Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? От мені цікаво, як відучити малого від істерик, коли ідем додому з гулянь. Він спочатку 10-15 хвилин ниє, що не піде ніде, потім закатує вже конкретну істерику, щоб я брала на руки і несла додому. Вчора мала кликати мужа, і ми 45 хв!!! слухали то, а потім волокли за руки дитину ті 40 метрів додому. Просто він знає, що я не можу слухати той його плач і бере мене "на слабо". В нас так: я або не можу з ним далеко іти, або мушу нести його на руках 2/3 дороги, при чім назад додому, а не на гуляння. І він падає-заходиться. А я вже носити кабана не можу, та він і має розуміти, що іти він буде сам. Стомиться - відпочинемо. З оловіком не істерить. Зі мною - капєц. Я знаю, що сама винна, бо брала на руки і несла додому взимку, коли хотіла пошвидче дійти додому. Але що тепер робити? Я реально не можу терпіти 40 хвилин поки він катуляється по асфальту...
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? приєднуюся до попереднього питання. Маєм такі ж істерики по дорозі додому і "візьми на руки". Вмовляю, що вдома є мультики (цукерки, нова машинка, ванна з пінкою), бо іншого виходу не бачу
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Я свого практично відівчила попередніми довгими розмовами. Тобто він постійно говирив, що хоче до діток, а я питалася чи буде він слухати маму, чи не буде ображати діток і якщо мама скаже йдем, то ми йдемо, бо більше до діток не підемо. Якось влаштував істерику і ми не пішли в парк і я пояснила, типу "Ти вчора плакав, маму не слухав і дітки тепер гуляють без тебе". Відразу почав просити пробачення і казати, що більше так не буде. І наступного разу я йому нагадувала той випадок і по трохи діє. Ну і є правило "останнього разу". Тобто він чемно просить про останній раз на гірці, останній раз на качелі і тоді чемно усім кажемо па-па і йдемо. І взагалі нам допомагають дооовгі розмови про такі ситуації. Тобто ми кожну прогулянку, погану поведінку його чи інших діток детально обговорюємо і робимо спільні висновки.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Зробити лице кірпічом і впевнено тягнути дитину додому.))) Можна по дорозі домовитись 5хв несу, щоб ти відпочив - далі ногами. І ще повідомляти дитину про наближення часу ікс - через 20 хв ідем додому, через 10 хв ідем додому і т.д. Це все з власного досвіду. Не зразу але діє. НУ і якщо знаю, що насправді втомився і від того істерить - то буду нести.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Ой, то не наш варіант. Він в мене хлопець голосний, нас би чув цілий район і не лише наш, тому мусимо шукати компроміс . А щодо нести на руках, то колись несла а зараз відмовляюсь. Перш за все заважкий, по друге не хочу собі зашкодити. Тому чемно йдемо і я вислуховую ниття про- болять ножки, циці, пупчик вздувся, животик надувся і т. д. Правда він рідко симулює, говорить про те, що втомлений, коли дійсно втомлений. Тому чемно співчуваю і намагаюсь відволікти.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? в Софійки такі істерики були десь в дворічному віці. Ми знайшли вихід в тому, що йшли додому через магазин, вона любила тоді всякі розмальовки і ми щодня купували по одній і чемно йшли додому розмальовувати Запасу тих розмальовок вистачає дотепер ) Насільки розумію, така поведінка - то вікове і тимчасове.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Неверленд, ще спробуйте змінити час прогулянок, може він справді вже дуже втомлений і тому дратується. Плюс може якийсь велосипед чи самокат? ---------- Додано в 07:35 ---------- Попередній допис був написаний в 07:33 ---------- Та власне то не тільки мультиків, то було з контексту, то стосується і прогулянок, і цікавої спільної гри, і поїсти. Важливо, щоб мама була послідовна завжди, а якщо дома є ще бабусі і інші учасники дійства - то щоб і вони прийняли таку тактику.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? А з якого віку з дитиною вже можна домовитись? (типу ти збираєш іграшки і ми йдем гуляти або ж ти останній раз катаєшся і ми йдемо додому). Нашому малому 1,4 і нині він мені ой як насолив на прогулянці, а потім розістерився вдома. На прогулянці він дуже любить кататися на гойдалці, ну ми на одній покаталися, на другій, на третій, уже час додому, треба йти спати. Спокійно йому кажу, що ще пару раз катаємся і їдемо додому. Що тут почалося! Крики на весь дитмайданчик і ні в яку не злазить з тої гойдалки. Пробувала говорити, просити, заманювала смачненьким - таке враження, що не чує. Коли вже терпець увірвався, то взяла в охапку, посадила в каляску і бігом додому. Трохи ще покричав,але заспокоївся. Та вдома вже його нагодувати було нереально, вложити спати, він розійшовся по повній, не втрималась - дала по дупі (знаю, що то не помагає і не метод, але тоді вже мною просто теліпало). Порадьте, як діяти в таких ситуаціях, як з дитиною домовитись?
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? З моїм можна було домовитися з 3 років. І насправді, якшо мати час і терпіння то все пояснити, то воно працює. Але коли треба вже шось зробити, то важче. Дівчата, які писали шо дітей додому треба нести. А чому не берете візочки прогулянкові? Ми десь в 2 роки тільки з візком подружилися - коли змучувався, то чемно в нього сідав і їхав додому.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? моя з 1.5 року перед сном i прогулянкою збираэ iграшки. [/COLOR]але старша нiяк ненадавалась до складання.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Маємо проблему- дитина не вміє програвати. От граємо гру настольну чи шахи, як тільки починає програвати - істерика. Як навчити спокійно до цього ставитися?
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? в мене така теж проблема з молодшим , не може поступитись і край. Практично завжди Мелор поступається, бо як в грі лови / настільні / перегонки не виграє - все, обіда на пів дня. Ще й через пів року тобі згадає, трохи злопам'ятний. Прям вже не знаю як то викорінити. Старшого аж шкода інколи, але стараюсь не втручатись, хіба як вже до бійки йде. Розмови мало що допомагають, але вже трохи краще "переносить" програш ніж скажімо рік назад. Та за галом мені здається це не погана риса. Старюсь не "ламати" його.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Нині ледь зібрала дітей докупи, бо Дми нічого не сприймав і не слухав, а Сергійко заходився щойно поставлю його на землю або йду з ним в руках не туди, куди він хоче. Сьогоднішній день треба просто пережити, постаратись на них не кричати, хоча вже раз крикнула... Зараз посплять, відпочинемо, я зберусь теж докупи. І це мине. минулого року мала зі старшим "жорсткий тиждень", до того були поодинокі дні істерик - але ще до 2.5 років, і кожна мала за собою прорізування зубів...
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Всьо, вздохнула с облєгчєнієм)))) - ми не одні такі. Дімон мій як танк пре куди йому потрібно. А якщо його щось не влаштовує - він дереться і плюється. Ну і вигинається, верещить звісно. Він взагалі з народження проявляє свій характер. В мене асоціюється з маленьким танком))). Але от з тим биттям і плюванням дуже цікаво - Антон гарненько то копіює. То ж так класно уподоблятись річній дитині))).
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Такий період триватиме все життя при неправильних акцентах у вихованні. В мене коліжанка була типовою великою істеричкою, яка мамі прямим текстом на підвищених тонах казала, що її не цікавить є в неї гроші чи нема - їй потрібні нові штани і все. Дитина "переросте" істерики тоді, коли у вас зміниться з нею тип стосунків. Пошукайте на психологічних форумах про кризу 3 років, і про типові помилки батьків які її загострюють ще більше і як з неї вийти так, щоб усім було добре
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Про акценти можна детальніше? Дівчата пишуть, що бабусі/дідусі не правильно виховують, а в мене періодично закрадається думка, чи я сама все добре роблю по відношенню до сина. Малому майже 2 роки і він зараз страшний впертюх, до того ж всім розказує, хто що має робити, куди піти чи сісти... До істерик доходить рідко на разі. Я намагаюсь говорити/пояснювати, але буває, коли він втомлений або я ... Також проблема для мене є в тому, що малий майже не грається сам, тобто з ним має бути хтось з дорослих. Якщо мені потрібно щось зробити і сина не вдається чимось зацікавити, то 1. я роблю, він ридає 2. я нічого не роблю Вже писала раніше, знову повторюсь - як, не ламаючи дитину, не дати їй вилізти собі на голову? За поради чи лінки на щось мудре) буду вдячна
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Антон бігав по квартирі і кричав наспівуючи "я командир! я командир!")))) і намагався командувати. Сам бавитись почав аж вже от ближче до 4-х років. Та й зараз не дуже то хоче - Діма зразу теж потребує саме Антонових іграшок і ніяк його не відволікти. Сьогодні коли розбирала гору речей - то весь час кругом на самокаті їздив і питав чим може допомогти. Але теж такий хитрий, допомога вибіркова "нє, то я не буду допомагати, давай щось інше". То возив брудні речі у ванну. Зараз чекаю коли проснеться і ми будемо збивати міксером тісто на тортик. Мені у вихованні дітей завжди найважче було і залишається бути послідовною і більш-менш стриманою . І дуже важко твердо реагувати на непослух, бо мене завжди забаваляє ну як вони такі маленькі і такі кумендні і такі здогадливі і такі хитрі і такі розумні і вже таакііі вперті))) З Антоном так було і з ДІмою тепер ті самі відчуття)))
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? + 100 От сьогодні. Їмо (я малого годую), прийшов чоловік з роботи. Син, наказовим тоном - мама нє, тато годуй і смикає мене за волосся, щоб я встала. Як зреагувати? Приїхала бабуся (живемо з батьками) з роботи, то малий до неї вчепився - "Мозаїка", значить, складати з ним мозаїку. Мої пояснення, що бабуся голодна і тд, не діють, син стоїть, ниє, смикає бабусю за штани. Не реагувати? Пояснювати, поки не зрозуміє?
