Відповідь: Ми і наші мами Так, в тім є різниця, навантаження на зір йде інакше при розгляданні символів на папері і зображення на великому телевізорі + шийний остеохондроз дається чути.
Відповідь: Ми і наші мами Та я її і не чіпаю, відносно хоббі то були думки вголос. Навпаки, це вона мене звинувачує, що я з нею не спілкуюся і нічого не розповідаю. Ключове слово "майже" Колись хіба за молодості вишивала і все. Ну признатися чесно, я теж не в'яжу і не вишиваю... Три роки скоро буде... У нашому випадку знову все в здоров'я впирається, бо навіть як поїде раз на пару місяців в село до свекрів щось там мінімальне зробити (порічки позривати тощо), то потім має тиск і погано себе почуває... Ага, в моєї теж таке. Є село на Волині, де купа родичів, то боїться їхати, щоб там чи в дорозі зле не стало їй.
Відповідь: Ми і наші мами Нє, просто в Києві цивілізація А там глухе село, добиратися поїздом плюс сільським автобусом і до найближчого райцентру годину їхати. А загалом колись бували навіть напади страху перед поїздкою в Київ, але вона себе пересилює, бо дуже хоче внуків побачити.
Відповідь: Ми і наші мами Психолог. Або священник. Самі не зможете вирішити проблему при такій пасивності мами. І, мабуть, у неї десь клімакс на підході, що також дуже впливає на психологічний стан жінки. Знайдіть нормального спеціаліста, навіть не обов'язково маму відразу приводити, зустріньтеся самі, розкажіть ситуацію. Може щось і порадить доступне.
Відповідь: Ми і наші мами Ой, я так читаю, що я не одна така, що не можу інколи знайти спільну мову з мамою. Деколи так все дістає, що жах. Мій тато помер 6р тому, відтоді мама виховує мою сім"ю, а оскільки разом живемо, то деколи так зносить дах! Але маємо бути мужніми - це ж наші матері, а чим вони старші, тим більше вони похожі на дітей. А в мене їх троє ( разом з чоловіком)!
Відповідь: Ми і наші мами До церкви зараз частіше ходить, і до сповіді частіше, має "свого" священика. А от до психолога один раз ходила (скеровував невропатолог), то їй не сподобалося і більше не пішла... То нє, бо їй зробили серйозну гінекологічну операцію 15 років тому і після того наступив клімакс.
Відповідь: Ми і наші мами тому що не усвідомлює, що проблема існує. Або позиція жертви її задовільняє і вона нічого змінювати не хоче ( тобто у цьому випадку вже йде свідоме маніпулювання). Можна спробувати додому запросити іншого психолога на чай ( мамі не обов язково знати, що це психолог- просто "ваша подружка", яка би у звичайній обстановці поспілкувалася б з вами і подивилася на поведінку мами.
Відповідь: Ми і наші мами От це точно моя мама..їй так добре, ще й коліжанку таку підібрала, яка говорить те, що саме хоче чути моя мама.
Відповідь: Ми і наші мами напевно я зараз отримаю статус безсердечної скотини, але мені здається що в цьому випадку мама дуже гарно і вміло маніпулює дочкою і навіть не планує змінювати свою позицію. тут нема права ступити крок в сторону, бо відразу "мама буде погано себе почувати". то дуже дієвий і жорстокий спосіб керування своїми близькими. у мене по сусідству живе така сім*я. дочка не мала права кудись піти чи поїхати зі своїм чоловіком та дітьми, та вона навіть коли йшла в магазин біля хати, то мусіла пошвидше йти додому, бо мама переживає. і швидка у них була щотижня, і уколи, і таблетки. але коли виникли реальні труднощі мама собі гарно дала раду сама. так що є над чим задуматись. я нікого не хочу образити своїми словами, просто висловлюю бачення зі сторони.
Відповідь: Ми і наші мами Так мама і не змінить тої позиції, особливо якщо вона знає, що має бути тільки так а не інакше. Та мама сидить в доньки в голові, і якщо донька не почистить свою голову, то мама тут не винна. Донька ж вже доросла, я надіюсь.
Відповідь: Ми і наші мами Мій чоловік теж любить так казати, ну але то на жаль не зовсім так. В неї реально є серйозні проблеми зі здоров'ям, якісь там кальцієві відкладення в мозку (рідкісна хвороба, що може викликати купу різних розладів). Не думаю, що гіпертонічні кризи та втрати пам'яті можна симулювати... Хоча я розумію, що ви та інші дівчата мають на увазі - що живучи з нами вона "розслабляється" і повністю вжилася в роль жертви. Частково це так, визнаю. Ну але, пригадую, минулого року заходжу до неї в кімнату вранці - на підлозі купа ліків, вона не пам'ятає що і коли пила, коли в мене було весілля, де мій брат, що сталося з татом і т.д. Аж через кілька годин пам'ять повернулася. А влітку пішла до тата на цвинтар і пропала на кілька годин - втратила там пам'ять і не могла згадати потім, де була і що робила... І от як її лишити? Знаю, що більшість вважатиме мене знову чи то мазохісткою, чи то ще дитиною, але я відчуваю за неї відповідальність, мені її шкода... Я ж не пробачу собі, що якщо я її лишу, їй стане гірше. Я вже втратила батька і сильно шкодую про багато речей, які я робила, і про багато речей, які я не встигла/не змогла сказати. А минулого не повернеш. Тому наразі я дуже хочу, щоб принаймні мама лишалася якомога довше хоч більш-менш здоровою... Не знаю, чи хтось мене зрозуміє...
Відповідь: Ми і наші мами А, що розуміти. То все є нормально, це стосунки дочка-мама. Може і моментами десь з її сторони і буває "перегиб" (треба зазначити, що то у всіх буває), але з огляду на описане, як можна залишити людину, котра періодично впадає у амнезію. До лампочки ті всі викрутаси, головне те якщо вона реально має серйозні проблеми зі здоров"ям, хто їй в екстренній ситуації надасть допомогу, точно не чужі люди. Треба завжди пам"ятати "Від свого пана і рана не болить". То все вірно, що треба окремо те і те, простір, розділитись, але то не для всіх істина і не у всіх випадках саме те, що буде добрим. Приклад, у мене схожа ситуація, але ми живемо з бабусею під 90 років. От як ви думаєте все просто ? Нічого подібного, бувають такі моменти, що мене підкидає і гепає. Часом так то все дістає, що капець. Моменти кризу теж були. Потім проходить час і я думаю, а скільки було таких моментів, що я була потрібна.... Та і вона не дивлячись на всі свої маразми і мою нетерпимість (і гарячковість) любить мене і мою дитину щиро і до кінця, що доводить ділом. І я питаю себе, а чи достатньо я зробила для неї ? (І знаю відповідь - я і 50 % не зробила для неї того, що вона зробила для мене.). Так от.....
Відповідь: Ми і наші мами але ж це сталося коли ви з нею жили... Як ваше життя разом помогло? Тут хіба нагляд 24/7.
Відповідь: Ми і наші мами не треба розглядати маму як об'єкт небезпечний, який треба НАГЛЯДАТИ.. Мова йде про співжиття для всіх комфортне...
Відповідь: Ми і наші мами ви про що? я писала про те, що спільне проживання не вберегло маму від описаних прикрих випадків. Тобто не в ньому справа. Де я писала про небезпечний? Самі придумали - самі прокоментували. Про об"ективізацію промовчу.
Відповідь: Ми і наші мами Ну я швидку тоді принаймні викликала. А так, якби жили окремо, я ж могла і до вечора не подзвонити, а вона б лежала без пам'яті півдня... І от зараз у неї знову якась криза, страшні головні болі, водить нею, голова крутиться, лежить плаче, навіть дитину боїться на руки взяти... Як то все тяжко... Хоч би ніц серйознішого не було...
Відповідь: Ми і наші мами Розкажу історію свого брата і моєї мами, бо коли я приїхала до Львова вчитись, брат вже закінчив університет і вернувся додому, а я вже за обставинами залишилась тут жити. Так от, тато мій помер, коли я вчилась на першому курсі і брат залишився сам з мамою(в неї неврологічна хвороба, яка викликає страх ходити самій далі під'їзду. Відразу ж починається приступ гіпертоніі та задихання. Тобто мама зі мною малою від трьох років нікуди не ходила. Все або брат з татом, або з кимось старшим. Зараз в неї ще цукровий діабет і періодичні гіпертонічні кризи. Часами тиск завалює поза 280/140) це щоб приблизно уявити стан моєї мами, що сама навіть хліба не може купити. Одружився мій брат декілька років тому і відповідно жили вони з дружиною в мами, яка так ж по чуть діставала невістку своїми порадами та допомогою. І от одного дня, невістка вже просто не витримала і пішла з малою дитиною до батьків, залишивши маму саму. Спершу було важко, але логічно, що брат пішов за дружиною і мама залишилась сама. На початках приходив кожного дня на обід, купував мамі продукти, я приїджала при кожній нагоді. Зараз мамі настільки добре жити самій, що й нехоче вже нікого. Сусіди купують необхідні продукти і всі живуть в мирі і злагоді та тішаться внуками. Тому воно все на початках страшно виглядає. Потрібно зрозуміти, що переїхавши від батьків, ви не перестаєте за них дбати, просто маєте більше свободи і бережете своє здоров'я та сім'ю, бо хочеш-не хочеш, а стосунки псуються.
