки і інших соціальних "ізвращєнств". Просто та промова, я до неї недоросла певно, але читала сторінку і не могла згадати, що було дві сторінки тому. А цьоця, між іншим, два роки писала той розділ, щоб викласти головну ідею.
Відповідь: Що читаємо? (2) просто та ідея була вже описана у всіх 3 частинах і до промови і так все було ясно) ну а таку довгу промову навряд б чи хтось вислухав, виключили радіо і по всьому Так що тьотя даремно писала)
Відповідь: Що читаємо? (2) Дуже легко мені пішла "Серебристый луч надежды" Мэтью Квик. Книга добра, проста, життєва - про психічно хворих вони всі такі Перед відпусткою почала, після відпустки закінчила "Месть носит Prada" Лорен Вайсбергер. Виключно для літа, абсолютно про те саме, що й перша книга (яка жахлива Міранда Прістлі і детальні описи гардеробів, інтерєрів і т.д.) і тими самими словами.
Відповідь: Що читаємо? (2) Прочитала книгу Халед Хоссейни "Тысяча сияющих солнц" про історію боротьби Афганістану на прикладі життя простих сімей. Вважаючи на ситуацію в Україні, сюжет сприйняла дуже близько до серця. Постійна війна, розподіл влади, щоразу нові неадекватні закони, та й взагалі ставлення до жінки просто вражає. Раджу.
Відповідь: Що читаємо? (2) Навіть не знаю, що зі мною, але ледве дочитала Гашека «Пригоди бравого вояка Швейка». Начебто класика, і всі в захваті, а у мене - не склалося. Перші 200 сторінок прочитались легко. А далі мені бракувало динаміки, і роман видався трохи затягнутим. Десь сміялася, десь дивувалася: невже в період війни вище військове начальство може себе так вести - розпуста, неробство, ненажерливість, скупердяйство… Хоча я розумію, що за цією авторською сатирою ховається правда життя, як мовиться, сміх крізь сльози.
Відповідь: Що читаємо? (2) А я відклала, подужала десь 100 сторінок і зрозуміла, що поки не час. Мені останнім часом взагалі мало що смакує... «Множественные умы Билли Миллигана» - складно було спочатку осилити хто є хто і хто за що відповідає, але потім процес пішов і стало навіть цікаво, особливо якщо зважати на те, що ця заплутана історія таки реальна. "Ворошиловград" - такої ритміки і мелодики мови зараз мало у кого можна знайти. Коли прозу читаєш, мов суцільний вірш... Тема книги не дуже то й зачепила, але ота ритміка зачарувала мене настільки, що готова була читати про будь-що. "451 за Фаренгейтом" - важлива книга про прагнення людства до самознищення і перетворення людини в істоту немислячу, прозріння і новий початок. Не на одному диханні, але й цікаво. "День опричника" Повість російського письменника Володимира Сорокіна, написана і видана в 2006 року. Книга, яку критика відносить до жанру антиутопії і політичної сатири, за задумом письменника повинна застерігати про долю, яка чекає Росію у разі продовження поточного політичного курсу. Крім російської, книга була видана ще на 10 мовах. Повість присвячена відомому опричнику Малюті Скуратову. Її дія відбувається у Росії 2027 року, відгородженої від решти світу Великої Російської Стіною. У країні відновлено самодержавство, процвітають ксенофобія, протекціонізм, лубочно-квасний патріотизм і всевладдя каральних органів, що творять постійні репресії, а єдиними джерелами доходу нічого не виробляє країни є продаж природного газу і побори з транзиту китайських товарів до Європи. - порадили на одному мовному форумі як сатиру на Пу і Рашу, а потім зацікавив і коментар: "Парадокс: по крайней мере, именно эта книга не могла бы появиться, если бы в реалити не было того, что она описывает. Или - кого." Чекала від книги трохи інакшого, точніше не очікувала такої жорстокості і збоченства, а дарма: усе там є, і то повсюди . Одним словом, комусь не порекомендую, але сама пошукаю ще його "Сахарный Кремль".
Добралася до інших творів Туве Янсон крім улюблених Мумітролів. Гарна літня книжка "Дочка скульптора" можливо трохи дитяча, хоча більше описує світ очима дівчинки чий тато скульптор, а мама ілюстратор. Цікаво описано розуміння дівчинки якихось дорослих справ: натхнення і захоплення її батька чи якісь природні явища. Читається на одному диханні, супер для пляжного читання. Дуже потішила ця фраза: "Товарищ может говорить тебе ужасные вещи, но назавтра все забыто. Товарищ не прощает, он только забывает, а женщина — она все прощает, но не забывает никогда" Ще чула гарні відгуки про "Літню книгу" - це наступна в моєму списку
Відповідь: Що читаємо? (2) Зараз читаю цього автора "Бегущий за ветром". Трагедія афганського юнака на фоні війни. Ця історія про двох хлопчаків, про дружбу, про честь, про те, як іноді дуже круто може обернутися доля. Книга ще недочитана, а вже стільки емоцій викликала.
Відповідь: Що читаємо? (2) Прочитала 2-і книги - дуже цікаві, події ніби відбуваються в один час, але насправді книги дуже різні, "Тысяча сияющих солнц" мене, як жінку вразила ще більше ніж "Бегущий за ветром", що цікаво, фільм "Бегущий за ветром" мене зовсім не вразив, навіть скажу так, якщо би я до того не прочитала книгу, то фільм не додивилася би однозначно . Ще не так давно прочитала книгу "Обитель" Захара Прилепина, книга про Соловки, кому ця тема цікава - читайте, тим більше, що читається легко, не дивлячись на те, що описуються зовсім не легкі і веселі подіїї. Спойлер Єдине АЛЕ, що "зачепило" як кажуть, десь на самому початку про Україну написано Малороссія ((, все таки і тут відчіваються підтексти сьогоднішніх подій, книга 2014р. видана
Відповідь: Що читаємо? (2) Я тільки скачала її, до читання ще руки не дійшли, бо дочитую те, що є в моєму улюбленому Кіндлі))))
Відповідь: Що читаємо? (2) Дочитала я сьогодні "Волхв" - це реально одна з найкращих книжок, які я читала. Сюжет тримає в напрузі до кінця, цікаво, життєво, не набридає і здогадатись чим закінчиться практично не можливо. Я блукала лабіринтом разом з головним героєм, передумала купу варіантів, що криється за всією тією історією. Йду дивитись фільм знятий за цією книгою (правда ще у 1968 році). А ще мені в Греції захотілось побувати, такі вже описи природи і те відчуття віддаленості від міської суєти.
Відповідь: Що читаємо? (2) Я за 3 дні ковтнула " Інферно" - це був перший твір Дена Брауна, який я прочитала, та й то випадково (то ніби чоловік читає). Отако, - думаю 600 сторінок за 3 вечора це чітка характеристика моїх емоцій від прочитання
Відповідь: Що читаємо? (2) Дуже і дуже рекомендую "Бумажные города" Джон Грин. Ніби й про підлітків - але думки героїв цілком дорослі. А сюжет - не просто пригоди, а квест, кожен рівень якого треба пройти кілька разів, щоб за щось зачепитись і перейти на наступний. Книгу я реально ковтнула (недаремно видавництво її видавало в серії "Один день"). Потім планую до Джона Гріна повернутись ще.
Відповідь: Що читаємо? (2) Кава з кардамоном- файна книжка, трошки підліткова, але мені добре читалося . Автор Йоанна Ягелло. Гарний соковитий переклад і така дуже психологічна, показує що деколи найближчі ігнорують речі, які важливі для їхньої дитини.. Досі спокійне життя 15-річної гімназистки Лінки раптом змінюється. Її мама дедалі більше втомлюється й дратується, вітчим чимраз довше затримується на роботі, Лінці доводиться займатися молодшим братиком, хоча не за горами випускні іспити, і треба більше приділяти уваги навчанню... Дівчина відчуває себе покинутою. До всього, її мама мусить поїхати на невизначений час, і на Лінку лягають усі хатні обов´язки. А ще зіпсувалися стосунки з найкращою подругою, і хлопець, якого вона вважає лише своїм другом, ставиться до неї якось дивно, у школі суцільні проблеми... Щоб відволіктися, Лінка вирішує відвідати свою бабусю, яку давно не бачила. У її домі дівчина випадково знаходить дивну фотографію. Прагнучи з´ясувати пов´язані з нею подробиці, Лінка несподівано розуміє: у неї є сестра, якої вона ніколи не бачила... За пригодами Лінки читачі стежать затамувавши подих. Та відірвавшись від чудової книжки, чому б не спробувати зварити й собі каву з кардамоном.
