Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? Все напевно залежить від кожної кокретної ситуації. Скільки дитині років, чи є в тої дитини і мама і тато, чи живе в тому ж домі і.т.д. Тобто зрозуміло, що між ситуацією прийняття 15 річного сина від попередніх стосунків, який живе з мамою і приходить в гості раз в тиждень - це одне і ситуацією, допустимо 1,5 річної дитинки, яка не має з якихось причин батька чи мами і живе під однією кришою це зовсім інше. Якшо в першому випадку достатньо мати хороші стосунки то в другому треба любити як рідну, шоб не було біди.
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? в контексті сусідніх тем "Забила би", "мистецтво бути дружиною" і т.п. тоді у багатьох і так не сім я виходить. Бо наводяться приклади, коли все на дружині, включаючи рідних дітей подружжя. А тут - чоловік приймає дружину з дитиною ( чи то пак, дружина з дитиною впускає його- - кому як більше подобається), і все- одразу це для такого чоловіка автоматично має стати "наше". ---------- Додано в 12:15 ---------- Попередній допис був написаний в 12:11 ---------- я не маю такого досвіду. Але даю собі звіт,що зараз не можу сказати, як би склалися наші стосунки. Бо на цьому етапі я можу говорити, що "готова" і нічого не маю проти. але як би це склалося в реальності- не знаю. Тому що справді- мати хороші відносини і приймати як рідну- це різні речі. Тут і з своїми рідними дітьми розумієш, наскільки інколи важко ( не фізично, а власне психологічно у певні моменти і як важко не перейти якусь межу, коли буде втрачена довіра чи взаєморозуміння). А як вибудувати оці не просто хороші, а рідні відносини з іншою дитиною- узагалі прогнозувати важко.
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? По перше ми не в дитячому садку шоб обіцяти і не робити, тобто якшо людина так робить, то навіщо з нею дальше будувати стосунки, люди ж не одружуються після 10 днів зайомства, я вже десь писала, я не вірю в те, що до одруження не видно чесна людина чи лицемірить, якось всі ті дії та виказуються це раз. А по друге - всиновлення це серйозне питання і воно має обговрюватися на рівні з тим як буде розділятися сімейний бюджет. ---------- Додано в 15:19 ---------- Попередній допис був написаний в 15:16 ---------- Ну впринципі так, є наші діти, наше житло, наша машина, наше життя, наша сімя...і це не залежить ким народжені або ким куплені. Я вважаю якшо в сімї є шось твоє чи моє (я не говорю про шкарпетки чи зубну щітку) то в таких стосунках завжди будуть вилазити всякі нюанси, бо впринципі навіть по церковному подружжя стає одним цілим.
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? І ви обговорювали хто і як забезпечує ваших/його батьків у разі хвороби? І що ви робитимите якщо, бронь Боже, хтось з вас захворіє? А серйозно захворіє? А стане калікою? А якщо дитина народиться, скажімо, особлива ? А якщо дитина виявиться не тої орієнтації? А якщо хтось зрадить? А якщо дітей не зможете мати не через вашу природу, а його? А якщо ви будете заробляти більше ніж він? А якщо коли ви постарішаєте і діти залишать вас, чи будете ви народжувати ще дітей? Чи візьмете тоді всиновленних? Хто буде мити сковорідки, а хто - баняки? Питань дууууже багато. Нащо все обговорювати? Щоб потім сказати: "а ти ж казав!" ? Всі все 10 разів забудуть і поміняють свою думку. Бо людина живе і змінюється. Це природньо. Так само, як людина, що не хоче всиновлювати зараз, може змінити свою думку. Так само як і та, що зараз готова, а з часом - ні.
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? я люблю своїх племінників, але не любитиму їх так, як своїх рідних дітей. Підозрюю що от такий варіант в Остапа і є. Він може їх приймати як племенників, як діти вони можуть йому подобатися, але мати сім"ю і сприймати її дітей, з якими вони разом і житимуть, і любити їх власне татовою любов"ю, виховувати - малореально.
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? Так, не повірите ми обговорювали, не сідали і говорили буде так і так, а просто розмовляли, на момент нашого одруження ми вже були разом 2, 5 роки, і за той час ми встигли обговорити думку кожного по всіх важливих для нас питаннях.(Вибачте але хто миє баняки а хто сковорідки то не важливе питання, хоча може для когось) Так я розумію, що з часом людина змінюється і життя дуже непередбачуване, але в даному контексті варто почути роздуми іншого, а не обіцянки. Знаєте, якшо мій колишній хлопець боявся шо я після родів розтовстію, то як можна на нього надіятися в ситуації не дай Боже хвороби?Тому треба говорити. Людина в своїх поступках і роздумах показує яка вона є.... Не для того шоб так казати, а для того шоб зрозуміти шо то за людина. Та і взагалі про шо я Вам тут розказую, знаєте з моїх знайомих 10 пар, які одружилися на протязі останніх 4 років - 6 вже розвелися(3 з них вже х дітьми). Може варто таки взнати людину, потім одружуватися, а не чекати шо воно само собою потім якось та складеться. До одруження треба підходити з розумом, при покупці машини навряд чи хтось керується лише кольором, так і в одруженні , треба думати і аналізувати, одруження це не гра в подоляночку, це серйозно і раз і на завжди.
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? не раз і назавжди, бо: Продовжуємо жити і насолоджуватись життям! Ну і час від часу скакати в гречку :-D
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? Дякую за розуміння! Нажаль чи на щастя не всім жінкам це дано
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? Перечитую попередні дописи і дико це все звучить! В дитини є рідний тато і інший чоловік не має його замінити і витіснити з життя малечі! А стати другом для малюка, якщо любиш його маму, мабуть, не так вже й важко!
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? Зі сторони жінки - так ! В жінки спрацьовує зразу материнський інстинкт, а чоловік не має права на виховання дитини зі сторони жінки-мами дитини! Або другий варіант: чоловіку не хочеться напрягатись і займатись вихованням чужих дітей, в них є мама
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? я розумію, що в більшості випадків чоловікам дійсно не хочеться зайвий раз але ви не допускали ймовірності того, що закохаєтеся по вушка і змушені будете якось з тими "чужими" дітьми миритись і раду їм давати? Кохання - занадто делікатна справа, щоб зі 100% впевненістю щось тут казати
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? Абсолютно ідентичну ситуацію можна спостерігати в багатьох сім'ях і по відношенню до рідних дітей. Звичайно, чужу дитину виховувати важче, складніше знайти взаєморозуміння, може бути відчуття, що ти або забагато дозволяєш, або занадто контролюєш. Але й зі своїми дітьми не все просто і гладко.
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? Розкажу ,вам нашу історію коли мені небуло ще рочку мама з татом розвелась.коли мені було 4 рочки мами почали жити з іншим мужчиною,він дуже добре до мене відносився,я мала все що хотіла,я тоді його кликала дядя Стьпа ,а коли мала 5 рочків я спитала чи можна я буду кликати вас татом оскільки свого тата (в лапках я небачила ,він неприїжав)і з того часу я кликала людину татом,потім в мене звявився братик,але ставлення незмінилось,нас всяке було в сімї мама почала заглядувати в чарку хоча нерозумію шо їй невистарчало(просто хороші подружки були),так сталось що коли мені було 12 років тато пішов від нас він получив квартиру а братик залишився з нами тато нас забезпечував всім (братика на вихідні я возила до тата і забирала ) ,час ішов ,потім мама знов привела ще одного до нас жити дівчати ви неможити повірити наскільки неможливо було жити коли від дітей ховають їжу,але час ішов я робила все тільки щоб він довео в нас нежив,правдо прожив 7 років і розійшлись.Мій біологічний тато так і непоявлявся тільки спілкувалась з його рідною сестрою і то вона і криму живе,і вона мені так про нього розкажувала на що з часом я їй відповіла в мене один тато який мене годував,вдівав,виховав,за що йому низький уклін.,і все з того часу вони навіть незаікаються за нього ,а я дякую богу що я мала татка 24 роки він був опорою для мене і завжди мене підтримував.(нажаль його немає вже вживих там того року помер а йому ще жити і жити 50 років було.)
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? Який ви розумний.)) Ви ж не жінка- чого за них розписуватися? Получається, в жінки відносно дітей чоловіка має зразу спрацювати материнський інстинкт(отак - бац! - і різко стала вмирати від бажання виховувати чиюсь дитину, бо ж інстинкт))), хитро як, правильно, бо, раз не спрацював - ти не жінка. А з чоловіка "взятки гладки". Відкрию вам страшенну таємницю - деяким жінкам (ІМХО більшості) також не захочеться напрягатися вихованням чужої дитини, в якої є мама. І в якої нема - також не факт, що захочеться.
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? Чому це не має права? Хто сказав таке? Може не хоче мати цього права. Я б сказала що не хоче перейматись вихованням щоб не звалювати на себе зайвий клопіт, не нести відповідальність за майбутнє тої дитини. От і відмазка готова: у дитини є тато. То може такому чоловікові раніше варто було задуматись чи пов"язувати своє життя із жінкою, у якої є дитина (діти) від першого шлюбу.
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? Це все дуже суб’єктивно. Мій знайомий, будучи фактично малоліткою, одружився із старшою жінкою з дитиною, згодом народили спільну дитину. Так от, про різницю в цій сім’ї нема мови - це його діти і ставлення до них однакове. Хоча коли він став батьком нерідній дитині його однолітки (і я в т.ч.) такою дуркою страждали))) від думки про дітей був мороз по шкірі)))) Тому не варто узагальнювати, варто працювати над собою. п.с. я маю мачуху, з нею не жила, але все рівно можу про ситуацію судити з середини, тому погоджуюсь, що не обов’язково любити нерідну дитину як рідну. Обов’язково добре до неї ставитись. Мені цього достатньо і навіть більше.
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? Мене виховував з 7 років вітчим. Хоча мені завжди ріже вухо це слово. Бо він для мене БАТЬКО. Бо його любов і підтримку я відчуваю завжди. В нього є двоє рідних дітей, у нас з ними чудові відносини. В 16 років я змінила прізвище і по-батькові, він мене у цьому підтримав. Хоча моїй мамі було дуже важко прийняти дітей батька, вона і зараз трохи холодно їх сприймає. Але вони зробили свій вибір, засуджувати когось не маємо права. А щодо усиновлення... Дівчата, коли я зустріла чоловіка, то я навіть думки не мала, що колись зважусь на усиновлення. Ми мріяли про дітей. Навіть 5 років тому мій чоловік не був готовий до такого важливого кроку. І я дякую Богу за його допомогу. Тому що пропозиція про усиновлення зараз йшла від мого коханого. І ви б бачили його очі на вчорашніх відвідинах Дмитрика. Він світиться щастям, постійно дивиться фото. Я розумію, що ще багато труднощів адаптації попереду. Але з Божою допомогою ми це переживемо.
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? не кожен чоловік любить свою дитину, а ви тут говорите про чужу. Багато жінок думає, що чоловік має любити і її і її дітей і все що з нею повязане. Тому багато хто так легко йде на розлучення, думаючи про себе, що вона настільки унікальна і класнюча, що такий додаток як ЇЇ дитина це не першкода.
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? Ну так, то жінки, в основному йдуть на розлучення, бо в них самооцінка завищена А потім шукають бідного хлопаку, щоб годував чужих дітей. Моя думка - діти справді не перешкода, а, швидше, допомагають перевірити всю серйозність почуттів чоловіка, його характер, надійність тощо. Я не кажу, що всі чоловіки мають терміново знайти собі розлучену жінку, щоб доказати, які вони класні, але вважати дітей перешкодою? хм... А хіба ні? Повинен любити лише її фігуру? лише вміння смачно зварити борщ? лише вміння добре заробляти? лише... що?
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? Як там кажуть: "Ми любимо своїх партнерів не за те, які вони є, а за те, які ми є коли біля них". Схиляюсь до того, що це тверження дуже близьке до істини. В першу чергу ми концентруємось на партнері, а все решта - вже далі. Якщо партнеру вистачає його "емоційного інтелекту" лише на дружину(чоловіка), то все решта - лише додаток( і діти, нажаль) також. А декому вистачає і на дітей(своїх-не своїх), і на інших близьких. Ресурси у всіх різні. Хтось стрибне на 1м20см, хтось на 50 см. І для обох це максимум, просто ресурси інші. Сумнівний каталізатор. Якщо чоловік одружився з жінкою з дитиною, то це абсолютно ще нічого не означає . Тим більше це не гарантія його серйозності і надійності. А як правило це для них дуже гарний спосіб маніпулювати жінкою : "Я тебе взяв з дитиною"(!!!), "Ти маєш бути мені вдячна, що я годую твоїх дітей", " Ну той що, що я гуляю. От підеш від мене, де ще знайдеш такого тлумка, щоб на тобі одружився". То, звичайно, свинство, але "се ля ві"...
