Відповідь: Ми і наші мами А я вважаю, що я повинна своїй мамі. Але не у грубій і різкій формі. Завдячую їй тим, що мене виховала, що вчила мене різних речей у житті, що ніколи на мене не ображається, хоя і було багацько. Повинна їй, бо любила і любить мене більше за всіх. Я повинна їй довести, що все це ціную і рахую кожну хвилину того цінного часу разом, і того зробленого нею для мене. Хоч не все просто і не все є легко. Я повинна не забувати її, повинна допомагати, повинна не ділити свій час коли їй щось треба. Бо то є моя мати і вона ніколи мене не залишала навіть у самих простих ситуаціях. То не значить, що хтось має тим зловживати і користати. У моїх стосунках з момою (є різне), але немає фальшивості і гри. Тому я повинна (я це розумію), але вона не вимагає ( хоч багато чого розуміє). Так би хотіла і щодо свої дитини.
Відповідь: Ми і наші мами Діти не повинні терпіти погане від батьків. Допомога то інше. А нагле маніпулювання, паразитизм, знущання, образи, бо " цежбатьки" діти не повинні терпіти ні з яких причин.
Відповідь: Ми і наші мами То трохи філософія... Чи якось можна чітко поділити де та вдячність, відчуття вини чи примус? Отак без психотерапевта і глибокого копання в собі. Без Фрейда з Юнгом і ведичних знань. Можливо, мати і вважає, що дитина їй "винна". Але, як на мене, вона має на це повне право, так само, як хтось має право вважати, що їхні діти нічого їм не винні. Авжеж, ми "винні" батькам нашу вдячність, можливо, ми її і проявляємо, та поняття вдячності різниться в людей іноді досить полярно. Чомусь іноді забагато категоричності: відчуття вини чи повна емоційна незалежність, потреба вдячності чи ніхто нікому нічого не винен. Може, просто не зрозумієш, поки сама не будеш на місці матері, чітко не зрозумієш... Важко відпускати дітей, перерізати емоційну пуповину, втрачати частину себе і ще й чути що " ніхто нікому нічого не винен". А чому ж ні? Так багато винні любові і вдячності. Можливо, не вміємо передати матерям своє чи зрозуміти їх. Бо шукаємо лише "чому зле", а слід шукати "добро" і "як зробити, щоб було добре". Більше б емпатії... То був ліричний роздум до теми. Не вимагає жодних коментарів.
Відповідь: Ми і наші мами Та я і не говорю про терпіння поганого. ніхто від нікого в тому житті не повинен терпіти погане. До кожного в житті ставляться так, як він дозволяє щоб до нього ставились. і це стосується і відносин з мамою, і з чоловіком, і з колегами по роботі і будь-ким іншим. що поганого у відчутті обов"язку, відчутті вдячності? я не розумію... от багато хто пише що я допомагаю мамі не тому, а просто з своєї волі... а яка різниця, якою ви озвучите причину своєї допомоги, свого гарного ставлення? чомусь ви допомагаєте своїй мамі , а не чужій незнайомій тітонці... а яка різниця- та така що мама вас народила , виховала, ви її любите і нема різниці чи це називається почуттям вдячності, чи то почуття переназвати по іншому
Відповідь: Ми і наші мами Забагато))? Та то я ще скромно пишу Завжди було так з власної ініціативи дітей. Тобто це було та й є впринципі однією із сімейних цінностей таких людей. Вони самі того хотіли. А не з почуття вини. Сам той простір був пропитаний тим почуттям імхо. Є різниця між повинністю і щирим бажанням допомоготи. От у цьому і вся різниця. Ну що тут скажеш... То вже на совісті тої невістки буде. ---------- Додано в 12:42 ---------- Попередній допис був написаний в 12:37 ---------- Лірично напишу- можна). По власних відчуттях. Як в радість допомагати(та й в принципі по життю щось робити)- значить все ок. Як ні- то вже сигнал задуматися...
Відповідь: Ми і наші мами Ви можете говорити про себе, бо знаєте свою душу... Хтось робить так бо відчуває, а що робити тому що так не відчуває. насерматри батьків, зате я така щира, як відчуваю , так і роблю. В кожній сім"ї є своя Санта Барбара і у всіх різні відносини з матерями. Наприклад моя баба не виховувала мою маму, вони жили окремо. І ніяких почуттів , крім образи у мами до баби небуло. Але зараз баба стара і немічна жінка, якій потрібна допомога. Років з 8 тому вона зломала ногу і її потрібно було доглядати і я 2 тижні в неї жила і її доглядала, і їсти варила і утки виносила. Так щиро зізнаюсь в мене нема до бабусі теплих почуттів, які мали б бути.бо так склались життєві обставини. Але чомусь я це робила, тому що попри все вона моя бабуся і я маю перед нею обов"язок. я не вважаю це якимісь притворством. навіть Бог вчить " Шануй Батька і матір свою щоб довгі були твої дні на землі" . і нема уточненькь : якщо твої батьки не прикрі, чи якщо тебе виховували, чи якщо не пхаються в твоє життя. Якими би батьки не були, вони- наші батьки
Відповідь: Ми і наші мами те саме треба казати і про дітей, їх теж треба любити якими вони є. Ніхто не каже бути черствим з батьками і відрікатись їх, бо вже є своя сімя.
Відповідь: Ми і наші мами думаю, ти помиляєшся Моя мама народила нас з щирою любов'ю і радістю і робила все для нас з абсолютно щирою радістю. І те, що я щиро захоплююсь нею як матір'ю малих дітей, зовсім не означає, що себе я вважаю гіршою матір'ю. І те, що я знаю, як їй було важко через її хворобу нас ростити (в неї хвора спина, і їй не можна нічого тяжкого піднімати), зовсім не означає, що я вважаю себе винною в чомусь
Відповідь: Ми і наші мами Судячи з твоїх дописів у цій темі продовж тривалого часу дай Бог щоб Все, сьогодні штрафів я не хочу. Пішла .
Відповідь: Ми і наші мами ну, те, що в немовлячо-дитячому віці в нас з мамою все було зразково, нажаль , не гарантує того ж стану речей і для нас у сучасності. багато змінилось.. багато в чому розійшлись дороги.
Відповідь: Ми і наші мами То називається, щоб ви куме з’їли... або якщо легше, то чула дзвін не знаю де він. У мого бувшого боса жінка займалась двома мамами після операції на бедро - своєю і чоловіковою. І не винаймала їм нікого, а сама все робила. Є діти які при всьому достатку плюють в колодязь, а є які того не роблять. І це не з почуття вини, а свідомо обирають робити саме так. І ба... знаєте, він її завжди жалів, але та жінка ніколи не жалілась, як їй важко обходжувати двох старших жіночок, коли на руках ще свій малий син. Тоді йому було 3 рочки, і в садок він не ходив. Так, що дайте си спокій з Америкою і уявою про життя тут. ---------- Додано в 09:03 ---------- Попередній допис був написаний в 08:57 ---------- Все залежить наскільки у вас все запущено і наскільки великий тягар предків ви несете на собі. Всеодно над цим треба працювати. Не хочете психолога, то потрібен священник і обов’язково молитва.
Відповідь: Ми і наші мами та ти шо не знала? Всі американці дають копняка під зад дітям після школи (а не збирають їм на коледж ледь не з народження), а потім всі обов"язково здають батьків в дідорню.
Відповідь: Ми і наші мами В мене нічого не запущено. З матір'ю чудові стосунки. Всі конфлікти і непорозуміння/нерозуміння легко врегулювати, якщо мати взаємне бажання. Про нездорові патологічні відносини мова не йде, то інше. Моє питання оте було риторичним .
Відповідь: Ми і наші мами Таких 1% в цілому світі. Ну може 5%. Я відповіла не вам конкретно, і не треба ображатись. Відповіла, як людина яка бачить, що треба зробити щоб покращити стосунки з мамою. А воно несло у собі відповідь? Мені здалось, що було трошки не з того розряду. Не треба ображатись.
Відповідь: Ми і наші мами це ж не мої слова.читайте уважніше! так, я в Америці не жила і уявлення не маю про їх менталітет. Просто передаю слова своєї братової, яка там живе. а то ви трохи грубо...
Відповідь: Ми і наші мами Sera, дуже гарно ви тут написали +100. То направду так є - дуже багато конфліктів, і не тільки у родині, виникає через те, що люди потребують ("голодні") уваги, а її не отримують. Відповідно маємо реакцію - вони починають конфліктувати, аби хоч в такий спосіб привернути увагу. Тому, якщо зрозуміти таку їх проблему, то надаючи їм свою любов, і решту її виявів, про що ви писали, то можна насправді неймовірних результатів досягти Прочитала ваш допис і зі змісту мені особисто зрозуміло, що ви допомагаєте із БАЖАННЯ допомогти мамі, а не тому, що повинні В тім і різниця нашого відношення як людини духовної і люблячої - робити щось не тому, що повинен, а тому, що ХОЧУ, бо то моя мама (і незалежно від того, які взаємини). Зацитувала ці три дописи для того, аби пояснити власне мою ситуацію. До цього часу пройшла дуже різні стадії взаємин з мамою. І маю сказати, що зовсім не дивуюся тим, хто не може зрозуміти і осуджує як то ми доньки не можемо знайти спільної мови з мамами. Насправді то так часто є - поки чогось на собі не відчуєш важко повірити, що таке буває. Сама колись така була. А згодом, коли мама старіє (а це таки має свій вплив), батько помер, я - подорослішала, згодом з'явилася власна сім'я, дитина, то багато речей, котрі раніше не виникали, були несуттєвими, не такими гострими, чи розпорошувалися тепер набули іншого змісту. У пошуках способів налагодити стосунки багато чого спробувала, і насправді найдієвішим є той, що пропонує Sera (принаймні так у мене). АЛЕ. Я зрозуміла одну річ, що є у мами риси та звички, котрі з роками стали частиною її як особистості. І те бажання все контролювати, все знати як краще, і вказувати як робити іншим - є саме тим, чого я не можу компенсувати іншими способами (умовна та "їжа", котру я пропоную, не забезпечує повноцінного раціону). Саме за таких умов, як би себе не змінював, 100% налагодження взаємин досягнути є нереально. Попри те, я й далі намагаюся робити все від мене залежне (принаймні мені так видається), аби зробити наше спілкування комфортним, і допомагати мамі саме тому, що я так хочу, бо то моя МАМА.
Відповідь: Ми і наші мами Дівчата, порадьте будь-ласка, бо до кінця не знаю як мені поводитися у випадку, коли мама мені починає докоряти чимось, що робить чи зробила в минулому з прагненням сказати яка я невдячна (і, відповідно, викликати почуття вини). До речі я завжди стараюся подякувати їй за кожної нагоди, щоправда не на кожнім кроці (до прикладу за помитий посуд (колись-не-колись), інакше то якесь безглуздя вже буде). До речі, вона мені НІКОЛИ НІЗАЩО не дякує, бо певно я дочка, і я все їй зобов'язана. І що маю робити з тим вже не знаю... Можливо хтось зустрічав якесь відео про проблематику взаємин для мам, бо читати моя ніц не буде - каже ти читай, то ви до мене недобре ставитеся.
Відповідь: Ми і наші мами зараз скажуть, що я злюка, але перестаньте мамі догоджати і за все дякувати. Раз подякували - та й по всьому. То був мамин обов'язок, і якщо вона це робила щиро, то зараз нема чого вам тим перед носом махати. а їй і не треба, ви її не заставите змінитись, можете просто її любити і прийняти її такою як є з її бурчанням і менше тим перейматись.
Відповідь: Ми і наші мами А якщо не робити розборки,а не звертати увагу, не зациклюватись, переводити ту розмови трошки в жарт і т.д.? Мені з бабцею допомагає В неї коли настрій зробити розгони, зразу даю зрозуміти що я не хочу то виясняти і підтримувати ту розмову. Мені допомагаё
