Звичний день: проза і врочистість нашого сьогодення (6)

Відповідь: Звичний день: проза і врочистість нашого сьогодення (6)

Ех, нема часу на книжку...
Дякую за приємні слова

 

Відповідь: Звичний день: проза і врочистість нашого сьогодення (6)

певно сюди, бо в жілєтку якось несерйозно
повний місяць - я тєбя ненавіжу, цієї ночі поспала аж 3 години, не через малого, не тому що дригалась на діскатєці, а просто тому що не могла заснути. Доспала ще пару годин аж після того як музь пішов добувати мамонта, тому сьогодні я зомбі з червоними очима. На фоні невмотивованого недосипу я зла, недобра і відчуваю як підкрадається депресняк, бо рідний чоловік якогось дива не вміє читати думки - коли я вголос дозволила піти йому на півко після роботи він же мав зрозуміти що я хочу щоб він лишився вдома, грів мені чай, носив вкусняшки і казав що я гарна, добра і розумна, не зважаючи на те що я лохмата, злобна і зі бзіком.
Що б то таке з'їсти щоб стало ХО-РО-ШО?

 

Відповідь: Звичний день: проза і врочистість нашого сьогодення (6)

Часто , довго, а після несподіваного дзвінка від когось : "Через пів години буду"....То все робиться з неймовірною швидкістю , аж сама інколи від себе в щоці. Порядок триває годину-дві....а далі все по колу.

 

Відповідь: Звичний день: проза і врочистість нашого сьогодення (6)

Ой дякую дякую моїм подруженькам котрі витягують мене з Мар на світ божий ))
Сьогодні було так, що ми вдома мало були. З самого ранку.
Ще сидю в "робочому одязі", до моєї улюбленої чоловікової ( спальної) футболки не долізла, і до його тапок також
В пробіжках встигла Марусяна намалювати чудовий малюнок ( там мама, тато, біг бразер, малий пес, і вєрі літтл дитина невизначеної статі, просто наша, нова, маленька дитинка).
ОГО.
Я вже по скайпу то озвучила нашому татові, з чого він тіки закотив очі, і ( вроді би) хрюкнув. А може і захрипів, не знаю.
Доварюю варення ( яблучне), перша порція у мене гарно вийшла, варю другу. Яблука- щиро вкрадені.
З крану тече брудна вода ( зробили водогін новий на Городоцькій), але вже чистіша , ніж учора, хоч помитися можна.

 

Відповідь: Звичний день: проза і врочистість нашого сьогодення (6)

В нас чудова погодка. Такщо ми гарно погуляли і я навіть помочила ніжки в басейні. А ще знайшла контакт манікюрщиці з Києва, що робить манікюр на дому. Ура! Буду дзвонити, хочу яскраво червоний шеллак.
На вечір маю грандіозні готувальні плани. Здивую коханого. Сподіваюсь приємно... бо мої кулінарні здібності залишають бажати кращого

 

Відповідь: Звичний день: проза і врочистість нашого сьогодення (6)

З врочистостей - маю цього тижня щоранку невеличкі врочистості, бо підвозить мене чоловік до центру (їздить туди по справах тепер), а потім я йду через площу Ринок аж до Добробуту і сідаю на свою маршрутку.

Дуже люблю наш ранковий Львів!
Як то класно отак пройтися зранку ще спокійним і небагатолюдним, трошки заспаним, "непричесаним" старим Львовом! Не задумуюсь навіть, чи хотіла б я жити в центрі, чи хотіла б там працювати, але перетнути площу Ринок зранечку - то однозначно ТАК!
Зайшла сьогодні ще у Вірменську церкву, то там така ТИША і спокій, і я була одна-однісінька (не рахуючи жіночки в будці, де продають свічки і л-ру).

І трошки з нашої шкільної врочистості і прози. Сашуня, який перед школою не вмів толком зліпити дві букви у склад, вже менш-більш впевнено читає. Сьогодні зранку на кухні поки готувала кашу як видав: "показники кошторисного прибутку" - прочитав на татових паперах.
А з прози: малий замучується школою так, що ввечері вирубується просто. Вчора заснув десь по восьмій, я його навіть не бачила ввечері, бо прийшла біля дев"ятої. чоловік каже: читали букварик і заснули... А ще вночі почав говорити у сні, вигукує якісь слова.
Бідна дитина - навалилось на нього стільки всього нового. Чекаємо - ще тиждень і канікули!

 

Відповідь: Звичний день: проза і врочистість нашого сьогодення (6)

У чоловіка важливий день на роботі. З того приводу він нині такий гарний, в новому костюмі, такий крутий і модний і чогось мені подібний на вигострений олівець такий же стрункий, графітово-сірий і чітко окреслений. З того приводу треба і мені помити голову і вкласти свої пушинки так, щоб був об'єм і щоби я виглядала гідною парою такому чувачкові з реклами.
Дми погодився поспати в садочку, і навіть обіцяв не бешкетувати разом з тезкою-другом (минулого разу капець як соромно було його забирати додому, даблДми не дали спати всій групі). Подивимось...
Судячи з навали людей біля нашого Ощаду, там пахне баблом і здалось би до тої навали людей приєднатись і забрати Сергійкові гроші.
Від вчорашнього вечора муляло мене бажання занести квіти до фігурки Матінки Божої на розі Наукова-Кульпарківська. Думала про то мало не всю ніч увісні. Занесла - і мені добре. По дорозі купила на зупинці 2 шматки різних пляцків, по 2 рази кожен вкусила і зрозуміла, що не хочу їх... зварила собі гречки з маслом та і наїлась. А пляцки хороші, Дми втішиться.
Чомусь в хаті знов трохи безладу, який потребує мого негайного втручання, поки Їжачок спить. Тому берусь до тої роботоньки з найпозитивнішим настроєм А на вулиці така краса - прям як в букварі типова картинка "осінь". І батареї гріють. Чого іще бажати?

 

Відповідь: Звичний день: проза і врочистість нашого сьогодення (6)

Усьо, напісЯла я одну статтю. Думала що мозок вилізе вухами. Закінчила я її о третій годині ночі. Перечитала і аж тішилась що так файно вийшло. Правда я планувала що закінчу ту роботу десь так годинка 10,а не третя, але то таке. Вляглася з думкою що мені залишилось спати 4,5 год бо ще треба інші документи оформляти. І тільки заснула, подзвонила мама. Мені стало дурно, спочатку я ж тільки лягла, як вже пора вставати! Дивлюсь на телефон 4:36, думала що щось сталось...Мама щось мені розказувала про місяць, щоб вікно закрила...Одним словом я ще досі не розумію для чого той дзвінок був. Ну і так вже практично не спала. А не спати то була погана ідея. Треба було в заявці ще дещо написати, і стрельнуло мені що там має бути 500 слів. Родила я їх довго і боляче, а потім я взагалі прозріла, то 500 символів треба було! І знову проблема - як то його так файно скоротити.
І вуаля 10 год, як планувалось (правда планувалось 10 год вечора) я закінчила роботу! Тішусь що я така молодчинка, що не можу.
Мене в головному корпусі похвалили, ніколи не думала що там про мене знають. Так приємно стало
Зараз сиджу в себе на ліжку, попиваю кавусю з тортико і думаю може б то поспати, але боюсь що просплю поїзд.
На дворі вже по-справжньому наступила осінь. Чомусь згадується дитинство, дитячий садочок. На подвір'ї там також росли величезні дерева, які одні з перших скидали листя і лише кулі омели прикрашали їх голі гілки. Завіває вітерець і час від часу стукотить по підвіконнику дощик. А небо...Як швидко воно змінюється, то брудно сіре, то темно синє, то знову зявляється літня голубизна і десь краєчком виглядає сонечко.

 

Відповідь: Звичний день: проза і врочистість нашого сьогодення (6)

Сьогоднішній день пройшов під гаслом “Fire! Don’t move!”. Подарували моїй дитині стрілялку :8:. Влад бігав за мною крок у крок із тією штукою і безупину тиснув на гачок. Він був в захваті від того воєнного крику і грому, та чомусь був впевнений, що я теж маю тішитись. Я спочатку намагалась ігнорити. Але через 2 години того «Fire!...» моя голова мало не вибухнула . От тільки Владу то не набридно анітрохи. Жодні інші заняття його не цікавили. Нарешті вклала спати свого «воїна» – і перше що зробила заховала ту дурацьку іграшку подалі . Думала – прокинеться і забуде. Ага… забуде він. Тільки очі відкрив – і одразу давай шукати. Коли не знайшов – влаштував істерику, сусіди напевно думали, шо я його вбиваю. Від того крику, моя бідна голова знову почала тріщати і вирішила нехай вже краще буде «Fire! Don’t move!” :agree:.
На якомусь етапі (десь через годину), в мене знову здали нерви. Я викинула батарейки з тої зарази. А у Влада почався новий приступ. Тупав ногами, верещав, а потім кинув в мене тою клятою іграшкою. То була остання крапля. Коли та стрілялка підбила мені око – я розплакалась … Та… Голова болить, око підпухає, дитина некерована… Але найгірше, що розумію, яка я погана мама! І так я собі плачу, так упиваюсь своїм горем, аж тут бачу моє чудо підходить до мене (стрілялку залишив). Спершу обійняв мене, притулився, а тоді почав повторювати своє «мама-мама-мама». Мені відняло мову. Йому ж ніхто не казав цього робити. І навмисно, ніхто його цьому не вчив. Можливо згадав, що я його так втішаю… Думаю, хо-хо, та я класна мама !!! Якщо моя дитина, ще така малюсінька, але вже вміє мене розрадити і підтримати– значить не все у його вихованні я роблю погано. І така я щаслива ходжу після того всього :dance2:. Влад більше не вимагав свою зброю, ми читали, будували вежі з кубиків, приготували вечерю.
Зараз мої мужчини перевертають будинок, граючи у футбол, а я кайфую…чайок з лимоном і посиденьки! Життя вдалося

 

Відповідь: Звичний день: проза і врочистість нашого сьогодення (6)

Вчора до першої ночі в"язала і помітила, що починає "скребти" в горлі. Я надіялась до останнього, що то через нитки (таке часом буває), але вночі прокинулась з конкретним болем в горлі(((( В Яринки щось дивне, температура з"являється лише на вечір, і сама за ніч зникає. Мали на завтра плани, але певно сидітиму в хаті. Але то нічо, бо роботи вистачає кругом. Гризу себе через свою неорганізованість. Чогось нічого не встигаю.

зранку встали, поки застелила ліжка, діти їсти проосять. Нагодувала. ще не помила посуд, як кличуть бавитись. Побавились, треба малого вкладати. Нарешті вклала, думаю вип"ю кави - і тут чую - "мам, я хочу їсти". Загріла, нагодувала, помила за ними посуд. І вже малий встав)))) Ну і по колу. А в мене скільки задумок-хотілок.... Скільки всього хочеться встигнути, спробувати. Книжка недочитана. Чоловік каже, збав темп, розслабся. А я не можу. Лежимо, фільм дивимося, а я мушу щось робити. В протилежному випадку - почуваюсь винною за нераціональне використання вільного часу. То лікується?

 

Відповідь: Звичний день: проза і врочистість нашого сьогодення (6)

то? Лiкуеться? Незнаю,

кажу я переписуючись по скайпу, слухаючи фiльм, читаючи статтю i ДП ну i почухуючи чоловiка за вушком...

oстаннiм часом помiтила, що стаю якоюсь розгубленою и забудькуватою через оте мое бажання встигнути все.

 

Відповідь: Звичний день: проза і врочистість нашого сьогодення (6)

Вже другий день лягаю після 12. Треба щось міняти, бо зранку - капці!!! Пішла спати!

 

Відповідь: Звичний день: проза і врочистість нашого сьогодення (6)

ось і я останнім часом почала над усім цим задумуватися, точно не встигаю усе, що задумала.
наприклад сьогодні погода посприяла тому, що на мене напала кулінарна муза. нарешті за місяць часу я якимось чином умудрилася приготувати щось складніше. навіть до десерту дійшла ) але закінчилося тим, що намагаючись усе встигнути, я спалила тарт... смішно те, що від нього за 5 хвилин нічого не залишилося )))
з тим невстиганням тішу себе тим, що скоро це все минеться, завжди так не буде і т.д. треба і в цих моментах шукати щось приємне.
А наразі проза-проза - те саме по колу, для мене найгірше - це повторення того самого сценарію кожного дня. намагаюся з ціх сил щось урізноманітнювати, але наразі ще не пристосувалася до розміреного життя з двома дітьми.
Врочистість до мене приходить разом з вихідними, коли я можу хоч недовго, але побути наодинці, і неважливо що робити - чи працювати, чи відпочивати, чи шопінг, чи зирінг ))) але трошки відволіктися )))
Бажаю усім гарних вихідних і щоб погода хоч трошки ще потішила нас!

 

Відповідь: Звичний день: проза і врочистість нашого сьогодення (6)

так, коли діти трохи виростуть. Напевне. Я в то вірю.
В мене таке саме.

ДЯкую всім за підтримку. тож в жилєтку більше не йду, списую на прозу. так легше. І шо ви думаєте - кашляють, всі троє хто вчора промокранок був схожий на песячий концерт. Музь спить, в нього вихідний...а в мене сьогодня робочий день. Треба шукати врочистість. Терміново ) Пішла.

 

Відповідь: Звичний день: проза і врочистість нашого сьогодення (6)

Лежу, їм другу смачну-пресмачну пухку, пахучу булочку з яблуками і читаю про імбирний чай для похудання.
Зранку мала купу справ і враховуючи те, що то може бути моя остання (на довгий період часу) прогулянка на самоті то справи перетворились у врочистість . Правда двічі зупинялись чоловіки і співчутливо питали куди мене підвезти. Чи то я так втомлено виглядаю, чи просто викликаю співчуття в протилежної статі. Ну приємно, що такі випадки трапляються. Я чемно відмовила і гуляла-дихала-насолоджувалась. Прийшла і вся обезсилена (ага-ага) насолоджуюсь какао і вище згаданою булочкою. Як наслідок підниває живіт, але дуже хочу торта медового з чорносливом, ото мус спекти сьогодні:biggrin:. Мама каже, що я вар"ятка, але я дуууже хочу того торта. А завтра в гості їдем, подарунок купили, тому не час, не час).

 

Відповідь: Звичний день: проза і врочистість нашого сьогодення (6)

В нас поки що проза – готуємось до ДН чоловіка. Врочистість буде завтра . Тому я ніби вшкварена в одне місце, ще від учорашнього вечора ганяю по кухні.
Коли мій чоловік сказав: «Мені тебе шкода. Маєш стільки готувати, давай хоча б торт купимо, щоб ти не пекла сама» - візьми і послухай його!!!! Але де там!!! Я ж "велика" господиня!!! Почала з витріщеними очима махати руками і репетувати: «Яке КУПИМО?!!! Я буду пекти! Я тобі такий торт забабахаю, що ти будеш в шоці!!!»:agree: . Своєї обіцянки я дотрималась – муж був в шоці…та всі ми були в шоці )))
Перший корж получився у вигляді гори. Ціла Говерла виросла! Чогось середину поперло вверх, ніби їй шось пороблено було, зате краї - скромно залишились внизу. Ми всі з того посміялись. На той момент ще було смішно. Ну я оперативно той горб зрізала і ми його швиденько під чайок «знищили».
Почала пекти наступний корж. І тут сталось чудо – він спікся у вигляді … ями :shok:!!! Якби хотіла, щоб так вийшло – 100 відсотків би не получилось. Муж як то побачив – розсміявся прямо на місці. Каже : «Не треба було зрізати той горб. Зараз запхали б його в ту яму – і вийшло б те що треба!» А я просто впала в ступор. Думаю, як заліплю ту величезну діру кремом – то ж ніхто того їсти не буде. Не знайшла що робити і полізла на пошуки в інтернет.
Коли повернулась - волосся стало дибки. Влад, мабуть вирішив, що мій кулінарний шедевр їсти все-таки не вартує. В центрі мого коржа, в самій ямі, красувався екскаватор, який до повного щастя зачепив своїм ковшем добрий шмат моєї паляниці :khomyak::khomyak::khomyak:. Я вже мовчу про те, що сам корж чогось стояв на табуретці, а не на столі в тортівниці. А мій коханий чоловік, який мав бавити дитину – уважно перемотує якісь дроти ізолентою і навіть не бачить, що сталось . Хоча зараз я собі думаю – може то була змова? Він напевно просто не знав, як мені сказати, що той торт людям краще не показувати :biggrin:! Але нє, то дуже тонко продуманий хід, не думаю, що мій чоловік на таке здатний… Хоча…
Одним словом, я зараз п»ю каву із своїм кулінарним витвором (на смак воно ліпше, ніж на вигляд). А де чоловік? Пішов в магазин за тортом. Тепер розумію, що, все-таки, іноді вартує послухати чоловіка, а не бавитись в гарну господиню! Зараз допиваю кавусю – а тоді знову чекає мене моя кухня! Вже з тортом «сіла в калюжу», треба хоч все інше смачно приготувати. Шурую рятувати свою репутацію.
Але з понеділка, я все-таки свій торт забабахаю !!! Бо я собі знаю, що то просто був не мій день!

 

Відповідь: Звичний день: проза і врочистість нашого сьогодення (6)

Як звичайно цілий день протовклась на кухні. День невдався з самого ранку. Спочатку не могла нормально відварити капусту на голубці, бо купила завелику, голубці само собою вийшли слонячі. Потім пригоріли налисники з сиром і родзинками бо чогось вирішила їх підтушити в сметані, (а такі класні виходили), і зовсім згоріло м"ясо, добре що спасла хоча б протвень. Сижу зла і недобра, ще й чоловік дзебонить цілий день, як старий дід (так би і дала якогось підсрачника). Коротше кажучи сьогодні прозища жахлива.

 

Відповідь: Звичний день: проза і врочистість нашого сьогодення (6)

Такий собі звичайний лінівий суботній ранок, коли всі по ліжках до 10 години валяються, потім неспішно снідають і довго вирішують як провести день)))...плавно переходить в обід і ти розумієш що до обіднього сну встигаєш тільки прогулятись по району і завести дітей в челентано.....отак завжди, якщо завчасно неспланувати вихідні))
Але ввечір таки вибрались до центрів) був сімейний повід для невеличкого святкування.Хочу скоріше завтра..бо завтра буду гуляти зі своїми коліжанками, а ми щось давно не гуляли вже!

 

Відповідь: Звичний день: проза і врочистість нашого сьогодення (6)

А мені субота так злетіла, якби і не було. І відпочити - не відпочила, і попрацювати - не працювала.
Чоловік зранку на роботу не йшов, то ми собі трохи поспали, так люблю коли прокидаємося разом. А не коли він тихо намагається знайти свої шкарпетки і всеодно мене будить, бо спішить на роботу.
Спекла нині перший раз безквіт з кавовим кремом, правда так на скору руку, але всі хвалили. Щось мені останнім часом пекти хочеться, за тиждень два пляцки.
Вечеряли в моїх батьків, то була трохи врочистість, бо приїхав вуйко і дідо в гості.
А завтра, незважаючи на те, що неділя, чекає проза, бо коханий їде у відрядження, а сумка, то ще не спакована.
Як я декілька днів буду сама, приходьте хтось до мене пожити

 

Відповідь: Звичний день: проза і врочистість нашого сьогодення (6)

Вечори стають довшими, плавно переходячи в глибоку ніч, а отже можна довше покопирсатись у вирії власних думок.
Важко дався цей тиждень, особливо його кінець.
Однак, я щаслива, бо маю змогу кожного вечора молитись, дякуючи Богові за все: і за щирі усмішки і за гіркі сльози.
Маємо випробування, і надіюсь подолаємо його. Це не кінець, це лише початок.
Хороших снів усім!