Відповідь: Вырастет из сына свин...? Я так розумію- до декрету ви працювали геть у іншій галузі? ---------- Додано в 15:45 ---------- Попередній допис був написаний в 15:41 ---------- А ви задумувалися- чому саме в декреті?
Відповідь: Вырастет из сына свин...? Так, звичайно. Вишиттям на життя не заробляла. Зазначу ще, що та галузь мною дуже любима Роботу свою я дуже любила і зараз мені часто сниться, що я літаю Шкода, що мені напевно не вдасться вже повернутися туди. Тому шукаю себе поки в декреті. Бо сидяча рутинна робота за компутером не для мене. Я люблю щось творити. Мушу любити свою роботу, бо інакше - я ніякий працівник. Якщо я не люблю того, що роблю, я не можу добре виконувати ту роботу, мене від неї нудить. Мала таке
Відповідь: Вырастет из сына свин...? О, здається, я знаю, до чого йде розмова... продовжуючи тему монастирів, екопоселень і пансіонів благородних дівиць.. Та звісно, тому що саме вдома жінка найповніше може себе реалізувати природним чином: як мати, берегиня домашнього вогнища, любляча і турботлива дружина. Тому що коли жінка не думає про те, як заробити на хліб насущний, в неї значно більше часу на розвиток себе як особистості і власних талантів. Тому що жінка - прекрасна квітка, яка повинна прикрашати світ. А чоловік - дбайливий садівник, який повинен забезпечувати благодатний (матеріальний) грунт для жінки. І далі за ведами.. Скажіть це Оксані Собко, матері 2-х дітей в декреті на межі розлучення, в темі "Зрада чоловіка.." Життя прожити - не поле перейти. І тому завжди варто розраховувати на власні сили. І саме для того і є добре виховання і грунтовна освіта, щоб дати дитині базу і орієнтири в житті. Це я так, щоб не зайти в ду-уже глибокий оффтоп..
Відповідь: Вырастет из сына свин...? Цікава така тема. Я аж сіла і задумалась про те, чому я така, яка є Мене впринципі в дитинстві нідочого не змушували особливо. Там просила в школу не піти один день на тиждень - не ходила, просила прогуляти тематичну - прогулювала. І вважаю, що то пішло мені на користь. І не зробило якусь розгільдяйку, чи туніядку. Єдине, що батьки таки зробили зле - не давали мені права волевиявлення. Ну тобто все вирішували за мене, ще до того, як я могла щось собі подумати. Оце стало дійсно катастрофою, бо зараз доводиться дещо в собі ламати, ну точніше воно саме ламається обставинами, але дуже вже болісно. Стосовно дитини - я ще досі не вирішила як воно має бути. Хоча глибоко переконана, що виховання - до єдного місця. Говори не говори, а дитина всеодно послідує прикладу батьків. Або навіть так: якщо дитина поважає на підсвідомому рівні батьків, якщо вона підсвідомо синхронізовано з ними працює, то все в дитини буде чудово, бо тоді виховання відбуватиметься без слів, і в дитини все буде гаразд. А от коли дитина батьків не сприймає, а батьки намагаються щось дитині довести/змусити, от тоді починаються дійсно проблеми і в дитини і батьків. Тут я більше схильна дати дитині повну свободу вибору і відповідальність за свої вчинки, бо гірше всеодно вже не буде Питання тому для мене насущне: як ото так зробити, щоб ця повага і сприйняття батьків відклалась на підсвідомому рівні. Бо наразі щось воно в мене 50/50 виходить.
Відповідь: Вырастет из сына свин...? Е ні ні. Веди тут ні до чого. Як і туніядство. Все, що я хотіла показати- що природа таки бере своє і якби ви не глушили її в дитинстві- роди ставлять все на місце. Жінкам в том плані хоч якійсь варіанти залишаються. А темка то про синів... ---------- Додано в 21:37 ---------- Попередній допис був написаний в 21:37 ---------- Де ти таке бачила в нашій культурі? ---------- Додано в 21:38 ---------- Попередній допис був написаний в 21:37 ---------- Певно тому ми і є на одній хвилі. ---------- Додано в 21:39 ---------- Попередній допис був написаний в 21:38 ---------- А ти геть не залишаєш місце дитині на буремність? А може якраз її доля- йти проти і нашої системи виховання? Яка б чудова вона нам зараз не здавалася? ---------- Додано в 21:41 ---------- Попередній допис був написаний в 21:39 ---------- Бо власне як на мене- нє є вже чимось таким важким. І воно геть не рятує від права дитини на власну думку.
Відповідь: Вырастет из сына свин...? Та тут іде мова про те, що коли дитина поважає на глибокому рівні батьків (слухає, але не з-під палки) і в них бачить вищих "вчителів", то так воно і є. І в нас є, просто це не помітно. Для людей це виглядає, що дитина слухає слова батьків попросту. Ну для мене батько завжди був ніби вчителем. Я не можу сказати, що я там його якось особливо поважала, але просто я відчувала ту силу і вищість, що він батько, і ото відчуття мене вело по життю, бо я знала підсвідомо, що буде зле, а що ні. Він мені ніколи ніяких виховних бесід не проводив, взагалі. Але я чітко знала, що можу робити, і буде добре, а що ні і буде зле То я зараз розумію, що то не я така вумна була, просто батька "слухала". Буремність виникає тоді, коли є проблеми. Коли дитині щось муляє і вона хоче це зламати/викинути. Є-є, дуже навіть важко мати таку силу, щоб дитина розуміла все без слів. Ну але тут треба працювати над собою, а не над дитиною, бо дитина як дзеркало - одразу бачиш свої ляпи. Ну так. Думка може бути Просто дуже тяжко батькам сприймати дитину і те, що вона має право на помилку-власну думку. Я прибічник того, що дітям треба давати можливість вляпатися по вуха в какашки, але стояти поряд з простягнутою рокою, щоб вчано помогти, коли дитина попросить. Бо в противному разі дитину як "рване", коли від батьків виреться, то можна кісточок не позбирати.
Відповідь: Вырастет из сына свин...? Проблеми у вихованні чи у світі? До того віку дитини ще треба дожити. Зараз дуже важко побачити чи все ми правильно робимо. Пожинати плоди будемо після перехідного віку. І ще раз повторюся- саме тоді можна все дуже добре відкорегувати, щоб надалі бути для дітей онтим провідником. От на те і вчуся))). Згадалося. Маю дві знайомі пари. Одна- до екопоселень, інша- до Гарварду і т.д. Чогось думаю, що і там і там дітки можуть стати буремними. Сказати, що хтось з них не правий- не можу, бо в кожного своє бачення світу і комфорту. Та є таке, що дітки з глуші вириваються в світ тусовок, а з вищого оточення- до природи. І певно отут найвищою мудрістю батьків є тупо не лізти і не вважати ,що діти роблять помилку. І де на то вчать? Якось так.
Відповідь: Вырастет из сына свин...? Проблеми між батьками-дітьми. Світі теж, але на світ дитина реагує до певного віку через призму батьків. Та чого? Якщо дитина неспокійна, то проблеми вже є Інше питання, що в такому світі живем, де нема ідеально правильного виховання. Різниця тільки у величині проблеми. А тут на різних рівнях є причини: в сім"ї, в когось з батьків. Коли в сім"ї глибоченне взаїморозуміння і мама в спокої і щасті, то і дитина спокійна. Але в кого таке щастя є, я б пішла подивилась, як на музейний експонат, чесно Ну але в ідеалі наближено до того має бути. Таки так. Бо батьки дуже часто хочуть відгородити дитину від світу, хто як вміє: хто в екопоселення, хто в гарвард. А це по суті втеча, бо батьки думають, що обставинами щось змінять. А фігушки. Куди б ми не йшли, завжди берем себе з собою. І поки не вирішим свої внутрішні конфлікти, то діти це відчуватимуть і ніякі поселння не врятують. От в мене є приклад: мій вчитель. Коли він приходить, то атмосфера навколо міняється, якщо хтось сврився, злився - воно моментально зникає, гнаколо спокій і благодать. Мій малий стає спокійний, я... Одним словом ясно про що я. Не мають значення обставини, мають значення люди і їх внутрішня атмосфера.
Відповідь: Вырастет из сына свин...? От зараз маю період спокою. Думаю, що НС таки дозріла чи що там. Ще би сон дозрів- і було би нам щастя. Ну Писарик мені то так пояснювала)). Та схильність до гіперчутливості малий, я так розумію, матиме все життя. Як на то опиратися- то я точно чокнусь. То опираюся суто на свій комфорт. Ну то в мене варіант такий. Все супер ясно. Мій чогось не стає і біля таких людей спокійнішим. Все одно ганяє і шумить. Мо вік ще не той? ---------- Додано в 01:11 ---------- Попередній допис був написаний в 01:08 ---------- Я буремність розгляжаю суто в юності. Коли дитина від батьків взяла все, що могла і почала умовно кажучи своєю головою і серцем думати. Тому на батьків вже все не валю в цьому випадку.
Відповідь: Вырастет из сына свин...? абсолютно вірно. Я перечитала трохи більше і зрозуміла, що дуже тут наофтопила. Утім, не я перша Про свій досвід писала не тому, що я по жизні молодець і тим хвалюсь, а тому, що мене виховували власне дуже нетипово для того часу - і в контексті обговорення вседозволеності, відсутності "треба" і "не можна" мені є чим поділитись і з чого зробити висновки. Тут мій вибір для моїх дітей - помірковані рамки. А на першій сторінці йшлося про співвідношення спадковості і виховання, наскільки я розумію... і якщо спитати про це - я думаю, що виховання, оточення і власний досвід дитини все ж більшу роль відіграє, ніж спадковість. А коли проблем нема, то дитині може стати нудно і вона може їх наробити і потім мати причини для подальшого збурення Я вважаю, що просто вік такий, коли хочеться чогось амплітудного. Погоджуюсь. тут ще можна при бажанні посперечатись про рамки юності і про те, що таке буремність
Відповідь: Вырастет из сына свин...? Ну тут 2 варіанти: або то насправді не ті люди, тобто спокою всередині в них нема тільки ззовні, або малий просто дуже гіперчутливий і виловлює всі-всі емоції навколишнього світу і треба довший час на заспокоєння. Ну в юності то окрема справа Тут основне: чим кращий старт дали батьки дитині до осамостійнення, ти менша імовірність виникнення пагубної буремності в юності (саме пагубної, бо буває така собі дрібна: похіпувати-панкувати без нарокиковживання і інших атрибутів). Ну і як каже мій вчитель, що батьки мають вплив на дитину до 8 років, мама преважно має. І якщо за цей час не встигнути закласти дитині отого позитиву і самодостатності (саме закласти позитив, а не якісь постулати чи цінності) то далі вже нічого мама толком вже не зробить. Далі треба давати дитині набиваги самій собі гулі, бо інакше при намаганні не дати цього зробити можна добитися негативного ефекту. Воно то так, але по суті ота буремність це бажання самоідентифікації в дитини, довести що вона доросла, особистість. І якщо батьки встигли і дали дитині оте якесь базове розуміння добре/зле то буремність буде протікати доволі гладко. А якщо батьки почнуть хапатися за голову і "братися нарешті" за виховання, то можуть прикалічити ту дитину добряче. Я от намагаюсь зараз вже особливо не втручатися в справи малого. Але лиш тоді, коли воно не зачіпає особисто моїх інетерсів. Наприклад з садком: він впринципі любить туди ходити, я йому пояснюю, що це ніби міні-школа для діток, тато ходить на роботу, а ти в садок. Але іноді він ну не хоче йти по кілька днів і все тут. Не хоче не йде Але якщо мені конче щось треба, то тоді таки веду. Впринципі і зі школою плную робити подібно. Може то я просто така мегалінива, але я дуба дам, якщо буду дитину насилу волокти в школу, потім робити з ним годинами уроки, потім контролювати, як він робить уроки Тут реально або пан або пропав: або я таки якось спроможусь закласти оті орієнтири без слів, або сама в дурку попаду. Може це через те, що мене подібно виховували, не знаю.
Відповідь: Вырастет из сына свин...? я би сказала - відповідально. Тобто, буянити, але з головою ой, що я творила від 14 чи15 до 19... але окрім хвилювань ніяких проблем батькам не робила, все у що вляпувалась - розгрібала сама.
Відповідь: Вырастет из сына свин...? Про таке я навіть і не думаю. Наївна? Даш- а що ти думаєш на рахунок впливу на хлопчиків того, що мама себе досі не знайшла. Ну бо я бачу, що я ще в пошуках. То нічо, що не всі себе і до старості знаходять)). Та я переживаю). Добре, хоч у татка з тим ділом все гаразд. Щодо дівчат- це точно дуже зле. А от хлопчикам? Думаю, що ота мегалінивість діткам тільки на краще йде.
Відповідь: Вырастет из сына свин...? Галю, ти не те що себе не знайшла, ти бурхливо розвиваєшся. Дізнаєшся багато нового, відкриваєш нові можливості. Мені здається, взагалі є люди, які "в динаміці по жизні". Я б не переживала
Відповідь: Вырастет из сына свин...? А я от думаю, бо вже на різне навколо надивилася і наслухалася.. Дійсно, як знайти оту золоту середину між "відпустити" і "занедбати"? Бо от мені в дитинстві було дано достатньо свободи для дій і можливості самостійно думати і робити власні висновки. Можна було, наприклад не ходити на уроки, а піти з мамою на роботу. Ніхто ніколи нічого не перевіряв з домашнього. Ніколи не контролювалися коло моїх друзів і спосіб проведення часу. Аби був більш-менш пристойний результат в навчанні і не повністю обезбашенна поведінка. До речі, теж мала не те що нелюбимий, а ненависний предмет, від одної думки про який мені і досі трошки зле. Але мусила той урок пережити, відбути щоразу свої 5 хв. ганьби, і з полегшенням почути дзвінок. Ну бо "домовлятися" за таку, без перебільшення, дурню мама не вважала необхідним, та і я також. Ну і завдяки тому, що я ніколи не планувала свій час і не слідкувала за порядком, я й зараз неорганізована. )) Але в мені самій був якийсь внутрішній "стоппер", який підказував мені, де ота межа. Цікаво, чи то у всіх дітей так, чи то якийсь момент у вихованні спрацював? Правда, "стоппер" таки зламався у 18, і заким я його полагодила, було багато неприємних моментів.
Відповідь: Вырастет из сына свин...? Схильна думати, що дитині потрібен наставник поза сімєю. Вчитель\тренер\духівник і т.д.Щоб якщо що- то завжди було куди піти за порадою. Я мала. Мені допомагало і не раз. Тільки не всі дітки їх хочуть\мають. Тому тут теж трабли можуть бути. ---------- Додано в 15:32 ---------- Попередній допис був написаний в 15:25 ---------- Та я от розділяю розвиток(бо розумію, що або вверх ,або вниз- іншого не дано) і свідому особисту позицію по основних життєвих питаннях. По деяких із них я ще в пошуку. ---------- Додано в 15:35 ---------- Попередній допис був написаний в 15:32 ---------- Дякую). Заберу собі).
Відповідь: Вырастет из сына свин...? Коли ми вивчали в університеті дитячу психологію як майбутні педагоги, чітко запам`ятала, що дитині дуже важливий зв`язок з батьками до 4-років особливо, а вже більш старшим діткам - діалог і розумне пояснення. Бо саме в цей час формуються засади майбутньої особистості, і загалом як складаються стосунки з батьками в цьому віці, чому вона через них вчиться, дізнається, вже такою буде модель її поведінки в дорослому віці. Пам`ятаю, мене малу дуже обурювало "не можна" і все, без пояснень, без коментарів. Я так розумію це, що дорослим людям нема коли, або що..бо інколи бачиш: іде мама, тягне дитину, бо ж розумію - спішить - в неї зустріч/нарада/посиденьки, а дитина щось хоче поглянути, або роздивитись "пішли, нема часу" і так далі. Я дуже хочу, щоб в мене завжди вистачало часу на власну дитину. До речі, з цього ж приводу серйозно думаю чи варто йти на роботу принаймні до школи, тому що - сподіваюсь, що фінансовий стан в нашої родини покращиться - хотілось би вкласти в малого більше хорошого і розумного. Взагалі, це доволі складне питання, кожен для себе вирішує. Але з іншого боку, як може дитина прийти до тебе по пораду, коли бачить тебе зранку півгодини, і ввечері 2? Ну то таке, то НМСД.
Відповідь: Вырастет из сына свин...? Повірте, якщо є можливість, то до 6 краще бути вдома, навіть, якщо водите в садок (можна водити тільки по півдня, щоб був між ровесниками і займався, або забрати у випадку чого). Мій після обіду (тобто, коли вже був вільний час) не любив залишатися, бо в групі починався маленький дурдом, який періодично переривався зауваженнями, а малому явно до вподоби спокійна обстановка. По-друге, що б хто не казав про "маминих домашніх діток" (особливо хлопчиків), в них набагато більше позитиву (не на шкоду характеру, до речі) і спокійної впевненості в собі, конфліктність менша. Плюсів багато. А за 6 років якраз можна дуже багато хорошого, доброго і розумного вкласти. В нас зараз спілкування саме зранку та ввечері, але завдяки отому 6-річному грунту я (наразі) маю добрий зв"язок і порозуміння з дитиною і з вихованням не маю (ТТТ) серйозних проблем.
Відповідь: Вырастет из сына свин...? Залежить в чому мама себе не знайшла Якщо то професія чи діяльність, то це не має значення, люди ж не статуї, все тече, все міняється. Для хлопчиків конкретно саме татовий приклад є більш потрібний, якщо тато така собі творча особистість "в мєтаніях" то трудно вже. А від мами вимагається любити і думати позитивно про свого маленького хлопа. Тоді не виросте із сина свин)))) Дуже хороший варіант, але тяжко виконуваний є. Відпустити - це дати дитині свободу, але думати тільки позитивно. Не переживати, що він десь щось витворить, наколеться/не в ту компанію попаде, а думати про те, яка дитина хороша, як все класно. Знаю, що це дико тяжко, особливо мамам хлопчиків, бо ті шибеники ще ті. Постійно ті думки: а щось сталось, а щось станеться, а раптом? Я маю зараз конкретний приклад людини 33 роки, якого скалічила мама. Вона в очі говорить що вона за те, щоб все було вона ніби все робить, помагає, але коли я її побачила, мене трусило довго. Від неї іде такий негатив і прив"язаність хвора, що там труба. Бо говорить одне, а переживає всередині інше. А хлопу 33. Краще дійсно іноді забити на дитину, ніж навіть занадто позитивно і позитивного впихати, бо можна переборщити. Знову ж таки треба постійно за собою слідкувати, себе міняти. Тоді і відповіді приходять самі, і які треба і коли треба.
