Розлучилась, розійшлась... що далі?

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

Оце точно.
От перечитала всю вашу історію і впізнала себе дворічної давності. І вік збігається і інші деталі як під копірку. Так само мордувалась різними думками і сумнівами довший час. Копирсалась у собі до самого "не хочу". Не допомогли ні поради ні свої роздуми. Коли зрозуміла що край, "зійду з розуму", пішла до психолога по вирішення своїх проблем. Хтось тут із форумчан мені його порадив. Йшла за готовим рішенням, "ан нєт" сказав він мені. "Вирішуйте самі" Але так грамотно розклав все по поличках, що вийшла після двогодинної розмови іншою людиною. І сонце здавалось яскравішим і небо яснішим і перехожі привітнішими. Поки їхала додому рішення само прийшло в голову. І так якось легко стало на душі, спокійно, затишно. "Умілєніє" одним словом. Ні одна людина так мене не розрадила, як він. І не шкода тих грошей. Це був мій перший досвід спілкування з психологом.
Зараз у нас все Богу дякувати. Правда я дещо змінила у своїй поведінці. Більше часу стала витрачати на себе кохану. Дала зрозуміти йому що він частина мого життя, а не все життя.
До речі, психолог сказав, що повторно приходити нема потреби. Професійний аналіз-то вєщь.

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

одне друге не виключає. Я до того, що сидіти і займатися самоїдством- це дорога в тупік. Але і виплакатися інколи слід і пожаліти себе. А далі- посмішка та здоровий аналіз вже допомагає вийти з кризових ситуацій. На все свій час- і плакати. і смятися і аналізувати і рішення приймати. Зі сторни іншій людині дуже легко щось радити. Але як правильно ось вище зазаначили, навіть жодний грамотний психолог не дасть пряме керівництво до дій. Людина, яка йде до психолога, вже підсвідомо знає, як вчинити. І завдання психолога лиш допомогти їй те рішення витягнути із підсвідомості, "розставити тараканів по місцях". А не займатися самокопанням у пацієнту місяцями ( хоча як нам показують американські фільми, то таке враження, що без психолога там уже людині ніяк не прожити. То вже як до церкви мусять ходити. Не знаю, чи то така потреба дійсно є, чи то просто можливість психоаналітикам заробляти собі на хліб)

---------- Додано в 16:02 ---------- Попередній допис був написаний в 16:01 ----------

відносьтеся до написаного простіше. В кожному жарті є доля жарту і доля істини

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

А до чого тут психологи... Не кожна особа здатна займатись самоаналізом, хоча багато дуже легко займаються самоїдством або запереченням реальності.

---------- Додано в 18:15 ---------- Попередній допис був написаний в 18:12 ----------

Та власне, що відношусь по простому. Так онто як мені хвалили який у мене чоловік супер, і добрий тато і як його діти слухають і все там у нього на місці. Проте, мені то було дивно, в розумінні чому б він не мав б собі давати ради з дітьми і не думати головою. Тому, я і кажу, що якось сумно читати, що всі маразматики.

---------- Додано в 18:17 ---------- Попередній допис був написаний в 18:15 ----------

Та мені здається, що то повинно бути пристунє, не як в окремий час, а завжди і йти поруч. Сміюсь де смішно, сумую бо сумно, приймаю рішення де треба, але водночас самоаналіз не виключаю. Якось так.

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

Де в кого в 45 криза тільки починається. Думаю, що до мужчин криза віку не підвласна. Кому коли стрельне.

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

На разі, зайнявшись самоаналізом , я зрозуміла: по-перше, я ж прожила майже 30 років без Рудого, а ситуації були в мене набагато гірші, ето єщо цвєточкі. По-друге, як то кажуть, бачили очі, що купували, тепер їжте-повилазьте. Рудий ніколи не притворявся, і завжди був таким, як є. І те, що воно мені підходило, то також моя проблема. І те, що перестало підходити, також моя проблема.
В житті ніщо не проходить безслідно, просто з часом сліди стають менш чіткими...

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

то ви так прочитали

тут інша ситуація. Ви- заміжня жінка і багатодітна мама. І в такому випадку розклади жінка-чоловік, чоловік-і діти т.п. то взагалі вже з іншої опери. І в кожного свої вимоги, свої потреби, свої обставини вже у сімейному житті.А тут- незаміжня молода жінка у багаторічних "тимчасових відносинах".

психолог багато у чому може допомогти. Я про те, коли роками є клієнтами аналітиків, бо "затягує". І вже без психоаналітика не здатна сама приймати рішення. Бо має залежність до того поштовху і самокопання.Інколи дуже добре видно, хто місяцями на психолгічних "тренінгах", бо думки і погляди стають абсолютно прогнозованими: "як книжка пише" і як психолог "допоміг зрозуміти". От чесно, якось розмовляла із своєю коліжанкою-психологом. То вона розповідає, що за 15 років практики дуже рідко, які клієнти потребують навіть кількамісячних візитів. Достатньо кількох візитів, щоб людина могла собі розставити все по поличкам, а далі- приймати рішення.

воть. Якщо розумієш, що без цієї людини ніяк не можеш, значить сприймаєш її такою, яка вона є. Без надій і потреби змін. Бо погляди на певні питання то можуть не співпадати. Питання у тому, що якийсь "черв ячок надії" там може завжди гризти - " а раптом...". Ну от якщо це "раптом" настане, то це буде добрий приємний сюрприз. Але з другої сторони, сприймаючи людину такою, як вона є, отак і живеш. Змирившись і приймаючи . Та не одна жінка живе у таких відносинах "гостьового" характеру і їй то нормально. Як до того прийшла- то вже інше питання: хтось вже "там" побував і більше не хоче постійно біля себе чоловіка; у когось діти, які не сприймають постійно чужого дядю біля своєї мами; хтось просто дорожить своєю свободою, хтось ще щось там...Кожному своє. Основне, щоб вам у тих відносинах було комфортно. Бо якщо не комфортно, то тоді вже щось змінювати.

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

Значить вона не працювала з такими людьми які потребують довготривалої допомоги, або ми говоримо про різні речі, якщо ви згадуєте тренінґи і те, що психолог допомагає робити якісь рішення клієнту. Можливо я належу до тих, яких ви класифікуєте, як "затягнуло" або не можуть самі прийняти рішення, бо ходжу до психолога вже рік і 4 місяці. І хочу сказати, що відчуваю в ній потребу. Не що-тижня, але раз на місяць поспілкуватись з нею мені приємно і потрібно.
Хоча все залежить від того яким методом користується психолог, бо я знаю одну, яка ходить до психологів і стає від них залежна, а сама як тепле масло. Напевне такий клієнт знахідка для таких психоаналітиків.

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

Ану, звідси поподробніше. Як то, я, як мама, маю його мотивувати і надихати?
Я то не просто питаю. Маю зараз таку проблему з одним сином. Маю їх ( синів) четверо. Троє хлопці, як хлопці, вчаться, роблять, планують чогось досягти, а передостанній вже мені всі нерви і печінки з"їв. Хлопаці 21 рік минув в березні, а він ні школи нормально не скінчив, ні на роботі нігде довго не затримується - так себе веде, що вигонять за деякий час, або рано на роботу вставати, а він каже "Не хочу! Не піду! Та робота мені не подобається." А тоді мені дзвонять і питають: "Де Ваш син? Чого на роботу не вийшов?" Пішов вчитися на масажиста в коледж - вигнали за пропуски і невстигаючість, хоча талант до тої професії в нього є. А як гроші які захопить, то розпусте їх вмомент. Обйори міняв би, як дівка. Все має бути стильове, в будь-яке не вбереться. І що робити? Як надихати? Як мотивувати? Вигнати з хати? Виганяла, спав в машині і далі до хати прилазе. Ну не викинеш ж, як пса. Добре, хоч зараз якої дівки не має. Вірніше, я навіть не хочу, щоби якій і крутив голову, бо дівчата часто сліпі. Ще їх пожени, а потім будеш і їх сім"ю тягнути на собі, щоби не було "розлучились, розійшлися... що далі?"

П.с. Соррі, дівчата, що пишу в цю тему. Але ж наболіло так, що ну. А тут зачепило ще, що їх треба "надихати, мотивувати". Та і ж багато тих розлучень через от таких от чоловік, чиїхось синів. А що робити, як воно таке виросло? Виховувала всіх ж однаково, своїм прикладом показувала, що треба працювати і то тяжко, щоби чогось досягти. Батька не було, розлучилися давно, все тягла на собі і їх заставляла. Його в тому ж числі. Не скажу, що вже зовсім безрукий. Вміє і чистоту тримати, і їсти приготувати і собі, і братам, і поремонтувати, як щось треба в хаті і коло хати поробить, що треба: траву покосить, сміття повивозить. І на городі, як щось чи копати, чи що робити буде. Але то, як заставиш, або як є натхнення. А як я на роботі, то може спати до обіду, ігри на компі бавитися і навіть не подумає, що треба йти робити. Позаповняв повно аплікацій на роботу, ніхто не кличе, а він сидить - чекає з моря погоди. І що робити? Підскажіть, OstapBanderas, як мотивувати і надихати, щоби не зіпсував комусь життя.

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

до теми виховання: мамина найкраща коліжанка. Два сини. Старший- мій ровесник ( з дитинства росли разом), інший- на 2 роки молодший. Це до того, що обом хлопакам вже за 30. Виховувалися в однакових умовах, одними батьками, обом дали однакову освіту ( яку вони самі собі обрали). Але: молодший- знайшов себе у житті, реалізувався, сім я, дітки і все пучком. Старший: робота-звільнився- одружився-народив-розлучився-про дитину і не згадує- робота-звільнився ( ну бо знову не його) і так вже 3 роки лежить на дивані у батьків. Усі способи його хоч якось "зрушити з місця" - закінчуються фіаско. Зрушується і далі за короткий час- на диван і думати, як жити дальше. В хаті ніц не допомагає, навіть себе перестає доглядати .

[/quote]така жінка повинна бути, бо їй ростити дітей, в тому числі і сина, якого вона буде мотивувати і надихати.[/quote]

от і я "стесняюсь спросить" : а роль тата тут яка? Як мама має власне "надихати" сина? Чи не краще, щоб мама тата надихала? А тато, своїм прикладом показував синові, яким має рости справжній чоловік ( нє, ну направду, у певному віці , якщо дитина росте із татом і з мамою, якраз приклад тата стає основним для хлопця. особисто для нашого сина , якому зараз трішки більше 9, тато- то найяскравіший приклад. Він свідомо чи несвідомо багато чого починає робити ( чи не робити) власне за прикладом тата. Мама-мамою. Мама є для багато чого іншого . Але власне оту модель чоловічої поведінки хлопчик бере з тата.Тому мені дуже "подобається", коли кажуть , що то "їй ростити дітей". А тато ( чоловік) дітей не ростить?

Ну і ще по темі. Вірніше, по назві самої теми"Розлучилась, розійшлась...що далі". А що далі? Далі- просто жити. Будь-які речі у нашому житті- це досвід. Навіть якщо він і негативний ( зрештою, у стосунках не може бути одного негативу. Адже за час спільного життя ( чи зустрічання) у кожної пари було багато і позитивних та світлих моментів). От від того і відштовхуватися: з приємністю згадувати позитивне, проаналізувати негативне і зробити свої висновки, не зациклюючись на цьому і ...жити далі."

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

Може вже є де така тема на форумі, як виховання, тільки не малят, а вже старших дітей. Хоча в мене вже добрий бичок, а якесь дзєцко ще безвідповідальне зовсім.

Ну, мої, бачте, росли без батька. Хоча найстарший тепер майстер на всі руки, що всім родичам помагає. І роботяга такий, що вже аж перебор - роботоголік. З ранку до ночі паше. Вже і я говорю, що для чого таке життя, і дружина не задоволена, бо рано йде, вночі приходить. Так хоче вислужитися на менеджера. Коли було йому 20, то коледжа не скінчив. Два рази починав, і два рази покинув. А тепер без освіти мусить вибиватися. Ще, правда, дітей не мають.
Другий був в армії, тепер вчиться з ранку до ночі на інженера, бо в Америці, щоби стати інженером, мусиш все сам - взятки викладачам, щоби хтось тобі щось зробив, а ти то за своє видав, таке не проходить, а армія йому оплачує витрати на життя і навчання. Ще два роки має попереду, щоби закінчити.
Найменший цього року вже йде в останній клас в хайскул і одночасно бере класи в коледжі. Потім піде в університет. Хоче бути зубним лікарем.Добре вчиться.
А цей такий пофігіст, що хоче тільки , щоби мати багато грошей, жити на широку ногу, але ні вчитися, ні робити не думає. Вірніше, купу всього планує, так мені гарно розказує, лапшу на вуха вішає, обіцяє, а далі слів діло не йде. І що воно, таке, буде в житті робити? Я його на плечах точно тягнути не буду. І як яку дівчину знайде, відразу все їй викладу, щоби знала з ким має справу.

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

а чого не скажете прямо, вам же не по 15 років. або ми одружуємося і маємо нормальну сім*ю, або ти більше не морочиш мені голову і я починаю шукати того, хто реалізує мої мрії. ото маєш годину часу, подумай і дай відповідь. скаже - ні. то нашо він вам треба, звичайно то тяжко, але ж то не здорова ситуація - хочу прийшов, хочу пішов, та й відразу будете знати чого насправді йому від вас треба. і не треба буде займатися самоаналізом, що ви щось не так робили чи ще там щось. а скаже так, то ... часом коли чоловікові все підходить, і є можливість нічого не міняти,він і не міняє.

---------- Додано в 07:09 ---------- Попередній допис був написаний в 06:52 ----------

знаєте, трохи цікава у вас позиція. а чому ви припускаєте, що ви маєте щось тягнути? двоє дорослих людей створили сім*ю. вперед працюйте, добивайтеся. з голоду вмерти не дам, тарілку зупи наллю. а все решту самі, любі, самі.

дивне якесь у нас бачення того всього, не раз заходжу в якусь темку і офігіваю. виявляється чиїсь батьки посміли собі ремонт зробити, а мали б гроші дітям віддати, бо їм виявляється більше треба, ще комусь батьки хату мусять дати, а самі хай шурують на село, а якщо лишаються в хаті, то хай сидять тих як миші, бо як так, діткам же держава тепер не дає, то батьки мусять і т.д. і чомусь ніхто не припускає собі, що люди, які прийняли таке важливе рішення у своєму житті мали б вже нарешті стати самостійними, і ніхто їм нічого не винен. і приймати посильну батьківську допомогу (якщо батьки хочуть допомогти) треба з вдячністю, а не як належне і з претензіями, бо мало, або не то що хотіли.

з якою метою це зробите? щоб вона його покинула (така собі помста сину), щоб стати ворогом № 1 для невістки, а можливо й для сина? яку мету переслідуєте?

а може вона якраз і стане тим поштовхом якого йому зараз бракує, а з ким справу має, вона і сама розбереться.

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

наперед кажу, що я не в тому віці, щоб радити щось мамі 4-х дорослих синів, але щось трохи скажу..

не знаю як може мама надихати 21-річного сина.. можна хіба лишити його в спокої.. не ставити нікого в приклад, не порівнювати з братами чи іншими успішними людьми, не злитись, не сваритись, не докоряти, не ставити претензій.. сварки нічого не дадуть.. залишити в спокої і любити вже таким як є.. заспокоїтись, бо навряд чи Ви зможете на нього повпливати.. тут потрібне тільки його бажання.. і не виніть себе, Ви дали йому все, що могли дати..

а якщо в нього буде дівчина - то не заважати.. мій чоловік на пари не ходив, ледве з інституту не вигнали, не особливо помагав, але задля сімї дуже старається.. багато залежить від жінки.. свекор не вірить, коли я чоловіка хвалю йому.. каже, що я придумую, що він не такий.. його батьки не вірять в нього зовсім..

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

погоджуся із Roxie, жінка чи дівчина може якраз дуже позитивно поміняти чоловіка в правильному напрямку. мій братисько теж ще тим шалопаєм був. Але як зустрів свою, то змінився. Став дбайливішим, до батьків уважнішим, серйознішим. Іноді людину варто лишити в спокої щоб нагулявся, розібрався зі своїми тарганами і вспокоївся. В когось цей період не наступає, в когось дуже скоро минає, а хтось майже до 30-ки з таким дотягує.

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

Дівчина весна - ви така кльова))) Чесне слово! У вас філософія така добра, справедлива. Любіть себе більше. Перемкніться зараз на себе - що хочете - спорт, відпустка, йога, рукоділля. Впустіть собі в голову щось не пов"язане з Рудим, щось ,що стосується лише вас. А ситуації з Рудим просто дайте дозріти, і з вашої сторони, і з його. Тоді будете думати чи то ваше-не ваше, чи воно вам треба. Щиро хочу,щоб у вас все склалось якнайкраще!

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

Олю, він у вас зарадний нормальний хлопчиско, тільки он трошки має таку ліньку в собі яка його спиняє. В мене також таке є. Якась така пофігістична трохи. Ніц мені дуже не треба було і все мені паралельно було дуже довго. Коли вийшла заміж, то також довший час ніц мене не зачіпало, а тепер треба. Не те, що я лежала на дивані, але не було такого великого бажання щось робити. В мене і далі таке є, але я трошки над тим працюю.
Він у вас середня дитина а вони переважно дуже добрі діти, але трошки розгублені.

Думаю, що треба просто лишити його в спокої. Давати йому завдання ЩО має робити по-хаті і вже. Не йде на роботу, бо не хоче. І я його розумію. Тепер дітям в телєвіз’ї показують, що працювати не конче, бо добрий бамич тебе прогодує. Відбере в багатих і тобі дасть. Он тіко добрий бамич відбирає у всіх, а не дає нікому.

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

Дівчата, дякую всім, хто відписався по тому, що я написала. Не знаю, чомусь в мене не працює цитування в цій темі, щоби я вам кожній відповіла по пунктах. Тому напишу в загальному. Чому я написала в цій темі, бо як я вже говорила, мене зачепили слова молодого чоловіка, що мама має ще надихати сина. А спробуй надихай, як воно не надихається! В мене нема дочок, а тільки хлопці і чоловік мене покинув, коли діти ще були малі. Найстаршому було тоді 13. Тому я їх з малку привчала до роботи, до хатніх обов"язків, до допомоги в бізнесі. Всі зі сторони говорили, що у вас хлопці - молодці. Але то так зі сторони було говорити. А насправді - всякого було! І натерпілася, і навоювалася я з тими хлопцями, як вміла, як могла. Була їм і мамою, і татом, і другом. І як казав один, виросло що виросло. Зі своїми псіхами часом, з проблемами, бо ж життя без батька надармо не пройшло. Я їх нераз збирала в круг і говорила, що, хлопці, дивіться, ви виросли без тата, і хоч мама вас старалася запезпечити матеріально і ви мали деколи більше, ніж діти з татами мають, але губилося тоді те, що мама за тяжкою роботою не приділяла вам достатньо часу, щоби побути з вами, приглядіти за вами, поспілкуватися з вами. Тому, пам"ятаючи своє життя в дитинстві і бачачи, що то не було для вас добрим, не дозвольте трапитися такому самому у ваших колись сім"ях. Зараз вчіться добре в школі, тоді здобудьте добру професію, щоби коли ви оженетеся, ви мали достойні зарплати і щоби ваші дружини не працювали, поки діти будуть малі. Щоби ваших дітей не тягати по садках, чи по няньках, як я вас тягала. Щоби вони бачили маму і тата не пізно ввечері втомленими після роботи, а щоби у вас було на все час. І то я часто повторювала їм, як мантру, при будь-якій нагоді, щоби то їм добре запам"яталося. Тому, бачу, що трьом моє говоріння було недаремне. А четвертий не зовсім то засвоїв.
І те, що я тут це написала, то не тому, щоби обпаскудити свого сина, а щоби почути думку зі сторони, чи може теж в кого таке було і якось тому зарадилося. І я вже почула трохи. Хоча почула і критики. Та нє, в мене не дивна позиція. Була би дивна, якби, маючи такого сина-пофігіста, я би потім вдавала, що то невістка винна, що не вміє з ним жити, як ви багато тут описуєте про своїх чоловіків, з якими розлучилится, бо самі на собі все тягнете, а їхні мами ще й незадоволені і нічого не кажуть такому горе-синочкові.
А також дякую тим, хто навів прклади, що їхні брати, чоловіки теж були не дуже відповідальні на початках, але діставши стимул від любові, стати дбайливими. Це мене тішить і подає надію.
Марусю, за обамича. Каже мені моє дзєцко що, "а Ви знаєте, що я можу подати на велфер і мені можуть дати фудстемпи?". А я мало не качалку в руки - " я тобі дам велфер, я тобі дам фудстемпи! Ще раз тільки заікнися! Ти що, каліка? Ану йти заробити на себе! ":ireful: Більше такого вже не чую від нього.

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

Оля я знімаю перед вами капелюха, ви молодець, що самі дали собі раду, самі виростили 4 дітей і виростили добре.
Скажу по собі, що життя в неповній родині, добряче сказується на подальшому подружньому житті. Я теж виросла без батька і не бачила нормальної моделі сім"ї, мама все тягнула на собі, то тепер і сама не даю чоловіку нічого робити і до сантехніки і до електрики своїх п"ять копійок пхаю. І деколи так важко жити разом, що хочеться плюнути на все і розвестися, але згадую як мені було погано без батька і думаю, що недам своїй дитині так жити, переборюю свої таракани і живу далі.

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

Шкода, що він без батька виріс, мотивацією має бути міцна сім"я впершу чергу(я так думаю)! Може він не зустрів дівчину, яка б йому звернула увагу на те, на що Ви як матір не хочете чи не можете звернути... я в 23 одружився був, до цього 5 днів в тиждень на роботу-додому....не мав серйозних стосунків можна сказати... Я незнаю який Ваш син, може хай спортом займеться активно? Я наприклад сам себе тоді мотивував але після того як одружився - подорослішав, змінився трохи світогляд, під іншим кутом на життя почав дивитись...Скажу наперед - в мене батьки не мотивуючі, а от дівчата мотивуючі мені подобаються тому я думаю, що моя жінка буде мотиватором для мене ну і наших дітей.... Можливо дайте сину самостійності, свободи... Змоделюйте ситуацію, що він живе на квартирі, бо реально з братами і Вами під одним дахом він навряд захоче жити з дівчиною...

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

А до женячки не потрібно мотивації і трішки розуму? Чи тоді женило думає?

Взагалі смішно! І до чого? До стовпа? (С)

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

а чому взагалі хтось має звертати увагу, не маленький? інколи треба саму дійти до того! А міняти нічого не хоче бо йому і так добре. Знає що хтось дасть гроші, що хтось щось вирішить. Коли це в один момент пропаде то от тоді може і почне думати.

то які? бо щось Ваше оте мотивуюче дивне і не зрозуміле. Мотивація для мене одна є - хочеш сімю - значить ти маєш щось зробити для сімї. А бігати за кимось і вказувати роби то, роби сяк..вибачте, я вже тоді краще і сама можу справитись.