Відповідь: Чи можливе життя з батьками після одруження? Думали про таке чисто теоретично. Бо мама має де жити. З часом зняли би їй житло і самі б його оплачували. Не всі на жаль зживаються. А жити і гризтися ще й у дітей на очах- як на мене не вихід. ---------- Додано в 19:28 ---------- Попередній допис був написаний в 19:27 ---------- Та я теж собі так думаю. А тут вже задумалася про свої витрати.. ---------- Додано в 19:29 ---------- Попередній допис був написаний в 19:28 ---------- Ті, хто з таким не стикалися- не завжди можуть то все зрозуміти. ---------- Додано в 19:32 ---------- Попередній допис був написаний в 19:29 ---------- Цікаво, що сестра про то все думає. У неї, я так розумію- або чоловік зі своїм житлои або зьом.
Відповідь: Чи можливе життя з батьками після одруження? Вона ще не заміжня, а ми в процесі придбання свого житла в кредит
Відповідь: Чи можливе життя з батьками після одруження? В нас були знайомі, які, завагітнівши, пішли жити до батьків в однокімнатну квартиру. Там ще теж молодша сестра жила. Батьки спали на кухні, старша сестра з чоловіком і дитинкою у кімнаті. А молодша сестра вже й не пам"ятаю де. Пішли до батьків, бо з орендованої за дешево квартири їх попросили, дорогу вони винаймати не хотіли. Чесно кажучи, не уявляю як так можна жити. Але люди живуть, і не один рік...
Відповідь: Чи можливе життя з батьками після одруження? це про моїх родичів теж((( двохкімнатна хрущовка з прохідними кімнатами, яку батьки отримали ( купили) як кооперативну.. в прохідній кімнаті жили батьки, в іншій дочка, зять, троє діток ( 16, 12, 5років), коли дочка за рік народила четверту дитину, то батько сказав, що більше не може жити в тому дурдомі і пішов з жінкою на старості літ жити в глухе село без газу, щей в тій "шевченківській" хатині 35 років ніхто не жив, то про стан її можна здогадатися...
Відповідь: Чи можливе життя з батьками після одруження? Знаю сім"ю, яка в сімейному гуртожитку на 16 кв.м тої кімнатки живуть мама, тато, старша дочка з чоловіком і молодша дочка. Тоже не уявляю, але люди якось вживаються. Та добре, що у вас так. Живете тай файно. Добре, що все добре. Сестра молодець, що погодилась жити з батьками в одній кімнаті, уступивши вам свою, чи то вашу. У вас гарні стосунки і це супер. Ну, але раз вже на то пішло, уявіть но собі якби після одруження мама стала рубом, що сестру одружувала до хати, вас з хати і сказала ідіть собі на всі чотири сторони, а тут ви жити не будете, а як будете, я вам устрою райскую жизнь, всерівно втікнете. Ну, от як би ви на то відреагували і щоб тоді тут писали, якби рідні батьки вас виживали/виганяли зі своєї хати. Ну, бо вони мають право. Пра?
Відповідь: Чи можливе життя з батьками після одруження? Ну то взагалі капці:khomyak: То вони фактично тою кількістю дітей батьків вижили, чи якось так. Тре було їх в прохідній селити:D Вже була темка про фінанси і кількість дітей. І я дальше про те, що хоч трішки, але якесь співвідношення має бути. Такий випадок, якщо це не було узгоджено, домовлено з батьками, що вони їдуть, дарують їм ту хату по власному бажанні, не є нормальним. (Як на мене)
Відповідь: Чи можливе життя з батьками після одруження? Повірте, в нас далеко не все добре, інакше ми би не впрягалися в кредит. Мені майже щодень натякають, що ми тут тимчасово. Бо, власне, сестра планується "додому". Наприклад, гостей ми не маємо права приймати вдома, бо то шум, посуд, зайве готування і т.д.
Відповідь: Чи можливе життя з батьками після одруження? Не втрималася. Закидайте мене тапками, але молоде подружжя тут просто свині (і це ще дуже м"яко сказано). Батьківські інстинкти, звісно, сильна штука, бажання мати дітей і все таке... але треба мати совість відносно батьків і кількості дітей. Ну КУДИ тут було народжувати стільки дітей??? Дітей тут, до речі, також шкода. Уявляю, як воно старшим дітям там живеться...
Відповідь: Чи можливе життя з батьками після одруження? А нє!!! Батьки винні- тре було молодих в прохідну кімнату поселити, менше би дітей було girl_blum:
Відповідь: Чи можливе життя з батьками після одруження? ні, я б так не сказала. Я вважаю, що батьки мені вже нічим не зобов"язані. Вони мене забезпечували до 18 років. До 22 років надавали житло. Саме тому тепер моя черга. І я зобов"язана при потребі їм помогти, надати житло і зробити все від мене залежне. А не нити, що батьки мені не помагають. До слова, мої батьки мають 4-кімнатний особняк, де живуть лише вдвох. Чоловіка тато має 3-кімнатну квартиру, де живе сам. Але то їх власність. І ми на це не маєм МОРАЛЬНОГО права претендувати. Хоч юридично, як тут пишуть, могли б. Якщо батьки не проти взяти дітей до себе, то нічого поганого не бачу в тому, бо різні ситуації в житті бувають. Але то їх добровильнийй акт. Якби мені батьки сказали, що не хочуть, щоб я з чоловіком і з дітьми в них жила, то я б навіть не образилась. То їх право. І це при тому, що я їх дитина. А коли невістка/зять пишуть, що яка їх свекруха погана, бо воліє жити сама, то для мене це взагалі шок.
Відповідь: Чи можливе життя з батьками після одруження? Певно прочитали те, що хотіли! Бо про поганих ніхто тут не писав, ба навіть наголошували, що не вважають поганима, а просто люблять
Відповідь: Чи можливе життя з батьками після одруження? думаю, якби у вас не було де жити, не було можливості оплатити для себе нормальне житло - ви б зовсім по іншому говорили ---------- Додано в 22:14 ---------- Попередній допис був написаний в 22:13 ---------- або білше ---------- Додано в 22:27 ---------- Попередній допис був написаний в 22:14 ---------- чесно, співчуваю вам.... таке враження, що то все з собою хоче забрати
Відповідь: Чи можливе життя з батьками після одруження? можу написати конкретно, як є у моєї дуже хорошої знайомої: у кредиті 52 кв. м . загальної площі у квартирі, узятій на вторинному ринку ( не новобудові). Обов язковий внесок- 20%. далі у перший рік їм виходило сплачувати по 800 у.о. щомісяця ( це трішки більше 6 тис. грн), потім - по 600 у.о. ( тобто трішки менше 5 тис), зараз ще трішечки менше ( але то вже за кілька років сплати, коли тіло кредиту, відповідно, менше) ---------- Додано в 22:33 ---------- Попередній допис був написаний в 21:48 ---------- треба теж десять раз подумати: бо ніхто не знає як жилося до того і якою працею все здобувалося. Це зі сторони здається все "веселковим" і гарним. Була мета, було багато чого у житті кардинально змінено . Було докладено багато зусиль. Три рази все починалося з нуля. Але врешті праця дала свої результати. І на той час нам вже було далеко не 25. Хоча можна було все життя просидіти і чекати, поки батьки щось підкинуть чи звільнять ( до речі. молодший брат мого чоловіка із сім єю так і сидять і чекають , хоч людям вже під "40": зараз поживемо на своїх квадратних метрах з батьками ( не забуваючи періодично критикувати і свекра і свекруху, ну ж бо їм все-рівно колись було легше, і то нічого , що свекруха з 18 років по сибірським військовим гарнізонам за свекром з дітьми їздила і зараз спокій у своїй здобутій квартирі , у своїх 4 кімнатах вони мають право мати), а там глянь- і у спадок дістанеться ( ну бо батьки вже теж немолоді). І теж той же приклад з родини: коли свого часу чоловік запропонував соєму брати іти до нього, вже у поставлене на ноги підприємство ( просто на все готове і працююче), де він би міг собі заробити і на те саме житло, хай не за рік чи два, але зміг би, то відповідь брата була такою: " та я не знаю, та вон я зара маю роботу ,хай платять не дуже багато, але стабільно наразі. А хто його знає, що там у тебе потім буде". Так, я розумію остархи людини перед невідомим і новим. Але є категорія людей, яким дають вудочку, щоб вони собі виловили рибу, а вони хочуть вже готову рибу і при цьому бідкаються, яке несправедливе життя і як то важко жити. Та жити завжди було нелегко- ні 40 років тому, ні зараз, ні нашим дітям , думаю, у майбутньому теж , бо будуть свої нюанси. вже вище не лише мною писалося, все починається не лише з бажання "хочу", а з того "що я для цього можу зробити". Можна все життя чекати поки впаде "манна небесна" ( батьки з їдуть на село, допоможуть фінансово, дістанеться спадок) і при цьому не розуміти батьків, ну бо ж вони мають обов язки перед дітьми. Це так само можна зараз писати, що "я у майбутьному свою дитину квартирою забезпечу" , бо треба "якось по людськи"( особливо коли наразі ще сам не знаєш, де ті метри для себе узяти). А тепер просто ситуація: береться квартира у кредит, на протязі багатьох років подружжя сплачує цей кредит інколи нереальними зусиллями- бо це справді дуже і дуже важко). І тільки подружжя нарешті той кредит виплатили, підходить до них дитина і каже: "мамо, а може ви б з їхали десь до бабці ( чи фінансово дали мені частину грошей), бо ж кредит ви брали в той час, коли і я вже була. І я теж тут прописана з самого початку. І батьки повинні старт дітям даати і т.п. От скажіть чесно: чи з легкою душею б сказали , що "звісно доню. Ми з татом виплачували цей кредит, якраз виплатили і зараз з радістю розміняємо квартиру, поїдемо жити на дачу і т.п.І справа не у цьому ( хоча що погано у частковому егоїзмі: чи батьки мають бути суцільними альтруїстами?). Ставлю себе на місце мами гіпотетично дорослого сина, якому потрібне житло. На сьогодняшній день я би не мала можливості купити йому квартиру. Захотів би привести дружину до нас- звісно, що виділили би йому кімнату. Хоча я не була би у захваті від такої ідеї, бо звикла буди одноосібною господинею на кухні. З їхати жити на дачу, а сину залишити квартиру- вибачайте, я не готова жити на дачі. Який вихід? Бо можливості- допомогла б частково на оплату орендованої квартири ( підкреслюю, якби така можливість була). Не було би такої можливості- прийняла б з невісткою у загальній квартирі, хоча чесно скажу, не знаю, якби ми уживалися на одній площі. це не батьківський егоїзм ( хоч вийнятки, звісно бувають). Просто щоб зрозуміти батьків треба не просто подивитися на цю ситуацію збоку, а спробувати з самого початку поставити себе на їх місце. Бо це зараз по розмовам так здається, що раніше було простіше і ті ж квадратні метри направо і наліво роздавали. Та все життя можна було у черзі простояти, якщо не продумувати схеми, які дозволили б на той час все-таки отримати квартиру не через 50 років, а через 10 чи 20 у черзі. Або ті самі житлові кооперативи. Чи легко було на початку 80-х молодій сім ї середньостатистичних інженерів виплачувати пайову участь? Або навіть банально- кому з батьків квартира у спадок дісталася- інколи і це давалося дуже непростими шляхами. Наприклад, мама моєї коліжанки отримала квартиру у спадок від свекрухи, але: свекруха , яка її яро ненавиділа, 15 років лежала повністю паралізована і була дуже важка. І усі 15 років коліжанчина мама не мала не те що відпустки, вона у кіно з чоловіком не могли сходити.Тому щоб оцінювати вчинки батьків треба спочатку спробувати самому чогось досягнути у житті і тоді оцінювати правильність їх дій. Вже не раз про то писалося: мають мами-тати-свекри-свекрухи можливість і бажання допомогти будь-яким чином- дякую за це. НЕ мають можливості- просто не зможуть. Мають можливості, але не мають бажання- це їх право, яке не тотожне із егоїзмом по відношенню до дорослих дітей. ---------- Додано в 22:45 ---------- Попередній допис був написаний в 22:33 ---------- недарма ж вислів з радянських часів "наших людей испортил квартирный вопрос" актуальніий і сьогодні ( та і буде, мабуть, завжди таким)
Відповідь: Чи можливе життя з батьками після одруження? Точно. Тут ніхто не писав що хтось поганий, просто писалося по факту так як є, а хто там з нас вже поганий- то в кожного своя думка. Материнські почуття також можуть носити різний характер. Я собі реально такого не уявляю, щоб я сказала своїм дітям "забирайтеся", чи встановлювала якісь свої правила не сумісні зі спокійним життям молодої родини, бо "я тут хазяйка", бо я добилася... тим більше якщо дитина до цих пір тут жила, вважає ту домівку своїм домом і по факту і по закону так є. Я люблю свого (поки що одного) сина і я собі не уявляю якби то в мене пунктиком стояло, щоб він колись одружився на дівчині, в котрої має бути квартира... Головне щоб хороша людина була, підходила йому по характеру, їм було удвох добре, а чіплятися до чужої дитини, смикати, шукати купу недоліків, бо в неї нема того, чого б я хотіла, бо я хочу жити сама... Може трохи зажорстоко, але дітей треба любити. Не вірю що батьки, які любили дітей, плекали в дитинсві потім можуть отак різко себе повести. Знадчить ті почуття були трохи хибними, не справжніми, там нема рідності як такої, хіба генетична. І нехай я зараз стверджую вже чисто з позиції фанатично закоханої мами. Але батьків не вибирають, миримося, любимо, контактуємо, тримаємо відносини. І ніхто не чекає подачок, як тут вже писалося прирівняння зі звіром мене взагалі "вбило"))) і не вимагає нічого, не смикає. Так, можливо ми погані, бо сміли так подумати, але ніхто не сидить склавши руки і нічого не чекає. Ми працюємо, живемо, маєм дах над головою (нехай орендований). І про допомогу. Я все таки не вважаю допомогою взяти те що мені належить, якщо звісно є така нагода, батьки не проти (повторююсь ніхто нічого видирати не збирається), чи погодити якось по-іншому це питання. Тим більше в наш важкий час, коли реально доробитися до власного житла важко, а я б сказала для простих людей не можливо. Чи то всі мають бути успішними і продвинутими? Стріляйте, вбивайте, говоріть про моральність, але я не про подачки, я про своє. Хоча якби не думали про моральність, зробили б як мій знайомий. Але ж ніхто не судиться, не вимагає, не вибиває ті метри.
Відповідь: Чи можливе життя з батьками після одруження? Навіть з цього якщо порахувати, то дохід сім"ї повинен бути однозначно більшим ніж 6 тис. Візьмем грубо кредит 6 тис + КП 400 грн(зимою грубо, якщо не піднімлять більше) + харчі очаб мінімальні + витрати на дитину, то вже не говорячи про одяг і т.д. Най елементарніше і входить вже в районі 8-9тис. А якщо додати що ті 20% першого внеску (доречі зараз не менше 30 ще й теж позичені то сума набігає кругленька. Не подумайте, що я маю щось проти кредитів, бо розглядаємо цей варіант вже декілька років і як все вийде, то впряжемся і нікуди не дінемся; ---------- Додано в 10:47 ---------- Попередній допис був написаний в 10:44 ---------- 100% і нажаль це дуже часто зустрічається
Відповідь: Чи можливе життя з батьками після одруження? От, чесно, я похвалила Вас і Вашого чоловіка, сказала шо в нього талант і він молодець шо зміг, і шо таких насправді одиниці, бо так і є, я сама фіз-мат закінчила і знаю шо таких хлопців в нас були одиниці, а тут як завжди...ніби шось образливе писала. нє, ну не крутіть, я ніде написала шо треба лягти на дивані і чекати, треба працювати і крутитися, але в свої 25 і чоловікових 29, при повній зайнятості і мене(хоча я б могла ше сидіти в декреті) і його, квартира для нас зараз це захмарна ціль(таки ціль, я не чекаю спадку чи виграшу в лотерею)! І шо нам тепер не жити?не народжувати дитину? бо ми не маємо свого житла? ну, ми хвала Богу маємо де жити, але по суті це батьків квартира, за шо їм вдячна. А мені тотожне! я не говорю посадити собі на шию і годувати до пенсії, але при нормальних дітях, які працюють, стараються, роблять, просто ще бракує, для мене це егоїзм, вибачте навіть з тої точки зору шо ті гроші які йдуть на ту нещасну квартиру, можна було б відкласти на покупку житла. Ми привикли переберати західну модель -досяг 21 і чеши, ну не забуваймо шо в старості їхні діти не доглядають за батьками, будинок пристарілих, чи гувернатка - в кращому випадку. То чи така вона хороша ця західна модель?
Відповідь: Чи можливе життя з батьками після одруження? Батьки теж є різні. От ваші забезпечували, і мабуть не тільки матеріально, але й морально підтримували, раз ви отримали добру освіту і можливість добре заробляти. Я не кажу, що цього не можна досягти самому, але роль батьків надважлива, бо не всі люди в молодому віці можуть правильно вибрати шлях. Навіть банальний приклад з АйТішниками. Мого чоловіка в свій час теж з коломийками влаштували в Політех на відповідний факультет, бо побачили в ньому здібності, і перші два курси підтримували дуже сильно. То вже потім він втягнувся, пішов працювати і має тепер переспективну добреоплачувану роботу. А могли й забити на нього, послати в ПТУ, чи взагалі в селі залишити,бо ж опирався. А хіба всі в 17 років можуть бути мега свідомі? Зі мною простіше, бо я хотіла сама, але все одно мама дала мені стартові умови для навчання і розвитку, і тепер при потребі я теж зможу працювати в тій добреоплачуваній сфері. Але ж є батьки, які не роздивилися талантів дітей, не підтримали, просто "випустили з хати". Ну нехай ті діти теж частково винні, але ж то все так відносно. Тому оті моральні права і обов"язки надто твсно пов"язані з конкретної сім"єю, і я б не зважилася так голосно рівняти всіх під одну гребінку. Не знаю, як є в вас, але наші діти будуть мати тільки спадкове право на наше з чоловіком житло, а не частку в ньому. Просто багатьох зачепила моя пропозиція брати з мами оренду. Я не розумію, чому так стидно говорити про права дітей. Ясна річ, що в реалі на то сім"я Жанни не піде, але раз свекруха може натякнути, що варт би її дітям оплачувати частину комунальних, і думає, що має на то право, то можна просто натякнути, що в них теж є певні права. Тільки вони у своїй ситуації можуть оцінити розмір своїх моральних прав і обов"язків.
