Відповідь: чи всиновили би ви дитину?.. Дуже люблю цю тему і не раз перечитувала і тішусь кожним разом, як лише бачу нову мамусю , що усиновила дитинку!!!!! Дякую Вам щиро за те ,що робите щасливими і себе, і маленьких Янголят!!!! Я сама народила і виховую двох діточок, але про усиновлення теж була думка, і навіть не думка , а велике бажання і то нещодавно. В квітні ми з Лілею попали в лікарню з дуже важкою формою пневмонії... Вже майже здорові, чекали на контрольний рентген у коридорі в черзі...І от підійшла жіночка ,із маленьким хлопчиком на руках. Дитя до мене посміхнулось і я закохалась у величезні голубенькі оченятка із війками як у Мальвіни! Спиталась жіночку, як звати її хлопчика, вона відповіла:"Богданчик...Але він не мій. Я його просто тут супроводжую. Він з дитячого будинку...Від нього відмовились...." Неможу і зараз описати всі ті почуття, що мене тоді переповнювали- одночасно і біль , і розпач, злість(як можна відмовитись від такої дитинки?????????!!!!!!!!).....А Богданчик лише ніжно посміхнувся і потянув до мене ручки...І тут нас покликали на рентген... Коли я прийшла до дому, я чоловікові всі вуха прожужжала про цього солодкого хлопчика. Думаю про нього і зараз... Але враховуючи те,що всі мої сили зараз спрямовані на лікування Лілі...я розумію, що не зможу віддати сповна цій дитинці(бо відколи є проблеми із Лілею, я дуже мало часу проводжу із сином) , а Богданчик заслуговує на саме найкраще і максимум уваги та любові батьків. От я живу і вірю, і дуже сподіваюсь ,що це маленьке Сонечко, усиновить найкраща мама. Таку дитинку не можливо не любити. Лише секунда погляду тих оченят, і він у моєму серці на все життя....
Відповідь: чи всиновили би ви дитину?.. Я теж не раз задумувалась над цим питанням - а чи змогла б я? Я працюю в школі і маю справу з різною віковою категорією дітей. Аналізуючи свої думки, можу сказати, що дуже невелика кількість чужих дітей (в моєму випадку - учнів) мені подобається, з роками я зачерствіла до чужих дітей, дякуючи моїй роботі. І ось через це я не раз думаю, що я, мабуть, не готова до такого відповідального кроку. Чоловік, напевно, більше схильний взяти дитину, але йому ще не доводилося тримати себе в руках, коли якесь дитя виводить тебе з себе, а ти мусиш терпіти. Я думаю, що той хто хоча б трохи працював у школі, мене зрозуміє)))
Відповідь: чи всиновили би ви дитину?.. Перечитала темку, сиджу ревлю... сльози горохом... Завжди знала, що світ не без добрих людей! Дівчатка-мамусі, ви молодці!!! Дай Боже вам, вашим діткам і родичам міцного здоров'ячка!!! Таке щастя знати, що бодай декілька маленьких сонечок мають СПРАВЖНІХ маму і тата!!
Відповідь: чи всиновили би ви дитину?.. Я думаю, якщо так щиро покопирсатися у собі, то майже кожне подружжя, яке вирішило всиновити діток, все одно переживало про готовність до появи дитинки у сім'ї (у нас із чоловіком так було). Більше того, такі почуття виникають і у виникали у моїх вагітних подруг. Це природний стан - мати невпевненість перед невідомістю. Але тут важливо просто вирішити для себе - чи хочеш мати діток і дбати про них. Якщо так, то питання чужих-своїх вирішується насправді якось само собою, тут дівчатка гарно писали - в когось тьохкає, а когось дітки самі обирають. Ми теж своїх особливо не вибирали - задзвонили і сказали, що є двоє маленьких братиків і маємо час до ранку подумати. Увечері наступного дня ми вже їхали потягом за тисячу км за нашими сонечками. І вже на місці побачили, що вони схожі на нас. Загалом коли ми їздили до діток, то зустрічалася з кількома парами, які теж були вже на стадії усиновлення - ви не повірите, але майже всі дітки були дуже схожими на своїх батьків (і спеціально їх ніхто не вибирав - якщо хтось бачив якість фото на сайті всиновлення, то зрозуміють мене - там часто ледь колір волосячка можна розпізнати). Просто у кожного свій час бути готовим. Навіть зараз, маючи вже двох синочків і люблячи їх сильно-сильно, часом собі дивуюся, як ми так знайшлися... Ми перейшли через дуже тривалий і затяжний період адаптації (більше півтора року), і часом здавалося, що вже немає сил, опускаються руки і ти починаєш сумніватися у собі, правильності виховання, настає момент, коли дитина тобі каже "Ти моя найгарніша мама в світі" і ти забуваєш про всі труднощі і просто любиш її так, як вмієш і відчуваєш...
Відповідь: чи всиновили би ви дитину?.. це правда (в нас теж адаптація була не з легких...) Вчора прийшли, як каже Настя - "нові" гості, і вона: "а це моя мама, я її дуже-дуже люююблююю, ну, дуже-дуже..." і кожен день по декілька раз підійте і каже: Мама, ну я тебе так сильно-сильно люблю-люблю!" Дівчаточка, може якось зустрінемося? ---------- Додано в 16:30 ---------- Попередній допис був написаний в 15:07 ---------- То без сумнівів! Наші перші спільні хвилинки а це за рік і 3 місяці (1007 допис, 101 стр.темки) http://posydenky.lvivport.com/showthread.php?p=1761545#post1761545
Відповідь: чи всиновили би ви дитину?.. Я тіко за. Вже звучав такий клич, але щось все заглохло А дітки ваші супер. Молодці !!!!!
Відповідь: чи всиновили би ви дитину?.. [ quote=Seferi;1771437]Допис від Huculka Дівчаточка, може якось зустрінемося? І я тільки ЗА!!! Давайте зустрінемося[/quote] Всім напишц в ПП
Відповідь: чи всиновили би ви дитину?.. Дівчата, як ви там всі? Бо у нас зараз важкий період. Пов"язано це з нашим переселенням. Купа ящиків, торб. Малий болісно це переживає. Скорше всього має якісь страхи, бо постійно вимагає мегауваги з мого боку. Почастішали істерики. І головне тільки мені. Але все налагодиться скоро. Бо дуже переживаю за нього.
Відповідь: чи всиновили би ви дитину?.. В нас теж таке бувало в перший рік як відбувались якісь зміни: я на роботу вийшла, баба приїхала, у відпустку збирались і т.д. Якщо чесно, я не витримувала - плакала, з чоловіком сварились, почувалась ніякою, що не можу дітям дати належної уваги. Але! Тим більше, у Вас зміна припадає на період гострої адаптації. На щастя, це лише п е р і о д и, які минають.
Відповідь: чи всиновили би ви дитину?.. І я досить часто плачу, бо почуваюся поганючою мамою. Але то все минає. Ми вже на новому місці. Нарешті є і у нас інтернет.
Відповідь: чи всиновили би ви дитину?.. Вітаю із переселенням. Стосовно істерик - Buriko добре писала, то так адаптація триває, тож треба перебути. У нас ще й досі такі істерики, що я не витримую, плачу сама - мої кльоцки істерять по черзі, періодами, як змовилися - тільки одного вже ніби попускає, за день-два другий зачинає ту пісеньку з вимогами, ляганнями на підлогу і плачами ... Повторюють один за одним капітально :0
Відповідь: чи всиновили би ви дитину?.. Наш Гарбузик істерики закатує лише мені. Бо всі інші роблять все як він хоче. Зі мною важче))) Бо і в мене характер ого-го. Чоловік сміється, бо каже, що ми з Дмитриком однакові))). Тож малий намагається мене виховувати))). Малий хитрунець. Чоловік зачинає розмови про донечок. А в мене страх перед труднощами.
Відповідь: чи всиновили би ви дитину?.. Нашому Дмитрику сьогодні ДВА роки. Дякую Богу за такий дарунок
Відповідь: чи всиновили би ви дитину?.. Я б всиновила. Чомусь зі самого дитинства думала, якщо не буде своїх то всиновлю. Надіслано від мого ZP950, використовуючи Tapatalk
Привіт!!! У нас все добре. Ростемо, криза трьох років рулить. Теж хотіла б зустрітися. Тільки думаю, як би то зробити.