Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? Я знаю такі сім'ї. Різниці не роблять. І та дитина їхня, і та їхня. Багато залежить таки від суспільства в цілому, мені видається.
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? Якраз читаючи попередні дописи хотіла також саме це написати OstapBanderasу. Невже Ви не розумієте, що для мами справді дитина буде на першому місці чи то власна чи то спільна. Якщо Ви цього не зрозумієте до цього часу як створите власну, то після народження дитини почнуться дурні ревнощі до жінки, яка не відходитиме на перших часах від дитини, і це може привести якщо не до сварок, то до не розуміння один одного - 100%. Чомучь чоловіки часто думають, що якщо якщо уваги приділяється більше дитині, то і любов різділяється нерівномірно. Та не так це!!! любов вона ж є різною: любов до дитиин - це материнська любов, до чоловіка - це зовсім інша любов Але в порівнювати що до когось вона більша, до когось менша - це величезна помилка!!!
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? Кохана моя форумляночка, ну чому ж не розумію різниці? Руда лисиця вірно підмітила те, що я маю на увазі: чужу дитину я не любитиму таксамо як рідну! В цьому й різниця, а вдавати вигляда, що любитиму - лукавити, бо насправді мені до чужої дитини буде пофіг, холодно... А на рахунок любові до батьків, батьківщини - то ітак зрозуміло, я ж кажу, мені не 15 років, що треба це все розсосолювати Я спілкуюсь з жінками які мають дітей Такшо цю кухню з материнською любов"ю я прогамав і в мене буде найкраща на світі дитина, а також мама моєї дитини - найкраща на світі жінка
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? У Вас ще нема своєї, тому стверджувати щось не можна. Вам може зараз здаватися одне, а в реалі буде зовсім інше. Недоспані ночі, змучена дружина (принаймі якийсь час), і т.д. Та й чужу дитину не обов'язково любити так як рідну, можна спробувати стати їй другом (якщо любиш її матір.)
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? На мою думку, кожен, уявляючи свою майбутню сім"ю, бачить чоловіка чи дружину, які не перебували попередньо в шлюбі і не мають дітей, але життя може скластись так, що покохаєш і розлученого(-ну) і з дітьми від попереднього шлюбу, чи без нього. В такому випадку діти не повинні стати на заваді, бо обираєш свідомо половинку з дітьми і, якщо не можна полюбити їх, як рідних, то можна полюбити, як дітей коханої людини і . Але, вважаю нормальним бажання розпочати стосунки саме з людиною без дітей.
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? Дівчата, це просто хлопець ще не був в такі ситуації, от і вважає так. Думаю якби дійсно полюбив якусь жінку, то заговорив би по-іншому. Особисто я вважаю, що якщо кохання до людини щире і справжнє, то дитину полюбиш точно як свою, бо ж та дитина, то є кровинка коханої людини. Мій троюрідний брат має дівчину з дитиною ( не знаю точно, чи вони вже одружені), то від самого початку не було проблемою для нього. А хлопець молодий, 30тирічний. ---------- Додано в 09:15 ---------- Попередній допис був написаний в 09:13 ---------- та нащо ви так кидаєтеся словами? буде дуже добре, якщо таки знайдете дівчину без діток, але от якщо реально полюбите? Чи ви так не вмієте? Лиш спочатку треба подивитися , що в неї за плечима? І от мені цікаво, а якщо не дай Боже проблеми якісь в житті, вагітність не наступає, діток своїх нема, кожній жінці таки буде хотітися бути мамою і віддавати комусь свою турботу і любов І захоче вона всиновити дитину, то ви також ніколи в житті? Бо то чужа дитина? (просто питання на тему)
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? ну з такою позицією: то буде нелегко... І взагалі невже почуття рідності лиш від того, що народиш ту дитину? Важливіше бути з нею, виховувати, доглядати, от тоді і приходить відчуття найріднішого і найкращого в світі. І якщо чесно особисто я би ніколи не зв'язала своє життя з людиною, яка таку має логіку, бо в житті буває дуже різно, а дітей треба впринципі любити, а не так, своїх люблю, а чужих ніколи в житті... Тому невідомо ще, як довго шукатиме такий чоловік свою ідеальну жінку...
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? Звичайно різкі слова і усмішки не виклакають. Але куди краще відразу це визнати і сказати так я він то бачить. А ніж бити себе у груди, говорити про любов до чужої дитини, а потім у реаліті вилазить, що то брехня. Маю сусідку, котра вийшла заміж маючи дитину (ще їй не було 6 міс), що може бути простіше ніж збудувати стосунки (при бажанні) батька-доньки в токому віці дитини. Та як би бачили, які він їй підзатильники давав. А спочатку так тішився, що має вже дитину. Нічого не склалась та як би відразу сказав, що не полюбить (і не зможе прийняти) мале то певне мама задумалась би. І ще все це вірно, що діти - квіти і таке ... Але рахую, що відношення до дітей теж є різне у людей. Одні люблять, ін. опосередковано. Мама маю дитину і дуже шаную людей, що беруть на опіку генетино не своїх малюків (низький їм уклін), але сказати правду щодо себе, то я не впевнена, що теж би змогла з чужою дитиною. Тому якщо це твердження Остапа так як він то бачить у відповідній ситуації буде вірне (тобто він тій гіпотетичній жінці) це розповість і пояснить, то це буде правильно. І вона матиме вибір.
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? О, згадала ще один приклад з життя. Мого хресного тата син минулого року одружився з дівчиною, в якої вже є дитина. Його мама сказала-як добре, що вже з дитинкою . І до речі хлопець теж молодий, шлюб перший і нічого, щасливі, сімейка, всі троє. Ясно що потім буде збільшуватися сім'я, але навіть для його мами то вже внук, не говорячи вже про нього самого, впевнена, що це його син, неважно чия там кров тече.
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? мало батьків які рідних дітей товчуть? не в тому справа, що дитина чужа, а у самому чоловікові і його викривленому сприйнятті дитини. Знаю кілька випадків, коли дитина ставала на перешкоді, і чоловік вимагав віддати дитину родичам, "бо він її не годен терпіти", але є й купа випадків протилежних, коли все добре.
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? Свій як не заплаче, то хоч скривиться. Справа у тому, що відразу треба ці речі для себе уясняти. Видається, що саме цей і висловився з того приводу правдиво. І це заслуговує на повагу, як на мене. Хто там які методи виховання має, то є його справа. Я розцінила цю ситуацію лише з т.з. чоловіка який з таким не буде жити і говорить про це в очі (ну так він дав зрозуміти).
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? от з тим тяжко, чоловік сам 100% не знає як буде поводитись, бо гіпотетично може думати одне, а потім вийде інакше. Або ж народиться своя дитина і "чужа" раптом стає зайвою. Передбачити то аж ніяк не можливо.
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? Тут + 100, повністю згідна. Ситуація може розгорнутись всіляко. Зрештою всі под Б. ходимо і часом слова (колись) заперечень він нам доводить як для нас життєво обов"язкове. Скажу ще таке. Давно у мене була подруга (у студентські роки), зараз на жаль її уже немає.... Та у неї склались відносини з чоловіком який на той час був вдівцем з пацаном у 2 чи 3 класі (скільки то ? десь 10 років дитині). Вони хотіли побратись та якось вона спочатку спробувала пожити разом (зрозуміло). От, малого він віддавав на часи-дні (у тижні) до колишньої тещі + якісь дні він жив з батьком (+ з ніби майбутньою мачухою) такі собі чергування-привикання. Перші дні ніби йшло, познайомились, їсти просив і уроки вчили разом. Та минали тижні, місяці і ситуація кардинально змінювалась. То все пояснювати не варто та вона шукала підходи всілякі і справді було видно, що їй то треба. Протрималась вона не повний рік і пара розійшлась. Малий страшенні коники показував, батько цього (чомусь) не зміг згладити чи поправити, вона втомилась від відного прогинання під дитину і хлопа. Словом, старалась, пробувала і не вдалось. От і таке буває. Але справді є багато позитивних прикладів і я рада цьому.
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? Мабуть думає, що з віком понизить планку та й сам буде не такий "востребованный")) Безысходность прижмёт )) Правильно робите, Остап. Шукайте без дітей жінку. Шукайте, а там вже як життя складеться. Може і багатодітна жіночка без чоловіка - ваша доля На мою думку у чоловіків нема такої любові, як в матері. Нема різниці чи то батько чи не батько. Кохання чоловіків до дитини йде від голови. Може, й можна полюбити "чужу" дитину. Все залежить від того, як себе буде вести в такій ситуації мама дитини й сама дитина, її вік... може й варто подивитися. Але не дитина буває проблемою, а колишній чоловік.
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? Ви часом не син Самойловича? ))) Не тіште себе думкою, що Ваша власна дитина буде для Вашої дружини на другому місці після Вас. Забудьте. Якщо вона буде нормальна - то Ви завжди будете на другому. Просто Ви як батько будете це менш помічати. Не треба нічого вдавати. Якщо будете справді любити жінку, то приймете її і з її минулим, і Вам воно стане рідним. Ну принаймі не так холодно-чужинським. І одного дня Вам звертання "тату" від цієї дитини буде абсолютно природнім. В мого чоловіка є діти з попереднього подружжя. Вони не живуть з нами, і рідними вони мені ніколи не будуть, і любити їх як їхня мама я ніколи не буду, але щось же мене спонукає нагадати молодшому помити руці перед їжею, а старшому - аби не горбився. Хоч ніби й не мушу.
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? зараз пошукаю підтвердження своїм словам, але психологи стверджують, що в першу чергу треба любити себе, далі свого чоловіка/жінка, потім - сім"ю. ---------- Додано в 12:44 ---------- Попередній допис був написаний в 12:43 ---------- Одна справа діти у чоловіка, і інша - у жінки. Чоловічих дітей ви не бачите настільки часто.
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? Уявіть собі, я борщ без поради кулінара варю. ) І що це заперечує чи доказує?
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? Бу га га! Ваша спільна теж буде на першому місці перед вами, по любому. Скажіть це моєму чоловікові))))) Що в нього від голови..Від голови в нього робота, а діти і я від серця.
Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі? Ну одне діло, коли людина живе з чужою дитиною, а інше - коли та дитина іноді приходить. Це зовсім різні речі. Тому я цілком розумію тих людей, котрі не хочуть брати відповідальність за чужу дитину. Любити чи не любити то таке, але коли живеш з дитиною не своєю, то береш відповідальність і за виховання, і за інші аспекти. А якщо є можливість народити свою, то нащо братися того воза, якщо не хочеться? Інше діло, якщо вже аж дуже полюбив жінку, а в неї дитина. Тут вже треба думати. Але в чоловіків так рідко бува, вони не закохуються так, як жінки, хоча всяко буває.
