Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Отож, треба судити і САДИТИ.
Розуму і вміння від того іншим не прибуде, але, може хоч іноді замисляться, і замість повернутися на другий бік і спати далі,
коли привезли вночі бабцю з інфарктом, бо доживе до ранку - то й добре, далі моооже подивиться хтось до неї,
а не доживе - що ж, стара вже була (люди, то страшно, але так є майже всюди !)
то може той черговий таки встане, і подивиться-подумає, чим допомогти ВЖЕ, а не коли діти гроші принесуть.
І знову за Миколку. Дитину місяць палить температура, вони не можуть поставити діагноз! Розумію, є різні випадки, є складні, рідкісні, все буває. Ну але як тобі не вистачає знань чи досвіду, чи просто турок в тому, то ж піди до когось мудрішого, є ж ще такі (сподіваюся), порадься, склич консиліум, пошли на консультацію, роби щось! Яке то треба мати серце, щоб дивитися, як гине жива істота, і не допомогти!
Ясно, тепер написали "блискавична пневмонія", руки вмили і бувай здоров. А ти, мамо, роби собі що хочеш, сходи з розуму, кого би то обходило.

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

звичайна халатність, жадність до грошей і людини нема. Цікаво жертви їхнього лікування їм ніколи не сняться? то так можна спокійно жити йдучи по життям інших людей?
царство небесне Миколці. Хай Бог дасть сили мамі .

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

просто немає слів... Безмежно співчуваю
це неможливо жити в такому жорстокому і байдужому світі, коли ті, хто повинні - не допомагають, а навпаки...

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Не можу без сліз...
Щоб тільки мама себе не зводила думками, що треба було лікаря змінити, в Київ їхати... Щоб себе винною не вважала. В таких випадках, на мою думку, рідні зосереджуються на пошуку винних, звернень до відповідних органів, журналістів... І просто думки свої переводять у інше русло. Ціль-знайти і покарати винного. Їм так простіше. А тут і шукати не треба. Ще і язик повертається такі глупства говорити. Просто наплювати в душу мами, вбитої горем... Бездушна хамка. А про її кваліфікацію, як лікаря, говорити взагалі не приходиться. От просто її запитати, як бронхи, легені чисті, а дитина важко дихає, температура не падає... а пневмонія була блискавичною??? Так серце болить за бідного хлопчика і його батьків... Господь добрий. Пошле їм ще діток. Будуть мати маленького ангелика-захисника на небі. Він завжди буде дбати про свою маму, яка до останньої секунди так дбала про нього.

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Дівчатка, батьки Миколки - про такі випадки треба кричати звідусіль. То справа не в пошуку винних - звичайно, дитину ніхто не поверне. Але про це мають знати якомога більше людей. Навіть якщо не вдасться нічого доказати, чи нікого не покарають - люди будуть знати, що там є такі лікарі! Крім того, можливо такий розголос змусить таки лікарів стати більш уважними та обережними до своїх пацієнтів. І може хоч хтось із них таки не зможе спокійно спати!
Пишу це тому, що коли мала хворіє, то мене охоплює паніка, бо не знаю до кого звертатися. Наразі жодним із випробуваних педіатрів-лорів не є задоволеною. Більшість із них просто помішані на антибіотиках - так же ж легше - напічкати дитину і наче маєш гарантію, що не буде ускладнень. А хіба самі антибіотики такі нешкідливі - вбивають мікрофлору, викликають розлади, тяжкі на печінку і тд. За станом дитини взагалі не хочуть пильнувати. Наша дільнична ще в житті при огляді крім горла нічого не дививлася і формально легені слухає. А треба ж і лімфовузли оглянути, і животика пропульпувати, то ж дитина мала, не скаже толком що болить! А що коли складніші випадки - тут доводиться повністю покластися на спеціаліста, а де ж той спеціаліст? Наболіло...
Надзвичайно співчуваю батькам і рідні! Нехай Бог дасть вам сили вам і мужності пережити втрату!

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Помер чоловіка дядько(Ми з ним спілкувались мало але всеодно дуже не приємно.
І дорослішаючи потрібно вчитись приймати такі речі, а я не можу Кожен раз при таких звістках серце йокає......

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Ми були готові. Знали, що цей день прийде, але..
Мушу трохи писати, бо трудно.
Тато хворів рівно пів року, так як і казали лікарі. Рівнесенько, день в день.
Він дуже боровся, агресував, не сприймав, був впевнений, що може.
Але Бог був добрий до нього, поступово забрав свідомість...
Останнім часом він, хоч і рухався, але вже не був.
Дуже тяжкі були два останні тижні.
ми боялися цього останнього дня, я ще просила Бога,що він жив, але, насправді, потрібно було просити, щоб він легко і чим поскоріше відійшов. Бо це вже не був тато...
Ми боялися, бо були з мамою самі, тільки я і мама.
Шкода, що тато відійшов одиноко, ми з мамою мінялися, що години, але він пішов сам, в момент коли ми не були з ним.

Дуже я вдячна всім хто нам допомагав і підтримував, вдячна всім людям , які нам зустрілися на шляху "до".
Все було дуже коректно, спокійно, без бюрократичних напрягів, хоча злетіла система в РАГСі, дівчата дістали друкарську машинку, і, як в давні часи, надрукували татові свідоцтво.
Я, якось, нормально можу говорити про ситуацію, але, чомусь,такі хапають спазми, душать горло і душу.
Дуже вдячна моїм подругам, які надзвичайно мене підтримали, допомогли всім, вдячна моїй родині, які допомогли всім чим могли.
Вдячна вам, форумляночки, за ваше розуміння і співчуття.
Будемо вчитися жити без тата.

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Не можу ніяк спати, все думаю про хлопчика Дмитра, який упав учора у каналізацію на вул. Широка(Левандівка). Бабуся гуляла з двома дітьми, дівчинка трималась за руку, а хлопчик відбіг, став на кришку, вона перевернулась.... На крик жінки люди викликали МЧС, швидку. Рятувати хлопчика до приїзду МНС кинувся охоронець базару, але йому не вдалось. Пошуки МНСниками тривають досі....
Серце розривається, бідна дитина, бідні батьки.... Дай, Боже, щоб хлопчика знайшли живим....

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

+1. І будна бабця. Сплакалася...
Приїхав мер, всі служби... Але, чи не пізно? Працівники лише 20хв можуть в кисневих масках знаходитися в тих стоках. А тут маленьке дитя і сильна течія, сморід, холодна вода... Казали, що його могло за десятки км вже віднести.
Тут не плакати, а вити хочеться...
Молитися, молитися... Господи, сотвори чудо...

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Сплакалась. Господи, сотвори чудо! Хай Дмитрик знайдеться живим...

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Знайшли тіло злопчика за півтора кілометра від місця де він упав....але пізно, більше доби шукали. Може якби швилше знайшли вдалось би врятувати.... Страшна трагедія... серце розривається....

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Другий день не своя хожу...ніяк в голові не вкладається... Так легко і швидко обірвалося дитяче життя...до останнього сподівалась на чудо.... Спочивай на небі, маленьке янголятко...співчуваю

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Під час екскурсії в Яремче і фотографуванню біля водоспаду в річку впала дитина. На жаль врятувати її не вдалося. Дівчинка загинула. Їй було всього 14 років. Дівчика була з Луцька.
Боже, що ж то робиться.... Як тепер батькам жити...

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Нехай спочиває з Богом. Я тепер засинаю і просинаюсь з подяками Богу, що день чи ніч пройшла щасливо.

Я теж колись так їздила на екскурсію з класом...теж фотографувала річечку і однокласник захотів мене трошки "налякати". Як результат --- повністю потрощена права нога, операція, 3 місяці в гіпсі, ще 6 реабілітації.

а я випадково дізналась , що в нашого знайомого в донечки виявили лейкемію. От за що??? 4 річна красуня...

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Літом були в Яремчі. Я була вшокована від глупості що там робиться. Хоч той водоспад і не високий але дуже потужний. Люди лізуть на камені, якісь пацани стрибали в водоспад. А тато дитину до знимки висадив на перила на мості. Досі мороз по шкірі. І таке всюди. Така дурна безпечність заради гарного фото.
Хай Дівчина з Богом спочиває

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

я у цьому випадку можу сказати таке: в Яремчі буваю щороку, останні років 20.І щороку такі випадки. І практично усі- по вині самих людей. Я не пишу про безголових пацанів, які стрибають у водопад ( то взагалі у голову не вкладається), а і про людей, які заради гарних знимок лізуть просто по каменюках поближче до водоспаду, забуваючи про те, що навіть трішки волока гладка каменюка там досить слизька. Для цього навіть не треба на перила висаджуватися- просто поближче до води лізти по великих брилах.Власна безпека- на 0. А у водоспаді, навіть у часі мілини, дуже багато підводних гострих каменюк. До трагічного випадку недовго

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Теж майже щороку їздимо в Яремче, наші знайомі тамтешні кажуть що щороку хтось ( і не один) вбивається через ті стрибки в водоспад (а стрибають там щодня, за зібрані гроші туристів), і щороку є загиблі через зимові походи в гори, яких потім знаходять навесні. Люди дійсно часто переоцінюють свої можливості (що казати, якщо навіть спортсмени-професіонали попадають в такі ситуації). Ми теж любимо походи в гори, але треба бути напоготові, добре знати дороги, взимку і не ризикуєм десь йти (брат коли вчився на біофаці, ходив на Говерлу взимку, то в одного хлопця відморозились пальці через невідповідне взуття), так що гори це серйозно.

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Так воно очевидно і було http://zik.ua/ua/news/2013/10/13/15richna_turystka_vtopylasya_u_yaremche_434097

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

І знову трагічний випадок. І знову Карпатська тема. Я би міг довго розписувати чому саме так,аналізувати і так далі. Безпеці в горах я посвятив багато часу так як ходжу 9 років. Але скажу коротко - люди переоцінюють свої можливості і навіть уявлення не мають про небезпеку в Карпатах і чого слід очікувати, я вже не зачепаю теми зимових Карпат,які практично перетворюються на могилу для пересічної людини.

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

У нашому районі дуже схожа ситуація. Одна сім'я довго мріяла про діток. Перша вагітність завмерла, друга- передчасні пологи на 6міс. Вимолили довгожданного синочка. Мав вже 1,7р. Ніколи з подвір'я не випускали. Так над ним трусилися. Вчора хлопчик сам вперше відкрив калітку і пішов на самостійну прогулянку. І ніхто не помітив. Дівшов до невеличкого потічка (відразу за будинком), хотів кладку перейти. Глибина- всього 30см. Впав, бідненький, в яму, яку бобри нарили. І втопився.
Пишу і плачу. Навіть не уявляю, як батьки мають ту втрату пережити. Все життя будуть себе картати. Вони так нічого і не помітили. Сусіди додому принесли вже тіло найдорожчої кровиночки. Так мені цей випадок схожий на те, що на Левандівці сталося. Різниця в тому, що винні будуть лише батьки. Ті самі, які так трусилися над ним. Не відходили ні на хвилиночку. Так просили, молили, щоб Господь їм подарував щастя батьківства. І не вберегли, не впильнували...
Боже, дай сили батькам пережити втрати. Пошли їм ще діточок. Похоронити своїх дітей- найгірше горе. Тягар, з яким тааак важко йти по житті...