Як навчити дитину цінувати те що має. І чи потрібно?

Відповідь: Як навчити дитину цінувати те що має. І чи потрібно?

думаю до штуки грн. потягне, але так як обидві сторони не праві, то можете збити ціну)))
все залежить від самого сусіда і яка машина

 

Відповідь: Як навчити дитину цінувати те що має. І чи потрібно?

а я би не карала дитину, якщо не навмисно. Тим більше не відтерміновувала щось дуже очікуване. Пояснити можна, але без напирання і негативізму. Я думаю, що дитина бачила татову і мамину реакцію і зрозуміла, що щось вийшло не дуже добре.

Не треба на малу дитину навішувати, те чого вона зрозуміти не може (точніше не до кінця розуміє вартість машини).

Якщо вилетить дуже дорого і дійсно не стане грошей на щось там - озвучити, але не в плані "от бачиш - все через тебе", а "шкода, що тепер доведеться почекати на купівлю цього чи цього".

 

Відповідь: Як навчити дитину цінувати те що має. І чи потрібно?

Я теж ставлю машину на дорозі, і теж під таким знаком, бо більше банально в центрі нема де. Тому я свідома, що з нею може щось статися, зрештою, мені теж раз подряпали трохи. Але то таке - хочу щоб машина була в повній безпеці - беру гараж, чи парковку і КАСКО на такі випадки. А нє, то ризикую що щось подібне станеться.
А дитину я би попросила вибачитися. Але якщо то для нього не заважко. Ну і з ким не буває...

 

Відповідь: Як навчити дитину цінувати те що має. І чи потрібно?

Пежо 207, не нове. На щастя, бо в нас в дворі паркуюсь знаааачно крутіші машини.

Так от власне. Людина, яка так паркує машину, має усвідомлювати, що може статись якийсь прикрий випадок. Тому валити всю провину на дитину якось не дуже правильно.
Ми готові відшкодувати збитки, точніше частину збитків, н-д половину. Але подивимось як буде далі (машина застрахована, але є франшиза. Я щось вчора розгубилась і не спитала яка саме)

А на рахунок Артема - бачу, що він усвідомлює, що зробив поганий вчинок.Може і не до кінця, але думаю тепер від автівок триматиметься на відстані) Наразі покарали його тим, що забрали самокат на невизначений термін. Ну і обмеження у дрібних покупках теж будуть (сочки, соломки, цукерки). Кажу йому, що тепер ми збираємо гроші, щоб заплатити дяді за машину.

 

Відповідь: Як навчити дитину цінувати те що має. І чи потрібно?

Я просто не знаю скільки дитині років. Тому і цей варіант може не пройти.
Якщо він розуміє за що, то можна попросити з вступом "якщо тобі шкода, що так сталося ти міг би вибачитися". Якщо він не розуміє масштабів і не відчуває провини, то такі вибачення - це навчання брехати.

во-во, я сусідську машину теж подряпала (трошечки). Вибачилась щиро, грошей не пропонувала, сусіди претензій не виставляли, прекрасні стосунки і далі.

 

Відповідь: Як навчити дитину цінувати те що має. І чи потрібно?

а якби то була власна машина? ще б більше шкода було.
суть в тому що дитину змалку також треба вчити цінувати і матеріальні речі також.
бо гроші з неба не падають - принаймі моїй сім"ї.

 

Відповідь: Як навчити дитину цінувати те що має. І чи потрібно?

ви не повірите... я не парюсь такими речима. І якби сусіди так само подряпали мою машину, я б не вимагала відшкодування.

якщо я не можу спокійно пережити порчу (тим більше незначну) якогось свого майна, значить ця річ для мене задорога, і я не буду її набувати, щоб потім не смикатись.
а і так, нам з неба гроші падають

ніхто і не сперечається. Просто головне не переборщити, щоб не вийшло так, що покарання перевищує завдану шкоду. В емоційному плані для дитини. Бо самокат для неї, то таке саме, а може і більше, як і машина для сусіда.

 

Відповідь: Як навчити дитину цінувати те що має. І чи потрібно?

На мою думку, треба розуміти, що саме ми вкладаємо у поняття "цінувати те, що маєш", бажаючи навчити цього свою дитину. Бо питання у назві теми "чи потрібно [вчити цінувати]?" - насправді актуальне, власне в залежності від тлумачення того слова "цінувати".
Дитина навряд чи може співставити свої умови життя і умови життя когось на картинці. Малюки усе розглядають з власного крихітного життєвого досвіду. А батьки створють для дитини умови життя, в яких є: щоденні необхідні речі (які є на думку батьків потрібними для нормального життя і які дитина має незалежно від своєї поведінки); винагороди; подарунки тощо. От різницю між буденним і особливим у своєму житті дитина знає добре. І тільки від батьків залежить, які саме речі увійдуть у список "звичайних", а які - у список винагород. Чітко розмежовуємо, які дії дитини є нормою/обов'язком, а за які вона отримує бонуси. Якщо ми привчили дитину щодня отримувати щось, то не слід дивуватись, що вона буде засмучена, коли одного дня чомусь того не отримає. Інша річ, що реакції можуть бути різні, але то ж діти. Вони можуть хотіти спати, чи просто день якийсь такий, що відсутність звичної речі викликала істерику...
Діти вразливі. На мою думку, акцент на тому, що хтось живе у бідності, не всім іде на користь. Надмір того акценту може викликати в дитини почуття "провини за те, що маєш забагато". Це теж недобре, тому, як завжди, потрібна золота середина.
Знову-таки, виключно особиста думка: моє голодне дитинство - це моє голодне дитинство. Моїм дітям необов'язково знати про це. Так само і те, що я можу не купити чогось собі, бо треба купити їм. Я не хочу, щоб вони знали, що задлякупівлі деяких їхніх речей мені доводиться в даний період часу утискати себе в чомусь. Вважаю, що це теж може викликати нікому не потрібне відчуття провини.
Найкраще діти вчаться на прикладі. Як прийнято в сім'ї, так "прийнято" і в голівці у дитини. В нас прийнято, що спеціально ламати нічого не можна. Ні того, що коштує 1 грн, ні того, що коштує 1000. Але часом стається так, що щось випадково, не хотячи зламаєш. І відсутність цієї справної речі сама по собі є незручністю/неприємністю, тому не караємо за таке, лише обговорюємо те, що сталось.
Повага до праці і повага до чужих речей у нас теж апріорі. Чужі речі нам не належать і не нам вирішувати, що з ними робити. Хай самі власники хоч ламають, хоч викидають своє - нам до того діла нема. Ми не дозволяємо нікому псувати своє, і самі не псуємо чужого.
Знову-таки, випадковості бувають всякі, але ж то діти, і я вважаю, що батьки можуть попередити багато небезпечних ситуацій завчасу. Не всі ситуації, але багато.
Загалом, десь така наша з чоловіком стратегія у вихованні дітей. Поки що получається, але діти ще маленькі дуже, тому і проблеми - маленькі.

Моя мама якось теж була привчила Дмитрика до того, що вона щоразу щось йому приносить. Потім він зустрічав її виключно словами: "А що ти мені принесла?" - і вона це сприймала як доказ "поганого виховання бездуховних батьків", доки я не пояснила їй, що вона ж сама привчила Дмитрика до тих щоразу купованих іграшок як до норми. Потім спитала Дмитрика, чи йому подобається бавитись з бабою. Звісно, що подобається. Чи він хоче, щоб баба приходила БАВИТИСЬ? звісно, хоче. І вона прийшла вже без іграшок, він спочатку спитав, що йому купили. А потім я кажу: "чи ти хочеш щоб баба пішла, бо вона нічого не має для тебе зараз? чи все ж хочеш, щоб ви разом побавились тими іграшками, які в тебе вже є?" Звичайно, що вони пішли радісно бавитись, наступного разу зустріч була вже такою: "ти щось купила? Ні? ну то ходи бавитись". А наступного разу питання вже не виникло.

 

Відповідь: Як навчити дитину цінувати те що має. І чи потрібно?

повністю згідна з cjomcjomka. Я колись думала, що виховання дітей - це не легка і дуже делікатна справа.. Насправді ж все просто. Діти - це наші копії! Як ми себе поводимо, так вони нас і відображають. Інше діло, що ми не хочемо бачити свої недоліків і за це сваримо і караємо дітей. Треба починати з себе. Повага, розуміння, любов, допомога батькам(старшим), співчуття. Це все ми можемо навчити самі своїх дітей не прикладаючи великих зусиль. Достатньо подивитись на себе з боку і виправити вчасно))

в нас такого питання не виникало ще, може тому, що ще не дуже вміємо говорити, але особисто для мене це дико.

 

Відповідь: Як навчити дитину цінувати те що має. І чи потрібно?

+100.
Дитина буде почуватись винною, що батькам є зле. А позбутись потім почуття провини дуже нелегко.

 

Відповідь: Як навчити дитину цінувати те що має. І чи потрібно?

Чим більше живу, тим більше переконуюсь, що кожна дитинка - це свій індивідуальний світ. Не знаю чому, але моя дитина рідко щось просить, не просить купити якісь речі, тому що таке має ще хтось. Має звичайно якісь уподобання, але зазвичай це дрібнички. Я часто купую їй те, що сама б хотіла мати в дитинстві, а потім дивуюсь - чому вона не тішиться? Я б скакала від радощів від Барбі-Попелюшки, бо в мене взагалі була лише одна Барбі, а в неї їх надцять... До мене доходить - що оте "цінування" - це проекція нас самих на наших дітей, ми їм щось даємо, згадуючи що самі цього в дитинств не мали, з надією що дитина обов'язково повинна це цінити. А чому повинна? Наш досвід відмінний від досвіду дитини. Інша справа, якщо дитина нехтує увагою, не вміє цінувати духовних цінностей і приділеної уваги - тут інша річ. А от щодо матеріального - важко вкласти в дитячу голівку свій досвід, згадки про відсутність дорогих іграшок чи гаджетів. Але з другого боку я розумію, що моя дитина ніколи не буде мати тієї уваги, яку я мала в дитинстві від бабці, з нею ніхто ТАК не буде садити бурячки, пекти булочок, ліпити вареників чи чекати вилуплення ціплят. Моя бабуся вона нас балувала, і коли мама сварила її, що вона нас дуже бавить - бабуся відповідала - бавлю їх поки вони малі, бо ніхто не знає що їх в житті чекає. От і я зараз думаю

 

Відповідь: Як навчити дитину цінувати те що має. І чи потрібно?

От не знаю чи сюди пишу, чи не сюди, але назва теми ніби відповідає.
Так от, не даю ради з наступним. Як навчити дитину складати іграшки там, звідки він їх витягнув і цінувати? На разі маємо два великі пакети з забавками. Порозкидає, коли бавиться, набавиться, а поскладати ніяк, хоч я увесь час говорю, що то є торбина, в ній твої іграшки, побавишся, постав на місце. Каже добре. Ага, як солов"ю пісня.))) Нині прийшов з прогулянки, питає чи можна взяти бавитися. Звісно можна, але з умовою обов"язково поскладати забавки після того як побавишся на місце. Ага, трошки побавився, порозкидав і все, вже іншим зайнятий. Питаю чи вже побавився. Каже, що так, нагадую, що домовлялися, що позбирає, каже " не буду". Знову нагадую "нє, не буду". Я вже не говорю про те, що іграшки страшенно ламає. Інколи спеціально.
Нині я таки впала в нерви, пригрозила, що викину то все зараз на сміття, якщо не позбирає. Ага, хоч би що каже "добре-добре".))) Зробила вигляд що викинула, пояснила шо нема вже тих то тих то забавок, бо Святик був не чемний не хотів порозкидав, а назад не позбирав. Хоч би що і тут видає "та добре, мама, ще купиш":khomyak:
Доречі, до того, щоб навчитися поводитися як належить зі своїми іграшками ми ідемо довго, так і не прийшли. Іграшки лягають спатки, або збирати удвох ми вже проходили- не діє.

 

Відповідь: Як навчити дитину цінувати те що має. І чи потрібно?

робити вигляд що викидаєм на малу діяло тільки перші рази, далі не діє
Зараз діє умова поки не буде прибрано не буде мультика/морозива/ читання книжки/допомагання мені щось по кухні/прогулки і т.д.... в крайньому випадку не ляже спати поки все не складе... У нас впринципі діє правило що ПОЛЮБОМУ, коли ми лягаєм спати, в дитячій має бути все прибрано, тому варіантів не багато, десь більше сперечається десь менше, але збирає... часом я роблю вигляд що допомагаю, часом стою в дверному пройомі з мусорним мішком в руках )))
Але маштаби розкиданості у Юлі не 2 мішки, то і стіл її письмовий, і іграшки її особисті і ті що малі разом бавляться, там реально є що збирати. ЯКщо щось мінімальне, то я просто кажу що дуже втомлена а вона моя помічниця і дуууже мені допоможе якщо все складе, а я натомість відпочину і зможу її на ніч по спинці погладити, казку розповісти і т.д.

Бо переважно я вночі зайнята вкладанням малого а старшу вкладає чоловік, і для неї той факт що її вкладатиме мама - це вже подарунок, вона навіть згодна тихенько лежати і чекати поки меньший відрубається.

 

Відповідь: Як навчити дитину цінувати те що має. І чи потрібно?

Оля льоля, дякую дуже гарно написали. Моя мама теж так каже як ваша бабуся. Я теж помітили що діти мають свої цінності, вони не співпадають з затраченими батьками коштами. Діти бережуть якісь речі з якими їх звязують теплі емоції їхнього світу.
Жанна , я вже деколи думаю що оте прибирання від характеру залежить - в мене старша як змалечку влаштовувала розгардіяж так і далі любить творчий безлад і не розуміє де розкидано і що тут прибрати , а мала спати не ляже, цицькатись не буде як іграшки не в її ящику.

 

Відповідь: Як навчити дитину цінувати те що має. І чи потрібно?

Точно.)) В мене малий такий впертий, як віслючок. Овен по знаку зодіака і в житті.:xaxa:

Каже моя мама, що в житті така риса може перейти у наполегливість і то не є зле, але в мене і муж такий ж впертий, копія, проте наполегливістю там і не пахне.:xaxa: А Святослав точна копія батька по характеру і я не хочу його якось ламати, бо то напевно без толку, але елементарних речей навчити потрібно.

Пробувала, закінчувалось тим, що відрубувався де попало, не покупаний не переодітий в піжаму як належить, а іграшки так і були порозкидані.

Але іграшки- то ше квіточки, а от конструктор...:8: Звідки я його тільки не вимітаю ту дріботу. Було таке, що я купила дуже гарненький пакетик з ведмежатком і сказала, що конструктор буде жити тут і обов"язково треба складати після забавки і давати мамі, щоб мама повішала на вішачок. Щось перші рази йому було трохи цікаво мати справу з тим кульочком і складав, і тепер далі то саме. Закінчилось все тим, що конструктор визбирала, повимітала з усюд сама і поставила на шафу, щоб бачив, але доступу не мав. Вчора просив дати, пояснила чому він там і чому він тепер ним не бавиться ще раз. За деякий час знову, потім знову, потім істерика... Тепер думаю як правильно поступити, коли прийде з садочку і знов попросить?

Ну, і оце "ще купиш" не уявляю звідки взялося. Як тут пояснити, що мамі гроші з рукава не сипляться.

 

Відповідь: Як навчити дитину цінувати те що має. І чи потрібно?

і в нас так
ну але таке діяти почало недавно, взагалі ближче до 4х років якась така свідоміша і слухняніша стала, так що тут ще й вік відіграє не останню роль.

і взагалі, якщо якісь мої плани стосовно дитини на певний момент мені ніяк не вдаються, то відсуваю їх на певний термін, а за місяць-два все може дуже круто помінятись. так було з самостійним одяганням і ходінням на горщик - раптом стала повністю сама вдягатись.

а от букви ніяк не хоче вчити, вже десь рік час від часу пробую - і ніяк,тому не наполягаю. зате англійська, писанина по контуру і паличок всяких, розмальовки ідуть на ура.

 

Відповідь: Як навчити дитину цінувати те що має. І чи потрібно?

спробуйте сказати, що прийде тато з роботи і тоді дасть той конструктор(ну це у випадку, якщо татові на голову ше не сів). Просто, думка промелькнула, що вас малий вже "розкусив", що можна не послухати і зробити по своєму.А як він себе поводить з батьком? Часто діти мамів сприймають по іншому, м'якше. Не знаю чи донесла вам свіою думку намолола-намолола

 

Відповідь: Як навчити дитину цінувати те що має. І чи потрібно?

Я все зрозуміла.))

Він інколи мені говорить, коли я не даю, бо.. бо..., що тато дасть. Але я кажу, що обов"язково розповім таткові чому саме я той конструктор, для прикладу, поставила на шафу і тоді він вирішить давати, чи ні. За той час дзвоню до мужа і розповідаю ситуацію. Тому виходить, що татко приходить і співає ту ж пісню, що і мама.
У нас з чоловіком принцип- поводитися одинаково щодо дитини. Тобто якщо вирішили не давати, не дасть ні тато, ні мама. І навіть якщо є якісь суперечності стосовно того, чи іншого випадку, ми їх вирішуємо так, щоб малий не чув, але дієм завжди заодно.

Так само, поскільки ми себе поводим, як одне ціле.

 

Відповідь: Як навчити дитину цінувати те що має. І чи потрібно?

А пояснювати так як є - я кажу, що обов"язково підемо і подивимось скільки то коштує, і якщо будуть кошти то з часом купимо.
80% хотілок пропадають за пару годин, аз того що справді хоче -то потрохи купуємо, але без фанатизму і не по першій вимозі.

 

Відповідь: Як навчити дитину цінувати те що має. І чи потрібно?

це однозначно розумно, але діти дуже тонкі психологи і їх треба розуміти на їхньому ж рівні. Ми з чоловіком також стараємось біля малого бути "за одно", АЛЕ (цілий капець, поки думала як написати, то забула , що хотіла)...О, згадала))
Я стараюсь говорити з малим , пояснювати практично кожне своє не можна, щоб дитина ловила зміст і логіку в словах і поступках, бо муж просто каже : ні .. і все. Тоді син дивиться на нього з питанням в очах(ЧОМУ???).
Може не зовсім відноситься до вашої ситуації, але я за собою помітила, що говорити-говорити-говорити з дитиною і тоді проскакує якийсь результат..