Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? В кожного свої уявлення про "можна")). І я думаю, що це залякування.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? В нас є дні "не з тої ноги встав" і є більш-менш спокійні. Якщо врахувати, що майже півтора місяця ми з малим цілодобово вдома, один-на-один з невеликими вкрапленнями тата /баби тощо, то тих перших днів трохи більше. І мені останнім часом трошки легше достукатись до нього, коли кажу: "Синок, от ти зараз мене зовсім не слухаєш. А потім, коли ти будеш до мене говорити, я теж тебе не буду слухати. Добре так буде?" Але це допомагає коли істерика тільки набирає обертів. Коли вже у всій красі, то, залежно від свого стану на той час і від важливості завдання, або роблю насильно (те ж миття рук, приймання ліків тощо) або не роблю.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Ділю речі на необхідні, і такі на які можна забити. Якщо, наприклад, треба помити дуже брудні руки, чи дупу, то теж роблю силою і чекаю поки не викричиться, йду в іншу кімнату і прошу прийти, коли заспокоїться. Як правило, без глядачів-слухачів істерити стає не так цікаво, і поступово затихає. Якщо не хоче чесатись, то така патлата і ходить, поки бажання не виявить, чи може ходити годину в хаті в чоботах і куртці, поки не почне з неї текти потоками і вона сама не почне роздягатись, я хіба час від часу пропоную і пояснюю. Звичайно, деколи маю відчуття, що оглохну від того крику, чи взагалі розум втрачу, то тоді намагаюсь десь між люди вийти, бо "на людях" дитина себе значно краще поводить.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Б*ю себе по руках, але таки пишу Краще один, два рази побути без чоловіка, а чоловіку з дитиною, але в результаті відпочити і набратись гарного настрою (тобто не просто піти від дитини, а зробити щось приємне для себе за цей час). Користь від цього відчуєте і Ви, і чоловік, і дитина. Головне а) регулярно (раз в тиждень, раз в два тижні, а не коли вже сил нема терпіти, а заздалегідь), і б) непросто піти, а зайнятись чимось приємним, таким, що піднімає настрій. Тоді з*являються сили і спокійно реагувати на істерики дитини (а це вже половина успіху), і в спокійнішому стані легше зрозуміти справжню причину такої поведінки. Трохи особистого досвіду, кому цікаво. В нас з меншим зараз теж такий період. Щонайменший привід - істерика. Я бачу, що ті шнурочки, за які я раніше смикала і дитина легко зі мною співпрацювала, чомусь порвані. Тепер наводжу мости наново. Ми не гуляєм. Чоловік при цьому з ранку до вечора на роботі, часи такі. Що я роблю - поки нема справжньої потреби, не змушую. Як показало життя, з справжніх потреб лишилось тільки моє бажання вийти на вулицю, все решта так чи інакше вдалось делегувати іншим. Зберігаю спокій (принаймні намагаюсь). Перепитую. Намагаюсь заздалегідь питати що саме хоче. Якщо не хоче мити руки, то погоджується на вологу серветку або намочений рушник. Часом, коли істерика вже за тою межею, коли сам не заспокоїться, просто згрібаю на руки, фіксую силою і приколисую. колиперестає втікати, тоді просто гіірко так плаче на плечі. Наша причина - йому мало мене. Моєї уваги, моїх обіймів, моїх цьомків. Тому і привертає увагу як може. Йому треба зі мною просто поговорити, дивлячись у вічі. Пожартувати і подурачитись. А не сухе "вдягайся, їж обережніше, мий руки і т.д.". Я десь перегнула палку.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Дуже мудрі речі каже Сюзі, бо направду за отими істериками в більшості просто потреба уваги маминої... Адже до 6-7 років лімбічна частина мозку нерозвинена і діти не здатні аж настільки маніпулювати нами, як дорослі, тобто як ми це уявляємо. Вони діють емоціями, імпульсивно! А ті емоції, які їх "штовхають" до такого - це тривога, страх, бажання контакту та близькості з найближчим дорослим. Ну і якщо дитина з чутливих, те про що писала Сера, то для них маленькі дрібниці стають цілою трагедією: наприклад, поїзд приїхав червоний, а дитина уявляла, що він буде синім. От і все - істерика на рівному місці на хвилин 45... Бо чому поїзд червоний???
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? цікаво так... я навіть не знала, що миття рук - то проблема в нас просто звикли діти, що після пісочниці (а пісочниця в Дми почалась з 10 міс, в Їжачка - з року+2міс) ми миємо руки. тобто, це такий логічний ланцюжок - погуляли, визулись, роздягнулись, помили руки, їсти... ми все це робимо разом (я і діти), може, тому - вони беруть приклад... За 5 років материнства я кілька разів "втрачала звязок" і потім знову його віднаходила. Зараз от "знайшла" Сергійка, а в Дми - період заперечень. "шукаю" його...
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? маєте на увазі з середущим? о, я саме така була, досі пам'ятаю це відчуття клубка в горлі, безмежного розчарування і руйнування ідеалів коли щось було не так як я очікувала. Направду, жахливе відчуття. І хоч коли я підросла я почала розуміти що то дрібниці, на які не варто зважати, тим більше настільки емоційно, але тоді, в ранньому дитинстві, це було без перебільшення трагедією. Сподіваюсь, мій спогад про ці відчуття допоможе коли і в Лук'яна почнеться такий період.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Ідеальних мам не існує Помилки це невід*ємна частина життя, і материнства теж. Якщо з розумом підійти - можна ще і в плюс вийти з ситуації ---------- Додано в 16:06 ---------- Попередній допис був написаний в 16:04 ---------- Так, дякую за уточнення з тим, якому зараз 2р10м Він в мене ще менший. А меншого часто Ванюшкою називаю. Аж тепер я зрозуміла, чому моя бабуля мене називала Діма_ой,Іра_Свєта
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? А втрачання того зв'язку- це невідємна складова материнства? Щось не хочеться мені його втрачати(якщо я правильно зрозуміла, про що ви). Мені і чутливості Тео з головою вистарчає.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? а я думаю що це не залякування, а правда наші міські пісочниці просто наповнені екскрементами тварин, а відповідно всякими страшними мікроорганізмами. те саме і про транспорт, поліклініки, гроші і т.д. я не розумію як можна не помити після цього руки, бо дитина "не хоче". мені навіть смішно таке слухати... ми один!! раз за рік переїхались маршруткою, забули помити руки, і тут же підхопили вірусну пневмонію обидвоє в один день! Цьомка правильно написала, на тому навіть акцентувати увагу не треба, прийшли-роздягнулись-помили руки всі разом. є речі, де може бути лише один варіант, і тут є лише варіант "мити". ну і ще є різні ситуації в житті, коли дитина чітко має знати правила. не може весь світ крутитись навколо однієї дитини, "нехай робить що хоче", всім членам сімї має бути більш-менш комфортно. а особливо, коли зявляються ще діти, то як же тоді..? завжди згадую зі школи коли хтось щось витворив, і виправдовуючись каже що хтось там інший теж так робив. а керівничка завжди відповідала однієї і тією ж фразою:"А а якби він вирішив зіскочити з 9-го поверху, ти б теж таке зробив"? тобто, якби дитина захотіла раптом вибігти з тротуару на проїжджу частину бо вона хоче, то теж би дозволилось?
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Можете допустити, що таке трапилося власне через постійне миття тих рук? Щось ви то все так страшно описуєте))). В кожного свої поняття про норми. І чим їх менше, тим легше живется.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? та ні, дитина і в садок ходила, і ще багато де, в нас нема тепличного режиму. просто і період тоді такий був(кінецю лютого), і видно хтось такий заразний нам попався( просто саме для мене поліклініки/лікарні, транспорт, пісочниці і гроші, то "ужос ужасний" я більше маю на увазі що дитина ще маленька, і не може самостійно проаналізувати і вирішити що корисно/безпечно робити, а що ні. тому для цього є нормальні батьки, які мають її цього всього навчити. і слово батьків має бути головне в таких ситуаціях, а не дитини. було б дуже добре якщо б мама дійсно "забила" на все, що дитина не хоче робити і при цьому почувалася вповні щасливою і мала повне взаєморозуміння з дитиною. але ж дописи багатьох форумлянок свідчать про зовсім протилежне, значить така тактика теж не правильна. обожнюю фразу "золота середина", іякби людина могла досягти її у всьому, то був би рай на землі. і хоча на 100% таке не можливо, але до цього треба постійно прагнути. ---------- Додано в 16:38 ---------- Попередній допис був написаний в 16:37 ---------- то не я, то висновки з дописів мам) в мене на щастя такого нема майже ніколи. а раз на пару тижнів і я можу поістерити
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? думаю, що ні. Але втратити і знайти - то теж нічого страшного...
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Читаю вас дівчатка, і таке враження що то все написано про мою Настю. І миття рук з істериками, ми тільки підходимо до дверей як починається пісня "не беду мити руки"- ну це в мене теж не обговорюється, ми їх миємо. З їжею, одяганням даю щоб сама вибирала, завжди питаюсь чи хоче їсти, що будемо готувати, ну з тим ттт проблем немає, зараз не хоче їсти а через пів години сама попросить, вірніше буде вимагати вже і негайно їсти! Все в дитини йде через крик, тільки щось не так відразу крик-вереск, море сліз і тільки коли я пояснюю що не розумію, не чую в тому криці що вона хоче, вже тоді нормаль висловлює свої побажання. Ой, а з одяганням то взагалі, або буде ходити гола, або повдягається в найтепліші речі, флісові олімпійки, гольфи на байці і так буде ходити, а в хаті Т 24. В неділю була наступна ситуація, збиралися в обід гуляти, Настя бавилась і не хотіла нікуди йти, кажу - добре будь з бабусею, а я з Анічкою йду трохи погуляю. В дверях коли ми вже виходили, Настя закатала такууу істерику бо вона теж хоче йти з нами, по підлозі валялася, ногами тупотіла! В результаті змушена була швидко одягати і її, а мама в цей час з меншенькою чекала на сходовій, не було б мами то ще ой як довго я б всіх роздягала-одягала. Ну і вже коли йти додому, почалось інше - не хочу до хати і т.д. Я розумію що зараз в неї ще стресовий період, адже поява сестрички дуже багато чого змінила, але і мій мозок ось ті крики, істерики вже нормально не може сприймати, я стараюсь максимально приділяти Насті уваги, завжди розмовляю з нею, розказую казочки, дуже часто обнімаю, цілую, розказую як ми її любимо. Інколи просто опускаються руки, коли дикий крик і дитина не хоче тебе чути, вийти з кімнати не варіант, істерика не припиняється а стає ще більшою, інколи беру її на руки через силу, обіймаю і несу до кухні або ванни, там ми сідаємо на підлогу і крізь той крик розказую, як я її люблю і так ми можемо просидіти пів години обнімаючись і говорячи про все на світі.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? дуже добре, що Ви це розумієте... бо в такі моменти і не можна залишати діток на одинці. Бо виходить, що тоді ми любимо тільки слухняну, веселу і усміхнену дитину. А коли вона плаче, то все - я тебе бачити не хочу! Тому ще раз підкреслю - дуже добре, що не залишаєте саму! Я в таких ситуаціях аналогічно чиню - силою беру на руки, притискаю до себе і повторюю, що дуже її люблю. Розумію, що їй зараз боляче/прикро що не по її вирішилась ситуація, але буде так, як каже мама. Врешті-решт, вона обм"якає в моїх руках. Агресія переходить до справжнього жалісливого плачу. І врешті - заспокоюємось...
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? А є різниця між плаче та істерить? Коли плаче, я теж завжди беру на руки, обіймаю, цілую ітд, коли ж дитина істерить, то це зробити практично неможливо: вона страшно б'ється, копається, відпихається. І чому зразу "бачити не хочу", я завжди кажу щось типу "я тебе дуже люблю, заспокойся, чекаю там то, будем робити то-то".
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Десперейт, я не про Вас говорила. Тому не сприймайте особисто. Коли дитина істерить - це вже неконтрольовані емоції... І саме в таких ситуаціях дуже класно показати дитині, хто дорослий, хто бере на себе відповідальність. Я в такі моменти теж терплю кусання, відбивання і це нелегко. Але моє завдання, як мами, дати зрозуміти, що зараз я контролюю ситуацію.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Я не сприймаю особисто, просто перепитала і розказала, який метод працює в нас, ми ж тут досвідом ділимось. І мені то не дуже виглядає на котроль ситуації, коли ти терпиш копання і кусання, але то моя особиста думка.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? то є своєрідний прояв агресії, яка в дитини є. буває, що є можливість якось ту агресію вилити протягом дня, а буває, що - ні. от воно все при істериці і проявляється...
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? В нас сьогодні в магазині була істерика. Христя хотіла кіндер, а перед тим ми купили їй шоколадку і домовились з нею, що більше ніого не купуємо. Ніякі вмовляння на неї не діяли, але кіндер ми не купили. Це в неї вперше була така істерика. Я вже сьогодні купила собі заспокійливе.