Розлучилась, розійшлась... що далі?

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

На мою думку, важливіше те, що робить, а не думає.

От мій чоловік каже вже другий рік поспіль, що завтра піде і купить собі синтезатор. Я киваю, погоджуюсь, а синтезатора так і нема))

Ви усиновали когось вже? Чи ходите по дит.будинкам може приглядаєтесь до дитини? Все це пусті балачки, доки самі не стикнетися. Так само, як і нам не стати чоловіками і не відчути, що це таке - прийняти дитину жінки від іншого чоловіка.

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

Як і тому чоловіку ніколи не відчути любов до жінки з дитиною, а потім і до тої дитини, бо він апріорі відкидає цей варіант.

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

У нас в сусідстві живе сім"я. Розлучена жінка з дитиною вдруге вийшла заміж і вже з новим чоловіком має двійко дітей. Новий чоловік дуже дивно поводиться із сином дружини. Він якось байдужо до нього ставиться, як до пустого місця. Його донька ще не доросла до школи, а він вже думає у яку престижну і перспективну школу її віддасть, в той час, як хлопчик дружини мав йти до школи, то переймались тільки тим, щоб йому було зручно ходити самому.Вважаю, що тут ще й проблема у мамі, що таке дозволяє. Якщо жінка вийшла заміж, бо важко самій виховувати дитину, то вона нічого не виграла. Якщо по любові, то по якійсь сліпій. Влипла, коротше, жіночка. Тому, краще бути відвертим, а ще краще не починати стосунків із жінками, що мають дітей і нікого не кривдити.
П.С. НМСД жінки, які недолюблюють дітей своїх чоловіків, роблять так через страх, що колишня дружина буде маніпулювати чоловіком за посередництвом спільної дитини/дітей, а чому бояться? Бо самі так роблять. Чоловіки не люблять дітей своїх дружин із генетичних міркувань. Не моя кров, гени, і всі такі інші бздури. Але то проблема наполеонів і нарцисів, а не нормальних чоловіків із здоровою самооцінкою

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

У мене також є знайома яка зійшлась із чоловіком з дитиною від першого шлюбу. І в неї була своя дитинка від першого чоловіка. Здавалося б можна порозумітись. Як вона тільки не догоджала чужій дитинці. І стравами різними і увагою понад мірною. Його малий був з важким характером. Вона те все ковтала, бо кохала цього чоловіка. Та от з якогось моменту чоловік почав говорити : твоя дитина з"їла шоколадку моєї? ; твоя дитина сиділа за письмовим столом моєї, твоя не дала моїй якусь іграшку і т.і. Це стало початком їхнього кінця, як пари. Вони так протримались щось біля двох років. Як бачите в житті не завжди працює фраза "чужих дітей не буває". І ще на мою думку дитина коханої жінки і всиновлена дитина трохи різні поняття.

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

Зануда,
felici, Ваші описані ситуації послужать доповнюючою пересторогою для тих, хто і так боїться чужих дітей.
Всім і так відомо, що це все дуже непросто, для чого ще додатково нагадувати?

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

Дівчатка, ви тут розвели агресивну дискусію навколо двох фраз Остапа, кинутих на вітер і ні на грам необдуманих. Не в образу пану Остапу. Можна навести купу різних ситуацій життевих, в яких Остап сам змінить свою думку на зовсім протилежну. Зазвичай, саме по таких 'принципови' життя тими принципами й лупить. Це як одна знайома мені видала:" у мене хлопчика (сина) бути неможе, я народжу тільки сестричку для своеі донечки" .
Бред сівой кобили, погодьтесь. Не кажи гоп, поки не перескочиш.
І чому ви дякуете Остапу за його слова, кажете, що таке признання гiдне поваги????? Не розумiю. В моему розумiннi гiднi поваги наступнi слова:" я зустрiв жiнку з дитиною, покохав ii, але вiдчув, що не зможу дати ii дитинi того, на що вона заслуговуе, тому вiдпустив iх та пiшов з iхнього життя, поки ще небуло пiзно". От що гiдне поваги. А не просто кинутi словаз вiдтiнком дитячого максималiзму - з дитиною не полюблю, проти усиновлення. Остапе, життя ще не так може потрясти, яб такими фразами не кидалась.краще мовчати iнколи.
А, ще згадала. Крутиться менi на язицi фраза - не чоловiк бере жiнку здитиною, а жiнка з дитиною ВПУСКАЮТЬ чоловiка усвое життя.

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

А хіба від цього буде комусь гірше?

Чи треба обманювати?

Можна й себе саму(ого) обманювати, викликаючи в собі жалість:"От, біднесенький, в нього тата (мами) нема, я йому їх просто мушу замінити, пригорнути, обігріти." А можна просто полюбити - якщо є ресурси. Якщо нема - то навіщо робити когось нещасним? Кажу "когось", бо зазвичай нещасніший той, кого не люблять, не той, хто не любить. А зазвичай той, хто не любить, і є той "чужий", хто приходить в сім'ю.

Але жінці треба в два рази більше думати, ніж чоловіку - бо вона не тільки собі партнера вибирає, а й дитині. Для початку партнера.

Мій кум взяв жінку з дитиною, багато років тому, коли дитина була як ґандж. Сердобольні сусідки почали його мамі співчутливо нашіптувати:"Ах, як шкода, такий гарний хлопець, освічений, міг мати кращу...", на що тьотя Лариса відповідала:"А що, що взяв з дитиною? Головне, що не лишив!"

Мене, до речі, з трьома дітьми "взяли". )) Так що про позитивний досвід можу розказувати довго і багато.

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

Путь к сердцу женщини, лежит через ее ребёнка.

Мені видається, що ніхто нікого нікуди не впускає. Є щось, що має об"єднати двох і слідуюче за тим головним є бажання бути разом, а значить долати перепони. Що кого у житті чекає, то лише на небі відомо. Але згодна з, що від тюрми та суми зарікатись не можна. Як на мене йде мова не про чуших дітей і різниці їх від своїх. Суть у тім, що є категорія людей, які цього прийняти не можуть і все. Вони не є погані просто є речі на які вони не здатні. Якщо людина свідомо це знає і відкрито говорить про це, то заслуговує на повагу.
Та говорити можна багато, але треба наголосити, що поки серцем не прочуєш, то щоб тобі не говорили - не зрозумієш до кінця. Спершу своїми треба би обзавестись, а потім робити висновки. Не все так просто як здається, навіть зі своїми власними дітьми.

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

Це не все, але і це питання повинне до одруження оговорюватися, бо в житті всіке стається, і можливо на той момент вже дружина беде думати про усиновлення, тому попередити її про таку принципові позицію треба заздалегіть.
Шоб потім не було другого розлучення, третього і т.д. і питання що далі?
Хоча як каже моя мама "ніколи не говори ніколи бо це ніколи обовязково трапиться".

Заводити стосунки - в тому напевно і є пролема, якшо заводити стосунки то так тоді і діти і батьки і все на світі стає проблемою, якшо ж любити ту людину, то приймаєтся вона зі всім "комплектом", тобто часто то є діти чи хворі старі батьки чи ше всяка купа чогось. Тобто звичайно хтось готовий взяти цю відповідальність а хтось ні, це нормально. Я маю наглядний приклад мого дуже хорошого друга, який міняє дівчат як рукавиці -бо та не розвивається, та поправилась, та не хоче вивчити іноземну, а та не їздить з ним на лижі - тобто всякі такі дуркуваті причини. А от своє перше кохання, яка вже вийшла заміж, і має дитину готовий в будь-який момент, якшо вона покличе забрати до себе, навіть з дитиною Для мене це шось та демонструє, тобто якшо чоловік хоче - то хоч дитина, хоч пятеро не проблема, не хоче - все буде не так.
Хоча так, я вважаю шо чесніше зразу не будувати стосунки з людиною (не тільки в жінок бувають діти від попередніх стосунків), ніж мило усміхатися а потім бути проти спілкування з цими дітьми для мене -це верх лицемірства.

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

Власне. "Говорящий не знает, знающий не говорит" (БГ). Я впринципі не маю нічого проти чужих дітей, в тому числі усиновлених. Але я ніколи не буду говорити, що я любитиму їх так само. Можливо, колись, якби щось так сталось, то щось би змінилось. Але отако бити себе кулаком в груди зі словами: "да я, а ви" то просто пустодзвін. Бо зазвичай такі люди просто не до кінця знають себе, а коли стикаються з якось ситуацією, то думають інакше. І краще хай людина робить так, як думає, навіть якщо це не сприймаєтьмся іншими, ніж робить щось "бо так добре, бо так треба, бо це правильно". Може тоді б було дійсно поменше нещасних сімей і дітей.

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

Може тому що там і не пахло сімєю, твоє - моє - то не сімя, то так "сожительство". В сімї є "наше"

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

Мда. Готовий до усиновлення=співчуттю і любові. Не готовий- черствий і т.п.Демагогія . Говорити можна все, що завгодно. От лиш коли дійшла би справа до реального усиновлення, а не балачок на форумі, тоді би можна було про щось говорити.

і я схиляю голову перед тими, хто наважився всиновити діток. Сама маю двох таких знайомих: одна сім я рік тому удочерила дівчинку, інша- кілька років тому удочерила, а зараз і народила рідну. Але особисто я до такого не готова. І не була готова і 10 років тому. Захоплюватися кимось і реально давати собі звіт про свої рішення- це різні речі.

ця фраза належить жінці. Тому так і є.
Але тепер з "особистого: : кілька років тому мій брат мав стосунки з дівчинкою,яка мала доньку. Він ніколи не мав застережень щодо дітей у другої половинки. І дуже добре сприйняв доню і вона його. І в нашій сім ї так само добре прийняли цю дівчинку з дитиною- ні мама, ні будь-хто з інших родичів навіть думки не висловлювали, що "нашо тобі з дитиною". Це був його вибір, який усі прийняли як звичне. Тим більше. що там стосунки з дитиною склалися хороші.Але сталося так, що сім я там не склалася. Через певний час брат зустрів вже теперішню свою дружину. За кілька місяців одружилися, через рік народилася дитина. І, дивлячись на ці відносини "батько-рідна дитина", особисто я бачу, що різниця все-рівно є. Вона може бути настільки "тонка", але вона є : сприйняття чоловіком своєї власної кровинки і сприйняття дитини дружини від іншого чоловіка. Не знаю,можливо це справді так природою генетично закладено: які б хороші відносини не були з дітками від попередніх стосунків дружини, чоловік своїх кровних сприймає все-рівно по іншому.
п.с. не кожна і жінка сприйме дітей чоловіка від іншого шлюбу. Не так давно моя коліжанка спробувала побудувати сім ю з чоловіком, у якого була донька ( після розлучення дитина з ним залишилася). Коліжанка думала, що це не буде проблемою, бо на етапі побудови відносин теж вважала, що чужа дитина може стати рідною. що зможе її прийняти і полюбити. Але за певний час просто чесно зізналася: не може. От коли справді дійшло до діла, коли спробувала, зрозуміла, що не може і все. Як би це не уявлялося раніше, як би собі не думалося, в реальності зізнавалася. що не може полюбити цю дитину і все. І попри все- вона залишається дитиною від попередніх стосунків, а не її рідною. Це ще був той варіант.,коли у неї у самої не було діток , та і у цьому шлюбі ще не з явилася спільна дитина. А якби з явилася спільна, її рідна, то як би у такій сім ї почувалася прийнята дитинка?

мабуть. у кожного так є. І в нашій родині є випадки, коли брали і з 2 і з 3-ма. Правда, все складалося по різному. Було і таке, що коли "брали" з сином і дочкою, доньку сприймали, а з сином- відносини не складалися. І син в результаті приймав рішення йти жити до рідного батька. Ой, важкі такі ситуації. Всяке буває.

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

в контексті обговорюваної проблеми виглядає дуже смішно.
бгггг - вибачайте за каламбур

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

А я впринципі не розумію, чому всі отак вчепились за оте "любити як рідну". В дитини є батько і є мама. Навіть коли вони разом не живуть. Прийомний батько/мама може стати другом, мати повагу і відповідальність, але щоб замінити рідного - тут вряд. А тут одразу "має любити, як своє". Любов же не виникає отак "гоп" і все.

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

Та ніхто не призиває бити в груди, але аналогічне можна сказати і навпаки - для чого говорити, що не треба любити, щоб інші боялися?

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

Все не оговориш.

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

та тут по різному буває, часом нерідний батько може вибудувати такі хороші стосунки з дитиною, що рідному ще братися і братися.

Знаю випадок, коли на нерідного казали тато, а рідного навіть на весілля не запросили, бо - "який він мені тато" І так буває (((

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

Бо це якраз та річ, яка може спричинити гіршу ситуацію, якщо про неї не говорити. Вряд такі розмови якось змінять думку людини, яка твердо знає, що готова до таких рішучих кроків. А от людина, яка не знає, може задуматися вже і зараз і потім не наробити дурниць. Хоча навряд розмовами можна щось змінити, тим більше когось змінити. Тому чим би ми тут не лякали, коже всеодно встане на свої граблі

---------- Додано в 15:02 ---------- Попередній допис був написаний в 14:58 ----------

Та часом і вихователька в садку може мати з дитиною кращі стосунки ніж мама. Але ж це не означає, що вона любить її "як рідну". Просто тут от в чім питання. Чому багато хто вважає, що людина конче має любити не свою дитиниу "як рідну", чому не досить просто мати з нею хороші стосунки. Я, он, не зможу любити дитину чоловіка, як рідну. Але тим не менше в мене з ним хороші стосунки.

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

Думаю якби більше оговорювали "до", було б значно менше розлучень "після".

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

може це через час, що проводится разом. Є біологічні батьки, а є ті, що дійсно батьки. Мало просто народити.

---------- Додано в 15:08 ---------- Попередній допис був написаний в 15:07 ----------

Наобіцяни можна з 3 короби. Ну або складати договір тоді