Відповідь: Ми і наші мами знаючи мою маму - буде випоминати 100%... Брату випоминає і весілля (було 13 років тому) і хрестини його сина. Ну така вже вона...
Відповідь: Ми і наші мами І не дасть... бо ж у мама який підхід - ти собє мув, а я собє здрув. Мама думає, та вона нехай собі говорить, я ітак краще знаю. Або, що вона собі так говорить, бо ще не народила... Проте коли їм вже вдається потримати внучка(у) на руках, тоді в них вилітає будь-яке гальмо чи розуміння, і вони вже старають перепестити ту дитину. Бачила приклад такого в суботу. Ніби і дорослі, і освічені люди а такі речі тій дитині робили і все жалілись, що молодьож (подруга майже моя ровесниця) їм дитину не дає. А я сміюсь і кажу, - "ой вже та сьогоднішня молодьож. Все самі хочуть!" А того можна тільки тішитись... бо шмішно! ---------- Додано в 15:42 ---------- Попередній допис був написаний в 15:16 ---------- Моя також випоминала... Довший час, аж поки не посварилась з нею добре кілька разів і поки сама не переглянула своє життя. Вважаю, що ви правильно вирішили. Я б також своїй дитині приготувала хрестини на пару з свахою, але то таке. Ще невідомо, яка у мене буде сваха і як буде співати моя донька чи невістка.
Відповідь: Ми і наші мами Ого! Ну я принаймні в тому плані ніби з мамою вже згоди дійшла, що в жару я одягаю малу як вважаю за потрібне (на вихідних носилися в одному бодіку на короткий рукав, шортиках і панамці). Зате варто похолодати на вулиці чи вітру подути - тут починаються тьорки. От сьогодні наприклад - на вулиці 16-17 градусів, легкий вітерець, а пішли гуляти з проблемами, бо мама все мене переконувала, що не варто йти, бо дуже холодно й вітряно.
Відповідь: Ми і наші мами Одну мою знайому так дістало оте випоминання мами. Правда їй згадувалося навчання, яке батьки оплатили (взагалі-то батько). Вона раз не витримала і сказала:"Мамо, давайте сядемо порахуємо скільки Ви оплатили. Я зароблю, відкладу, позичу, вкраду і Вам віддам. Скажіть вже скільки я вам винна! Все!" Мама злегка обалділа і запнулась. Якось дійшло, шантаж припинився. Але каже, мама іноді на півслові себе ловила, коли по звичці за той борг починала знову.
Відповідь: Ми і наші мами нам також свекруха справляла хрестини, в кафе десь на 25 чол. Це була частина її подарунку. Жодного разу не притикнула, бо робила це не лише для нас, але й для своїх внучат
Відповідь: Ми і наші мами Так дико для мене таке чути :shok: В моєї мами навпаки комплекс постійний, що вона мені і братові чогось недодала (в матеріальному плані), бо просто не було з чого. Хоча ми себе ніколи не почували обділеними, були часи кращі, були гірші... але ми з братом завжди то розуміли, ніколи нічого не вимагали, не ображались коли не було за що чогось купити, кудись сходити, приймали все як є і розуміли батьків.
Відповідь: Ми і наші мами В мене схожа ситуація була, ці слова нагадали мені дещо з мого дитинства, можливо і у вас таке було. Нам з сестрою часом не могли купити морозива стільки скільки ми хотіли, то ми вершки перетирали з полуницею і заморожували , а ще було: варили карамель в ложці: цукор з водою, а потім додавали пару крапель варення і вже цукерка. Також ніколи не ображалися на батьків, розуміли їх. І ось так думаю, можливо це через те, що не було у дітей колись такого різноманіття (айфони, айподи, айпади, ноути, геймерські приставки), всі були більш-менш одного достатку, тому не ображалися, тому що практично всі друзі були в одній ситуації, чи батьки так вміло нас виховали. Зараз дитина бачить у школі якусь нову забавку у когось і починається нове "хочу".
Відповідь: Ми і наші мами Та ви що? Якого більш-менш одного достатку. Завжди були обкомовські синочки чи дочки які мали всього в досталь, і більше. Хоча я на маму ніколи не ображалась за недодані матеріальні речі, тай діти такі, що матеріальне забувають. А он вже теплота і час, і розуміння дитячих думок і визнання дитячої особистості, то це вже інша справа. Я не ображалась на неї, бо не вмію, але он дитячі рани з того, що моя мама не була зі мною любляча - є. Хоча і ті вже заліковую.
Відповідь: Ми і наші мами хе, "жирували", мали полуницю, вершки, цукор, ще й з варенням. ми про таке могли лише мріяти, бо цукор був по талонам, зарплати не виплачували, і купляти на базарі ту ж саму полуницю у не було за що. Та не матеріальне важливе у спілуванні мама-дитина, має бути розуміння, підтримка, хоча, мабуть, коли мати зайнята проблемами виживання родини, їй не до розуміння потреб дочки
Відповідь: Ми і наші мами хе, звичайно "жирували": полуниця росла в бабусі на городі, вершки "давала" корова з того ж таки села, цукор давали за трудодні, а варення "росло" в садку.
Відповідь: Ми і наші мами а я мусіла стояти за полуницею в черзі три години під дощем, без парасолі, а коли дочекались тої полуниці давали тільки по кг, правда в нові кульочки, але ТАКА вже була потовчена та полуниця і наполовину підгнила, що узясь... Але радості!!! Скільки було радості. А потім іншу чергу вистояти, зраненька, дві години за сметаною яку розводили трохи молоком в тих бідонах. І наливали тільки одну літру в свій слоїчок з пласмасовою кришкою. А я мала дитина, років 12 найбільше, стою, чекаю, маю в руках тільки кілька рублів, які мама дала. Щей казала здачу принести... а як ж морозиво, за 7 копійок полунично-ягідне? Ой... але то все зовсім офтоп. Але не хочу більше в соціялізм. Я вже якось загниваючим капіталізмом обійдусь.
Відповідь: Ми і наші мами я про те, що для дитини, яка мала лише місто, без городу, села і садка, полуниці і вершки і т.д. - було б за щастя. Прості міські не мали ні на морозиво, ні молока (черги стояли такі, що до світанку треба було займати, і то не було гарантією, що візьмеш пляшечку) І цукор-мука-гречка не давались за трудодні, а "тягнулись за льоси", один мішок мріяло витягнути тридцять осіб. І зарплата була, але її не давали, хронічно роками не давали Це я зараз починаю розуміти, чому мама була нервова, не вділяла мені достатньо часу і чому вона досі в деяких нюансах мене не розуміє.
Відповідь: Ми і наші мами А ми живемо занадто далеко одна від одної щоб витрачати час спілкування на сварки. Ми дискутуємо, а не сперечаємося, і мама прислуховується до моєї думки, так було не завжди звичайно, але з появою в мене діток багато помінялось. І мамина допомога незрівнянна ні з чим. Два роки тому мені конче треба було на семінар по роботі на три дня, чоловік у відрядженні, дитина хвора, в свекрухи "господарка" худоба важливіша, а мама взяла шматочок відпуску, квиточки, пробула добу в дорозі, щоб виручити мене. отак. ну і побула в нас.
Відповідь: Ми і наші мами В "лихие 90-е" ми за рахунок села виживали. Все було з села: картошка, капуста, городина, яблука (варення, компоти), мясо (свиню били 2 рази на рік: на Паску і на Різдво), а ще давали цукор, яйця, молоко, сир, сметану.
Відповідь: Ми і наші мами Запам"яталося з тих часів, мама подруги (вчителька) розповідала, як хвалила дуже паску (чи то пиріг, не пам"ятаю) своєї знайомої, а та розкрила рецепт: "Та то тАке прОсте, тАке прОсте - берете 25 яєць..." Після тієї фрази починався гомеричний регіт у всіх присутніх. Тоді серед міського населення Львова найпоширенішою складовою було "максимум 1 яйце". А ще бабця часто згадувала жалі мого брата, на батьків) "Наварять каструлю гречки - а самі не їдять! Все в нас пхають!" Не знав, що ту гречку дідусь-ветеран отримував на великі свята і батьки не їли, бо "для дітей".
Відповідь: Ми і наші мами Як знайомо! Я в одній такій ранковій черзі навіть заснула настоячи, ніби на секунду прикрила очі, відкрила, а черга вже на два метри посунулася вперед. Без мене, звичайно. Ми з мамою в ті роки їздили до Польщі і Чехословаччини, всяке барахло продавали. Як я ненавиділа ті поїздки! Торби руки обривають, поїзд чи електричку штурмом треба брати, в Словаччині на базарі цигани чіпляються, мама постійно шипить. Панічно боялася, що митники що-небудь відберуть, аж до сміху доходило: раз їхали з Польщі в однакових довжелезних і широчезних балонових плащах-жатках ядучо-рожевого кольору, причому в мами ще до ноги була прив"язана песцева шапка (до речі, досі в шафі практично не ношена лежить), тоді як на голові красувалася стара "бєрьотка", ніхто з митників навіть не подивився в нашу сторону. Іншим разом - ще цікавіше: ми на собі вивезли цілу кришталеву люстру, в деталі вдаватися не буду, скажу тільки, що поки переїхали словацький кордон, думала, здохну. Туди їхали не сильно великі жінка з підлітком, назад поверталися дві Вєрки Сердючки. А ще понажиралися їхніх шоколадок, бо в нас хіба сою бачили, як же нас палило!!! Ой, скільки є всього згадати...
Відповідь: Ми і наші мами Так, знаєте, ми з мамою теж всього такого всякого переживали, і я дуже розумію, чому деколи вона вечорами плакала, і її відчай, коли менша моя сестра захворіла, а ліки випльовувала (а ліки були дорогі і дефіцитні). Загалом. Тим менше я розумію, чому ,зївши той пуд солі з тими малими дітьми, виростивши з них порядних людей (а от без скромності зайвої - я б хотіла, щоб мої діти виросли і в 18-25 років були такими як я (далі подивимось, ну я в ці роки собою задоволена)), не можна радіти просто і спокійно. А треба постійно щось надумувати... Я придумала ще один крок назустріч мамі, завтра розповім, що вийде. Заодно, може і про лялю розповім сама (хотіла з чоловіком разом, щоб моральну підтримку мати, ну але чоловік морозиться, а тягнути нема куди)
Відповідь: Ми і наші мами ооо. як корисно деколи на лінієчки дивитись Невже мама не зрадіє? моя зраділа, і трохи посумувала, бо все дітям і нічого собі,але тішиться внуками коли має їх, і по скайпу
Відповідь: Ми і наші мами Коли я свого часу розповіла про Дмитрика, сказали так: невже не можна було почекати, поки хоч навчання закінчиш? Коли сказала про Сергійчика, мама сказала так: "Ну що ж, як так вже вийшло.. ну що тепер поробиш". Добре, що поряд тоді був мій чоловік і якось з ним мені будь-що чути не так складно. А він мені потім був сказав дослівно: я в шоці з того "привітання". ми хотіли всім родичам розповісти на Великдень, але так склалось, що то було не до речі. А тепер вже просто треба, бо всіх часто бачимо, і хочеться, щоб дізнались раніше, ніж вагітність стане помітна.
