Відповідь: Ми і наші мами Додам своїх п'ть копійок. В мене теж мама далеко за 100км від Львова, а свекруха живе у Львові, а і ще батько (батьки розлучені) на Сихові теж у Львові живе і всі хочуть, щоб ми до кожного на вечерю приїхали. Так, як в нас машини нема я всім сказала, що в мене є своя сім'я і вечеряти буду дома з сімєю. Пояснила, що ми не розірвемось, а до всіх не вийде. Всі гарно послухали і сказали добре, бо хоть ніхто не образиться. Надіслано від мого Play Six за допомогою Tapatalk
Відповідь: Ми і наші мами Тому цього року ми запросили батьків до себе, і нікому нікуда не треба їхати. Всім пояснили, що з дитиною важко до всіх попасти, тому всі чемно притопають до нас. Мені від того тільки краще, люблю сімейні посиденьки
Відповідь: Ми і наші мами народ, дайте своїм мамам почитати книгу Некрасова "Материнская любовь" їдемо до свекрухи, бо як не поїдемо і не привеземо - буде їсти те, що принесуть сусіди, або те, що є в хаті: 82 роки от-от давно нічого не готує і вже більше року лиш сидить - не ходить. З традиційного роблю кутю, щоб наїстися - вареники везтимемо готові зварені (до речі, куплені) і борщ з вушками, далі оселедець, смажена риба і гриби, тобто щоб менше роботи, бо ж ще 2 год. туди і 2 назад, і все це 6го, а ще хочу зранку спекти маківники і то, думаю, буде питання - а чо того нема? а то чого не таке? покоління те настільки позбавлене самоцінності поза кухнею чи що?
Відповідь: Ми і наші мами Ну Ви ж доросла, розумна жінка. Розумієте, що те покоління пережило і голод і совєтський достаток, так що єдине задоволення то всіх нагодувати. Мій муж трохи сміється зі своєї мами, що їй було головне, що на її ДН діти приїхали і накрили стіл і привезли вина, щоб вона могла посидіти зі своїми коліжанками. )))) Смішно, але я тішусь, що свекруха відмічає своє 83-ліття. Тільки їй щастя! Моя бабуся, світлої пам’яті, також до останнього переймалась їжею. Тільки так вона вміла показати свою любов. Життя у неї було дуже важке. ДУЖЕ! Єдине як вміла виявляти свої почуття, це через їжу. Цікаво, що мою маму також завше злостило то прив’язання до їжі, а мене дратувало до того часу поки не почала працювати над собою. З того часу все інакше бачу. Та ясне діло, цукор мізки не туманить. ---------- Додано в 02:42 ---------- Попередній допис був написаний в 02:38 ---------- Я вам хотіла дуже багато написати, але вирішила, що не буду. Ітак антипод року. Я розумію ваше роздратування, але більше розумію вашу маму і таки мушу стати на її сторону. Так, мами важкі бо інакші і часто не вміють просто спокійно сказати, що і як. А ми вміємо?
Відповідь: Ми і наші мами Не планувала писати, але під впливом останнього допису, напишу. Два роки назад, Великдень. Мама почувалася вже не дуже добре. Була слабкою, щоб пекти Паску, замішувати тісто. Я пропонувала самій зробити Паску та принести. Ні, ТРЕБА спекти. Тоді я поїхала до батьків додому й ми спекти разом. Як виявилося, це був останній Великдень разом з мамою. Я дякую Богу за ці спогади. До чого я це... Та нехай потім викинеться половина наїдків, нехай треба буде стояти біля плити півночі... Це все не так важливо...
Відповідь: Ми і наші мами Багато-багато плюсів Вам за цей допис! Дійсно, треба вміти бачити пріоритети . Я чим старша стаю, тим лояльніше ставлюсь до рідних і тим більше ціную час, проведений разом. Брендо, плюньте на голос розуму чи на негативні емоції і насолоджуйтесь Різдвом із рідними. А їдло - то всього-навсього їдло.... А..найголовніше забула написати . Я думаю, що фізична втома мами у цьому випадку буде меншим злом, ніж образа чи відчуття неповноцінного (як на її уявлення) свята. Тому навіть змучені, але щасливі разом ви усі матимете "плюс один здоров'я".
Відповідь: Ми і наші мами +100%. Кожного року я дивувалася такій речі: ще тижнів за 2-3 до Різдва ( та і інших свят)дзвонив мій свекор ( це при тому, що між нашими будинками 4 зупинки маршруткою) і обов язково запрошував та уточняв, коли ми до них прийдемо ( чи 6 чи 7). Я думала: та до Вечері ще 2 тижні, от людина вже собі все знову запланувала. То ще ж ЦІЛИХ два тижні. Там розберемося. То ж не сотню кілометрів їхати. Все одне місто. А от сьогодні вже 5 січня. І я розумію, що вперше цьогоріч уже він не подзвонить. І уже я не буду дивуватися чи злитися... правда, це все такі дрібниці...
Відповідь: Ми і наші мами От власне...Я переоцінила багато після смерті Тата...І стосунки з мамою після смерті Тата стали дуже важкими....Вона часто зривається, чомусь постійно злиться на мене...Їй важко, знаю... Мені теж...І боляче, і плачу не раз....Але мовчу,терплю і дякую Богові ,що вона в мене є... Бережіть своїх мам і моліться за них. Навіть коли вони не праві...Повірте ніхто більше не цілував Ваші носики,ручки ,ножки, аніж ваша Мама...
Відповідь: Ми і наші мами і ми теж так зробили. попередні роки ми возилися, вечеряли по всьому Львові. то там пів годинки, то там пів годинки... а цього року мама хотіла вечеряти в селі (батьки там мають хату). я розумію їх. в селі своя атмосфера Різдва. Чоловік цю ідею не підтримав. Спочатку на нього злилась, але потім подумала, він теж має право на святкування "як йому комфортно" і єдиним компромісним варіантом була вечеря у нас на 4 годину ))) щоб потім всі всюди встигли. зібрались мої і чоловікові батьки, бабуля, брати-сестри . і все пройшло добре. і чоловік започаткував традицію що тепер будем вечеряти в нас
Відповідь: Ми і наші мами Дівчатка, дякую за поради хотіла відзвітуватиися Вечеря вийшла файна, ми з мамою наготували вдвох, все було смачно і достатньо на рахунок Різдва, то мама мене послухала і нічого не виготовлювала, зато сьогодні вона як на крилах літає, добре себе почуває, а такого вже давно не було після Різдва, зазвичай мама після Різдва зо два дні відходила...
Відповідь: Ми і наші мами Дівчатка, згодна я з усіма дописами про те, що треба цінувати вже сам факт того, що наші близькі живі. Адже всі батьки бажають добра дітям. Але як неймовірно хочеться аби всі батьки за життя "давали життя" своїм дітям, а не тим бажанням добра і власним баченням того, як в тім світі жити, добивалися лишень непорозумінь і зіпсутих нервів усіх Я маю зізнатися, що цього року вперше за купу років мала спокійний святвечір. Чому? Бо мама мала нагоду і бажання поїхати до близької родини. В цьому страшно зізнатися, але так воно є. Коли ми разом готуємося до свят, то перед кожним великим святом мама має починає нервувати що щось не встигається, чи страва не вдалася, чи десь недопрятано, чи хтось не тим чи не так займається як вона вважає треба було. Маю сказати, що цього року я все встигла, що планувала на вечерю. І передати вам не можу, наскільки нам сімейкою було спокійно - саме так, як то має бути в такий вечір. І якщо подумати - то вона нічого й поганого не робить, і зла не бажає. Але я давно за мамою зауважиа, що вона звикла черпати енергію у негативних емоціях. Це неначе допомагає їй реалізувати свою потребу визнання її як дуже відповідальної, мудрішої за багатьох авторитетної жінки (за рахунок того, що вона дуже переймається всім довкола, має мати все на контролі, і вона все робить і знає краще за інших). Враховуючи, що в тім світі й так є тяжко, то хотілося аби ті близькі вже не робили ще тяжче. Справа у маминому світобаченні, з яким вона вже давно звикла жити, і хоче нав'язати довколишнім, бо вважає його єдиноправильним. Життя в мами було непростим, в тім і причина багатьох її проблем. Знаючи це, я неймовірно вдячна мамі за все, що вона в житті для мене зробила. Я люблю свою маму, але є речі, прогнутися під які аби лишень їй догодити, не вважаю правильним способом влаштування взаємин.
Відповідь: Ми і наші мами читаю і 100% бачу свою маму. В нас теж те саме. Сестра вибрала варіант стосунків з мамою "бачимось на великі свята в ті моменти, коли вже все готово і не більше 2-3 год. на одну зустріч". А я так не можу... Я як їду, то на пару днів, в певні моменти зціплюю зуби і виходжу на вулицю з собакою гуляти, аби не зірватися, бо то ж МАМА і я а також винна їй ще багато чого... Тому коли їду, реву як ненормальна, бо ті рідкі зустрічі знову і знову нагадують як швидко вони старіють... Знову усвідомлення того, чи ще застану коли приїду... Таки батькам важче ніж нам, бо вони прожили з нами все життя, а тепер залишились самі й кожного разу заглядають по вікнам - чи не приїхали їхні діти...
Відповідь: Ми і наші мами Знаєте, певно тому з чужою людиною за таких взаємин давно б жити не змогла (приміром зі свекрухою). А мамі багато прощається і терпиться. Хоча зараз з роками з нею все важче. Одна справа перетерпіти кілька днів, але причини для зіпсованого настрою знаходяться у мами мало не щодня, таке враження, що це просто стало змістом її життя. Я вже багато про що писала у темці. І я вже дуже багато чого перепробувала, але результату нема. І я зрозуміла, що це тому, що насправді мамі так добре, це в неї вже своєрідна залежність від бажання мене змінити під себе. Але в тому є свій позитив - я багато чого зрозуміла і змінила у собі, і дасть Бог не повторю того сценарію зі свою донькою. Зараз внутрішньо відчуваю, що якщо так і далі піде, то гірше буде нам усім. Для себе вирішила - як тільки фінансові можливості дозволять - підемо винаймати житло. Мені теж важливо мати здорові взаємини у сім'ї, чого за постійного втручання мами (що неминуче при спільному проживання) - дуже важко. В мене є дитина, яка те все спостерігає, і для якої мама має бути прикладом і авторитетом, а не особою, яку бабуся постійно повчає і критикує. Я не знаю ще наслідків, можливо вона нам цього ніколи не пробачить, але за умов, коли вона абсолютно не приймає можливості існування інших поглядів на облаштування сімейного життя, і тотально нав'язує свої на кожнім кроці, коли жодні аргументи не допомагають, я не бачу іншого шляху. Можливо тоді в неї буде стимул відшукати якийсь інший зміст у житті. Молитиму Бога, аби в неї все було гаразд, і у нас теж.
Відповідь: Ми і наші мами ніхто не сформулював би моєї думки краще. і я вже давно не рву собі волосся з криком "чому так??", а просто коли бачу, що ситуація глуха вчергове, взагалі перестаю рухатись - що фізично, що морально. Спускаю на гальмах і не вишуковую причин, і тішусь, що живемо окремо і це позбавляє мене від безперервного з'ясування стосунків.
Відповідь: Ми і наші мами Мені в цьому легше - ми живемо окремо від батьків. Але знаєте, як кажуть, що ми всі з часом стаємо схожими на наших мам. Цього боюсь найбільше. Мені настільки важко буває те все просто спускати на гальмах, що не дай Боже такого моїм дітям і моєму чоловіку (моєму папі теж важко далеко не менше). Чим частіше я бачусь з мамою і бачу ті все нові і нові її "дії і реакції" (навіть не знаю яким словом то вірно назвати), тим чіткіше розумію, що робити аби гени таки не спрацювали в цьому плані. Тому подеколи нагадую чоловіку, що додому мене треба таки частіше возити - це в його інтересах
Відповідь: Ми і наші мами Тут не гени, а проблема у засвоєнні моделі побудови взаємин, поведінки у сім'ї. Змінити таку модель можна, лиш було б бажання
Відповідь: Ми і наші мами Покоління наших мам- майже все таке. Що робити? Давати їм ту енергію наперед.
Відповідь: Ми і наші мами Ви описали 100% мою маму. І прекрасно розумію Вас і щиро співчуваю. Бо я теж так живу. Колись намагалась ,щось змінити, говорити.....ставало ще гірше... Змиритись, змовчати, коли треба відійти в сторону...і саме головне- -дотримайтесь свого слова і тоді Ви будете мати щасливу доцю і таку ж щасливу старість. Бо- . От коли Вона найбільше Вас "доводить", стримайтесь і скажіть їй це. Принаймі, вона одразу забуде, що Ви "не так зробили". Цей метод працює .Щастя Вам.
Відповідь: Ми і наші мами В мене така сама ситуація з моєю мамою. Чесно раніше розбиралась в тих наших відносинах, хотіла щось пояснити, але бачу що нічого не змінюється....тому просто змирилась.
Відповідь: Ми і наші мами А що воно дає? Мені ніц не давало нажаль. Батькам треба ту любов і енергію давати наперід, вести ситуацію, як вже така ситуація. Вони вам одне питання, а ви на нього- 3. Опереджувати їхні дзвінки своїми і т.д.\ турбуватися\радити щось\взяти якусь сферу їхнього життя в свої руки. І батьки з часом вчаться брати ту любов екологічно.
