Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

НМСД, має бути звичний день, без особливих заохочень, але і без покарань. Ранок був невдалий, але попробуй розбери чого... недосип - однозначно повпливав. Дитина маленька...
В нас ранкове вставання в садок - 07.35. Стараюсь вдягати його на ліжку, або якось так в обіймах. Щоб той перехід від сну до виходу з хати був мякший. Про те, що ми купуємо/беремо в садочок "з собою", домовляємось з вечора. А зранку вже зі всім готовим до садочку Дмитрика веде татко.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Купувати кожного дня дитині щось у садок - не вихід для мене, бо скоро школа і без чогось може й псіханути, як сьоні. Я коли кажу. що йду. а ти вдома то біжить до дверй,хватає ключі, і кричить і ти не підеш.
Прийшла з роботи, пояснила, прояснила-псіх був, бо не хтів вставати, а потом, що не хтіла купляти всякі забаганки і так далі..а потом фраза: забагато хочеш від мене, не можна бути завжди чемним. Я пояснила, що фокуси не пройдуть зі мною, ввечері те саме. не зробиш мама то, не буду сьо...кажу. роби що хоч..ти ще прийдеш щось просити, гратись...короче...чоловік каже виховала без ремня то маєш(((

---------- Додано в 23:11 ---------- Попередній допис був написаний в 23:09 ----------

Вам легше, у нас я веду і він перший у садку і я забираю його останнього з садка..знаю, що йому набридає, але нема іншого виходу бо те саме буде зі школою скоро

мене більше нервує отой непослух..не відчуває моє НІ!!!! і як йому втовкти???

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Тань, в нас те саме було- перший приходив, останній забирався (((, ну але ми пояснювали малому, що таким чином він теж "заробляє гроші" й ми зможем поїхати на море. А так як він воду дуже любить, то діяло.
В нас інша проблема, й я розумію, що винна я...бо дитина мавпує поведінку батьків. Чуть що не так, Саша починає голосно кричати " ну блііііін!!!!", причому явно з моєю інтонацією...і взагалі, викрикає, треба, чи не треба. Або включає шантаж, типу, якщо ти не зробиш те й те, то я не робитиму ще там чогось. Й читаю різні книжки з психології, Сюзі дуже класні лінки десь давала, ніби й розумію, що деякі етапи краще так пройдуть, ніж затикати дитині рота, але я сама холерик по натурі, й деколи таак важко зі своїм рідним дитятком...А ще гуляючи в дворі, нахапався різних негарних слів. Ну й не знаю, чи робити вигляд, що не чую?...Бо м"ягко пояснювали, що це негарні слова й т.д., а малий все одно їх вживає, причому явно дивиться на нашу реацію вичікуючи, що йому за те буде.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

А мій від тата набрався..типу..то твоя робота то робити, або кажу прибери за собою..а він, а ти що робиш??? Кажу, щоб я такого нее чула...або кажу не можу ту іграшку купити наразі. бо дорога сильно..а він татовими словами..ти тільки плаття собі купляєш...і як з цим боротись??? Щодо садкових слів то нас теж є таке

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

То проблема нумеро уно!!! Звечора швидше класти спати. Моя Андріаночка (вона у мене на рік старша від вашого), якщо не виспеться, то зранку істерики. Правда вона їх не мені показує, бо я в цей час вже на роботі. Муж вміє давати собі з тим раду, племінник також, тато ні. Я вже тих, хто хотів почути, навчила, що моя мала заспокоїться якщо зранку вип’є своє улюблене молочко. Є молочко - нормальна дитина.

А від такого я в шоці, чесно вам скажу. Ви повинні пам’ятати, що сини все повторюють за татом, хіба би був дуже сильний зв’язок з мамою (між мною і моїм сином, тай всіма дітьми, дуже сильний зв’язок, але він тягнеться до тата і наслідує тата), а так то вони всі хочуть наслідувати татка. Отже вам треба перебудувати відносини з чоловіком і звести розмови аля то все твоя робота, роби як знаєш... до нуля. І малому не вказувати, типу прибери, а просити і заохочувати. Ходи мамі допоможеш, дивись як буде файно. Нажаль, я бачу, що малий вас не поважає.

Моя мала дуже тягнеться мені допомагати. Вчора ходили в магазин купити мамі гарний поясок і малечі суконочку. Вона дуже втішилась тим, що буде мати нову суконочку. Хотіла ще багато забавок, але я сказала, що не маю грошей. А вона мені давай плакати, нащо ж ти потратила всі гроші на суконочку і ми тепер не маємо грошей аби щось з’їсти. То я її заспокоїла, що для їжі я ще знайду пару долларів. Дитина була на сьомому небі. Я також. Коли ми приїхали додому, то малеча взяла торбу в два рази більшу за неї і несла додому, щоб мені помогти. А до чого це я? А до того, що в них зараз такий вік, що вони хочуть помагати. Так, що не упустіть.

Я знаю, що багато не люблять поняття "рожевих жіночок", але так як для жінки важливо бути жінкою, так для дівчинки важливо бути принцесою. Мужчина повинен бути опорою, тож виховуйте в свому синові того лицаря який захищатиме маму.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

В нас в малого почались істерики, коли я ввечері виходжу з дому, а чоловік його вкладає. Ситуація така, що за 2 тижні я маю поїхати на 4 дні, а дитина буде з чоловіком. Я його готую, пояснюю, що поїду, але дзвонитиму і повернусь. Зараз відлучаюсь на момент вкладання, щоб малий зрозумів, що мама іде, але вертається. Але сьогодні взагалі мене за спідницю тягнув і в двері вискакував в сльозах. Як можна ще підготувати малого, щоб без істерик? Чи просто перетерпіти і він зрозуміє, що як мама сказала - так і буде і перестане отак плакати?

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

То мені виглядає, як передчасне травмування дитини.
Не знаю, здається діти в такому віці ще не усвідомлюють поняття " завтра, через тиждень, потім". Для чого наперед грузити? Він щовечора переживає наперед, а мав би переживати факт відсутності. А такий факт він переживе, вчасно відволікати, не загострювати увагу на проблемі, і все буде добре.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Ну я власне читала, що якщо йти від дитини з бухти-барахти, то це дуже травматично, що навпаки варто пояснювати що і чому, навіть якщо зараз він не все розуміє, бо потім в нього буде довіра до мами. А оскільки я його ще ніразу довше ніж на 12 годин не лишала, мені якось, тойво... переживаю одним словом як то все буде.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

От , розповім страшну історію.
Моя мама, прийшла якось до мене , мені було в районі 3-ох років, і стала плакати і казати, щоб я її завжди пам"ятала, і , майже заповіт склала, і щоб я все запам"ятала, бо вона скоро піде від мене. В той день мамі поставили страшний діагноз. Зараз мамі стопісят років. А я той страшний день пам"ятаю , як сьогодні. пам"ятаю, наскільки мені було страшно, що мама кудись піде. Куди? я не розуміла. Але от зараз піде.
Мораль: не напрягайте дитину.
Чотири дні він навіть не помітить, якщо ви не будете наполягати на "поміченні". Звичайно, якщо матиме гарний догляд і цікаві заняття.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Пояснювати і час від часу, а не постійно, проговорювати факт поїздки потрібно, а от імітувати щовечора той процес - явно зайве.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Ще пару днів таких імітувань процесу (пояснень) і малий вас взагалі в іншу кімнату чи на кухню не буде відпускати, буде боятись і йтиме з вами. І кажу це не тому щось десь читала, а тому що сама так робила (бо колись почитала )

Розповім нашу ситуацію. Я ближче до вечора пояснювала доні що от прийде тато і ти будеш з татом, а мама піде в магазин купити хліб. Три дні то було нічого, а далі мала ніби і радувалась що тато прийшов але одночасно і мене з виду не упускала і всюди за мною. І уже похід в магазин ставав істерикою. І то до мене дійшло що

Тепер я одягаюсь і вже перед виходом кажу малі що мама йде в магазин. І тепер вона спокійно махає па-па, може сказати "скоро приходи" або "купи Тані халву" або "що будеш купляти".

Все буде добре коли з дитиною будуть активно займатись, коли часу сумувати в дитини не буде, коли в дитини будуть нові яісь враження і емоції (кудись піти з ним і т.д.). А як гарно і активно гуляти перед сном то і проблем з вкладанням не буде (дитина сама засне).

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Плакати дитина мусить, якщо хоче. Має ж якось пережити своє горе. Діти не вміють думати " заспокойся, візьми себе в руки, все буде добре, мама повернеться". Вони вміють поплакати. Тобто навіть якщо дитина плаче, то краще обійняти і пожаліти, понюняти, а не пояснювати причини своєї поведінки, чи причини своєї відсутності.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Я пойняв, так робити не буду. Просто собі поїду та й по всьому.

Та я то розумію, просто якщо я маю кудись піти на певну годину, а малий собі не хоче аби я йшла - в нас істерика. Я беру на ручки, заспокоюю, гладжу... Але вийти з хати я всеодно іноді не можу без істерик, бо заспокоюю-заспокоюю, а він всеодно в спідницю вчепиться і "не йди, будь-ласка". Мені тяжко таке пережити, бо фактично я виходжу, віддираючи арущу дитину від спідниці, і так і лишаю його, а там вже його заспокоїть чоловік. Таке буває не дуже часто, але ввечері буває частенько. Я от думаю, чи довго таке ще буде, бо це мої нерви не дуже витримують, чи дитина з часом зрозуміє і не буде так істерити. Чи я щось не так роблю? Ніби заспокоюю, цьомаю, а він не випускає всеодно. П.С. Веечері виходжу або на зустрічі, або щоб вже потроху згорнути ГВ, щоб малий нормально засинав без мене, бо зі мною це тільки циця і крапка. Хоча вже трохи зрушення є: я трохи даю цицю, а далі кажу, щоб засинав сам. Але в чоловіка то всеодно швидче виходть: він вкладає 30 хв, я - півтори години.
І ще таке питання: як я поїду, то краще малому дзвонити, чи ні? Бо я помітила закономірність, що коли він хоче маму, а мене нема і він чує мій голос, чи мене бачить, то заходиться жахливо. Замість заспокоїти, я тільки в нього викликаю приступ істерики. Там якщо він в мами десь вдарився і плаче за мною, вона дзвонить мені, я його по телефону заспокоюю, а він замість заспокоїтися ще гірше заходиться. То я теж не так роблю щось?

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Я малій почснювала, позитивно, що я йду, скоро прийду, цьомались, обнімались. Маленький ритуал у нас був " дати п"ять", чи якесь таке подібне.Поверталася і йшла, не розтягуючи "задоволення". Далі вже має свою роль грати той хто залишається з дитиною ( у нас це була няня).

Обов"язково дитині сказати що йдете і попрощатися. Якось я рванула на маршрутку, і невстигла попрощатися, у вікно бачила який був у дитини вигляд розгублений, круглі очі, озирається по сторонам, шукає. Чуть з тої маршрутки не вискочила назад.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Коли мене не було три дні дома (була у пологовому), то дуже боялася, що будь-яка згадка про маму викликатиме у малої плачі і істерикі (їй було 2 роки 7 місяців). Але помилилась, хоча вона дуже мамина і часто теж без плачів не можу її з кимось залишити. Лишній раз їй про мене не нагадували, але коли вона сама згадувала, то пояснювали, де я і що скоро буду. Щодо дзвінків, то спершу чоловік дзвонив мені так, шоб вона не чула. Але потім попробував дати їй трубку, ми поговорили і на моє здивування вона спокійно закінчила розмову. І так ще декілька раз ми з нею говорили. Хоча думала, що вона плакатиме в трубку і кликатиме додому. Завжди важко передбачити реакцію дитини. Ви, напевно, подзвоніть раз і вже з того, як він відреагує, вирішите, чи дзвонити йому ще.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

останнім часом мала любить влаштувати істерику під час їди. Починаєм їсти разом, вона трохи поїсть, а потім починає вставати на ноги, шукати очима щось на столі і почерзі показуючи пальцем просити все що тільки можна (салфетки, мою вилку і інші речі які я їй не дам), коли розуміє що нічого такого не отримає починає товктись по дивану. Одною рукою тримати її, а другою їсти не виходить. Я прошу або сидіти чемно на дивані, або іти бавитись на підлогу. Спускаю на підлогу. Починає гірко плакати і дертись до мене на диван. Не хоче бавитись, поки я сиджу і їм. Я стараюсь не реагувати і закінчити їсти. Але жалко коли так заходиться. Чи правильно дозволити полакати однорічній дитині чи це тільки розхитує нервову систему?

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

А як боротися із тим, що мала(2.2р) ну нічого нехоче міряти, хочу поміряти комбінезон чи не маленький(влаштовує істерику), теж саме із взуттям. Як із цим боротися?

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

В нас таке часто буває, але я намагаюся завжди дати їй вибір і часом власним прикладом показую. Наприклад, зранку завжди витягаю кілька футболок і питаю, у що буде одіватися, вона вибирає, їй це подобається. Але потім все одно не дуже хоче вдягатися, то якщо ми кудись домовилися іти, то так і кажу, що не підемо, поки не вдінемося. Вона трохи повтікає, але потім сама принесе. Яущо просто хочу щось поміряти, щоб знати розмір, то теж можу дати на вибір однакового фасону. Або беру сама собі щось і теж міряю. Інколи діє. І перш ніж щось вдіти - розказую і показую, що там намальовано, яке воно гарне, як блистить і питаю, чи хочеш це мати. Часто спрацьовує.
В будь-якому випадку я б не силувала, а говорила б правду якось по-доброму.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Та вже розказую, показую, навіть наклеку клеяли, і питаю чи гарні, каже що гарні, хочеш вдягнути каже - ні