Відповідь: чи всиновили би ви дитину?.. мені в карму пишуть про недовиховання власних дітей, не можу судити... скоріше їх аргументом було те що вони змучились глядіти малих, час від часу мама родить меншу дитину а бавлять її підростаючі, плюс роботи стільки шо ого-го.. ціле літо вони як пчілки консервують щось, збирають , сушуть .. то вимірюється сотнями банок бо нема великих доходів щоб купувати все що хочеться, то треба економити. Запам"яталось як ми їздили в Карпати з ними, так і було ті діти на автоматі вже й мою Настю гледіли... але то було на автоматі не від бажання. А хто сказав що діти повинні це робити? помогти час від часу так.. але ж не весь час поки батьки працюють.
Відповідь: чи всиновили би ви дитину?.. Дуже важко наважитися. Ми почали збирати документи. Важко, але ми прямуємо до мети. Так, мене і досі страшно, чи буду я хорошою мамою. Але я буду дуже старатися. Так само і чоловік.
Відповідь: чи всиновили би ви дитину?.. Все буде добре. Рік тому в такий час ми ще збирали документи, а зараз вже відпочиваємо з нашими двома малятами на морі. А хорошою і самою-самою любимою мамою допоможе Вам стати Ваша дитинка, вона буде Вам підмогою в час адаптації після усиновлення. Бо, вже пишу з власного досвіду, не так тяжко було пережити процес усиновлення, як прагнути стати хорошою мамою для 2-х малят, а одразу було направду важко зрозуміти як все встигнути та кожному приділити потрібний час.
Відповідь: чи всиновили би ви дитину?.. таких людей, як ви мало, Бог винагородив вас за ваше велике серце!
Відповідь: чи всиновили би ви дитину?.. Навіть із задоволенням розкажу як всиновили http://sirotstvy.net/histories_from_life/1086.html?pg=бо, на щастя, Бог зробив наш шлях до батьківства приємним та швидким. Колись історії інших надихали мене на це рішення, переповідала їх чоловікові. І досвід батьків, які вже здолали цей шлях, допоміг і нам його пройти з радістю та легкістю. Тому із задоволенням ділюсь власним досвідом.
Відповідь: чи всиновили би ви дитину?.. Це дорогого коштує. Хай Бог завжди допомагає людям, котрі таку справу роблять. Це дивовижно є. Таким людям низький уклін.
Відповідь: чи всиновили би ви дитину?.. А як розуміти цю фразу з розповіді: "Блондинів з блакитними очима там немає."?
Думаю так сказали, бо багато людей шукає в сиротинцях ідеальну дитину , наприклад: певноі зовнішності, і щоб без хвороб, і минуле щоб було "ідеальне", і віку певного.... Можна говорити і говорити. На мою думку всиновлення, то є трошки вище отих факторів, вже висловлювалась раніше, але повторюсь. Я не уявляю наразі чи всиновила б дитину, а от коли інші люди всиновлюють , і навіть більше, всиновлюють діток хворих і готові їм допомогти, то буквально треба таким людям в ноги вклонитись.
Відповідь: чи всиновили би ви дитину?.. Це фраза з одного чудового допису зі статті "Щоденник кандидата на всиновлення" (він є на сайті "сирітству-ні!", знайду - скину ссилку), де описується одна з перепон для усиновлення - бажання майбутніх батьків знайти гарненьку здорову та красиву дитину, на зразок, блондина з блакитними очима. А в сиротинці попадають дітки з неблагополучних сімей, мають серйозні захворювання чи вади, незавжди вони супер розвинуті... Тому ми не зважали на діагнози та певні негативні моменти, які є. Ми їх просто полюбили такими, якими вони є. П.С. чому в своїй історії пригадала саме цей опис, бо моє Сонечко виявилось блондинчиком з блакитненькими оченятами (хоча при першому знайомстві оченят не бачила, він спав, але такий малесенький беззахисний і самий рідний...) Отож, чудеса, в супереч всьому, бувають ---------- Додано в 18:13 ---------- Попередній допис був написаний в 18:07 ---------- http://sirotstvy.net/ua/forum/topic/1115?pg1=-1#m1115
Відповідь: чи всиновили би ви дитину?.. Buriko, Ви - молодець!!! Мама з великої букви! А розкажіть нам, як проходила адаптація діток в сім"ї... Які були, чи можливо є проблемні моменти?
Відповідь: чи всиновили би ви дитину?.. Я собі згадала одну історію. Десь 12-13 років назад сталась. Одна жінка потрапила з пологами в дуже святковий день в один з наших пб. Нетвереза бригада медиків довела дитину до смерті, а маму в результаті до безпліддя. Тато-юрист потім ту бригаду зміг засудити. Вирішили вони всиновити дитину. Вибрали малого кількамісячного хлопчика. Зібрали всі документи. І в останній момент мама передумала. Ніяк не могла до кінця наважитись. За якийсь час все ж захотіла забрати того хлопчика. Повторно збирала документи. Хлопчику на той час було 2 роки. Пригадую слова сестри (моя знайома) тої мами, що хлопчик вдома довгий час не розставався з кусочком хліба. І можна було дати йому книжку і він міг тихенько її сам гортати - я це сама бачила. І цікаво, що хлопчик був копією прийомного батька в дитинстві.
Відповідь: чи всиновили би ви дитину?.. Адаптація діток, напевно, пройшла легше, чим адаптація батьків )) ( я про зовнішні фактори). Хоча мені складно сказати, як вони адаптувались. Ніби все проходило нормально, але невролог підкреслила, що для дітей адаптація буде тривати 2 роки. Це і звикання до родини, і сприймання правил сім'ї, і набуття природньої прив'язанності. Для батьків же, зазвичай говорять про рік. Є кризові етапи на 2-3 місяці, коли ейфорія проходить та після півроку, коли здавалось все зрозумілим, а ось знову все з "0". Для мен особисто, перші три місяці були найважчими. Тоді це не розуміла, лише обертаючись назад бачила, що було тяжко, якщо відверто, капець як тяжко, бо і двоє дітей одразу ( а до цього ж досвіду немала...), і різний вік, і ще й серйозно захворіла, на роботу мусила ходити, щоби рік закрити. Нервувалась, плакала, думала ( і зараз інколи так думаю), що погана я мама і вони заслуговують на кращу . Особливо, пригнічувало, що коли інші дізнавшись про всиновлення - кажуть: молодці! А ти відчуваєш, що явно не справляєшся, майже не спиш, взагалі, не молодець, а жах і т.д. Зараз тішить думка, що я сама звичайна мама (бо досі вдивляюсь у всіх мам, що зустрічаю), є глибоке відчуття, що я їх народила, тому мені інколи самій собі дивно писати про усиновлення . Вчора було рівно 8 місяців, як ми вдома. І зараз, так мені здається, що потрібно буде професійна допомога психолога, щоби глибше пізнати дітей і зрозуміти, як їх віддтаювати після всього ними пережитого. Бо є глибоке відчуття, що не додаю їм любові (їх двоє, і кожен хоче максимальної уваги, а її мушу ділити на 2-х). Це я описала тяжкі моменти, яких, направду, є небагато, в порівнянні безмежним щастям бути мамою 2 найдорожчим, найлюбленішим та найріднішим сонечкам
Відповідь: чи всиновили би ви дитину?.. Привіт! Бачу, що тема набула обертів, це чудово! Можна поговорити і зі мною Колись я також проходила процедуру всиновлення. Давно Двічі Моїм дітям вже 10 та 5.6 років. З раннього віку вдома. Виправила - вік донечки написала неправильно Їй 5 з половиною, а не 6 з половиною
Відповідь: чи всиновили би ви дитину?.. Я навіть не припустила б такого Донечка така Ваша, таке Ваше сонечко... Ви - прекрасний приклад для наслідування!
Відповідь: чи всиновили би ви дитину?.. Дуже хочеться поговорити . Якщо можливо, розкажіть про свій досвід.
Відповідь: чи всиновили би ви дитину?.. Дякую-дякую, не виходить вставити цитату Крім донечки в мене є ще синок Коли він танцює, я забуваю як дихати По силці - мій Матвій з чарівною партнеркою Дарусею. http://www.youtube.com/watch?v=gp7iycixWbk А про свій досвід... Колись я могла багато розповісти, а зараз - звичайне життя Ростуть діти, вчаться, танцюють, займаються музикою... Матвія ми всиновили у Львові, шестимісячним. Адаптація в мене була дуже важкою, по суті то була післяпологова депресія. В основі лежала гіпервідповідальність. Не доїло дитя декілька ковтків суміші - я вже з розуму сходила від хвилювання і паніки. Це було жахливо.Проте з другою дитинкою - новонарожденною Дашеньку я вже буда досвідченою мамою - малятко росло на руках, а я насолоджувалась життям
