Відповідь: Дівочі сльози за совітами Можливо, десь у вашому оточенні так і було, не сперечатимусь. Але я особисто такого ніколи не спостерігала. Тим більше ніколи не чула, щоб знайомі (та і не знайомі, в принципі) російськомовні якось зверхньо ставились до українців або української мови. Взагалі-то існування анекдотів про певні національності спостерігається по всьому світі у всіх країнах без виключення, та виникають вони абсолютно не по причині іншої мови або нездатності певну мову вивчити. Чому мені має хтось розказувати те, що я спостерігала власними очима? По-перше, мій власний досвід. По-друге - існують документи про обов"язкове вивчення української за Радянського Союзу, при потребі можна усе перевірити. Мушу вас розчарувати - люди мають власні мізки та власні очі-вуха, тому навіть маючи репресованих родичів в стані адекватно сприймати реальність. ---------- Додано в 17:32 ---------- Попередній допис був написаний в 17:31 ---------- Обов"язкове вивчення української з другого класу у всіх "російських" школах для вас не приклад?) ---------- Додано в 17:34 ---------- Попередній допис був написаний в 17:32 ---------- Так, здається, ніхто і не заперечує, що було - питання у масштабах.
Відповідь: Дівочі сльози за совітами Це ж були російські школи в Україні? То чому ж я в українській школі російську вивчала в обов"язковому порядку, а в російській українську мали не вивчати? ---------- Додано в 17:53 ---------- Попередній допис був написаний в 17:52 ---------- думаю, питання у тодішньому замовчуванні
Відповідь: Дівочі сльози за совітами прогугли на рахунок мови...цікава тенденція, були і часи відлиги і були часи повної заборони української мови, але щось не знайшла щоб в примусовому порядку всі українську вчили...от тільки навпаки... джерело - Вікі
Відповідь: Дівочі сльози за совітами А я хіба кажу, що це погано?) Знання додаткової мови ще нікому не завадило)
Відповідь: Дівочі сльози за совітами Мене здивувало "чомусь". Що дивного в тому, що в Україні вчать українську мову? Навіть, якщо це обов"язково. Яка різниця, що це російська школа? В українських школах вчили російську, англійську, німецьку також в обов"язковому порядку.
Відповідь: Дівочі сльози за совітами Це стосувалось цитати, на яку відповідала: Малось на увазі - якщо "могли знати", тоді чому вчили обов"язково? Тоді не "могли", а "мусили знати". Я власне підтримую обов"язкове вивчення національно-республіканської (якщо говоримо за СРСР) та державної (якщо мова про зараз) мови.
Відповідь: Дівочі сльози за совітами ні, не приклад. звичайнісінький собі предмет, такий як і всі інші. от якби дітей на підгрупи ділили, мовникам надбавку давали, у вуз навчання було укр мовою, то тоді б, дійсно стимул би був, а так... ---------- Додано в 15:50 ---------- Попередній допис був написаний в 15:42 ---------- До речі, у Білорусії білоруську літературу вивчають у межах предмету "світова література", а російську окремим предметом. нормально, правда? і в нас таке може бути, якщо будемо вважати, що питання мови це так собі, другорядне. Та не другорядне воно, як тільки почнемо усвідомлювати що ми нація, шанувати свою мову, культуру, то і жити почнемо як нація, а не холуї.
Відповідь: Дівочі сльози за совітами Так мовникам і добавку давали, у 84 році в УССР введений був закон про надбавку 16 проц вчителям рос. мови. Це ні про що не говорить, правда? Шкода, що я з телефону, але Богданка вище навела приклад своєї сім,ї, Ви думаєте, що після пережитого люди позитивно будуть відзиватися про союз?
Відповідь: Дівочі сльози за совітами Капучінка, та то я навела , як заохочували вчити українську)) Сарказм)
Відповідь: Дівочі сльози за совітами не тільки у вашу адресу. дійсно більшість людей більше цінує матеріальне і закриває очі на ті страшні речі, яких зазнали українці від СССР. абсолютно підтримую слова Богданки і не буду робити перепост. ckorpionsha, не ображайтесь)
Відповідь: Дівочі сльози за совітами Брєд, таваріщі! Брєд! Життя було до єдного місця. Страшно, дефіцитно, убого, однотипно, монотонно, всюди слогани, транспаранти, п"ятирічки, ат всєх па вазможнасцям, каждаму па труду, і прочь. і прочь. Як можна шкодувати за такими часами? Жаль за молодими літами, коли людина була повна сил, ентузіазму, коли любила і її любили, от за чим жаліють люди, але ж не за Союзом, не за ковбасою за 2.10, а якщо за ковбасою, то що ж це за люди? Так, споживачі... Коли ти ходиш до церкви потайки і навіть не впевнений, кому із друзів чи знайомих ти можеш у цьому зізнатись, коли ти не можеш відкрито говорити те, що думаєш, коли бракує елементарних побутових зручностей... Та що тут говорити. То дико, мені то реально дико, що хтось ностальгує за тим часом.
Відповідь: Дівочі сльози за совітами Ну так...то ж важка промисловість на "широку ногу" ходила....а гумок для трусів бракувало . Пам"ятаю, як ми старі гумки зв"язували докупки, щоб поскакати....А хто мав нову і ціленьку - оооооооооо, мажор!
Відповідь: Дівочі сльози за совітами таксамо того взагалі не розумію як каже моя мама, є люди, які пам'ятають життя в радянському союзі, а є споживачі, ну то просто тепер чи після союзі шось сі їм ввірвало, пішла згрубша акція "відрізання рила від корита" і то сумно, певно шо то сумно. або коли твій тато священник (як моєї мами) і тебе раз в чверті або раз в місяць викликають в школі до директора і питають шо там вдома говорять чи моляться чи антисовєцкі речі не тримають чи Біблії бува нема і так далі... А ше дівочки, мову (точніше відсутність української мови) можете до теми совка не приплітати, бо то що зараз бачите і чуєте на Сході то є наслідки того прекрасного совка
Відповідь: Дівочі сльози за совітами Мої батьки шлюб брали потайки вночі (тато працював в міліції). А коли його начальник не знаю по якій причині зайшов до нас до хати і побачив образи на стінах, то сказав, що за таке і з роботи полетіти можна. Тато на роботі залишився, думаю, начальник тому розголосу не дав, бо, можливо і в самого в хаті образи були. Ми до церкви ходили з мамою щонеділі, але найбільше всіх "пасли" саме на Великодні свята. В школі могли попередити, щоб не йшли паску освячувати, але всі і так йшли. Вчительські кошики несли їх чоловіки (дружини), батьки чи інші родичі, бо освяченої паски хотіли всі, але не кожен ризикнув в церкві засвітитися. То так, бо коли тато працював в органах, нехай навіть простим ДАІшником, але все ж було йому легше дещо дістати. Ми жили непогано. Татові батьки вирощували свині на продаж і так ми побудували величеньку хату, велику частину своїми руками: мама разом з татом носила розчин і клали фундамент. Але в той час (80-і роки) будувались багато людей різних категорій (суджу по сусідах з нашої вулиці - вчителі, лікарі, робочі), навіть одинокі. Мама каже, що в той час не збудували хати хіба ліниві, бо можливості були. Зараз, особисто для моєї сім"ї (виходячи з наших доходів) це було б нереально. В кінці 90-х на роботі в тата поставили такі умови, що вигідніше було йти на пенсію, бо "віддавати" (ділитися) треба було більше чим зароблялося. Маму скоротили. От тоді нам "уввірвалося". Батьки можуть жаліти за тими часами, коли мали стабільну роботу, могли нормально прогодувати, одіти дітей, збудували житло. Бо тато завжди порівнює те, як колись пішки до школи кілометри мотали, чоботи одні на кількох... Ну, але це якщо дивитись з матеріальної точки зору. Але є ще й інші аспекти про які писала Богданка. Думаю, через певну кількість років, навіть, коли наше життя покращиться, будемо жаліти за цими важкими часами 2000-х років, бо тут ми були молодими.
Відповідь: Дівочі сльози за совітами Я не знаю всіх нюансів Союзу, бо народилася вже практично на межі розвалу, тому сльози за тими часами не лию. Але знаю, що в основному всі мали роботу, так можливо монотонну-одноманітну без якихось перспектив, але зі стабільною зарплатою і впевненістю, що завтра нічого кардинально не поміняється. а сьогодні що маємо? Роботи нормальної важко знайти, практично все виробництво закрили розвалили і покрали, унікальний завод яких в цілому світі було 3шт. в нас зробили приватною власністю, а потім успішно зробили банкротом і порізали і таких прикладів є багато. Молодь старається виїхати звідси, хоча і середнього віку люди краще будуть пахати на заробітках чим тут жити працювати за копійки і думати на чому б це економити. Про транспоранти і лозунги таке було - 5-летка за 3 года і т.д. таке вчили з історії (ніколи не могла запам'ятати що за кого було), а зараз хіба ми не чуємо на кожному кроці про "пакращення" уже сьогодні, от тільки не повідомляють кому стало краще, і всяку іншу хрень яку чеше наша влада? Звичайно ніхто не заперечує всіх тортур які зазнав наш народ і голодомор і репресії-ссилки, але не варто забувати, що були і позитивні моменти. Коли літак коштував на 20коп. дорожче чим поїзд (до Москви зі львова), коли можна було недорого відвідати країни прибалтики-схід (грузія-вірменія), коли відпочити в криму виходило доступно навіть самому простому інженеру, та й навіть квартири які можна було отримати від роботи (див. тему чи можливе життя з батьками). А в нас що - квартиру купити нереально, ціни високі, кудась поїхати теж проблематично, ну звичайно єдиний плюс, що відкриті кордони і можна спокійно виїхати за кордон. Знову погоджуюся з тим, що продуктів був дефіцит, щось купити треба було відстояти черги і ще й знати що коли викидають на продаж, але якось люди крутилися і знали що-де і коли буде. Зараз є можливість купити все що завгодно і з продуктів і з одягу і з техніки, але чомусь більшість продуктів з ГМО (прочитавши склад можна подумати, що в таблиці Менделєєва елементів малувато), речі в більшості випадків китайський ширпотреб за цінами італії. Ну і саме головне тоді так не крали як зараз, все-таки боялися навіть то саме КГБ, а в нас ніхто нікого не боїться все купляється-продається, всі хочуть тільки собі урвати і чим більше. Тому в кожному часі є свої + і свої -, хоча на нашій рідній неньці напевно добре не буде ніколи. п.с. хтось писав (не пам'ятаю) що прожити колись на зарплату сільського вчителя музики важко, цікаво а зараз на неї можна прожити?
Відповідь: Дівочі сльози за совітами Єдине за чим я шкодую, то за тим, що люди, як ви тут пишете простий споживач, були все ж таки добріші, можливо навіть щасливіші. Бо раділи маленькому, раділи що ніхто не трогає, не репресує і то щастя. А тепер, якщо нема хати і авто, то вже не щастя і від того, що в когось є, а в іншого нема і з'являється та меркантильна злість. За радянські часи я особисто не зажила ніякіх жахів, тільки памятаю кінець 80-их, коли на полицях ріденькими пірамідками були виставлені якісь консерви. І було декілька плиток шоколаду з коником на обготці і як я хотіла ту шоколадку скоріше заради того коника, але мама мене ніжно відговорювала, бо грошей не було. Дідусь розповідав, що якось до нього прийшли перевіряти, чому 8 січня у нього гостина, то він показував паспорт, що 8 січня в нього день народження. Але тепер вже казав мені "А ми все одно тихенько колядували". Бабусиного брата розтріляли за прихильницьво укрраїнській мові. Тата мого трохи з університету не вигнали, бо помилково вирішили, що він розповів політичний анекдот. Пам'ятаю, як ми освячували паски у бабусі вдома, пізно вночі зі щілно заштореними вікнами, то мені це було навіть таємничо-чарівно. Як, так само на дому, похрестили мого брата, і повінчались батьки (мені було вже років 11 напевно). Я абсолютно не шкодую да комуністичним диктаторством, але трохи сумую за суспільством. Знаю, що не всі жили щасливо, надіючись на світле майбутнє, але на моїй пам'яті залишилось більше щасливих облич ніж сумних, злих, нещасних.
Відповідь: Дівочі сльози за совітами і не поміняється, в тому числі, на краще - перспектив майже не було, на високих і злачних посадах - куми-свати, а простий інженер, скільки б рацпропозицій не давав, скільки б винаходів не робив - отримував хіба грамоту, невелику премію і все. Зате стабільно. Така затхла стабільність - це добре для безініціативних людей, яким достатньо мінімуму чи щоб "не гірше як в сусідів", а якщо хотілось більшого? Не вкрасти, не увірвати, а заробити, своєю працею? Неможливо було. і неможливо відвідати решту світу варіантів було два - або випрошувати (і за хабар теж) путівку в профспілці, або їхати "дікарьом" до "баби Клави" в сарай (десь кращий, десь гірший) на койкомісце, бо на 100 рублів зарплати інженера і тоді не дуже розігнатись було знову ж таки - рідко обходилось без хабаря "потрібній людині", бо черги і тоді були чималенькі, а на кооператив назбирати - то треба було гарувати, або мати нетрудові доходи. Мій дід один з перших зважився на квартиру в кооперативі на Новому Львові, було тяжко, а в їх будинку він один був простий робітник, всі інші - або службовці високих рівнів, або стоматологи-гінекологи погоджуюсь багато чого й від нас залежить
Відповідь: Дівочі сльози за совітами Ага, і стабільно маленьку зарплату. І все життя на одному і тому самому набитому трамвайчику туди-назад. Веселуха, нічого не скажеш!
Відповідь: Дівочі сльози за совітами я не писала про те, що не знаю і що на собі не відчувала бо була дитина. А писала те, що запамяталось. Не шкодую і не нарікаю ні за тими часами і не нарікаю ніколи на нашу державу, я тут народилась і живу і буду жити напевно до смерті. Шо дасть то нарікання в одіночку??? Хто його почує??
