Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? А скільки років вашій донечці? Чи ще довго чекати?)
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Ділюсь нашим досвідом! Мали аналогічну проблему. У нас всі прогулянки були однотипні: «Влад втікає - мама наздоганяє» . Жодної секунди на місці. В небезпечних місцях – доводилось просто хапати на руки і забирати силою, бо дитина мене абсолютно не чула. Зовсім не боявся чужих людей, машин, собак і всього іншого. Навпаки - вперто сунув все досліджувати і з усіма знайомитись. Постійно видирав у мене руку (взагалі гуляти за руку, як багато інших дітей - ми не вміли ) біг в протилежний бік і навіть не озирався. Я могла репетувати на всю вулицю: «Мама за тобою не йде. Я іду додому. Все мама пішла! Па-па!» і таке різне, але закінчувалось все стандартно – я все-одно бігла його наздоганяти :xaxa:. Одним словом, що я не пробувала, як не намагалась змінити ситуацію – все було безрезультатно. А після 2-х років поведінка дитини кардинально змінилась. Все якось само собою налагодилось. Його ніби підмінили . Ні, він і далі любить бігати, вередувати і таке інше. Але тепер його можна переконати, щось пояснити, відволікти увагу. Тепер він мене "чує". Коли прошу дай руку – переважно слухає!!! Ну і зараз боїться губити маму з поля зору. Тому просто запасайтесь терпінням! Все буде добре . І дуже може бути, що у вас це станеться на багато швидше, ніж у нас!
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Дякую за Ваш досвід ). Все є так, як Ви описали ), слово в слово. Гуляємо ще з двома хлопчиками однолітками, то вони також люблять втікати, але мамів з поля зору не випускають, трошки відійдуть і біжать назад. А моя донечка, біжить і навіть не озирається, дослідниця ще та . Будемо чекати, поки переросте!
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Зараз нам 3 роки, але пройшло те втікання вже давно: воно тривало ну місяці два десь.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? розчаровувати Вас не хочу ))) бо діти є різні, характер може бути різний, але в нас і зараз буває отаке... і раніше було, зараз вже рідше, бо пояснити можна, але на знайомій території там страху нуль, все цікаво, мама там десь є і добре. ---------- Додано в 03:42 ---------- Попередній допис був написаний в 03:34 ---------- В нас таке буває тоді, коли перевтомиться - і фізично, і емоційно. а у Вса ще й нездужання приєдналося. Я не думаю, що це щось глобальне, чи Ви щось пропустили. Пропустили мабуть час звичного сну, а діти, коли сонні, то нема гірше, суджу по своїй старшій. Коли забагато емоцій, я теж безпорадна зі своєю донечкою. В такі дні все закінчується історикою. Втомлена, що на ногах стояти не може, а спати не буде, і з місця, де їй цікаво, добровільно не піде, плач неймовірний. І ось в таких подіях я безпорадна. В сенсі, що не знаю, коли є та межа, щоб до тієї перевтоми не дійшло. Як забрати делікатно, аби не відчувалося так гостро - я теж не вмію. Домовляємося наперед про правила - діє через раз. відволікання на щось інше - взагалі не наш варіант.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? В мене з синочком була та сама картина + як не хотів йти з майданчика літом, то лягав на землю і ревів так, що люди постійно "кидали" репліки, то я закидала в рюкзак, малу за руку і йшли додому з "оперним співом", в хаті те саме- лягав на підлогу, бив ногами і руками і ревів "як корова ". Треба просто перечекати. В мене чоловік придумав гру, щоб малий давав руку- читав номери машин по дорозі до парку, то помагало переключити. Потім вже мали велосипед, то простіше було, бо їхав на ровері. Проблема була, що він абсолютно не хотів йти за руку, не боявся навіть, як я віддалялася на більшу відстань 10-20 м. То зараз вже згадую зі сміхом , а тоді "дах рвало " після кожної такої прогулянки. Треба просто перечекати. Зараз малий йде за руку і реагує на слова : Мама йде, залишає все і біжить за мною.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? як я Вас розумію )))) в мене ще досі часом бувають такі "оперні співи", але таки значно рідше, ніж рік тому. то вже має бути вагома причина )))) але відбігти від мене далеко і зараз не страшно, страхів у неї практично немає. тепер вже діють аргументи, що десь може бути небезпечно (авто, каналіз. люк, тощо)
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Це всі батьки проходять. В нас загострення ( себто плач) було, як ми перший раз на море поїхали ( малій 1 рік і 10 міс. було) - не хотіла іти з пляжу, але ми задурювали її, тим що ішли до фонтану, потім до другого, потім до третього, потім до "четвертого" який дома закінчувався)))). А взагалі я на тему істерик, я була строга ( не кидайте тапками), але як малій було десь 11 місяців і вона почала дома кидатись на підлогу, як тут всім знайомі істерики, то не просила і не відволікала, а легенько вдарила по памперсу. Вистарчило 2 рази, шоб дитина зрозуміла, що нічого цим не доб"ється.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Думаю, що тут не справа у вашій строгості, просто дитина така, бо багато мамів б"ють, а дитина не те що не справляється, а стає ще гірше. В нас якийсь період істерик почався з усіма витікаючими обставинами (паданням на підлогу, вигинанням в мостик) Якщо вдома стараюся переключити увагу, вийти з кімнати, було пару раз шльопала по попі, то на дворі ужас, плаче викручується, люди на нас зглядаються, неумісні "поради" дають, а я в той час просто киплю. Для себе зрозуміла, що легше істерику попередити, наприклад не йти і не давати те, через що дитина може згодом плакати. Але постійно так не може бути, не можу я всі причини для плачу попереджати. Ще ускладнюється усі її плачі, що у Веронічки дуже голосний крик, діапазон на 2 октави), плаче здебільшого не більше ніж інші діти, але дуже голосно, сусіди мені вже натякають, що дитина дуже кричить. Дівчата, може я щось не так роблю, бо вже сили немає?! Дитині уваги не бракує, граємсяся з нею, все що роблю їй розказую, читаємо книжечки,обнімаємося і цьомаємося дуже часто за день, в сім"ї стосунки хороші, її примхам я і чоловік не потураємо, речі які не безпечні для життя чіпати не дозволяємо, все інше залежить від ситуації.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Єдина порада в таких ситуаціях - це перестати нервувати в часи дитячого плачу, а розуміти що то нормальний стан дитини - вона плаче і істерить, бо є причина -голодна, погано спала, щось не отримала. Вона поки по іншому висловитись не вміє. Голосно плаче - голос такий має, за якись рік все зміниться, бути більше розмовляти. А от тут зверніть увагу - що саме ви важаєте примхами, може є речі які варто дозволити чи робити, ті що їй потрібні.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Дякую Усмішка, за поради! Це здебільшого речі, які небезпечні для неї, (не лізти до резеток, не включати газ, іт.д.). Вчора мені потрібно було виговоритися, нині вже мені легше!)
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? ага, ще я завжди слідкую за луною і перепадами тиску і коли наближається повна луна або погода різко погіршується то я просто жалію і дозволяю плакати
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Артем мій дуже чутливий до цього, зразу капризний робиться, погано спить, тому я вже на середину місяця навіть нічого не планую, ніяких поїздок дальніх, візитів к лікарю(хіба як терміново), навіть вихователька в садочку каже, коли повний місяць всі дітки дуже перезбуджені, плаксиві...
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? ого, а я ніколи з тим не пов"язувала поведінку дитини. Треба прослідкувати. В мене мала зранку дуже не хоче вдягатися в садок. Випинається, втікає. Вже як одягненна, в машині, йде нормально в садок, а до того катастрофа. Ми поки її з чоловіком вберем, гаплик. Що робити? вона ще й перебирає одягом то вдягати, то нє.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Спобуйте повязати не тільки поведінку дитини коли повний місяць, а й поведінку чоловіка, інших родичів, незнайомих людей в магазині, транспорті - всі більш агресивні, роздратовані, нестримані. В кого є трохи більші проблеми з нервовою системою, то ще й на новий місяць так само реагують.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? У меня сын 3,7 ноет по любому поводу. Что-то не так-плач, не получается-плач. У меня взрыв мозга происходит. Меньшая смотрит на него и так же себя ведет. Вроде и разговариваю, иногда кричу, все понимает и плачет.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Скажу з власного досвіду - головне не вживати фраз по типу -"ну чого відразу ревеш" і т.д. і т.п., бо це тільки усугуляє ситуацію. Єдине, що на 90% допомагає, це коли бадьорим голосом і дружньою інтонацією коментувати типу "ой-ой, дивись в тебе вже ціле озеро на футболці", "ой, вже жабки прибігли до озерця," "все, зараз потону, рятуйте" - і мило посміхатись, і відразу переводити тему.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Ой, дівчата, капець як мені тяжко, сиджу і плачу. Раніше закатувала мені Веронічка істерики, але якось можна було її заговорити, відволікти, а тепер то жах якийсь. Кожень день мені на вулиці влаштовує істерику з вигинанням в мостик, паданням на землю і катулянням там. Вона хоче, щоб все було по її, нині наприклад, закатала істерику через те, що я заборонила везти візочок з лялькою по сходах до магазину, вони дуже високі, вчора через те що я не дозволила стрибати на гірці, гірка мала низькі перила і вона могла впасти з неї і т. д., деколи боюся, щось її заборонити, бо знаю що буде плакати, але так тоже не нормально, такі крики. Не помагає мені нічого, коли вона щось хоче, беру на руки виривається, щось показую, відволікаю не слухає, лоскочу майже не помагає, даю цукерку викидає. Вона хоче і все. Вже на нас скоса дивляться мамочки які гуляють неподалік, думають, що ми її дуже розбалували, все їй дозволяємо. Але це зовсім не так. Не розумію чому вона так поводиться, вдома більш менш спокійно, а на вулиці так випробовує мене. Як починає істерити, я забираю її додому, при тому в дома наголошую, що будемо так завжди робити як буде плакати. Нині вже не стрималася і вдарила пару раз по дупі, тепер так мені за це не приємно. Веронічка добра, розвинута і дуже цікава дівчинка, в сім"ї в нас любов, повага і взаєморозуміння, але от чого вона мене не слухає, як до неї достукатися?! Так мені тяжко, так стидно за ті істерики на вулиці, вже в мене виникаюь думки про те що я погана мама, не можу справитися з дитиною...
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? я б радила в першу чергу постаратись відкинути і обовёязково Як я часто кажу своєму чоловікові, всі діти кричать; просто хтось більше, а хтось менше Що поробиш, мама щось заборонила, а дитина не погоджується і сподівається щось змінити своїм криком. і ще, я б радила дати викричатись: не відволікати, не пропонувати іграшки, цукерки і т.п., бо, на хлопський розум, в мами з татом наразі стоїть завдання навчити дитину справлятись зі своїми емоціями, пережити їх. Я доньчині істерики намагаюсь співпереживати з нею: можу обійняти і поспівчувати, але заборонене при цьому залишається забороненим.
