Відповідь: Знаки долі Таки інтуїція) і я таке помічала. і не раз шкодувала, що її не послухалась) звичайно не треба перетворювати все на параною і від найменших сумнівів все кидати, але коли доводиться мало не через себе в чомусь переступати, то того не вартує бо переважно тільки на гірше виходить ---------- Додано в 00:40 ---------- Попередній допис був написаний в 00:26 ---------- Це вже дійсно якесь самонавіювання...навигадували собі...вибачайте, але аж неприємно таке читати. таке враження від написаного, що якби в неї в сімї було недобре, то вам би спокійніше було. але ж і в неї ,з ваших слів, був важкий період у стосунках, а зараз налагодилось. і в вас ця криза мине. правильно кажуть дівчата причину шукайте у власній сімї, кризи у всіх бувають. ще не бачила такої сім'ї де б все завжди ідеально було
Відповідь: Знаки долі в мене сон був на початку вагітності... згадую і думаю- може то знак був.. мож це доля така.. хоча тоді я подумала- спиться- сниться.. . всіх деталей сну я не запам ятала. але там був момент- я бавила, цілувала, обнімала маленьку дитинку в рожевому конвертику. хворенька вона була.... і тут над мною почала літати велика птаха з жіночим обличчям і рудим волоссям.. вона хотіла в мене відібрати дитинку а я захищала її своїм тілом і не давала.. а вона мені кричала- я все рівно я її в тебе заберу- вона не твоя і так... пс. в реалі все таки забрала.. доля? чи збіг обставин? чи шо це?
Відповідь: Знаки долі знаєте, сни для мене завжди були загадкою. От мій розум ніяк не може цього збагнути, як воно можливе...Інколи здається що ти вже проживав ото все..дежавю, чи що... а щодо знаків долі...Все в житті відбувається не випадково відразу згадується фільм "амелі 2". Хтось скаже що абсурд..але так уже і є. Не знаю чи десь писала, але хочеться розказати, як я один раз додому добиралась. Завжди до поїзда виходжу заздалегіть, що маю ще півгодини в запасі, а то я вирішила чуть не впритик вийти. прилягла і трішки задрімала. Добре що мама розбудила, біжу на маршрутку - маршрутка практично з-під носа втекла. Ну є ще трамвай, сідаю на трамвай - проїхали пару метрів -відключили світло на лінії. Нічого, думаю пішки дійду до Політеху, а там на інший пересяду. Пересідаю на інший, також проїхали пару метрів і на колії сталась аварія - в маршрутки відпало колесо і треба було чекати, поки приїде евакуатор. На Головний вокзал вже не встигаю точно . треба на Підзамче добиратись. Дивом ловлю маршрутку і їду на Підзамче і розумію що практично не встигаю. Прибігаю на станцію і бачу свій поїзд, як я тішилась! правда не довго...на першій колії промчався товарняк 50 вагонів...дежурний мене вчасно зловив, щоб я не побігла...і що думаєте? мій поїзд мені гарно протутукав на прощання...злосна я розвернулась на 180 градусів і потьопала на маршрутку... І тут телефонний дзвінок від мого керівника, потрібно було підписати дуже важливі документи, а потім прийшла смс, що мене на пошті чекає подаруночок От і скажіть чи це не доля? та і в мене завжди так є...Інколи ноги несуть кудись самі...от стрельнуло мені в голову піти погуляти у Відні...Невідомо куди, невідомо по що..просто так. Надибала гарний парк і зустріла свого однокласника. Не дивина?! І що мене туди потягнула ніяк не пойму...
Відповідь: Знаки долі А мені завжди в день смерті родичів жахи сняться - це можна назвати віщунством?
Відповідь: Знаки долі Не знаю, чи можна було б назвати то знаком долі, але маю такий приклад. У вузі я навчалася за держзамовленням, і після закінчення навчання одна організація мала б забезпечити мене робочим місцем. Однак "раптом" вияснилося, що вакансій у них нема, і мені дадуть відкріплення, але лише за тієї умови, якщо я напишу заяву про те, що змінюю місце проживання (і відповідно зміню його). Ок, вдома мене нічого не тримало, я написала ту заяву, і стала планувати переїзд. Чому до Львова - не питайте, сама не знаю. Тут я керувалася виключно своїм "хочу", і мене не лякала ні відстань від дому більш ніж у 350 км, ні те, що тут у мене не було жодної знайомої людини. Знайшла житло, перевезла деякі речі, і от настав день остаточного переїзду. Поїзд вирушав з Києва о 23:13, а до нього ще треба було чимось доїхати. Не буду розказувати, як я добиралася, але вже на півдорозі стало ясно, що я запізнююсь. Спочатку я просто хвилювалася, потім стала конкретно так переживати, потім почала молитися Богу, аби встигнути... А потім подумала: "А чому я нервуюся? Якщо я маю жити у Львові, значить, Господь мені допоможе, і я таки встигну на той поїзд. А якщо ні - то це не моє, і треба повертатися додому і шукати собі щось інше..." І після цієї думки одразу ж заспокоїлась. На вокзал я приїхала за 2 хв до відправлення мого поїзда. Було ясно, що з двома важкими сумками я просто не встигну до нього добігти (а я ще й не знала номеру платформи). Ну, думаю, все-одно піду, хоч помахаю ручкою йому вслід. Зайшла у підземний перехід, навмання піднялася на якусь платформу... Стоять два поїзди, в одному провідниця вже закриває двері. Побачила мене з сумками, питає: "Ти на який поїзд? На 7-ий?" Я кивнула, а вона бігом відчинила двері, гукає мені: "Давай швиденько, вже відправляємося!" І буквально "за шкірку" затягнула мене всередину, причому одразу після того поїзд рушив. Провідниця глянула на годинник, і каже: "Дивно, ще жодного разу не було такого, щоб із Києва цей поїзд вирушав із запізненням аж на 10 хвилин..." А у мене почалася легенька істерика, бо не знала, чи радіти, чи плакати... З того часу було різне - і хороше, і погане, але ще жодного разу я не пошкодувала про те, що сюди переїхала. А коли буває зовсім важко, і у хвилини відчаю хочеться кинути все, і повернутися назад, у голові з'являється думка: "Ну для чогось же я тоді встигла на той поїзд!" Не знаю, як щодо віщунства, але в день смерті дідуся, а через кілька років і бабусі, я чітко знала, що вони помруть саме в ті дні. Просто відчувала. А от в день, коли померла мама, нічого не відчула... Навіть ніякої тривоги не було...
Відповідь: Знаки долі Коли ще була маленькою їздила з батьками на Великдень до бабусі. І от коли вже вийшли з автобуса і пішли по дорозі від зупинки до бабусиної хати, я щось так роздивлялась сільський краєвид і тут мені в голову прийшло, що я побачу бабусю востаннє, що це її останній Великдень... Так і сталось - в серпні бабусі не стало.
Відповідь: Знаки долі в мене щось схоже було з бабусею. Правда ми жили разом, але останній рік бабуся була лежача. Все почалось в літку, коли з бабусею почало творитись щось не зрозуміле і лікарі лише розводили руками і казали може краще вже ліків не купляйте, бо не пригодяться. Тоді я була впевнена що пригодяться і все, бабуся поправилась, потім знову таж історія і я була на 100% впевнена що бабця одужає, хоч були дні що бабця навіть не рухалася, і знову все добре. А от на Різдво бабця з нами попрощалася і в середині щось ойкнуло, а за тиждень до смерті я хотіла бути постійно біля бабусі, вона можна сказати найкраще себе почувала в той час, ліків залишалось якраз на один день і я мамі мала нагадати купити, і подумала та то такі що завжди в аптеці є, завтра піду сама куплю. Коли у вечері розмовляла з бабусею, розуміла що розмовляю востаннє. Пояснити важко, але добре памятаю як пішла до себе в кімнату і просто ревіла (бабуся мені нічого такого не сказала). Прийшла мама і запитала що сталось і я сказала, а от що буде якщо я завтра проснусь а бабці немає?! Мама посміялась і запитала, куди зник мій оптимізм, який був коли бабця була нерухома і лікарі казали чекати коли помре. Ранком бабця лише чекала щоб попрощатись з мамою... Мене давно цікавило, як люди знають що вони помруть? Як помирали дідусь і бабця, вони десь за 2-3 тижні з нами прощались, давали поради як далі жити т.п.І не від однієї людини чула, що їхні рідні з ними прощались.
Відповідь: Знаки долі Дійсно цікаво. До слова з тою ж бабусею - є такий забобон, що якщо ластівка бється у вікно, то хтось помре. Так от Тоді в серпні десь за тиждень до смерті бабці забилась в її вікно ластівка, то вона сказала до своєї дочки яка приїхала на той час до неї, що то вже їй пора. І поиерла якось так несподівано- вона не хворіла, не була немічною, навпаки така міцна, що й молоді позяздрять... А тут раз і нема бабці, просто непрокинулась.
Відповідь: Знаки долі Ще коли дізналась, що я вагітна мені приснився сон, що захожу до своєї кімнати, а на ліжку сидить дівчинка і весело мені посміхається. То я вже знала, що буду мати дівчинку. І дякую Діві Марії, що вислухала мої молитви і подарувала мені дочку. Потрібно вірити і молитись і все буде добре.
