Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? Погоджуюсь. Але так розумію, Ви хочете сказати, що якби вони жили зі мною, то я б руки мити не нагадувала? )
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? Я навіть тим, хто мені байдужий, зауважую руки мити. ---------- Додано в 14:33 ---------- Попередній допис був написаний в 14:29 ---------- Не розумію до чого тут кулінари. Але ж і борщ ви не самі вигадали. Йдеться про те, що так є психологічно, соціально правільніше любити. Бо потім починається так, як то в мої батьків - не можуть відпустити мене, бо я то є сенс їх життя. В них інтересів інших нема. То не по темі. То для роздумів. Я на початку свого життя, тому в мене ще ця ієрархія погано вистроїна.
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? Ні, нагадували б. Просто почуття до дитини геть інші. В мого чоловіка є старший син від першого шлюбу. Він іноді до нас заходить. Я його годую, руки мити нагадую. Але то не моя дитина. І відповідно почуттів якоїсь любові нема до нього. Знання, що то дитина чоловіка, і що та дитина не винна ні в чому є, але любові нема. Але ми не живем разом. Якби жили, думаю мене б це напрягало, бо я знаю, що це не моя дитина.
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? Згідна абсолютно з кожним словом. До нас не заходить. Хлопцю 5 років. Але подарунки купуємо разом йому. Тобто чоловік ходить поруч, а я вибираю. Бо чоловіки ж такі - не на той вік купить ще, чи на якість не подииться. В нього таке бувало Але ніякої любові нема. Я так само відношуся до будь-якої сторонньої дитини. Якщо ваша дитина приведе своїх друзів, ви так само їх нагодуєте, але любити всіх і кожного не будете.
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? А я повірю, бо маю такий реальний приклад у житті. Все залежить тільки від людини і її вміння(бажання) дійсно "любити", жити справжньою сім"єю, а не займатися поділами:чужа/моя, звісно тільки якщо справді кохаєш жінку.
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? От в цьому і відмінність між людьми. ) Я - ні. Овва. Правильно любити... Ви мабуть вчителька або сисадмін. ) Я не задумуюсь, чи я правильно люблю. Я просто люблю, або ні. І тішуся, що це взаємно. ) А я не розумію, до чого тут психологи, коли і без них все зрозуміло. І я не казала, що палаю любов'ю. Але коли сміються - сміюсь разом з ними, і не виключаю, що якби жили разом з нами, подорожували разом з нами, їли і спали, то прив'язаність переросла б у щось більше. Як в мого чоловіка до моїх дітей. Але це все, звісно, не показник, от пан Бандерас з конкуренцією в домі змиритись не міг би. А я просто дітей не сприймаю, як конкуренцію. писи. Я себе люблю досить. )
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? Це дуже суб’єктивне сприйняття і трошки мені від того сумно. Я знаю жінку, яка взяла відповідальність не за одну дитину чоловіка. Разом у них тепер п’ять дітей, і різниці між моїм-твоїм вона не робить, хоча й не живуть разом. І вона завжди каже, що дитина не винна, що дорослі не вміють домовлятись між собою. (В розумінні, що тепер дитина має жити на дві хати, а могла мати одну сім’ю) З підходом про який тут говориться якось стає дуже сумно за усиновлених дітей, адже вони чужі.
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? Ну я не стверджую, що хтось має робити так, як я. Як хтось може любити чужих дітей і хоче їх любити - прошу дуже. Але я знаю себе, знаю, що я хочу і не хочу ламати себе заради когось, чи чиєїсь думки. Остап чесно сказав, що не зможе полюбити дітей. От це достойне поваги. Бо можна прикидатися білим і пухнастим, а на ділі потім страждати і самому і інші страждатимуть. Якщо комусь не підходить такий чоловік - проходим далі, і шукаєм іншого. А нащо лукавити? Може, дійсно колись він переоцінить цінності і щось зміниться. Головне переоцінити таки, а не просто прогнутися під обставини, бо це закінчується плачевно.
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? Мені ось подумалось...Може щось добре і є в тому, що каже Остап. Якби всі, абсолютно всі чоловікі-жінки любили однаково всіх дітей, то можна було б менш відповідально ставитися до життя. Зустріти красного-распрекрасного, закохатися, народити гарненьку дитину, а потім зрозуміли, що ви не підходите один одному, розлучитися, помудрішати, зустріти іншого, а може, ще й третього. І не паритися що в тебе є дитина, чи в нього є дитина. Бо діти наче як всецільно загальні (раз не буває чужих дітей). Але ж те, що ми хочемо одну сім"ю з одним чоловіком і дітьми від нього, трохи стримує нас. Потім якщо проблеми в сім"ї, а є діти, то теж стримує від розлучення - хто зна, як інший чоловік буде ставитися до цієї дитини. Виходити заміж - теж подумаємо, чи буде цей чоловік добрим батьком для ЦІЄЇ дитини. Не для спільної-майбутньої, а для ЦІЄЇ, що вже є. Це все трохи вправляє мозок. Заставляє думати перш ніж створювати сім"ї. Бо діти ні в чому не винні, але й ніхто інший не забов"язаний любити їх. На щастя розлучених з дітьми (особливо для жінок, бо діти здебільшого з мамами залишаються), є чоловіки, які здатні полюбити, або ПРИЙНЯТИ та ПІКЛУВАТИСЯ. Але вимагати це від всіх абсолютно - то в світі стане хаос і анархія І про дітей всиновленних. Як на мене, це трохи інше. Особливо коли нема відкритого всиновлення. Якщо сім"я усиновлює дитину, то в їх житті не з"являється хтось третій-дорослий. А от у дитини від попереднього шлюбу є батько/мати. Які назавжди тепер в житті.
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? Навіщо так відразу? Може просто б було менше нелюбимих дітей? Ви ще не зустрічали тут цитату "Всі - не буває ніде й ніколи" (с) левандівка ? Репете. Не всі. Далеко не всі. Та ніхто ніби й не намагався. Зрештою, "каждий кузнєц" і далі по тексту.
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? І я про це читала і думала, а як тоді сімї які мають своїх дітей і усиновлюють чужих. Колись, за часів моєї молодості я ніколи не вибрала б чоловіка з дитиною, мені здавалося що я не полюблю ту дитину, для мене це був верх відповідальності. Але тепер, з появою своєї, якесь зовсім інше сприйняття дітей взагалі, я вже знаю яка ця відповідальність, тобто якби мене з моїм теперішнім світосприйняттям в минуле то чужа дитина не стала б для мене перешкодою, бо вона б вже не була чужа, а була б моя. (гірший варіант це коли дитина просто приходить, бо вона по суті не є вашою, а так чужа дитина, яка заходить в гості)
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? Я колись думав про це - я проти усиновлення. Тому наші долі з вами не зійшлись Я не шукаю ідеалу, а просту дівчину... У вас материнський інстинкт, тому й поводитесь як матір, а батьківського інстинкту немає в природі... Часом не син Самойловича. А хто сказав, шо моя дитина буде на друному місці для матері? Та я розведусь з такою матір"ю якшо для неї дитини не на першому місці буде але я казав, що друге місце для мене по-відношенню до моєї дитини - нормально сприйматиму, а по-відношенню до чужої дитини- будуть конфлікти... Тому я не шукаю жінку з дитиною...Шо не ясно?
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? таааа? Інтірєсно, то певно у вас щось зіпсовано... а шо має бути ясно? Ми на форумі, агов, чи ви тут єдина особа, яка має право думку викласти? та то просто пречудово :D обов'язково говоріть це дівчині значно раніше одруження, я би точно таке хотіла знати, бо задумалася би серйозно і не тільки щодо самого факту проти усиновлення, а й взагалі певні висновки зробила би про людину.
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? тобто якщо людина не готова до усиновлення, то це вже все? Я от просто для себе теж даю звіт.,що на усиновлення не була би готова. Хоча якби зійшлася з чоловіком. який би мав дітей, то нічого проти не мала б. Чесно кажучи, я собі важко уявляю, як би при цьому вибудовувалися наші стосунки, але категорично би проти дітей не виступала б. Але на усиновлення не готова. Тепер вже себе ставлю на місце жінки з дитиною: про те, що мужчина не приймає чужу дитину, воліла би знати одразу. І стосунків би вже не вибудовувала з цією людиною. Не тому. що вона якась "не така", а чисто з прагматичного підходу: у мене вже є дитина, яка для мене на першому місці. І експерементувати би з почуттями і відносинами не наважилася б. "Стерпиться-злюбиться"- то не для мене.Тому краще, коли чоловік говорить правду одразу.
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? ну для мене бути не готовим і бути проти абсолютно різні поняття, а власне так було написано: І таке відношення до діток "чужих" для мене багато чого показало би в людині, в її внутрішньому світі. То лиш моє відношення і моя думка.
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? Абсолютно ясно і конкретно. Не розумію, чому такі висловлювання взагалі можуть викликати негативну реакцію. Хоча , розумію, ібо питання " дітей" то святе. мульйони мужчин і жінок не хочуть дітей, не хочуть дітей на певних етапах, не хочуть адаптованих дітей, але признаватися в цьому- гарно не звучить, тому тисячі з тих мільйонів відмазуються загальноприйнятними фразами і мають чистий спокій, а решта йде на поводу у , як мінімум, сусідів і родини, соціуму,і , типу, з радістю, народжують.
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? реально? То такий вже світ зіпсований?? Це ж у нас закладено на підсвідомому рівні, той інстинкт. І якщо його нема, то страшно стає...
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? Вона вибору не матиме ніякого, бо як би його не полюбила, а чути таке повідношенню до її дитини для кожної нормальної мами думаю буде неприйнятним. Жити з такою думкою ....... не думаю
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? дуже вдалі слова! Товариш мого чоловіка одружується із старшою за себе, і з незовсім здоровою дитиною, жінкою! Стосунки у них чудові, до дитини ставиться дуже добре! Сам на сьомому небі від щастя! Якщо є почуття, як діти можуть бути перешкодою! Я так за них тішусь, але про це у іншій темі Наразі, це Ваше припущення, поживемо побачимо!
