Мистецтво бути дружиною (2)

Відповідь: Мистецтво бути дружиною (2)

Мдямс... прочитала я три останні сторінки і зрозуміла, що мені сюди нема чого ходити. Скажу ней чоловік дописує. Він у мене нормальний хлоп, зі своїми мухами, але я його так привчила, що чистоту блюдіть він. Перебрати постіль - муж все знімає, я закидаю в пральну машину, потім разом застеляємо. Він звичайно ж любить побурчати в процесі, але я не реагую, і кажу що він у мене самий самий і я його дуже люблю.
Скарпетки розкидав, і ще нераз трохи таке робить. Я не сварюсь. Мене це не дратує. Я спокійно підніму і вкину в кошик для прання. Хіба вже ну ДУЖЕ пахне на цілу хату, тоді кажу, що воно нам псує запах в кімнаті і тре онто вкинути в кошик радше ніж на підлогу.
Бувають дні, що він лежить цілими днями на ліжку а в хаті все розкидано. Буває і таке. Але я не стресую, тобто воно мене зачіпає, але я тримаю бузю на клямці, хіба одне два слова скажу. Потім приходить день коли він має багато вільного часу і я, то ми приберемо собі вдома. Дітей треба вчити за собою прибирати, бо вони бачать, що якщо старшим можна той і їм зійде. Тим більше, що коли вони ще маленькі, то ми за ними прибираємо.

Їдним словом, я не розумію що це таке контроль і ходити і цілий день контролювати чоловіка що і як він має робити. Звиняйте. Я, як в тому Городку, - а ви, нє туда попалі!

---------- Додано в 15:04 ---------- Попередній допис був написаний в 14:54 ----------

У мене мама така. У неї правда все розкладено по-поличках, але нічого не викидається. Тепер, то вже інакше, і у всьому винна недобра дочка і зять. А зять, то взагалі у нас цілий ужос - все викидає. І то без жартів. Мій муж чистить все так, що я потім маю бажання його так легонько затовчи.

У нас з чоловіком два рази на рік є генеральне прибирання, коли ми перебираємо всі речі і викидаємо непотріб. А ще мені подобається, що в Америці є традиція - старі речі виставляти на вулицю на продаж. Я обожнюю такі розпродажі. У людей нераз так багато класнючих старих речей. Он, то ми з мужом своє старе викидаємо, а я чуже старе купую. Особливо страшенно люблю старий посуд. Як знайду щось з 60-х років, то тішусь, як мала дитина. Чоловік не тішиться, тому то йому тре сюди дописувати.

 

Відповідь: Мистецтво бути дружиною (2)

Та я теж не розумію нащо, але чоловік чомусь вважає що маю. І все нічо, все в ньому добре, але отой бардак від нього і оті звинувачення, що я винна бо щось не нагадала, спати не загнала мене добивають. Як не стресувати з того, оце мені важливо...

 

Відповідь: Мистецтво бути дружиною (2)

не почуватись винною, не стресувати, а чітко поділити: ось тут мама, телефон такий-то, а тут я, дружина. Ну і нагадати собі про жіночі слабкості, не вмію, не можу. Варіант "голова болить", коли реально не годен ніц робити, у версії лайт (без фізичних чинників)

 

Відповідь: Мистецтво бути дружиною (2)

Тю... мій також багато чого вважає, але що мені забитись з того чи що? Він собі вважає, той перо йому під крила Є таке файне повєдзонко - ти собє мув, а я собє здрув! В кінці кінців він доросла особа і якщо не йде спати, то це його вибір. Ви йому не мать

 

Відповідь: Мистецтво бути дружиною (2)

Я от у свого звернула увагу, що про речі, дійсно для нього важливі він не забуває. Не пам"ятає лише те, що є не те щоб другорядним, а може бути зроблене мною. Забув купити щось з продуктів, викинути сміття, подзвонити. Ось на це я змогла забити. Не купив молока-нема каші, не викинув сміття-нехай стоїть смердить, забув кредит заплатити- значить оплатиш із штрафом. Як тільки він відчує, що Ви реально забили на його "забув", у нього різко покращиться пам"ять. Витримайте десь місяць, причому забудьте про нагадування взагалі. У моєму випадку це допомогло. Виявляється, він все пам"ятає ліпше як я. Тобто, спочатку потрібно змінити своє відношення, а потім побачите результат. От що робити із "свинством" дома я ще не придумала. Випустила пар на форумі, то трохи полегшало.

 

Відповідь: Мистецтво бути дружиною (2)

Те саме що і зі всім решта. Сказати раз, два, три. Конкретно, без претензій. Деякі речі попускати, а деякі припиняти. Тільки спочатку вирішитись ЩО з тих речей є конкретно важливо. Скарпетки на підлозі? Тоді атакувати цю ділянку. Але атакувати з призми, що он як то класно і який ти в мене самий, самий (собачку дресуємо) і яка я щаслива коли вкинеш ту скарпетку в мішок/кошик/пуделко для брудних речей. Я прям така щаслива від того, що мені хочеться тобі ...

 

Відповідь: Мистецтво бути дружиною (2)

Читаю зара книжку про то як з дітьми розмовляти і поводитися, то дуже багато можна і до чоловіків застосувати
В нас навпаки - я все забуваю, чоловік мусить нагадувати.
А про побут - мені здається, шо головне - з першого дня спільного проживання все організувати щоб обоє були задоволені, бо потім змінити шось важко. І такі теми дівчатам варто читати, щоб не наробити наших помилок

 

Відповідь: Мистецтво бути дружиною (2)

Вихід є, або перестати нагадувати чоловіку, або власноруч внести йому у мобілку нагадувалку-пікалку: поїсти, попити, поспати, в туалет сходити, купити молока..і т.д і все погодинно". Уявляю реакцію чоловіків))))

 

Відповідь: Мистецтво бути дружиною (2)

так от оці "вкрай йому потрібні місця"- це кладовка, балкон і уже "відвойовує" спальню. І це той "мінімум" своєї території на яку він згідний. Але цей мінімум перебирається поступово на решту максимуму. Про викидання- викидала. Так по закону підлості те, що йому не було потрібно 2 роки стає "вкрай потрібним" саме у той момент, коли я його вже викинула. І тоді назріває питання: " А де ж поділося?..."На моє "нєдоумєніє": не знаю, мабуть десь у тому складі загубилося- пошукай, не ведеться. Про те, щоб поскладати в одному місці, а потім хай розбирає сам- і це проходили: я поскладаю на "викидання", а він то все перериє і 99% вертається на своє місце ( бо ж вкрай це буде потрібно). Отак, по 1% і відвойовую "складські" приміщення ( читай- лоджію, кімнату і т.п.)

нє, ну то інше. Я теж маю мати своє "кубло" ( мабуть, це у кожного так є). І кожен з нас у хаті мають свої шафки і т.п. На територію власних шафок я не посягаю-там він хай що хоч, то хай і робить ( як і у сина не роблю порядку сама- звертаю увагу, а вн вже робить лад). Але от парадокс: у шафках- порядок і чистота. А от на столі, біля ліжка, біля робочої своєї зони- мама дорога...І навіть переконання у тому, що "ти ж цією пилюкою дихаєш, а це вкрай небезпечно при твоєму хронічному бронхіті"- не діє.

та я і прибирала. Але врешті -решт поступово усі такі домашні обов язки повністю перейшли одноосібно. Одним словом, поступово і тут ( у обов язках) відвоював свою територію. Я і далі прибираю, мию і т.п., але заради експерименту вирішила довірити йому , щоб у "своєму куточку" він прибирав сам ( а не наскладував-смітив і говорив, що "якщо тобі заважає- ти і прибери"). Так навіть і "вухом не веде"- буде сидіти у сантиметровій пилюці та крихтах.

 

Відповідь: Мистецтво бути дружиною (2)

Ой... та молодьож така, що любить жити своїм розумом. І любить робити свої помилки. Нехай вчаться, якщо хочуть.

 

Відповідь: Мистецтво бути дружиною (2)

оце той випадок. Розумію, що заважає це мені- ні, я не прихильник стерильної чистоти і з шматкою постійно не бігаю. Просто реально у купі бруду сидіти ( чи спати) не можу. А чоловіку- ніц не заважає. ТОму і виходить- він смітить, я прибираю ( бо треба то тільки мені). Може то розслабитися і тихенько то все далі самій робити? З другої сторони- як вже писали, то приклад для дитини. Мені невістка колись "дякую" не скаже

 

Відповідь: Мистецтво бути дружиною (2)

і що, те - чоловікове - вище Вашого??

реально так:

я б з таким чоловіком, як описано на ост. 2 сторінках, реально не жила...

а ви цю вину почуваєте? якщо - ні то спокійно парируєте. Вам краще знати, який аргумент на Вашого чоловіка подіє (на скору руку - "а ти чо не нагадав, щоб я тобі нагадала??" "я тобі не мама, мені потрібен чоловік, а не син", "дзєцко, ілє ти маш лят", "не встанеш не підеш на базар - я їсти варити не буду" і давай манікюр собі робити... тощо). Методів є мільйони, і ще мільйони можна вигадати. Коли мій чоловік реально мене дістав заявочками "а що ти не можеш піти в підвал (до вимикача не пройти через хлам)/винести сміття/піти на базар...", то після невдалих спроб словесного впливу знайшлося "саме то": можу. а що тоді робитимеш ти? і ти не думав, нащо ти мені тоді потрібен? образився один раз, ще деколи випоминає, але більше в підвал ходити не каже. що мені і треба.І на базар я ходжу, коли його нема у Львові або коли хворий, ну або я коло базару.
моя сусідка скаржилася, що не може випросити чоловіка і сина (в кожного окрема машина, син років 16-17) поїхати на базар (від нас до 2 км) і зі своїм варикозом тягала м'ясо на котлетки (ледве тягнула нераз), бо хлопці голодні. в результаті - продали авта, бізнес і хату, щоб лікувати сина від наркоманії. так, залежність тут не цілком пряма, але ж вона є?

 

Відповідь: Мистецтво бути дружиною (2)

як показує досвід, сантиметр пилюки сам відвалюється, а до того і не сильно помітний. Як йому так подобається - крихти, пилюка, ах романтика, то най собі має той куточок з павучками і крихтами. Може там, з часом, заведеться якась особлива порода мурашок або взір на пилюці наштовхне на геніальну ідею?
та, я б сама, якщо чесно признатись собі, в життю б ніц не робила, якби знала, що хтось то 100% зробить за мене

 

Відповідь: Мистецтво бути дружиною (2)

Так ми від початку ніби поділили: я - побут, він - мамонта І все мене влаштовувало, поки не почали іти роки))) Може то я з жиру бішусь? От зараз вигнала чоловіка з малим гуляти, помедитувала трох і мене попустило - піду сховаю скалку і пательню поки Просто направд з одної сторони ідеальний чоловік - з дитиною гуляє, їсти не вимагає готувати, може і в кафе піти, прибирати теж не вимагає (суто мої мухи), гроші не жаліє, а з іншої - все розкидає, сам на примирення іти не хоче, іноді навіть злосно мститися може. От і будь тут мудрий. І чого мені в тому житті бракує? От дійсно сиджу і думаю, ну шкарпетки, ну в ліфчику іноді... але не біда. Але ж починаю казитися як то бачу. І в той момент всі аутотренінги ідуть під три чорти: кров в очах і бажання лупити пательнею з тими шкарпетками поки не дійде. Якось певно треба в момент злості щось приємне згадувати чи що...

 

Відповідь: Мистецтво бути дружиною (2)

гм, а якщо спробувати донести щось на зразок "це моя робота, і коли ти так поводишся, я це сприймаю як неповагу до зробленого мною, і мене тоді криє... це якби ти заробив мамонта, а я його в унітаз спустила, чи в карти... що б ти почував? "

 

Відповідь: Мистецтво бути дружиною (2)

Пробувала, він каже, що він не спеціально, що от він такий мантелепа, не по господарству, що воно якось само так летить мені в білизну Що люди не міняються, бачила, що вибирала бла-бла. Подальші копання призводять до агресивних наїздів, що мовляв я вимагаю "невимагаєме", бо він ж не зі зла і так по тексту...

 

Відповідь: Мистецтво бути дружиною (2)

Якщо справді у вас все по-домовленості, тоді подумайте, може вам варто застосувати принцип дитини - я тебе не бачу, ти не існуєш. А якщо ні, то так як було вище написано, сісти, всплакнути і сказати - йой, як то нефайно. То ж всетаки я буду одягати на мої безцінні груди, а ти туди брудні скарпетки. Абідна

 

Відповідь: Мистецтво бути дружиною (2)

вже малювала- 5 день "милується" взором ( причому я малювала вже на такому добрячому прошарку- етак двотижневої давності- експериментувати то експерементувати). Чекаю геніальних ідей...

 

Відповідь: Мистецтво бути дружиною (2)

Ми недавно доооовго чекали на електричку і помінялись телефонами. Чоловік з мого заходив в нет, в мене там закладок купа і одна з них була на книзі "Пізнай свого чоловіка", він мені не казав, що прочитав трохи, але я помітила зміну поведінки і потім в історії випадково побачила, що він читав одну статтю. А ввечері чоловік в мене попросив вибачення, за те, що інколи своїми діями чи жартами робить мені боляче і що він про це і не здогадувався. А стаття якраз про то і була.

я так часто кажу, деколи ефект є, а інколи я нариваюсь на гору інших порівнянь))

 

Відповідь: Мистецтво бути дружиною (2)

А може він має рацію? Ну не ту, що в ЦРУ дані передавати
Он якось я була зла на те, що муж неприбрав і закидав стіл в вітальні. Тобто, то не він особисто, а дітиска але він їм ніц не сказав... одним словом, щось було важливе для мене, але не стільки важливе для нього. Я сказала своє фе, то зразу почались наїзди з його боку, що я нічого не розумію і сама така, сяка. Я тут же сказала - перепрошую, якщо мої слова прозвучали образливо. Я зовсім інше мала на увазі, і розумію, що ти був занятий цілий день (навіть якщо він лежав пляцком на ліжку) і не міг тих речей припильнувати. Щераз перепрошую, якщо мої слова тебе зачепили.
Усьо! Пішли до церкви. Він правда злостився, і не міг злість відпустити, але ж то ВІН. То він не вміє розслаблятись, а не я. Я зі свого боку робила вигляд, що все вже давно вияснено і хоч моя критика йому не сподобалась, він мусів з нею змиритись, бо від правди не втечеш. Можеш на неї злоститись, але правда то така річ - вона на ліцо.