Відповідь: Ми і наші мами А що, чекати коли і в форумлянки почнуться проблеми зі здоровям на фоні постійного стресу, нервів, конфліктів та ще й постійного почуття провини? Це справді можливо і потрібно. Тільки не "поставити маму на місце", а поставити чіткі кордони і дати зрозуміти, що маніпулювати собою не дасть. Дочка у вигляді груші для биття не сподобається жодній мамі, єдине, не завжди мами/тати це усвідомлюють і бачать, що саме вони роблять зі своїх дітей такі "груші". І до речі так Однозначно. Тому це ще питання що гірше впливає на здоровя: постійні скандали чи можливий переїзд дочки. Ніхто не пише покинути на призволяще. Але десь близенько, але окремо. З словами "мамо ви дуже втомилися від нас, вам треба відпочити. Ми будемо постійно в контакті, але ви будете мати час на відпочинок і на себе".
Відповідь: Ми і наші мами Я вам так скажу. Спорити зазвичай дійсно тупо. А відстоювати свою думку треба завжди, з мамою, бабою, сусідкою, цьоцею на базарі. Бо по нас їздять доти, доки ми показуємо, що можна їздити. Я писала пару місяців тому. Моя мама далеко, стосунки в нас не ідеальні, якраз з розряду "Я же мать, а ти мовчи". Посварилися серйозно по телефону, а на наступний день мама загриміла на операцію, при тому мої дзвінки ігнорила, спілкувалася через сестру зі мною. Відійшла від наркозу і першим ділом спробувала звинуватити, що то я її довела, хоч проблеми зі здоров"ям мала давно і від всіх приховувала. Я переживала, мені було страшно і сумно, але я не винна в тому, я не зобов"язана тихенько слухати, як мене відчитують годинами, яка я невдячна і дурна, просто тому, що мене народили і на мене заробили. Я не винна, що мама кожного дня робить вибір не на свою користь і прикривається дітьми. Не винна завжди, навіть якщо вона хворіє. Я можу підтримати, допомогти, можу в сотий раз попросити дати собі спокій і відпочити, але вилізти собі на голову я не дам. І крапка. Якщо ціль - то мир і спокій в сім"ї, власне моральне здоров"я, тоді то нормальна і добра ціль, і треба йти до неї. То найперше, що робить щасливою людину.
Відповідь: Ми і наші мами поки будете жити разом- не дійдете. Є одна проста річ до розуміння: чим старшою ставатиме мама, тим ситуація із здоров ям кращою не буде. Якщо вона весь час буде попри вас, то матиме змогу далі давити на постійну жалість 24 години на добу. Я не говорю про те, що треба не звертати увагу на мамине здоров я і не шкодувати. Але, коли людина не має перед очима постійно об єкта для постійного "вампіризму", вона внутрішньо мобілізується і якраз тоді і здоров я більше підтримується. Гірше стає, коли людина розслабляється. У мене бабуся ледве ходить ( має давні проблеми із суглобами) і зараз їй дуже важко навіть на ноги вранці стати. Але вона сама каже, що якщо ляже, то вже не встане. Тому навідріз відмовляється жити з кимось із дочок. Тому п є обезболюючі, щоранку по 30 хвилин розмасовує коліна, щоб бодай злізти з ліжка і з паличкою вдень ходити. У моєї коліжанки мама була сердечник із "стажем". З роками ще і бачити погано стала. і чути, і ходити.Вони жили разом. І коли коліжанка була вдома, мама "розслаблялася" і відмовлялася інколи з ліжка вставати ( ну ж бо серце). а коли вставала, то кожні 2 хвилини заглядала до них з чоловіком у кімнату і втручалася у все, що тільки можна було. Але як тільки коліжанка з чоловіком на місяць виїжджали до родичів у ін. країну, чи у відпустку. виявлялося, що мама чудово давала собі раду- і їсти варила, і гуляла і з сусідками спілкувалася і навіть жодного разу за той час швидку не викликала. Якщо є можливість, то хорошим би варіантом стало окреме житло десь неподалік ( не в одному під їзді, бо це те саме, що мама за стінкою), але в межах 10 хвилин ходьби. Тоді і окремо жити будете, і при потребі- завжди зможете на допомогу прийти. Бо жити у постійному стресі ( а мама при такому розкладі живе у постійному стресі через "неслухняну" дочку) при сердечно-судинних проблемах не менш для неї шкідливо. п.с. а ще таке питання: ви не пробували мамі узяти якусь путівку у санаторій у той же Трускавець. Моршин чи Східницю? Бо часто на відпочинку у таких спокійних місцях старші люди знаходять собі "сусідів по кімнаті, по столику у їдальні, по спільних прогулянках до бювету і т.п.", і зав язують нові знайомства та відволікаються від насущних проблем?
Відповідь: Ми і наші мами Таки приходжу і я до висновку, що хоч і кажуть, що від проблем не втечеш, але питання жити з батьками окремо таки вирішує багато проблем. Але... Перш за все то тре мати таку можливість, бо винаймати житло, утримувати 2 квартири то задоволення не з дешевих. Друге - проблеми батьків із здоров'ям бувають різні, зокрема є такі стани, коли є потреба в постійному догляді (навіть коли нележачі). Це особливо суттєво коли тато/мама овдовіли/розвелися, тоді догляд мають забезпечити діти, і денна доглядальниця тут справи не вирішить - бо ж вночі теж потрібен нагляд. Ідеальний варіант розпочинати жити окремо не тоді, коли є проблеми, а як тільки є така можливість. Тоді люди за нормальних обставин звикають жити окремо. А коли це стається в екстремальних умовах, то тут справді можливі різні наслідки... Я по своїй наївності народивши першу дитину вважала, що мені буде легше, коли мама буде поряд. Так, фізично мені десь і було легше, але скільки мені то морально-психологічно вартувало... За останні кілька років у мами додалося купа болячок. Тому не з почуття вини, а з позицій здорового глузду не бачу можливим за таких реалій полишити її наодинці. І тепер добре розумію, що маю то все терпіти, бо сама собі винна була - треба було вчасно взяти на себе повну відповідальність за своє життя і почати жити окремо принаймні після одруження. Так, жили б скромніше, але ж і спокійніше...
Відповідь: Ми і наші мами Моі батьки живуть в трьохкмінатній квартирі, а мив однокімнатній. Батьки дуууже наполягали, щоб ми жили з ними, ми були відразу дуууже проти, бо все ж таки краще хоч і мініатюрна квартира, але все ж таки окремо,- це перша мотивація наша, а друга мотивація- це те, що в моєі мами така хвороба, що ій треба повноцінно спати і не можна нервуватись, бо потім ій пару днів треба відходити ( дуже серйозні проблеми з печінкою+ діабет), то я відразу сказала, що якщо дитина буде з ними, то мама здоровша від того не стане... Тому й вирішили жити окремо " в тесноте, да не в обиде". А потім, може, колись і щось більше купим... Ал як на мен, то так легше і нам, і батькам. Коли чоловік мій іде у відрядження, а вони бувають 1-2 тижні, тоді ми з Вікусеюйдемо до батьків- хочг моя дитина не вредіна, але все- одно кожну ніч батьки просипаються, заходять до нас в кімнату і хочуть допомогти, поколисати- покласти мені дитину, тощо, а після того вони як " з хреста зняті", особливо мама, потім цілий день слухаю " як іі болить і крутиться голова", то я черговий раз впевнююсь, що як добре, що ми живем окремо.
Відповідь: Ми і наші мами а я хочу повихвалятися своєю матусею. поки ми сьогодні з малятком спали зранку. мама нам принесла смачненьку зупку з фрикадельками. отака в мене файнезна мама
Відповідь: Ми і наші мами Ой, почитала попередні дописи - в мене дужже багато подібного в стосунках з мамою. Тобто вона, звичайно, допоможе у будь-якій ситуації, і взагалі, людина дуже хороша, але... коли якась суперечка - зразу образа, позиція жертви. В результаті ще і тато каже "вибачся перед мамою, бо вчора плакала". Останній раз це мене дуже зачепило, бо неправа була не я, а вибачатись чомусь маю я, бо "я - дитина, а вона - мама". І то кожен раз тааак образитись має, ніби я їй в душу наплювала, а я всього-навсього прийняла рішення, яке не співпало з її порадою. До слова, живемо ми окремо, але вони практично кожен день на годинку до малої приїжджають. Але я з Margarett погоджуюсь. Я от теж стараюсь зайвий раз не сваритись з нею, бо коли її не стане, я ж перша сама себе буду гризти, і згадувати все, що колись поганого їй сказала. Та й, по великому рахунку, ніхто і ніколи так любити і підтримувати мене, як батьки, не буде. Це ж мама була цілу ніч після КР з нами в ПБ, а не чоловік (який мав "терміново" виставити друзям могорич)
Відповідь: Ми і наші мами Золоті слова!!! В мене теж небуває такого щоб я щось просила маму, а вона відмовила. а от чоловік- в половині випадків шукає якоїсь відмазки, лиш би не робити того чого він не хоче...
Відповідь: Ми і наші мами Ні, поки все не є аж так страшно, але і не так далеко від того. Надіюсь на лікування... Але певно дівчата маєте рацію, бо бачу що крім того мама за малим труситься: повзає- підлога брудна (мита, наприклад, вчора), холодна і тд; стільчик переверне, ручкою вдариться і тд і тп..... Нервів бачу йде в неї багато від одного споглядання за малим, навіть коли я поруч.
Відповідь: Ми і наші мами То точно, моя мама постійно каже, що вона б не змогла так спокійно на все раегувати як я, тільки хтось з малят впав, заплакав, вона переживає страшенно. Знаєте, моя мама теж дуже старша жінка, хвора, ще й сестра не є здоровою, але я реально бачу, що їй без нас легше, вона не зобов"язана постійно за нас переживати, радити, годувати бо якщо ми поруч - це робиться автоматично, а вона справді від цього втомлюється.
Відповідь: Ми і наші мами Нууу... віднедавна майже все роблю я. іноді десь щось мама. і то лиш би відчувала себе задіяною бо, наприклад, я сьогодні прибирала те що "поприбирала" мама поки мене не було.
Відповідь: Ми і наші мами Класна фраза була пару сторінок тому про *стосунки по синусоїді* - напевно, так у нас з мамою. Але я останнім часом стараюсь, щойно синусоїда опуститься і перетне *вісь х*, зателефонувати мамі нагадати, що я і всі мої діти дуже її любимо.
Відповідь: Ми і наші мами Мені здається, що стосунки між людьми завжди йдуть по синусоїдній. Головне про це завжди пам’ятати. Вчора моя мама на мене розгнівалась за те, що я щось зробила не порадившись з нею. В результаті вона мала розмову із своєю знайомою, з якою у неї просто не дуже схожі погляди. Я була винна в тому моменті, бо так треба було. Он тільки я тішусь, що я на це не зреагувала і себе не їла, і сказала мамі, що я не бачу нічого поганого в тому, що я зробила. Нині зранку мама поводилась якби ніґди ніц, саме тому, що я не дозволила цьому мене їсти. Я виросла за останній рік, і мама хоче чи не хоче, а мусіла підтягнутись, бо старі відносини вже не працюють. Старі ґудзики не діють. І хоч вона вчора мені і сказала, що у мене нема вибору і мушу терпіти поведінку свого чоловіка, то я з нею просто не погодилась і сказала, що вибір є завжди і терпіти поведінку яка мене ображає не буду. Чи робитиму якісь радикальні кроки, аля розлучення, звичайно, що ні. Проте, мовчати також не буду. Мама, так само як і бабця вважали, що краще мовчати. Мама так вважає, бо не знає як інакше поводитись. Я також досконало не знаю, але беру любов’ю і вчусь. Я і надалі живу з мамою, он тільки я відділена від неї а вона від мене. Знаєте? Вона собі вміє знайти заняття і вміє покерувати своїм часом, і це не тільки лежати і дивитись телевізор. Хоч, навіть як лежить, то її вибір і я до того не пхаюсь. Їсть собі окремо, хоч кухня у нас одна. Я пропоную з’їсти те, що я зварила. Вона відмовляється, але це мене не зачіпає. Я більше не сприймаю ті відмови особисто, а просто стараюсь служити їй, дітям і своїй родині. Тільки служити, не означає бути рабинею.
Відповідь: Ми і наші мами Не факт, що то вирішить ситуацію, якби й була така можливість. Бо так чи інакше був би постійний контакт. Маю яскравий приклад друзів, які живуть на одному поверсі в сусідніх квартирах з одинокою мамою дружини - то конфліктів там вистачає. А мама моя зрештою і по телефону любить контролювати - он мій брат в Києві, наступного року 40 стукне, а все одно вона йому щодня дзвонить і все розпитує. Зрештою, то ще все в фінанси опирається, які не дуже радісні наразі. Могли б жити в принципі окремо, але аж у протилежному районі Львова, але там би скоріше за все мене б чекали значно частіші візити свекрухи (що мене теж не дуже радує, якщо чесно). От ви знаєте, вже думала, немає. Немає нічого, що вона любить. Все життя - робота і сім'я. Друзів немає, як я вище писала. Жодних хобі, жодних захоплень. Ніби так не буває, а є. А після смерті тата неодноразово повторює, що її в житті взагалі нічого не цікавить і не радує і що вона живе "на автоматі". Ех, в мене видно все таки якась особлива ситуація. Моя мама після того, як не стало тата, боїться сама ночувати. Якщо їдемо десь відпочивати - вона їде до брата в Київ. Свого часу пригадую поїхали в Карпати, а мама лишилася сама у Львові. То мусили того ж дня вертатися, бо сильно піднявся тиск. Зараз ніби такого немає, та все ж.... Вона страшееено замкнута. Зі сватами навіть майже не спілкується... Не знаю, от сиджу, все аналізую. Ладно, ще наші сварки то якось можна перетерпіти, може з часом дійсно зрозуміє, що марно зі мною сперечатися і що я робитиму, як вважаю за потрібне. Але оце її тотальне концентрування на нас і постійна депресія через тата - це ж неправильно і впливає не лише на неї, але й на мене (хоч і плаче тихцем від мене, але я помічаю). Якби в неї були якісь інші позитиви в житті, окрім внуків, то все б мабуть інакше сприймалося і не було б і тих конфліктів. Але як, де їх знайти?? Чим можна зацікавити літню хвору людину, як все життя нічим особливим не цікавилася?
Відповідь: Ми і наші мами Якби ви їй дали спокій і простір, то у неї б швиденько знайшлись якісь нові позитиви. Ви будете здивовані, але люди вміють знаходити собі заняття коли їм дати можливість. Не ви повинні їй щось шукати, а вона сама захотіти. Якби я шукала своїй мамі якесь хоббі, то вона б мене послала далеко. Literally!!! Я просто почала жити своїм життям а вона на диво швиденько знайшла своє. Внуки і діти ніде не пропали, тільки он у неї з’явились інші забавки якими вона може бавитись.
Відповідь: Ми і наші мами Ну, майже кожна жінка вміє вишивати, гачкувати, в"язати. Попросіть маму щось зробити внучці. Вишивка: метрика, подушечка, вишита сорочечка, а може і цілий костюмчик. В"язання: шкарпетки, жилетка, гетри, рукавички, шапочка-шалик, коцик. Роботи непочатий край....
Відповідь: Ми і наші мами от з тим якраз непогоджусь... не всі люди так вміють. От наприклад в мене є бабця. живе сама в своїй хаті, так як ні з ким не може вжитись... хоча має 4-х дітей і купу дорослих внуків. ну нехай прийняли те, що їй найкраще одній. але від того якогось хоббі чи щастя вона собі не знайшла((( постійні плачі і депресії і по поводу і без повода....і вона ще більш-менш в хорошому здоров"ї як для свого віку ---------- Додано в 13:57 ---------- Попередній допис був написаний в 13:37 ---------- а може пошукайте спосіб як витягнути маму з депресії в церкві? порадьтеся з священником на ту тему...
Відповідь: Ми і наші мами дЕпресія а давно тата не стало?... Як помер мій тато, мені було 22, мамі теж життя було не миле й вона казала, що жити нема смислу. Ми дорослі й т.д. Потім сенсом життя став внук - як народився Саша, я жили з малим до його 7 міс. біля мами, а в нашій квартирі тим часом робився ремонт. як ми переїхали назад до Львова, мама знову впала в депресію, аж поки ми не купили будинок під Рогатином (то була мамина мрія - мати власний будинок). Тепер мама все зайнята, купа справ, бо там справді багато чого ще треба зробити, ну й + земля, квіточки/сад...Мама нарешт щаслива, каже, що такий темп їй подобається. В селі завела нових друзів, подумовує вже над тим, щоб крім кота ще щось тримати...Свого часу я теж пропонувала якісь хоббі/заняття/танці - щоб там завести нове коло спілкування, але мама тільки ображалась й відмахувалась. Це справді дуже важко, коли мама живе тільки сім"єю доньки, несвідомо руйнуючи її сім"ю.
Відповідь: Ми і наші мами 100% але Уявляєте, ви мало не дослівно тут описуєте мою ситуацію, і ті питання, що у мене теж визріли. Дівчата, може й справді хтось порадить чим зацікавити маму? Щодо того, що вже описано вище - мама нікуди не їздить, бо погано почувається, боїться шо їй зле стане, та й з кишківником має проблеми після лікуання. Будь-які навантаження типу тривалого читання і тп не витримує, бо має проблеми з хребтом і зором, і голова її боліти починає (тому всякі вишивання і тп відпадають також). Якийсь глухий кут чи шо... Аналогічно через хвороби їй не дозволено фізичні навантаження (городи теж відпадають). До речі ситуація була кращою, коли ми жили на попередній квартирі, мама там мала компанію і вони вечорами гуляли - так вона й розвіювалася, чула щось нове, обговорювала. Зараз ми живемо в будинку, де в неї нема товариства, до попереднього району - далеко. То ж так направду виходить якесь зациклення на телевізорі, хворобах, побуті і нашій сімї..... До речі готувати теж не хоче (більш ніж не може) і каже, що вона вже своє відготувала.
