Відповідь: Ми і наші мами те, що ви описали в своєму дописі - один до одного мої стосунки зі свекрухою. З мамою, на щастя все по-іншому. Напевно через те, що живемо дуже далеко
Відповідь: Ми і наші мами В мене таке враження, що це визначальний фактор стосунків з батьками після одруження, народження діток... на жаль... До сьогодні не можу цього зрозуміти: чому найрідніші люди не можуть мирно жити, так це боляче((( П.С. Мала ті ж неприємні конфлікти, доки не почали жити окремо. Тримайтесь, дівчатка, завжди так не буде!!!
Відповідь: Ми і наші мами Для чого? Для чого дзвонити 5 разів та ще й слухати то все? Подзвонили раз - перетнули кордон все нормально, ой звязок поганий бувайте, потім передзвоню... Все. Я б відповіла - Гола була. Голу носила. Все. На решту коментарів (а вони будуть і то досить бурхливі) - ігнор. Що за відповідь? Які питання - така і відповідь. Перестаньте почуватися винною. Мама з того користає і таким чином маніпулює. Нічого не зміниться доти, доки ви не поставите чіткі кордони. На питанняпо телефону "де ти лазиш так довго". "де мені треба". Відрубала. Спочатку буде дуже обіда, сльози, мол, не поважаєш і т.д. А потім зрозуміє. Моя мама казала - як ти зі мною розмовляєш?, на що я казала, що точно так як і ви зі мною, відповідь "я мама, я маю право" (геніально!) я казала, що я такого права їй не даю. Я не даю права мене ображати, обзивати, гаркати, кричати і т.д. Втручатися в справи виховання моїх дітей і стосунки з моїм чоловіком я також права не даю. Основне стояти на своєму, слідувати своїм переконанням. Мені хамили - я хамила, до мене гаркали - я гаркала. Але я завжди пояснювала, що відповідаю так, бо ви до мене точно так само звертаєтеся. Потім мама починала нормально говорити і я тут же міняла свій тон. Вона бачила що я її дзеркалю. Тепер в нас зовсім все по іншому. Стосунки набагато кращі, рівноправні. Мама зрозуміла, що я доросла, що у мене може бути своя думка, тому часто тепер навіть питається в мене поради, якось ми стали більше як подружки. То не є якимось рецептом. То не є по-християнськи. Але мені допомогло. Я не хотіла ображати маму. я хотіла щоб вона відчула те, що відчуваю я. Тепер все зовсім по-іншому.
Відповідь: Ми і наші мами От почитала дописи і теж якось так на душі млосно стало, бо аналогічно є певні проблеми у спілкуванні. Хоча (на диво) у мене не є стереотипні батьки відносно свого віку чи періоду у якому вони росли. Але та одвічна проблема «Отцы и дети» також присутня. Мені далеко не тридцять, а процес виховування мене як ідеального члена суспільства досі не завершився. Адже не так я мислю, не так поводжусь і ще народжена з жахливим характером (я на це завжди говорю, що від їхнього тандему кохання я – це не найгірше, що могло народитися). Проте проблема є у тому, що відсутній конструктивний діалог, тобто з одної сторони – я виросла і роблю, живу як вважаю за потрібне, а з іншої – у мене більше досвіду, я знаю, що краще тобі і ти мала. Так бачу, то відслідковується у багатьох сім»ях. Важко є то все знівельовувати. Мистецтво свого роду. Та от конкретно я зрозуміла таке, що як би не було та ситуації життєві мене все рівно за допомогою (малою чи великою) скеровують до неї. А вона не дивлячись ні на, що допомагає. Так, от проблема не втому, що хтось розумніший і нав»язливіший, а як на мене у тому, що важко є почути один одного. І в силу виховання, середовища перебування, соціалізації, стереотипів, можливості визнати/невизнати свою/чиюсь неправоту в певний момент ... є те, що все закінчується сваркою і конфліктом (відсутність порозуміння). Ніц тут не зробиш, бо варіанти поведінки практично не змінні, можна лише до того простіше ставитись і пропускати. Від великих і гучних скандалів нічого не міняється, то тільки здається, що всі все зрозуміли – просто перестали висловлюватись або зменшили кількість цього. Власне, я перестала реагувати (можу й гиркнути не сильно часами, усе буває), але частіше намагаюсь промовчати і вчинити так, щоб всім було добре, ні то так як є добре, але без демагогії. Деколи то сприймається мамою негативно, але все зроблено і нічого не вдієш. А щодо хамства і гавкання до мами, то не моє і (нікого не хочу зачепити) як би там не було, коли потрібна була суттєва допомога, то ні друзі, ні знайомі, ні інтернет до мене в лікарню не прийшли і їсти не принесли - лише мама. Навіть коли вона б і перейшла межі, то я б цього не дзеркалила ніколи. Не трактую собі чиїсь моделі поведінки, просто хотілось висловитись.
Відповідь: Ми і наші мами Слава Богу, в нас з мамою нема таких гострих суперечок стосовно дитини, хоча є моменти, коли вона мені аж занадто нав"зує свою думку(восновному стосовно психології і виховання, бо в чому вдіта і що їла дитина, мама не пхається). в мами таке бачення, що в дитини мусить бути щасливе дитинство і через це йому можна все, і ніякого підвищення голосу до дитини чи рукою по дупі... але навіть коли спор зайшов в тупік я говорю :"Я - мама і крапка", і моя мама на то не обіжається
Відповідь: Ми і наші мами Багато в яких ситуаціях впізнаю свої стосунки з мамою. Вона у мене непроста жіночка. Коли все добре, то і стосунки в нас суперові, але як тільки на горизонті видніються хоча би мінімальні труднощі, все, в хаті теж гроза. Останнім часом в мами дійсно неприємності, але я то розумію і намагаюсь не звертати уваги багато на що, хоча за інших обставин реагувала би зовсім інакше. Я вже давно усвідомила одну річ: люди є такі, які є і ми їх змінити не можемо, ми можемо лише змінити своє ставлення до них. Так і намагаюсь жити. Наразі трудно, але помагає. Коли Сашко був зовсім малий, то не раз були ситуації, коли я себе відчувала не мамою, а максимум старшою сестрою. Це мені не подобалось. Було і кілька закидів типу:" Ти дитину застудила". Нагадала як їй було боляче коли мій тато так сказав про нас ( я тоді була мала, але той момент пам*ятаю чітко), після того таких закидів не було. Коли були якісь абсурдні зауваження, необгрунтовані вимоги, то просто різко відповідала що це моя дитина і я вирішую як її виховувати та доглядати. Відразу ж пресікла спроби сюсюкати до дитини, відразу ж відмовилась давати в 2 місяці яблуко печене... Мені здається, що в подібних ситуаціях варто відразу ставити чіткі границі, як би важко це не було. Це як зірвати пластир, різко і за один раз. Наразі у нас непорозуміння в плані виховання Сашка, оскільки бабуся вважає що вона може легко відмінити покарання, котре він заслужив. Працюємо в тому напрямку, що як батьки наказали, значить то не обговорюється. Потрошки діє, принаймні тепер вона не відміняє все, а всоте пояснює чому його покарано.
Відповідь: Ми і наші мами Слава Богу в нас це правило діє апріорі.... Зато частенько буває нарікання на зЄтя, а я всьо пробую встановити ті границі, щоб задалеко не зайшло
Відповідь: Ми і наші мами я как всігда з непопулярною думкою - ото ви маму бавите, а самі ображаєтесь як вона вас бавить. Дайте їй можливість прдумати собі нові розваги - живіть окремо, якщо не можете емоційно в одній хаті відділитися. Всім стане краще і легше. Чесно. ---------- Додано в 21:33 ---------- Попередній допис був написаний в 21:21 ---------- між "можна все" і "рукою по дупі" є середина. Золота. ---------- Додано в 21:36 ---------- Попередній допис був написаний в 21:33 ---------- то вам ще з мамою повезло, деякі йдуть у відказ - я з тобою так не говорю. І хоч встрелься.
Відповідь: Ми і наші мами Не зможу... Не дозволяє мені совість. Лишити її одну після смерті батька в її 63 роки в 4 стінах з купою хвороб (проблеми з серцем, тиском, судинами, періодичні тимчасові втрати пам'яті і т.д.) - якщо їй стане гірше, не зможу собі пробачити. Колись вже піднімала на форумі цю тему, то мені мало не "діагноз" поставили, але ні, не можу. Та от виходить, що легше передзвонити, аніж вона себе накрутить і таблетки потім питиме... Приходиться іноді вже навіть і так іронізувати. Йдемо вчора в парк (а жовтень місяць як не як на дворі), каже мені "тільки на землю дітей не кладіть!", відповідаю, що на асфальт покладу (ну хіба ж я така дурна, щоб в жовтні дитину на землю покласти?). А вона потім ображається. Всяко пробувала. Не розуміє, плаче, ображається, замикається в собі. Якби не смерть тата і не її проблеми зі здоров'ям, може якось і можна було б маневрувати. А так, пригадую раз улітку посварилися з нею (знову ж таки причина банальна - з дитиною були в лісі на пікніку і нас застав невеличкий буревій, мама надзвонювала кілька раз і кричала, щоб я швидко йшла додому), то на наступний день у неї був приступ гіпертонічний і тимчасова втрата пам'яті... І що хочеш роби в такій ситуації. І слухатися сліпо не можу, і якось до спільного знаменника ніяк не дійдемо.
Відповідь: Ми і наші мами не можете, чи не маєте можливості? Якщо маєте можливість то йдіть на якесь своє житло. У вас зачароване коло: вона втомилася від вас, але розірвати стосунки не може/не знає як/ не признає, тому і хвороби. А ви втомилися також. це, звичайно, якщо маєте можливість. ---------- Додано в 01:52 ---------- Попередній допис був написаний в 01:49 ---------- Лишіть її. Можна залишити, але підтримувати.
Відповідь: Ми і наші мами А якщо жити окремо, але максимально поряд? В тому самому будинку, чи в сусідньому? Бо думати треба не тільки про спокій мами, але й про себе чоловіка, дитину, власну сім"ю....
Відповідь: Ми і наші мами Я Миросю розумію... Щоправда тато просто пішов до іншої жінки 5 років тому, чим дуже скривдив маму. І моєї мами такі самі проблеми зі здоров'ям але останнім часом дуже погіршився стан. Ми з чоловіком дуууже хочемо жити окоремо, почали гроші відкладати. Мама хотіла купити будиночок за містом щоб жити з бабусею і ще недавно я її переконувала щоб близько Львова (вона хотіла в іншій області). Але після останнього кризу... Я не знаю, як лишити саму, нехай із бабцею, людину яка може забути що включений газ? Яка може в трьох соснах загубитись? У якої постійно паморочиться в голові і в той момент ноги підкошуються і починає трясти? Та я її зараз на декілька годин саму боюсь лиши... А вона ображається, каже що коли я нею опікаюся почувається геть дурною. Ну а як я можу не опікатись нею, якщо поки ми з'їздили на обстеження їй 3 рази стало погано? Можливо... можливо після лікування їй стане краще і не потрібно буде мене під боком. Але до поки так, маєм жити разом...
Відповідь: Ми і наші мами Якщо мама губиться і не може згадати власну адресу, може зробите їй браслет на якому буде вказано їм"я, телефон і адресу?
Відповідь: Ми і наші мами Мені здається, що в цій ситуаціі найкращий вихід- окреме житло, але максимально поряд, сусідній під"ізд, наприклад. Треба думати і про свою сім'ю, бо зараз у вас конфлікти через дурниці можна сказати, а коли дитина почне рости, то почнуться конфлікти з точки зору виховання, " ти не так ій кажеш", " не то даєш", тощо. Мені здається, що в цьому випадку не допоможе " поговорити", чи " викричатись", чи "ігнорити", бо ви живете разом, тут хочеш- не хочеш, вона твоя мама і все- одно, навіть як тобі буде 40-50 років, все одно ти будеш залишатись іі дитиною і вона буде вважати, що вона права/ мудріша, бо " вона мама і має право". В мене точнісінько така сама ситуація, але в мене плюс, що я можу " втекти", бо ж живем окремо. Мама теж моя має хворобу невиліковну і важку, але ще хоч слава Богу ходить на роботу. І тато мій зараз почав іздити в Польшу проводити лекціі, то мама 4 дні в тиждень сама. Але мені здається, що вона навпаки кайфує від того, бо коли є тато, то постійна готовка іжі/ прибирання/ сварки, тощо, були б ми, то були б недоспані ночі, постійне почуття обов'язку, що треба гуляти з дитиною, помагати мені з дитиною, хоча я можу справитись і сама спокійно... А так іі ніхто не рухає, вона нікого не рухає, через день приходить до нас в гості побавитись з малою, інколи запрошує нас і я б не сказала, що мама від того страждає, навпаки, пару раз я напрошувалась на обід/ вечерю, то мені намекнули, що " не сьогодні"... Тому, Миросю, а може, ій навпаки буде краще жити самій і відвідувати вас або ви іі щодня? Тим більше, якщо була б змога, наприклад, зняти кіартиру в сусідньому під'ізді, то мож і цілий день сидіти там, коли мама зле себе чує. А так, ви б жили окремо, то мама б не знала як мала одягнути, куда ти йдеш, коли вона плаче, як ти іі годуєш, кого запрошуєш в гості, тощо, а не буде знати, відповідно, не буде тих конфліктів...
Відповідь: Ми і наші мами от власне, що здається. Цілком може бути, що вона почне шукати собі інше заняття крім гризти вас. стан здоров"я від сварок з вами не покращується це замкнуте коло в мене така бабуся була - коли вона жила в нас то ми її опікали і все таке, а коли верталась до себе(в іншу область на 4-ий поверх) - вона страшно наполягала, то вона давала собі раду.
Відповідь: Ми і наші мами Мені здається що причина маминої поведінки це те, що в неї немає іншої радості в житті ніж внучка і їй здається що вона в такий спосіб дбає про неї. може придумайте мамі побут... беріть білети в театр часто, або на якісь концерти(що ваша мама любить), може коли вашій мамі стане краще щоб вона їздила на прощі від церкви...або співала в церковному хорі чи в якомусь народному...була максимально зайнята тим що їй до душі, спілкувалась з однодумцями) А зараз єдиний вихід або при мамі зі всім погоджуватись( типу "ЯК добре що ти мені то порадила", "Дякую що нагадала"), або переводити все в добрі жарти ( але не язвити), бо постійні сварки і скандали їй здоров"я не добавлять((((
Відповідь: Ми і наші мами Я теж згідна, що потрібно від одиноких мам переіжджати. Говорю це як донька самотньоі мами і маю теж розвинуте почуття провини. Можна наприклад мамі сказати що 'ми переіжджаэмо, щоб полегшити тобі життя, дати можливість відпочити від нас, від побуту' і т.д.
Відповідь: Ми і наші мами Тобто фактично показати мамі, що своїми маніпуляціями вона завжди доб"ється бажаного. Я бачу в тій ситуації типову потребу мами мати залежну від себе доньку і так доводити собі, що вона важлива і потрібна. Наступний етап - мама почне звинувачувати, що все заради дочки і внучки, що без неї не можуть собі дати ради. І ще буде жалітися, що хоче відпочити на старість, але де тут відпочинеш. Чомусь бачу таке дуже часто. То найгірший шлях - потакати тому контролю.
Відповідь: Ми і наші мами Ви трохи перекручуєте.Я не про потакання говорю. Я про то щоб задіяти маму чимось іншим. Наскільки я зрозуміла що у мами форумлянки дійсно серйозні проблеми зі здоров"ям, і при таких розкладах спорити і відстоювати свою думку трохи тупо...Звичайно можна і не переїжджаючи "поставити маму на місце"... але борони Боже якихось ускладненьнь з сторони її здоров"я.... Я вважаю , що в цій ситуації ціль не оправдає засобів...
