Мистецтво бути дружиною (2)

Відповідь: Мистецтво бути дружиною (2)

... урок чого ?? так і не поняла...
Смиренності?

 

Відповідь: Мистецтво бути дружиною (2)

і смиренності в т.ч., який саме урок залежить від того, що ж обурило

 

Відповідь: Мистецтво бути дружиною (2)

Проблема: нам останнім часом нема про що поговорити (хіба про дитину). Мої проблеми і розповіді його не цікавлять, своїми ділитися також не поспішає. Криза?

 

Відповідь: Мистецтво бути дружиною (2)

Мені дуже подобається теза з Зеланда "Дозволь собі бути собою, а іншому-іншим собою". Я до того йду і не реагую на вчинки людей, які просто такі є, а не такі якими я б хотіла їх бачити.
От вчора був наглядний приклад. Їздили ми з старими чоловіковими знайомими по замках, і був там один мужчина котрий є собою але всім нав"язує своє бачення і свої правила до кінця нашої екскурсії він всіх просто вже задовбав своїм баченням, де фотографуватись, куди йти, де ставити мангал, кому що їсти і т.д. Результат: його почали відверто ігнорити і в майбутньому нема ніякого бажання підтримувати з ним будь-які стосунки.

Якщо вона то розуміє, то зможе...
А от до вчорашнього..чувак "спєсівий"( не можу знайти навіть відповідного іншого слова) і його жінка вже давно на нього плюнула і пішла, а донька взагалі не хоче спілкуватись.
Висновок? Він всіх хотів перевиховувати під себе, в результаті залишився сам.

 

Відповідь: Мистецтво бути дружиною (2)

То ще не криза, криза - це коли говориться багато зайвого, і нема жодного бажання стриматися, замість то все виговорити. )) Спробуйте більше часу проводити разом, десь виходити, спільно щось планувати-робити, і може, більше буде тем для розмов..
Мій теж практично дуже мало зі мною розмовляв, так, буденні речі, коротко і по суті (сварки я розмовами не вважаю). І мені це теж дуже не подобалось. А останнім часом я свідомо мовчу, і так мені файно, чесно, аж самій дивно. Просто спостерігаю, не роблячи різких кроків, бо справа таки дуже серйозна. Повністю його ігнорую, займаючись потребами дитини. І бачу, що його запал до конфліктів трошки притих. Але гордість (чи немудрість) не дає визнати свою помилку. Виникає питання. Я то можу співіснувати в мовчанці на одній території хоч роками, без проблем. Але дитина.. обстановка все ж ненормальна для неї, погодьтеся. Варто?

Потрібно змінити установки в голові і закріпити, потім перетворивши на звичку. Завдання не з легких...

Якщо йдеться про мою голову, то, звичайно, я, будучи не в силах змінити чоловіка, можу поміняти своє ставлення до проблеми, але ж проблема від того нікуди не дінеться, і далі матиме негативний вплив на нас всіх. Його голова модифікації, схоже, не підлягає. Для того треба мене почути, а з тим складно, я просто не знаю, як ще його підштовхнути до змін. Його бачення ситуації я знаю і можу зрозуміти, бо то така 100% чоловіче пряме і просте мислення, без варіантів. Але ж і залізобетонно міцне, холєра.

Чому? Бо ніц не робите і не турбуєтесь? (не зрозуміло)

Ну куди мені до його мами і світлої пам"яті бабці.. Так щоб і до корови, і в поле, і на кухню, і купа дітисок до того. А в мене ні вареників в неділю (і що не приготую, то "нє, щоб зробити щось лЮдське", ні порядку в хаті (тільки не подумайте, що в мене таргани чи пил повсюди і всі ходять в брудних непрасованих лахах, ну не на пенсії я, щоб ту хату вилизувати до ідеалу, та ще й з дитиною, в нього ще троха свої порядки). Найбільший мій прокол - те, що дитина ходить в звичайну школу, а не в спеціалізовану. Не підготувала, значить. Даремно вдома сиділа, ще й мала наглість на розвиваючі заняття натякати.

Для чоловіків - це саме турбота і щоденний догляд

Я не можу сказати, що не турбуюся і не доглядаю за ним, не переживаю все разом з ним. І я маю до нього почуття. Але мені здається, що він в них не вірить, і не вірив до кінця ніколи. Може, тому, що він сам є недолюбленою дитиною.

Навіть за негатив треба дякувати.

Припустимо, я погоджуюся, що треба приймати те, що маємо, з усіма недоліками. Я багато що можу виправдати для себе, на інше закрити очі. Чому не прийняти мене такою, як я є? Чи то тільки жіноча доля - приміряти вінок мучениці?

Я теж так можу, поки справа не стосується мене особисто і моєї дитини.

Ото я зараз почуваюся такою "перевиховуваною". Але десь там ще жевріє бажання перевиховати його. Тоді теж сама залишуся, за логікою.. раз не можемо ужитися без перевиховання.

аби не для того, щоб потім

До речі, помітила, що мій чоловік виявляє свої найкращі людські якості в критичні, екстремальні моменти нашого життя - коли терміново потрібна допомога фінансова, кудись поїхати, щось зробити, привезти вже і зараз, виявити співчуття і підтримку. "А он, мятежный, просит бури.."? А як бурі немає, то калатає хоч в склянці води? Тільки тоді вже все виглядає не позитивно-самовіддано, а, швидше, навпаки.. Що з таким характером робити?

 

Відповідь: Мистецтво бути дружиною (2)

так-так... вдохновило... знову...

Ок. Оскільки мені далі не зовсім зрозуміло, то до прикладу ситуація:
говорю йому, що потрібно щось зробити, то у відповідь звучить, то зроби сама, тобі ж треба, ти й роби.
Приблизно така відповідь звучить майже завжди незалежно від важливості того чого прошу, чи морального, чи матеріального.
Я трактую це так: я прошу в нього захисту, він мені в ньому відмовляє, звісно ж, мене саме це і обурює, оскільки роблю висновок, що він мене не любить. Який в цьому урок??

 

Відповідь: Мистецтво бути дружиною (2)

від початку неправильно

як? яким тоном? чесно кажучи, мій чоловік теж би так відповів - тобі треба, ти й роби

а він трактує то як грубу маніпуляцію, тому й грубить
"Очарование женственности" в трактуванні Сатьї слухали?

 

Відповідь: Мистецтво бути дружиною (2)

Ну то смиренно йдіть і робіть.

все одно будете неправі. бо тон не такий, як написано на сьогодні в гороскопі :xaxa:

недавно насміялася з одного весільного відео. Ситуація : наречена з нареченим стають на рушник. Вона бігом до рушника, він ( з видом " га, шо , ідє я? ") плентається за нею. Вона вже хтіла ставати, але , видко, згадала, що краще хай муж буде головний, шарпнула його за рукав, мовляв, шо тормозиш?- лізь на рушник! Він гордо став. Головний.

 

Відповідь: Мистецтво бути дружиною (2)

До слова, мені дуже імпонують ваші погляди. Скільки ви всього передумали і перепробували... До вашого твердження, яке зацитувала, доповню, що так, можна самому мінятися якзавгодно, пробувати пояснювати, та щозавгодно робити, але для позитивних змін у стосунках потрібне бажання обох зрозуміти суть проблеми і бажання віднайти компроміс.
Ситуації, коли чоловік намагається принизити жінку ії залежним (фінансово) становищем, чи взагалі переходить на якісь особисті образи вказує лишень на те, що у нього самого купа комплексів, про що ви вірно підмітили (недолюблена дитина, тощо). І тут тільки один спосіб - або чоловік таки зможе зрозуміти, що чинить огидно, і що з тим тре щось робити і працюватиме над собою, або жінці доведеться то терпіти ціле життя. Якщо не вдаватися до радикальних вчинків (як от доходить до розлучення), то є ймовірність, що він проблеми так і не побачить.
Так, звичайно в КОЖНОЇ людини є позитивні і негативні риси, але щасливе співжиття залежить від такого балансу рис, коли обом комфортно. І до речі такий баланс для кожного інший - себто те, що для одних рай, для інших - пекло.
Щиро бажаю вам віднайти свій баланс можливо й в нових "здорових" стосунках.

 

Відповідь: Мистецтво бути дружиною (2)

якщо ситуація у сім ї не просто складна, а критична, на межі з огидними вчинками чоловіка , значить вона тягнеться роками і доведена до тієї точки, коли терпіти не може лише одна сторона ( жінка). Чоловік на цьому етапі вже не має ніякого бажання працювати над собою, бо реально проблеми бачить лише у жінці. І, може я "не там ходжу", але у такій ситуації не зустірчала жодного чоловіка, який би тоді починав працювати над собою та стосунками. Працює і терпить жінка. Або не терпить і змінює ситуацію. Тільки цього чоловіка вже у її житті не існує. Бо психологічне насильство ( а саме воно має місце) нічим не краще фізичного. І "лікується" куди важче ( якщо "лікується" узагалі)

 

Відповідь: Мистецтво бути дружиною (2)

Ой, згадався мені світлої пам’яті Віктор. Він б зразу ось таке відео підкинув для роздумів.
http://www.youtube.com/watch?v=-jwL78uWFuc

 

Відповідь: Мистецтво бути дружиною (2)

Гадаєте, таких вже нічого не змінить?

 

Відповідь: Мистецтво бути дружиною (2)

без власного бажання - ні. Бо яким чином можна змінити те, де "немає проблеми"? Це як з алкоголіком- допоки він не визнає, що проблема існує, доти буде залежність. Як на мене, проживши енну кількість років під психологічним насильством , марно сподіватися , що людина в майбутньому зміниться. Скоріше- зміниться жінка ( пристосується, закриє очі, змириться).Коли є фізичне насильство у сім ї, то жінці що кажуть? "Підняв один-другий раз руку, підніме і третій." А психологічне насильство триває постійно , з дня в день. Чи може щось змінитися лише за бажанням та роботою однієї сторони? Навряд...

 

Відповідь: Мистецтво бути дружиною (2)

Тобто, ви зі мною згідні

На жаль, то так буває, що людина приносить таку модель відношення до жінки із своєї родини, чи шлюб ототожнюється із "правом власності" на жінку, чи є результатом тих же комплексів неповноцінності. Тре сподіватися, що таки "всех вилєчат", якщо мова не йде про складні психічні порушення.

 

Відповідь: Мистецтво бути дружиною (2)

У спілкуванні з чоловіком важливо пам"ятати, що ми є різними по природі, способу мислення. Історія з життя . Дружина телефонує з роботи чоловікові :

- Коханий, начисть, будь ласка, картоплі і постав варити
- Всю ?
- Ні, половину.

РЕЗУЛЬТАТ

 

Відповідь: Мистецтво бути дружиною (2)

http://blagayavest.dp.ua/i/upload/file/knigi/Sila molyasheisya jeni Stormi Omartian.doc

 

Відповідь: Мистецтво бути дружиною (2)

Є і такий момент.. + старанно вирощений комплекс відмінника, щоб все і всі спрацьовували, як годинничок, + бажання, щоб його таки "долюбили" і оцінили, а для того треба показати, що він теж не менш хороший, успішний і все в його сім"ї зразково-показово. А тут я.. така.. "нульова" Бо хочу просто жити, а не доводити комусь щось.
До психолога не піде 100%

Вірите, я за ці роки реально почуваюся сама собі психологом. Тільки все розумію, міняю себе і своє бачення, але в ньому нічого змінити не можу. Оскільки, я так зрозуміла, без спеціаліста тут не обійтись, а до спеціаліста нам не дійти.. трудно, як то кажуть Поки спостерігаю.

Вірите, мені шкода його. І це не стокгольмський синдром (здається так), коли жертва виправдовує насильство. Просто я бачу джерело його проблем, і розумію, що він є зраненою дитиною, а все решта - накручене, вирощене і підживлене, і що йому теж з тим зле. Мені шкода, що він не може дозволити собі жити із задоволенням і в любові, і ми поряд з ним також.

 

Відповідь: Мистецтво бути дружиною (2)

Звідки Ви це взяли??? Це він Вам сказав?

 

Відповідь: Мистецтво бути дружиною (2)

ну то може в тому і проблема? Жаліти чоловіка. Вони то відчувають, що вам його шкода, для чоловіка певно гіршого нема, аби його жаліли... Він себе відчуватиме як нуль без палички. Жінка мала би чоловіком пишатись (ну інше питання - що не завжди є чим пишатись).

ви не можете нав'язати чоловіку свою точку зору, ви хочете насолоджуватись життям - насолоджуйтесь ним, але не заставляйте чоловіка робити так само як ви.

 

Відповідь: Мистецтво бути дружиною (2)

Якщо я буду дослівно переповідати все, висловлене мені, це буде дуже некрасиво. Але суть саме така. Я неправильна, він правильний. І, головне, загалом, я нічим не можу йому дорікнути в плані.. побутовому, матеріальному тощо. Але морально.. але це ж не проблема, очевидно))

Вірите, я ні разу ні словом, ні ділом не виявляла до нього саме жалість. Все хвалила, підбадьорювала, посміхалася. Пишатися також є чим, і я цього не приховую. Інша справа, що в його очах мої досягнення та плюси в порівнянні з його виглядають дуже скромно. Перехвалила, чи що..

Вже давно ні до чого не змушую, але насолоджуватися на разі не виходить,якщо чесно..