Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? Ой, дівчата, то, звичайно, всі люди різні, але з більшістю стареньких, як то кажуть - де сів, там зліз знаю по своїй бабі, яка цілком свідома і мудра, то вона мені може тиждень доказувати, що то чорне, а потім ррраз! і вже біле і, виявляється, що вона завжди говорила, що біле дипломат ще той, її б на які переговори
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? не факт звичайно. Але собі можу лише уявити яка вдома натягнута атмосфера. Це зовсім не на користь дитині. Крім того як я розумію це вже триває 2 роки (якщо не помиляюсь) у Брі янгольське терпіння....я б стільки не стерпіла,ну чесно Крім того..ну що це з чоловіком,який собі залишився осторонь тієї ситуації,а? Брі він хоч якось реагує на все що відбувається.....він ярий захисник бабулі? вас? чи і вашим і нашим?
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? А конкретне запитання бабі " ви це робите для того щоб ми розлучились?Думаєте дитині без батька буде краще рости?"- пробували задати?
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? Таке враження, що бабця не бачить, що ви з чоловіком за одне, тому і провокує вас, а ви піддаєтеся на провокації. Треба до неї донести що, якщо вона ображає вас чи дитину, то вона тим ображає і свого внука, і виживає вашу сім'ю , не вас з дитиною, а іменно СІМ'Ю з хати. І це має їй сказати ваш чоловік, бо вас вона слухати не схоче і не буде. Тому говоріть з чоловіком, достукайтеся до нього, у вас росте маленька донечка, він не може бути байдужим до того, що його кровиночка росте в напруженій та емоційно нестабільній обстановці.
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? Розповім свою історію, можливо комусь стане вона в нагоді (маю на увазі дівчат, яких покинув хлопець) Ще в школі почала зустрічатись з хлопцем, далі поїхали вчитись - один університет, гуртожитки поруч, все було як раніше, а може ще й краще, бо мали можливість більше часу проводити разом. Разом їздили на навчання, разом додому на вихідні, романтика, знайомство з батьками, спільні літні відпочинки, святкування і все таке, здавалось би все рухається до весілля, але з його боку я не бачила навіть жодних натяків. Коли ж починала десь здалеку заходити - типу а скількох дітей би ти хотів,а як ми їх назвемо, то реакція завжди була досить дивною як на людину, яку я знала вже роки (постійно втікав від цієї теми, казав шо не покличе заміж поки не навчусь варити борщ, вареники, голубці - нє, ну я то розумію, що шлях до серця чоловіка лежить через шлунок, але...). Роки йшли, вже відмітили 5 років наших стосунків, я помічаю, що якесь ставлення до мене вже не те, рідше зустрічаємось, вічні відговорки, що зайнятий, я старалась себе не накручувати і довіряти, але як же я помилялась... І так Новий 2007-ий рік святкуємо разом, все так гарно починалось, а закінчення було просто ЖАХ... саме під час Новорічної ночі мене поставили перед фактом - 'Я тебе більше не люблю і не хочу більше бути з тобою, у мене є інша'... ось так і почався мій новий рік! Проходив час, а серце боліло, у голові весь час одна і теж фраза 'Я тебе більше не люблю і не хочу більше бути з тобою, у мене є інша', я не могла їсти, жахливо схудла, всі заспокоювали, що значить так мало бути, а я ревіла і нічого більше не хотілось... Але якби я знала, що все це дійсно на краще Згодом я зустріла свого майбутнього чоловіка, дівчата ту любов, повагу, захоплення, які я відчула до себе не можливо передати словами, саме від свого коханого я вперше почула фразу 'Я тебе кохаю!', не банальну люблю, а саме КОХАЮ! За два місяці я почула, що мій коханий хоче зі мною бути завжди і мати від мене маленьких карапузів, яке ж це було ЩАСТЯ! Зараз ми й надалі шаленого закохані і щасливі батьки маленького синочка, а про того колишнього навіть і не згадую (недавно якось одногрупниця розповіла, що бачила його, що так 'вдало' одружився, жінка однолюбка і дітьми зовсім не займається, а ще шо він жахливо поправився і у свої 28 виглядає на всі 40), хоча мені це було зовсім не цікаво, бо моє життя однозначностало кращим без нього, і тепер кожного Нового Року щиро дякую Богові, що все так сталося, бо любові за пироги чи котлети мені не потрібно
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? з огляду на майже 15-річний досвід(з 10 до 23 років) співмешкання з прабабцею і бабцею, можу сказати , що у певному віці відбуваються зміни у психіці стареньких і розмовами тут ради собі не дати. Єдиний вихід - ставитися до того всього, як до хворобливих проявів, тобто з розумінням і співчуттям. А ще трошки гумору, трошки ігнору. З Вами поруч дитинка, коханий чоловік...Невже буденні та дрібні бабуліні "таракани" варті того, що так гризти себе?!
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? не нормально. АЛе скажу таку річ: дуже багатьох старих людей реально дратують малі внуки-правнуки, які постійно живуть при них. Не тому, що вони їх не люблять. А тому що їх віковою фізіологією вже передбачено, що організм і психіка старої людини не витримує постійної , 24-годинної шаленої енергетики малечі, а тим більше- її плачі чи капризування. Тому навіть найбільш люблячі баби будуть зриватися. Їм неприродньо постійно перебувати у цьому середовищі ( ще коли у свому будинку, де є подвір я, город чи у селі- то одне, а коли у межах однієї квартири, замкнутого простору- то інше). Поведінка бабусь стає подібною часами на поведінку тієї ж малечі. Тобто оті "психи" треба сприймати як істерики і психи дитини. Важливо, щоб саме ту річ, що і бабусі важко з вами знаходитися "онлайн" зрозумів і чоловік. Не те, що вам погано з бабусею. а те, що і їй треба спокою. А він- може хоч щодня при потребі їй допомагати і на відстані. Але, видається мені, причина чого саме чоловік не хоче йти на окреме житло. лежить десь глибше
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? бо від долі не втечеш! Історія ваша супер! Згадуються слова Ліни Костенко:"і кожний фініш це по суті старт" Ну якщо він то вже не получиться. На жаль а оце 100 %
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? Я не знаю вашої бабулі особисто і всі поради що могла дати- уже дала. Скажу, що наша бабуля з половиною родичів пересварена і я напевно єдина, з ким в неї добрі стосунки. але ті стосунки з пальця не висмокталися і я їх побудувала. До слова в мене такий чоловік в плані родичів нейтральний, і нашим і вашим, так що про те щоб йому на бабу жалітись, навіть мова не йшла... дуже багато речей, за які баба мене обсирала, я перевернула собі на користь( наприклад я часто сижу на посиденьках і баба обсуждала що я "в комп"ютор бавлюсь"і нічо не роблю, то я їй сказала що я маю роботу в інтернеті і гроші заробляю))) то тепер ходить мене хвалить)))або куплю собі щось дороге і на запитання скільки коштує - стандартна відповідь купила на секонді в останній день за копійки" і знов я файна бо економна))), роблю бабі дрібні подарунки... А от моя коліжанка живе з чоловіковими батьками і його бабою- то вона бабу інакше як стара відьма не називає. І зі всіх нарікань на бабу такі безглузді- типу прийшла стала і на мене дивиться, а мене то нервує. Хотіла баба правнука потримати на руках - то та її такий скандал закатала, що бабка більше не сується. Для мене таке ставлення не є нормальним(((( і все через то що та баба колись десь шось там не то сказала
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? Але-ж-то.. Брехунці не турбують? Хоча, чого не зробиш заради святого спокою )) В нас по родині теж є приклад таких стосунків, це абсолютно ненормально, і здавалося б, чого доброго далі можна було сподіватися. Але ні - як бабця через певні причини стала конче потрібною, то вже все гут. Не те, щоб аж обнімаються чи мамкаються, але вимушені мирно і культурно спілкуватися. ))
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? Боится или знаете? Всегда ведь можно сесть, посчитать сколько у вас уходит "на жизнь", сколько останется на жильё. Хотя сдаётся мне, что если с бабкой серьёзно поговорить всем вместе. Мол, тяжело с Вами жить, нашли себе жильё, то немножко просветлеет в голове. Хотя...просветлеет ли и надолго ли.
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? ще забула задати основне запитання "А баба хоче щоб ви з нею жили чи хоче сама жити?". Бо наша розуміє що глибока старість не за горами і сама дуже боїться залишитись. тому мені це теж дуже на руку
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? Нормальний мужик. Це ж його обов’язок. Якщо боїться, то десь ви його затиснули і не вірите, що він потягне.
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? Дуже добре розумію Bree van deKamp, бо колись мої батьки і я жили з татовою бабцею та дідусем. Для бабці я була постороння дитина, яка чомусь очутилась на її території. Ніколи не погладила, не обняла, ні доброго слова не сказала. Для неї ми з мамою, були як сусіди з комунальної квартири, яких вона ненавиділа. І мама дуже довго старалась збудувати хороші стосунки з бабцею. Але та через день викликала міліцію, та швидку, бо ніби мама її побила. Лікарі, які постійно приїздили, вже сміялись з мами і питали, як вона не може дати собі раду з 85 літньою бабулькою. Дитиною, я дуже боялась міліціонерів, бо ті часто допитували маму (бо ж бабуся писала заяви в міліцію на побиття), то фігня, що в бабці жодного синяка не було, вона у нас жіночка розумна була, казала, що її по голові б"ють. І не потрібно було бабці чути від мами похвалу, чи рецепт якоїсь страви, чи якісь подарунки і теплі слова - єдине, що їй було потрібно, щоб ми забрались з хати. Свого вона добилась, батьки розлучились і ми переїхали. Якось моя тітка (мамина сестра рідна) недавно розповідала, що раз так її наша бабця достала, що та її послала відкритим текстом, і знаєте що відповіла бабця, що от з моєю тіткою вона разом би жила. Нікого не закликаю посилати літніх людей, але я просто розумію як зараз живеться Брі, та її доні. Ви боріться за свій шлюб, моліться за бабцю і просіть Бога дати їй розум, та щоб чоловік був з вами на одній стороні.
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? Я теж хотіла би підтримати дівчат, яких покинули, і розказати історію з власного життя. У 2008 почала зустрічатися з хлопцем "своєї мрії", як мені тоді здавалося. І розумний, і дотепний, вихований, гарно грав на гітарі, був симпатичним, так красиво за мною "уживал". От і закохалася... А за рік зробив пропозицію. Все було як у казці - каблучка з діамантом, величезний букет, улюблене кафе (тепер вже знаю, що то все було показухою)...Ми півроку готувалися до весілля, мої батьки робили ремонт в його квартирі. Але стосунки почали псуватися, в основному через фінансові питання: а у вас 30 гостей, а у мене 25 - платіть більше, в мене одна мама, а в тебе мама і тато - ви і платіть за все. Але потім якось мирилися і я вірила, що це тимчасові труднощі, далі все буде гуд. Але за тиждень до весілля він кинув мене, ще й зробив це дуже "галантним" чином - по телефону... От уявіть, в мріях довге і щасливе спільне життя, в шафі висить сукня, родичі мають квитки на поїзди-літаки, все замовлено, майже за все заплачено, квартира майже готова до нашого спільного життя, а тут бац - "Я тебе більше не люблю і не хочу з тобою бути, ти така-сяка, Прощавай!". Знаєте, я вперше в житті втратила свідомість від перегрузу інформацією (бо то ж 7-ма ранку була, я ще і після сну не отямилася, бідного свого брата перелякала, бо на нього звалилася) Мені не було погано, було ніяк. Я як зомбі ходила по хаті. Не плакала, не влаштовувала істерик. Потім вже за тиждень почалися сльози, благання Бога, щоб його повернув, половина літа в депресії. До слова, ми зустрілися лише за два тижні, я віддала йому каблучку і речі, які він купував для весілля (нащо лишати собі те, що більше носити не будеш?) Я мовчала і тільки усміхалася, а він пробував зачепити мене за живе... Мої друзі і родина дуже підтримували хоча намагалися нічого про нього не казати. Подруги по черзі запрошували в гості: на дачі, в села, на море. І знаєте, я їм дуже вдячна!!! Восени я трошки відійшла, але все рівно на душі було сіро й похмуро. Не рятували ні робота, ні навчання, ані улюблені танці. І я вирішила раз на 2-3 тижні кудись їздити на вихідні. Добре, що мала студентський квиток - бо і так всю стипендію та зарплату витрачала на подорожі. У жовтні мене запросив друг на свої заручини до Львова. І саме у Львові я зустріла своє справжнє кохання - свого чоловіка, який вже на першому побаченні (через 6 місяців після нашого знайомства) освідчився мені, а за три місяці ми одружилися!!! ))) Маємо прекрасну сім'ю і вже двох синочків )))))) Не пройшовши через всі ті випробування, я б ніколи не звернула увагу на свого справжнього і єдиного КОХАНОГО чоловіка, не мала б таку сім'ю, не знала б наскільки класних друзів маю і як щиро та з якою любов'ю до мене ставляться у родині! Страшно уявити якби той хлопець мене кинув вже вагітною, чи з маленькою дитиною... і яке б то було життя в постійних сварках... Так що я щиро зичу вам сили пережити "ломку" перших місяців після розставання і подякуйте Богу за те, що відвів вас від тої людини! Терпіти не могла фразу: "Що не робиться, то на краще". А тепер сама її часто повторюю, бо вона таки працює ! ;-)))
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? це теж можна зрозуміти. Можливо, страх фінансової нестабільності, можливо, за цим криється страх відповідальності за сім ю. В цьому випадку треба сісти з чоловіком і спокійно підрахувати доходи- витрати, можливу виділену суму на орендоване житло ( коли ситуація "патова" завжди можна розглянути варіанти недорогого житла, хай може не у зовсім престижному районі, хай малосімейку. Просто коли вже геть "прижимає" та ситуація, розглянути різні варіанти. Он мої батьки здають 2- кімнатну квартиру одній молодій сім ї за мізерні гроші ( батькам просто потрібно, щоб квартира не стояла пустою та за неї не платилося при цьому те ж опалення в опалювальний сезон. А одна молода сім я якраз вже півроку до того шукала собі варіант. І от так вони "зустрілися". При цьому виграв кожен- молода сім я, яка знімає 2-кімнатну квартиру фактично лиш за комунальні та невеличку оплату, і батьки, які вже 2 роки знають, що хата не пустує і на ній не накопичуються борги). Тобто якщо справді цією ціллю задатися, то можна щось придумати. Звісно, що на пошук досупного варіанту може піти не один тиждень чи місяць. Але якщо пробувати- може все вийти. Іенша ситуація, коли дійсно ну ніяк немає можливості фінансово тягнути навіть найскромніше житло. В цьому випадку застосовується твердження, що "якщо не можеш змінити ситуацію, зміни своє ставлення до неї"
