Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Сьогодні зранку, збираючись в школу/на роботу, дізналась страшну новину - помер наш сусід (в нас спільне подвір'я), чоловік моєї хорошої знайомої, батько друзів моїх дітей (вони завжди разом гуляють і бавляться)...... Йому було лише 35 років......Залишилась жінка вдовою у 31 рік з двома дітками 11 і 4,5 років. Вчора пізно ввечері прийшов додому і впав, викликали швидку, яка приїхавши констатувала смерть, забрали на Пекарську робити розтин. Хоча в нього були проблеми з алкоголем (останнім часом багато ним зловживав, часто був п'яним), але все одно смерть такої молодої людини це жах. Я ще досі не можу отямитись......Шкода діточок.....

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Дівчатка , дякую Вам за підтримку і щирі слова. Слава Богу Марічка вийшла з коми і все налагоджується. Ще до остаточного одужання далеко , але по трошки стане все на свої місця.

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Сьогодні страшний день. Дізнались що племінниця чоловіка викинулась з вікна 25 поверху. Це сталось позавчора, а тільки сьогодні повідомили батькові.
Ця дівчинка дуже важко перенесла розлучення батьків, коли їй було 10 років мама практично відрізала її від батька. Такого тата ще треба пошукати, він був для неї всім, оскільки він ростив її з пеленок, бо жінка практично одразу після народження вийшла на роботу. Вона його обожнювала, хотіла жити з ним, та рідня мами не давала навіть спілкуватись по телефону, не кажучи про зустрічі.
Боже, чому? Чому цей ангелик полетів від нас? Їй тільки 17 років. Було.
Дуже вродлива, розумна, цього року поступила сама в університет в Москві. Скільки пам'ятаю, завжди тільки вчилась. Французька, німецька, англійська на розмовному рівні, червоний диплом.. НЕВІРЮ!!! Не хочу вірити що немає вже з нами...
Помоліться будь-ласка за душу Лариси. Нехай Бог простить її

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Померла моя бабуся...
Вона мене вибавила з пелюшок, навчила молитися, вона мені була як мама...
Серце розривається навпіл, сльози заливають. Важко...

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Знову сюди...
Дуже мені зле...
Через півтори години ховають мою бабусю. Так мені кепсько, словами не описати, молюсь, та вже нічого не допомагає. Знаю, що просто треба пережити... Знаю, що так мало статися, що я не маю змоги поїхати провести її, Богу видніше, знаю, що я потрібна своїм малюкам тут і зараз, знаю що я не маю змоги заритись в подушки і ревіти-ревіти.... Але не можу зібратись в купу, сльози заливають. На мене дивиться Андрійчик, гладить рученятками, посміхається двома зубиками, які вже добре видно)) і каже "бурррр")), Святик скаче і кричить "не плач мамо, татко приїде скоро", він ще нічого не розуміє... а я ліплю себе в купу як можу. Я потрібна їм...

Як уявлю як мою бабусю виносять з тої хатинки, в якій я народилась, де зростала, везуть на цвинтар, закопують в холодну, глибоку яму... як уявлю, що серед всіх членів сім"ї там вже не залишилось абсолютно нікого і я просто не маю вже до кого туди поїхати... якась частинка мене помирає разом з тим всім.
Той сад, город, подвір"я, стежинки, якими я ганяла малою і коли десь вдарилась, чи впала увесь час кликала БАБУСЮ...
Вже другу ніч не сплю, а як дрімаю, то чую спів бабці "ой, ходить сон коло вікон...". Так вона мене заколисувала маленькою...

Митями я якось і не вірю що відбувається... рука все тягнеться до телефону набрати номер "бабуся" і почути її веселе: "альо, Жаню"))

так мило і не звично тільки вона мене називала

. Я так не і не можу стерти її номер з телефонної книги... Я не вірю що її вже більше немає.

Моїй бабусі було 85 років. Вона прожила довге і досить не легке життя...
Вічна їй пам"ять!

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Жанно тримайтеся! Дуже Вас добре розумію бо я мала також таку бабусю, яка мене виховувала. Не можу сказати, що з часом сталр легше. Ні, просто вже розумію, що її немає, але серце всеодно болить і сум не минає. Хоча пройшло вже 3,5 роки.
Правда я була коли її ховали. Це окрема історія...Вона померла літом, в страшну спеку, а жила вона в Харкові. Коли ми приїхали в заті вже стояв неприємний запах. А в день поховання то був взагалі жах! Я навіть не змогла нормально з нею попрощатися бо труну вже закрили і не відкривали. Серце роздиралося на дрібненькі шматочки за те, що за життя вона дуже мала важку долю, та й ще після того як померла вчасно не змогли поховати...навіть зараз так боляче коли згадую.
Тому тримайтеся і нехай вона залишиться у Вашій пам'яті такою - якою Ви її пам'ятаєте, бо чомусь я бабусю свою запам'ятала вже коли її закривали в труні.

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

і з моєю бабцею так само було. То був червень, якраз пора коли цвіли її улюблені піони. Були неймовірно спектотні дні, в один з яких їй стало погано і вона покинула нас. Несподівано, різко, я також довго мучилася... То важко прийняти, зрозуміти, але час лікує рани.. Так ще досі, як чую запах оцту десь мені стає погано... Тоді тим була заповнена вся хата, лиця я вже не побачила як приїхала, бо його прикрили. І так само не змогли одразу поховати, бо священник мав хрестини і в той день ховати не хотів... Ось такі є люди. І це було насправді жахливо, а найгірше було від того, що як несправедливо, що якесь таке важке вийшло прощання, чому так з нею сталося, не знаю... Але проходить час і в пам'яті лишаються ті всі приємні моменти, моє дитинство, яке було поряд з нею і з дідусем, чия втрата нам теж дуже важко далася... Я кілька тижнів не могла грати на скрипці, просто починала плакати і все, не було сил, бажання, віри.. Але то проходить. То так є, бо нам важко сприйняти втрату близької і рідної людини..

а нащо стирати? Не стирай. Я он щойно подивилася фільм Тіни Кароль. Не знаю, може багато скажжуть, що вона піариться на тому всьому, але я той фільм прожила на одному диханні. Її розповіді про чоловіка, про хворобу, про прощання.. так щиро і відверто, видно як їй боляче, але яка вона сильна.. Так от вона вдома зробила кабінет , який мав бути чоловіку, в ньому пусті полички і лиш те, що лишилося з його особистих речей. Для неї це пам'ять, нащо різко так все одразу викидати?

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

і це єдине, що нам залишається і ще молитва.
Жанно, співчуваю Вам і розумію Ваш стан. Та єдине, чим можете собі допомогти- це молитва і молитва за Царство Небесне для бабусі

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Дайте ссилку на фільм

Згадала свою рідну сестричку. теж була середина літа, спека ...Вона так любила тепло і літо...і саме в цю пору померла.З пам"яті не стирається нічого, і не хочу забувати.Нещодавно мав бути її день народження, їй було б 40 років....Її уже немає з нами 12 років. Пам"ятаю про неї завжди, і відчуваю її присутність в моєму житті.

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

даю тут в темі, бо думаю багато кому буде цікаво подивитися.
http://www.youtube.com/watch?v=78VB8ATUcnc

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

вбили дядю..просто пішла людина на роботу і вбили..за гроші..чому? ну чому не сріляти по ногам, давши шанс на життя?? чому вбивати?? і тіж гроші , скільки ми не пхали в руки лікарям - не спасли..в день, коли в той магазин бігають діти зі школи купляти булочки.. я так боюсь, що тепер не знайдуть тих с у к ...

хочеться весь час говорити про цю нього! він настільки був позитивним, активним до життя, спортсменом, щирим, зажди веселим, багато подорожував..він завжди мене любив і хвалив, казав, що я не жінка - я мрія..завжди підтримував всі мої починання, я просто любила з ним говорити годинами..а тепер його нема..
за останні півроку - це вже третя смерть в нашій сім"ї..коли вже кінець тій болі буде?коли?

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

konfety, прийміть співчуття, ваш дядя завжди залишиться в пам'яті його колишніх учнів та колег по школі, ми пам'ятаємо та сумуємо. Вічна пам'ять.

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

http://lviv24.com/home/showSingleNe...yu_pograbuvali_kantor__zhertvi&objectId=81370

Допоможіть знайти убивць!!! Винагороду обіцяєм!!
Дзвоніть 098 чотири 333 один 66

 

Відповідь: Спільна молитва - молимося разом! - 3

ЯК???????????????????????????????????????????777 не вірю

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Господи, прийми душу нашої Наталі....

уже не болить нічого.... лиш синочок лишився..

Вічна пам"ять тобі, Наталю.................................

 

Відповідь: Спільна молитва - молимося разом! - 3

о Боже... як.. Ніби ж все ставало краще???? Господи, чому так є......

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Гарно світить сонце.
Зайшла почитати дп
А тут...
Боже, упокій душу Наталі.
І допоможи такому маленькому хлопчику, бо дитина без мами сирота, щей такий маленький.
Родині мужності пережити втрату.

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

вічна пам'ять тобі!
не віриться...... недавно ще лише була в чаті...

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Я не можу цього усвідомити, зрозуміти.. Читаю пост Наталі з теми про допомогу їй, де вона пише, що все покращується, лікування йде добре. Ну чому так???? Світла пам'ять Тобі, Наталю....

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Я її бачила дуже часто, коли її малий ходив ще у наш садочок. Вони жили недалеко від мене. Потім мала з нею розмову, каже перебираємся жити у село, дитина буде там у школу ходити, бо такі обставини... Вона була у мережі...в неї ж йшло все на краще??? Так?

Наталю, спочивай з миром. Не віриться...