Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Наші дітки будуть менше плакати,якщо ви - батьки будете одностайними. Бо знаєте ,як буває:мама щось забороняє,а татко- навпаки. Доходить до того,що батьки вже між собою пересварилися... І все це на очах у дитини. Тому підтримуйте одне одного,якщо мама сказала "ні", то тато повинен так само з впевненістю сказати "ні".І малеча, побачите ,відразу вас зрозуміє

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Я вже в ході дискусії для себе дещо уяснила. І причина тут таки дещо глибша, але я її на привеликий жаль не можу вирішити. Швидче за все тут причина в наших з чоловіком прихованих конфліктах. Бо ми ніби і не сваримось, але психологічно чоловік мене не спримає (мої вподобання, часопроведення). Компроміси не допомагають, бо він хоче щоб я була інша і все тут. Хоча відкрито то не говорить. А я відповідно нервую і це відчуває дитина. Тут по ходу і ростуть ноги того "іди геть" і іншого.... Буду старатися в тому напрямі щось зробити, правда не уявляю що, бо останні півтора року говорю-прошу і толку 0.

Може бути, але це рідко буває, хоча треба проаналізувати.

Може бути. Просто на противагу чоловікові я дійсно виглядаю мегазабороняючою. І пояснення що в нас має бути одне рішення не діють, бо він вважає, що тоді він стане поганим татом. Відповідно я кажу, що бити інших діток зле, навіть якщо вони чинять недобре, а чоловік каже: бий-бий, бо треба вміти битися... Отаке то.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

я знаю як то легко радити збоку, але замість "битись зле/не бийся" я кажу "Давай бавитись разом".. Мені ця фраза більше подобається.. От не можу придумати чим замінити "Плюватись зле/Не плюйся".. Мені так виглядає, що від формулювання самої поради залежить 80 % успіху чи буде дитина її слухатись чи ні.. Не стільки важливо ЩО сказати - скільки важливо ЯК то сказати. Ніби говориш одне і те ж, просто слова різні, але на дитину то впливає кардинально по-іншому. Але то і з дорослими так.. То ж треба стільки прожити і тепер вчитись говорити з людьми ))))

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Рятуйте бо вже не можу. Постійні істерики - в мене НІКОЛИ не вийде, я НІКОЛИ не виграю... Тільки починає щось не виходити чи програвати в якусь гру, зразу страшна істерика.
Порадьте що робити, або що почитати...
Вже пояснювали 100000 разів, що головне в грі - гарно провести час. Що від того що він програє нічого не станеться. Пробувала просто жаліти і підтримати. Пробувала ігнорувати. Не знаю що ще придумати.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

В мого те саме зараз...Десь щось не так, чи він не перший - зразу оте й починається. Але вчимо, що не завжди так буває, що ти перший, й тре старатись. Але я тебе чудово розумію, оте " в мене ніколи!!"

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

А пояснити, що на n-ний раз він таки виграє\в нього вийде і т.д. ти пробувала?
Це ж хлопець, майбутнй лідер. Йому потрібна твоя віра в те, що він най-най і далі по тексту. Вищеперелічені слова думаю його ще більше злять.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Та пояснювати пробувала і так, і сяк - істерика починається моментально, і тоді вже нічо не чує.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Тоді мовчи. Просто мовчи. Дає себе обіймати- обіймай. Ні- ну то ні. Це його поразка і йому треба вчитися з цим справлятися. Головне не показувати всім своїм виглядом, що тебе то дратує. Хоч по собі знаю- ЯК це важко.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Малому 1,5 роки, не можу сказати що все йому дозволяю, але він починає вимагати все криком, наприклад хоче взяти щось зі столу ( кружку чи виделку) я не дозволяю йому гратись такими речами, бо може розбити чи пошкодити собі, тоді починається верещання, на слова не можна візьми щось інше не реагує ніяк, падає на підлогу і верещить, в цьому випадку діє тільки відвертання уваги, беру на руки і несу кудись показую чим він зазвичай дуже любить гратись, переважно заспокоюється. Але все ж проблема не вирішена він не реагує на слово не можна чи не роби, а просто починає верещати коли йому щось забороняєш. Ще одне що мене дуже турбує він мене б"є по лиці коли щось не так як він хоче, наприклад не хоче щоб його забирали зі столу коли він на нього вилазить і лупить мене, я вже і просила і попі кілька раз ( не сильно) дала і відбуває покарання у ліжку ( він у нас не любить там вдень сидіти) і плакала що мене болить, ніяк не реагує все одно робить своє( при цьому теж буває плаче і верещить. Підкажіть може я десь помилилась як то виправити чи може він ще замалий і не розуміє до кінця що від нього хочуть?

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

в нас таке саме, але я, Здається, знаю чому так. Я Сашко був ще менший то збиратись кудись у нас була ціла проблема, бо то треба бігати за ним по хаті з колготами і на ходу одягати. Їсти теж не завжди хотів (були такі періоди що тільки б солодким перебивався). Тоді ми робили типу "змагання". Хто скоріше зїсть суп? Хто швидше одягнеться. Хто швидше вмиється. Ну і тоді піддавались йому. дитина тішиться бо виграла змагання, батьки раді бо справу зроблено. тепер то вилазить боком. Він звик завжди перемагати, а в житті не все так буде.

От в мене останні кілька днів просто дах зносить. Я не можу дати собі раду з дитиною. Хоч сядь та й плач. Він ніби не чує мене. От сьогоднішній день:
Встали, я вмилась, переодяглась з піжами, застелила ліжка. Кажу малому щоб теж помився і змінив одяг. В результаті в ванну я його завела за руку, до 12:00 проходив в трусах і майці. Далі кажу що мушу попрацювати, тому прошу мені не заважати. Попросив дати йому дитячий комп, дала. Сів біля мене і пілікає тими кнопками. Прошу піти до себе, бо реально не встигаю. Ні, тупо не реагує. Гаркнула. надувся, пішов. Ніби зробила що мала зробити, кажу:"йдем гуляти". Ні, він не піде бо не побавився на моєму компі. А мені ж то треба по справах і то не буде чекати до вечора. Вирішили що поки я приберу дещо в хаті він побавиться. Я закінчила, кличу вдягатись, не йде. І так, і сяк прошу, нуль емоцій. Знову ж таки гаркнула, зібрався. Пішли. Всю дорогу він біжить. Прошу не бігти, бо слизько і машини їдуть, не дай Боже занесе якусь на тротуар. Не реагує. Зайли в аптеку. Черга. Став Сашко біля батареї. Прошу відійти, бо одягнутий тепло, спотіє, потім застудиться. І як відреагувала моя дитина? Ніяк! Я взяла за руку і відвела в сторону. По дорозі він мене вдарив кулаком і шарпнувся. Потім пішли в сільпо. Ніби там все більш менш гладко. на виході я стала збоку біля пандуса щоб поскладати гроші. дитина моя ганяє по тому пандусу вверх-вниз. прошу не бігати бо знову ж таки слизько. Реакції нуль. Аж поки не злетів з того пандуса акурат на пакет з яйцями. Що робить мама? правильно, знову кричить. В маршрутці поки їхали то все ок, коли ж треба вже виходити, я прошу встати зі стільця і йти до виходу моя дитина знову включає "мороз". І знову всі на мене зглядаються бо я знову сварюся. Зараз ми вдома і це ще не кінець наших пригод на сьогодні.
Я розумію, що забагато кричу, мені вже стидно кудись йти з дитиною. Але я реально не знаю що робити і як себе вести. Чи я забагато вимагаю? Чоловік каже що малий балуваний. Я би не сказала, але помічаю що як дозволяємо щось більше ніж зазвичай, він вилазить на голову.
Порадьте як мені себе поводити або якісь таблетки від нервів)

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Зорянівонька, я кажу в такій ситуації - що я розумію що тобі сумно, бо ти хотіла виграти, але цього разу пощастило мені, і я хочу щоб вона пораділа за мене, а наступного разу коли виграє доця - радію активно.
Часто повторюю, що інколи коли не виходить щось, то треба пробувати ще і ще, і обов"язково розповідаю про себе чи чоловіка, як нам щось не виходить і як ми то робимо.
Зважте, що результат зявляється десь за місяць)))

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

++++++ то як виявляється криза 5-6 років - самооцінки
всаші десь вилізло - отдурень (ідіот, дибіл) ((

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Таку модель поведінки, напевно, проходять всі дітки такого віку. В нас все було слово в слово як Ви пишете (у парку такі скандали були через качелю, що ого-го), деколи ще проскакує. Вже більше розуміє, цікавиться всім, а як домогтися без плачу мацьопи не знають, от і використовують плач і істерику. Але я не показую, що плачу, бо в малої появлявся ще більший азарт маму наляскати по обличчі, стає цікаво як мама плаче. Правда тепер в нас період жалості, буде плакати за компанію і казати "Паче...". Тому найкраще і є переключання уваги, говорити і говорити, коли вже закруті віражі починаються, то можу строгим голосом казати, або проігнорувати її, мала зразу реагує, бо привикла, що мама хороша, ніжна, тискає її, бавиться. А взагалі діти як дзеркало, відбивать і віддають, те що бачуть. Ті періоди їхньої поведінки змінюються один за одним, наберіться терпіння, воно Вам і допоможе. Давно вже зрозуміла, що як я на її агресію нервуюсь, злююсь, то мала ще більше розпалюється, тому я не реагую так, це замкнуте коло. Вона капризує, говорю до неї лагідним голосом, обнімаю, чимось зацікавлю, та й вона заспокоюється. Зараз 3 дні в нас якісь "магнітні бурі", капризує, ниє, просто лягає на підлогу і лежить, прийшли з гуляння, то так плакала, я не могла зрозуміти, що сталось. Пообнімались, поносились, подуріли, та й депресняк в дитини пройшов. Та й так і ростемо. Все проходить.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Донечці майже 1,5 роки, то також періодами буває така поведінка, як в синочка Wildcat. Всі мами ровесників, скаржаться на такі проблеми в поведінці. Коли донечка починає вередувати, то беру її на руки і несу в іншу кімнату і щось показую, дуже в неї переключається увага коли підношу до вікна і вона дивиться на вулицю і забуває за що вже плакала. Помітила, як Веронічка бере заборонене, і я відразу кажу, що не можна, пояснюю чому і забираю, то вона нормально реагує, а якщо я дала трохи погратися і згодом прошу віддати, то починає істерити. Ще помагає забирати подразники, щоб не муляло очам. Наприклад, стояла в нас ялинка, мала спочатку нормально реагувала, але з часом все більше її чіпала, стягувала дощик, іграшки, на заборони майжене реагувала, то я коли вона спала в обідній сон, ялинку розібрала). Часом ігнорую її плачі, не звертаю увагу, але це залежить від ситуації. Бувало, що мала мене могла вдарити по лиці, то я строго кажу, що так робити не можна, що маму болить, пару раз легко била по руці за те.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

дуже-предуже спокійно реагую, якщо це просто істерика. Обнімаю, можу поносити, а якщо вже дууууже дістає, то кажу суворим голосом "досить" і тоді заспокоюється). Всі істерики треба перерости...

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

В нас, коли істерика, Яна закриває очі, лиються сльози, соплі, слюні і достукатись до неї вже не реально. Вона просто відгороджується і не хоче чути ніяких аргументів. Просить пожаліти її. Я жалію, вона заспокоюється, але як не отримує бажаного - починає знов істерити. Іноді допомагає рахувати до трьох. Я її попереджаю, що якщо не заспокоїться - я буду рахувати до трьох. На два вже заспокоюється. І потім просто всхлипує.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Щось у нас сьогодні увечері було неймовірне. Не знаю, що то було з моєю дитиною, тому намагаюсь розібратись у ситуації і надалі по можливості запобігти. Розкажу все по порядку. Малий уже 4-ий день хворіє, ясно, що застуда трохи йому дошкуляє (горло поболює і соплі), але він активний, гарно їсть, бавиться, нині гуляли. Я від учора теж від нього набралася, тож була нині з квадратною головою і з червоним носом, тому і мені дуже тяжко дався цей день. Удень все було, як звично. Увечері прийшов тато, вони гарно разом поїли, а потім почали дуріти. Надурілися, дитина була щаслива і активна. Вже потрібно заспокоїтися, переводимо у русло спокійніших ігор, якогось читання книг, ніби все ок. І коли прийшов час спати, мою дитину перемкнуло. Він не хотів нічого слухати і нічого робити (ні піжаму одягати, ні зуби чистити, ні сісти, ні встати...) Тобто кожне моє чи чоловікове прохання сприймалося дитиною агресивно і з плачем. Він бігав то до мене, я намагалася з ним поговорити, пояснити, тоді злився, біг до чоловіка. Потім вже не біг ні до кого, ображався, відвертався, в обійми не давався, то плакав, то не плакав. Я була, чесно кажучи, трохи в шоці, бо такої поведінки ще не бачила, а найбільше мене засмутило, що він в певні моменти взагалі до мене не йшов, я не могла його обійняти і заспокоїти. Склалося враження, що він сам не може заспокоїтись, а нам не дає цього зробити, причому пояснити, що з ним не так і що його не влаштовує не може. Як поводитись в таких ситуаціях? Як допомогти заспокоїтись дитині? Це просто емоційний сплеск чи я вже щось серйозне пропустила?

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Думаю, що це емоційний сплеск + хвороба, так часто буває коли дитина перед сном надуріється, або пребив собі сон. В нас щось подібне може ставатися, якщо дитина мала в тій годині спати, а лягала пізніше, то тоже не хоче вдягати піжаму, вередує без причини. Я заспокоюю так: беру на руки і відношу в іншу кімнату, змінюю обстановку, а якщо не хоче спати, то читаємо книжку і чекаю коли вона захоче. В нас інша проблемка: як ми на вулиці і я її пускаю походити, то донечка втікає від мене, йде в зовсім протилежний бік, нічого не боїться, втікає і майже не оглядається де я, те саме в магазині вперед, а мама нехай доганяє, коли починаю брати її на руки, вести в потрібному напрямку, то вередує, кричить, нервується. Розумію, що ще маленька,пізнає світ,але так тяжко з нею десь йти без коляски, взагалі мене не чує, намагаюся її чимось зацікавити, вона секунду послухає і далі втікає. Як поступати в цій ситуації, чи треба просто перечикати?

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Точно таке саме було і саме в такому віці (1,5). Не знала, як реагувати, пояснювала шось трохи, але доня мало на то зважала. Переросла сама.