Відповідь: Ми і наші мами cтати їм батьками ? ню-ню і звідки брати, те що треба давати? Куди нічого не поклали (крім почуття провини яке 90% форумлянок плутають з любов"ю), там нічого і не лежить.
Відповідь: Ми і наші мами те-те навіть вірю, тут ще така штука - чи ті хто читають це знають? нєт конєчно. Хоча, якщо пропонуєш роздавати, то вже кажи де брати. Просто часом треба почути правильне питання, а не відповідь.
Відповідь: Ми і наші мами Я не відчуваю в такому розкладі подій, що я стала мамою для мами. Я відчуваю те, що мені вже не 5 рочків і мною не командують\попихають\вчать жити і т.д. І я нічого тут не роздаю. Воно само якось робиться)). Я не відчуваю, що стаю опустошена. Я просто веду ситуацію, а не є в ролі жертви. Я думаю, що це легко відрізнити. Тому про "де брати" не бачу потребу казати. Бо тут ніц не роздається. Почала задумуватися, що ні. ---------- Додано в 18:34 ---------- Попередній допис був написаний в 18:30 ---------- Як на диво- я зразу ж написала, що роблю))). Чого б це?
Відповідь: Ми і наші мами Так, і я так вмію, але провина провиною, а любов до батьків то зовсім окрема річ. Любила і поважала я їх завжди, в мене немає жодних чинників до зменшення того почуття, тільки хіба до його розростання, бо таки з часом багато чого усвідомлюю, але провина з"являється тільки зараз, коли я поїхала від них далеко, бачу рідко і не даю того всього, що хотіла б дати, а вони відчути від мене. Мама сьодні знову звонила посваритися, бо таки на Різдво вона була сама (папа на роботі), бо ми собі нових батьків знайшли (кому мама першому з нас двох з сестрою додзвонилася - той за двох і получає). На мій аргумент, що зате ми приїдем на Пасху, сказала, що от завжди я її перебиваю і кинула трубку
Відповідь: Ми і наші мами Я б сама так зробила чес слово. Її треба було просто вислухати. Ну або не вислухати. Ми ж того все від чоловіків чекаємо- щоб просто вислухав, може пожалів де і т.д. А не видавав готові рішення зразу ж. Ну і взагалі- я б сказала -"так так, мамо, звичайно, я тебе прекрасно розумію і т.д.". А потім би перевела розмову на щось загальне. Спробуйте іншого разу. Мо якраз. Тут є 2 варіанти для нормального життя- або їздити часто\робити, все що просять і т.д.. Або вирішити для себе самої - що для вас є приємлімим, робити то, а почуття вини забрати. Бо воно згризе вас наніц.
Відповідь: Ми і наші мами а я і слухала - на той момент вже була 10 хвилина монологу - то я так хотіла його логічно завершити - невийшло зрозуміла, що воно є тільки щойно, коли прочитала допис Orman, але воно просто є, і дуже мене не грезе. Скажимо так, вирішила, що хай поки живе, воно мені не заважає і є в межах розумного.
Відповідь: Ми і наші мами Я віднедавно з мамою почала робити так само. Набридло просто вже щось доводити, без кінця сперечатися, в чомусь переконувати... Я бачу, що до людини не достукаєшся і вона вже своєї думки не змінить, відтак просто мовчу і чекаю, поки виговориться. Бо що б я не робила, все одно щось буде не так, як не одне, то інше. А нещодавно я прийшла до баби, а вона каже: маю до тебе довгу розмову. Питаю, що сталося? - На тебе поступила скарга. - І мовчить, усміхається і їсть. Я знову питаю, яка скарга, від кого? І отримую відповідь: твій чоловік тебе лишить. Ти не даєш дитині їсти ні зранку, ні ввечері (що є, звісно ж, неправдою). Я випала в осад, питаю, хто так каже? - Слухай далі, каже. Кажуть, що ти не даєш дитині майку. - Питаю, а то що, гріх? Ну не хоче дитина майки, ну не холодно їй без неї. А хто чужий може знати, що ми без майки ходимо? Стоп. І тут я все зрозуміла. То просто баба ніяк не може змиритися з тим, що дитина ходить без майки і худенька, от вона і вигадала байку про скаржника. А якби я почала далі слухати і розпитувати, хто ж то на мене скаржиться, відповідь була б: яка різниця, хто, тобі не треба того знати. Мені було, м"яко кажучи, дуже сумно і неприємно...
Відповідь: Ми і наші мами не до вас особисто а воно і не гризе, більшість з ним настільки зріднилися, що не помічають як і коли воно заважає.
Відповідь: Ми і наші мами у мене з почуттям провини склалась особлива дружба. мама моя була моєю класною керівничкою, донька вона вчительська, правильної закалки, всі мої викладачі її коліжанки, ну уявляєте, як було мені весело. Клас неодноразово ставав на мій захист перед мамою, п"ятірок я у неї не отримувала. й от, чи на фоні шкільного життя, чи домашнього, я завжди, щохвилини почувалась в чомусь винною. з одного боку легко, весело спілкувалась з мамою, безпроблемно, а на підсвідомому рівні те почуття вини вигризало мені нутрощі. памятаю те дивне відчуття страху, чи шо, що зараз прийде мама з роботи, а я в чомусь винна, за щось отримаю, хоча не били й не сварили по дрібничкам вдома. не знаю, розібратись в тому не можу. але визнаю, що те почуття провини вже в свідомому віці привело мене до стількох помилок.
Відповідь: Ми і наші мами Та я б його й не розпізнала, поки не прочитала, що воно таке може бути... Головне - тримати в рамках, бо позбутися його повністю не зможу точно, все таки виховання дається взнаки. Але, моя особистість теж не зі слабших - хай бореться і не втрачає форму
Відповідь: Ми і наші мами Радянське виховання було побудоване на почутті вини. Ну і вони виліковне при потребі\бажанні.
Відповідь: Ми і наші мами але слід розуміти, що не всі наші однолітки мали радянське виховання. Народитись в Союзі - то ще не все
Відповідь: Ми і наші мами як на мене, то мама вже дзвонила з наміром поскандалити і кинути трубку. Коли в моєї мами такий настрій, то я намагаюсь не дати собою маніпулювати - або відповідаю грубо або одразу про щось інше починаю говорити, даючи зрозуміти, що дану тему ми "проїхали". Раніше, я б почала захищатись і з того всього ми б знервувалиь двоє. А так нехай навіть мама кине трубку, але потім заспокоїться і ми нормально поговоримо. І обоє збережемо собі нерви, бо при першому варіанті розмови - ми б вже згадали всі старі образи, і точно після того мали б ще одне непорозуміння.
Відповідь: Ми і наші мами Та? Я не знаю ні однієї людини часу наших мам, яка взагалі не вчилася в радянській системі освіти. Нє, ну теоритично вони десь є. Та я їх не зустрічала. Можливо тому, що міська. Не знаю. Так що маємо те, що маємо. Оце якраз один із варіантів, про які я говорила.
Відповідь: Ми і наші мами забагато списується на совйецьке виховання. То виховання прийшло з давніх давен. Завжди було так ( якщо вже було в сім"ї так заведено), що дитина повинна батькам, нічого нового совйети не привили.
Відповідь: Ми і наші мами все одно я маю на увазі виховання, яке мами дали нам. Наприклад, у нас з сестрою було дитинство без пеленання,ГВ до самовідлучення, виховання без слова "не можна", ніяких садочків, молодша школа в мене була чисто номінально, ну і далі теж багато нетипового для "пострадянського" простору. я оце мала на увазі. ---------- Додано в 08:58 ---------- Попередній допис був написаний в 08:53 ---------- А щодо ініціативи в стосунках з батьками - Галя Sera цілком права. Самій подзвонити, самій розпитати, запропонувати найменш напряжний для мене (і такий, що цілком задовільнить маму) варіант зустрічі...
Відповідь: Ми і наші мами Знаєте, хтось вище писав , що то совєцке виховання що діти батькам щось повинні. А хіба ні? Ну просто з вдячнтості за то що нам дали життя і просто за то що наші батьки...
Відповідь: Ми і наші мами ну то трохи з іншої опери. Зламала руку - то екстрена ситуація і само собою ясно, що треба допомогти.
Відповідь: Ми і наші мами я вважаю (про своїх дітей), що вони мені нічого не винні і не повинні. Після того, як у них з'являться свої сім'ї, і я стану в розряд "близька родина", хотілось би, щоб часом вони ХОТІЛИ до мене прийти чи звернутись. Але обов'язків жодних. По відношенню до моєї мами - ми зараз допомагаємо їй матеріально. Бо можемо і хочемо, а не тому, що мусимо. Також, оскільки в мами і сестри нема мужчини в хаті, то всяке таке - полагодити/поремонтувати - робить мій чоловік. А мені велика радість часом щось для них спекти. Нема якогось мусу, просто хочеться
