Тандемне годування

Відповідь: Тандемне годування

Але вони будуть. З ГВ чи без нього. Щоб їх зменшити і вийти з мінімальними втратами для всіх найголовніше - це спокійна і відпочивша мама. Залучіть всі ресурси , які можете - бабці, чоловік, прибиральниця, помічниця на кухні, сусідки, коліжанки. Щоб у вас було прибрано і було, що їсти. Трохи часу, хоч 10-30 хвилин, як дає менша, щодня побути наодинці - чай, фільм, в стелю подивитись, душ. Що завгодно для себе, не прибираня-прання-готування. Старшу не відправляйте від себе, навпаки - чим більше часу ви разом, тим краще. По можливості спіть разом вдень, вночі. Поки діти сплять, спіть з ними, відпочивайте, читайте, дивіться фільми для душі і гарного настрою.

Щодо власне ГВ - чергування грудей як звично для меншої (що 1,5-2 години одна циця, або хоча б 40 хвилин годування однією груддю), старша прикладається до вільної циці.

М.Озерова про те, як поводити себе з старшою дитиною після народження меншої 1, 2, 3, 4

 

Відповідь: Тандемне годування

В нас свято закінчилося, молочка нема.
Загалом ситуація така: якщо день спокійний, нема ніяких непередбачуваних подій, то і Юстинка спокійна, цицю їй треба на сон ну і може 2-3 рази перевірити, чи все як звичайно. Але якщо є якісь стреси (як ото свята, гості, переїзди туди-сюди машиною по кілька годин в день), то дитину криє не на жарт, циця мус бути в зубах майже нон-стоп, але годування приносить їй ще більший стрес, бо вона намагається власне витягнути з грудей їжу, і то тягне так конкретно. Результату нема, вона трохи реве, заспокоюється і смокче вже просто так. Ніч спить нормально, раз чи два може прикластися на пару секунд. З їжею теж проблем нема, їсть добре і достатньо, часом навіть доводиться обмежувати порції.
В мене особисто фізично негативних відчуттів нема, нічого не пече, не болить. Психологічно буває важко власне в оті стресові дні, бо я не можу змиритися з тим, що мене використовують, фактично, в ролі дурника. Отакий бзік. А коли прикладання нечасті, то навіть приємно, як вона собі тулиться до циці.
Якоїсь конкретної позиції стосовно тандему в мене зараз нема. Я собі сподіваюся, що воно якось само вирішиться, як буде правильно для всіх нас. Але ото читаю Вірджинію і трохи йде мороз по шкірі, бо допомоги в мене не буде ніякої зі сторони, то якщо складеться подібна ситуація, буде не дуже весело

 

Відповідь: Тандемне годування

Оскільки в нас з мужом напівроздільний сон, то я собі думала підселити Юстину до нього поближче в скорому часі, бо як спати з двома дітьми під боком я не уявляю. Того я точно не хочу.

Я настроююся на те, що 95% то буде і без ГВ, єдине, що способи шантажу з боку старшої дитини будуть відрізнятися. І отих вересків через цицьку я боюся найбільше.

Навіть нині на УЗД. "Юстинка, будеш лялю в маминому животику дивитися?" "Будю". Подивилася мельком і каже "Ляля. Ляля нє, нє будю" і пішла собі геть І смішно, і грішно.

 

Такого я ніби не писала. Мелася прожила перші тижні життя в лікарні, до циці її прикладали лише перший день, а далі годували понад два тижні через трубочку (через ніс у шлунок). Окрім того, Мелася мала дуже коротку вуздечку язика, через що не могла нормально захопити цицю, ані не могла дати собі раду з напливом молока. Після того, як вуздечку підрізали, вона почала краще давати собі раду. Ну, і ще один фактор: Мелася має іншу тілобудову. То мої хлопці були пампухами й переростали свій вік (за одягом) дуже швиденько, а Мелася і в 10 місяців носить одяг на 9 місяців. Вона пухкенька, складочки має, але не пампух. Дрібненька й довгенька така дівчинка.

Почитала, сподобалося, особливо №2. Цікаво, що я певні речі сама зрозуміла, на досвіді помилках з Дарком. І з Натусиком уже таких помилок не було. Дитинка прийшла до нас у сім'ю, ми всі приділяємо їй увагу. І він дійсно дуже уважний до Меласі. Як вміє, по-своєму, часом із її плачами в результаті, але ревнощів у нас практично не було. Якщо було, то буквально якісь дві-три ситуація, коли я бачила, що ревнує, але то як прийшло, так і пішло. Зараз ревнощів нема взагалі.
От із цицею часом бувають проколи. Коли він втомлений, то чекати не буде, а буде кричати й кричати, й кричати. Тоді або годую обох зразу, або годую малу під крики й віддаю чоловікові, а тоді беру його вкладати.
Навчилася із секції №3 для себе, що я неправально говорила з Дарком. Буду міняти тактику тепер.

Очень важным вопросом обычно является доверие старшему понянчить младшего - тут, конечно, существенным фактором является возраст "няни". Но присмотреть пару минут, пока мама отвернулась, могут и дети дошкольного возраста. Главное - дать четкие указания, что именно делать. Сказать "присмотри за ним, пока я то-то делаю!" - это ни о чем. Что присмотреть? Ну вот - лежит, кричит, а я смотрю, что еще надо? Нужно сказать очень подробно по пунктам, чего вы ждете от старшего - его действия, и что недопустимо для малыша. Здесь очень важна "золотая середина", которую порекомендовать невозможно, но которую необходимо найти каждой маме свою. К сожалению, знала многих девушек, которые так "нанянчились" в детстве младших, что не хотели детей вообще или хотели "максимум одного". ВСегда помнить, что малыш - это мамина ответственность, а вовсе не старшего ребенка! И если мы доверяем старшему малыша, то это означает, что мы несем ответственность И ЗА ДЕЙСТВИЯ И РЕШЕНИЯ СТАРШЕГО в этот момент! Совершенно неправильно предъявлять претензии вроде: "Ты что, не слышал, что малыш плакал - что же ты не подошел?!",, "ты не досмотрел, из-за тебя он упал!". Ребенок (даже подросток) еще не готов нести ответственность за младшего и не умеет действовать по обстоятельствам так, как это легко получается у самой мамы. (я еще хочу дать такой совет - когда мне необходимо, чтобы дочка присмотрела за малышом, я даю ей на выбор: "что ты сейчас хочешь, сделать такое-то дело или посидеть с Элиэлем, а я сделаю?").

Дуже дякую за цінні посилання! Дуже мудрі й слушні поради.

 

Відповідь: Тандемне годування

А не допомагає думка, що дурник придумали на заміну мамі, а не навпаки? (я без сарказму питаю, цілковито серйозно)

Я вже колись піднімала це питання на форумі. Зараз знову запитаю. А не мішає дітям у головах те, що дитину називають лялею? У нас було чітко розділено, що є дітки, а є ляльки, відповідно з ляльками можна бавитися, як захочеш, а з дітками треба слухати маму, як бавитися. Чи то тільки в мене такий "зсув"?

А не думаєте, що саме ця думка вам тільки все ускладнює? Я такі думки гнала від себе геть, тільки думала про те, що Натусик маленький, Натусик зацицяний, Натусикові дуже то треба й корисно. І я, попри всі негативні пережиття (опишу їх нижче), попри своє вічне недосипання, перевиснаження і мінідепресії, не шкодую, що не відлучила. І якби можна було час назад повернути, то зробила би так само.
І до речі, мені дуже допомогло не думати, що би я робила якби, що я зроблю якщо... Я не думала ні про минуле, ні про майбутнє, я жила одним днем, часом, однією годиною, як коли виходило. Якщо було дуже важко, то взагалі ні про яке потім не думала, типу "що то буде, як так буде весь час". Прийде день, буду думати, а зараз треба бути в цьому моменті і діяти та думати ТУТ. Ота присутність і теперішньому мені й далі дуже допомагає. Властиво, як тільки я перестаю триматися того принципу, в мене й починаються мої депресняки.

Воно в мене й досі. Не постійно, але через день десь буває. Борюся так, що спочатку молюся, тоді беру телефон і щось на ньому бавлюся, або читаю, аби відволіктися. Чим довше я заспокоююся, тим довше малий мене смокче, тим довше тривають неприємні відчуття. Чим швидше я заспокоююся, тим швидше він засинає або лишає цицяння й іде бавитися. Але бувають моменти, коли я даю перше, а тоді забираю й кажу чоловікові "візьми його, я НЕ МОЖУ ЗАРАЗ ЙОГО ГОДУВАТИ!!!" Дитина очевидно без поняття, чого то в мами раптом істерика ні з того, ні з сього, але тато притуляє, то він реагує тоді більш-менш спокійно. Тоді я за тих пару хвилин заспокоююся, повторюючи свою мантру, що він ще маленький, він лише здається дорослим, а насправді ним не є, що йому це потрібно... і тоді кличу сама його до себе. Він завжди дуже тішиться. Приходить, гладить циці ручками й заглядає мені в очі зі щасливою усмішкою. І як тут не даш цицю?

Я теж відволікаю часом, але не на забаву чи якесь заняття, я просто питаю, чи не хоче пити. Зауважила, що дуже часто він саме через спрагу приходить, а попросити цицю йому простіше, звичніше, от і вчу просити пити. Часом поп'є і йде далі бавитися, а часом поп'є, але таки хоче цицю, тоді точно знаю, що є потреба. Такий спосіб у нас проходить без істерик, дуже спокійно. Ще допомагає встати і взяти на руки, поносити по хаті, щось показати. Він за той час забуває, що хотів цицю (не завжди, але знову ж таки, коли не забуває, для мене то знак, що треба дати), знаходить нове заняття й знову ніяких істерик. Коротше, ми з ним вчимося слухати потреби один одного таким чином.

Ви кажете, що лише ви пишете так про тандем. Але то не значить, що якщо лише ви пишете, що хтось інший не може сказати схоже.
Я кілька днів тому боролася зі собою, писати чи не писати на форумі, що мені потрібна порада, як припинити нічні годування, бо вони мене доводять до посивіння (з малим, не з Меласею). Мені вже навіть знайомі пропонують забирати малого ночувати до себе, але я не можу. Я не можу його навіть до іншої кімнати переселити, хоча давно в Дарка місце відведене (має двоповерхове ліжко), але там сплять Даркові друзі хіба, коли приходять переночувати. Так що не відселяємо, хоча спить він півночі в своєму ліжечку, окремо, а на півночі прилазить на наше. Ми купили ліжко найбільшого розміру (зі стандартних) і там легко можемо всі 4-еро спати, бо місця вистачає.

Я просто не хотіла багато писати, аби не лякати нікого. Мені тандем давався й дається нелегко, але я просто вирішила для себе, що то треба дитині, а я можу й потерпіти. Ну і терплю. Але в мене натура така, що як вирішила, то вже все, до кінця доведу, навіть якщо то буде за принципом "на зло бабці втяв собі пальці". Тому я такі тверді рішення стараюся часто не приймати. :xaxa:

Почну з того, що допомоги в мене, окрім чоловіка, нема. Дуже рідко хтось прийде з дітками побавитися, але то не є постійним, а періодичним.
Перші тижні Мелася провела в лікарні, відповідно період звикання до дитини у нас відтермінувався й почався, коли їй було 3 тижні й вона нарешті почала жити з нами.
Малий до її народження уже годувався не так часто. Зазвичай було вранці після сну, на обідній сон та на ніч. Ну і ще міг поцицятися після денного сну також. Із народженням Меласі все перемінилося. Він почав цицятися так само часто, як і вона, а бували дні, коли він прикладався частіше.
Найскладнішою була моя внутрішня боротьба, що я маю дбати про немовлятко, а виходить, що дбаю про старшу дитину. З тими думками я боролася дуже довго, десь півроку, здається, може, менше трохи. У мене постійно було враження, що Мелася не має досить уваги, що їм замало маминого тепла, ласки, а ще й Натусик молоко виїдає.
Вирішили ми то з часом так, що я просила чоловіка взяти хлопців кудись погуляти, а я собі тоді з Меласею усамітнювалася, або ж ішли ми всі разом на закупи, але я брала Меласю в слінг і йшла в інший магазин, а тоді приєднувалася до всіх 30-40 хв. пізніше. Правда, то не стільки були закупи, скільки вони йшли в книжковий магазин бавитися, а я в рукодільний - походити між полицями. То для мене були райські хвилини! Чоловікові так і пояснювала свою потребу "потулятися з манюнею". Ціле щастя, що в ньому я мала й маю дуже багато підтримки!
Одним із жахів була ніч. Кілька разів вони прокидалися одночасно, або з різницею в 10-15 хвилин і тоді я внутрішньо мусіла перебороти в собі відчуття, яка я погана мама, бо я зараз годую не меншу дитину, а старшу. Ситуація не вирішилася, але змінився мій погляд на речі. Поки Мелася мала який місяць-два і вони вставали одночасно, то чоловік брав Меласю на руки й ходив по хаті, поки я присипляла Натуська (інакше було просто неможливо, бо він так кричав голосно й немилосердно, що треба би було п'ять Мелась, аби його перекричати). Коли той засинав, чоловік лягав коло нього, а я йшла в іншу кімнату й спала з Меласею на канапі. Так ми могли процицятися до ранку. Мене то заспокоювало. Рано, коли Натусик приходив до мене, я спокійно давала йому цицю, відповідно, він не сприймав, що то я від нього втекла. Бували ночі, коли Мелася спала цілу ніч, а Натусик цицявся майже безпробудно. І то мене теж мучило. А бували ночі, коли доводилося годувати обох одночасно, бо плакали обоє немилосердно. Така ніч у мене була десь тиждень чи два тому знову. Діти теж люди, вони теж реагують на погоду, мають різні настрої, тому я перестала якось злитися на такі ситуації, хоча й не бачу в них позитиву. Просто сприймаю, що зараз є так, бо так мусить бути, треба лиш перечекати.
Удень під час годувань теж була схожа картина. Поки я годувала Меласю малий стояв коло мене і плакав. Показував, що я маю покласти Меласю й узяти його. Іноді навіть пробував вдарити її. Тут мені довелося зрозуміти, що його поведінка зумовлена моєю. Він не буде бити, якщо буде бачити, що я розумію, що йому треба, якщо буду до нього говорити. І якщо зрозуміє, що я погодую Меласю й тоді візьму його. Тобто я виконаю його прохання її покласти, але не зразу. Змінився мій погляд на речі - зникла його агресія, ревнощі та істерики. Зараз я маю результат того: поки я годую, він ніколи не буде просити покласти Меласю, а знайде собі заняття, та тільки Мелася поїсть і я її покладу, він зразу до мене приходить і показує, що все, його черга тепер. Раніше було так, що після кожного годування Меласі, він мав прикластися хоч на трохи, так би мовити, помітити територію, переконатися, що циця і далі буде для нього, коли попросить. Це властиво те, що дитині найбільше треба знати, що мама завжди поруч і він у безпеці. Я то "помічання території" терпеливо витримала. Зараз воно зникло. Якщо чесно, я навіть не помітила коли. Здається, ще десь три тижні тому було.
Сьогодні взагалі сталося неочікуване для мене. Після довгої прогулянки з татком (він узяв обох малюків погуляти, аби я трохи відпочила), Натусик не побіг цицятися, як звичайно, а просто притулився, я його обійняла, поцілувала, але взяла Меласю погодувати. І він спокійно то сприйняв, хоча раніше після прогулянок прикладання було обов'язковим.
Найбільше мене виснажують ночі і з тим я ще не навчилася спокійно жити. Вони вже рідко прокидаються разом, але я годую Меласю о 2-ій ночі, тоді Натусика о 4-ій ранку, тоді Меласю в 6:45, а Натусика в 7:00, або раніше чи пізніше, але все одно по черзі кожного протягом якогось часу годую. І то мені складно дається, але ради на то нема. Я вже навчилася під час того цицяння ранішнього трохи дрімати. Часом за ранок по три рази годую, перше одного, тоді другу, потому знову його, а тоді знову її. Але іноді після такого цицяння я маю десь 30-40 хвилин спокою й можу спокійно попити чаю. То для мене дуже цінний час.
Ще одним важким моментом є те, що не завжди вдається прикласти Меласю. Вона буде цицятися, цицятися, але так і не засне. А Натусик довго чекати не може. Доводиться віддавати її чоловікові (він уже експерт із присипляння Меласі), а в тому часі прикладати Натусика. Що мене в тому всьому хвилює, це її смоктання пальця, правда, то більше схоже на облизування пальця, ніж смоктання. Наразі я з тим не борюся, але таки трохи переживаю. Іноді, як вона переживе якийсь стрес, то спершу палець до рота бере, а вже тоді цицю, і така послідовність мене шокує. Не знаю, може, даремно.
Ну, і ще тільки одне допишу. Натусик, хоч і маленький, але я їх часом лишаю удвох на хвилинку-дві, або саджу десь разом побавитися. І він за неї дбає. Коли Мелася плаче (то ще з її двох місяців було), він прибігає до неї, а тоді до мене й кличе, аби я йшла до неї. Зараз то зразу показує, що я маю її годувати. Якщо вона сидить на підлозі, то намагається підняти, аби мені дати. Якщо десь вдарить випадково, то йде її обнімати й цілувати, аби вона не плакала. Правда, його обійми часом такі, що Мелася тільки сильніше плакати починає, але принаймні він зробив жест і я то стараюся похвалити.
Основне моє правило зараз побільше пам'ятати, скільки йому років (з вигляду вони набагато більші за немовлятко і є ризик трактувати діток не за віком), й поменше його сварити за дурниці, за цікавість та дослідження світу. Ну, і не робити з циці привілею, тоді малий не так часто її просить. Вони тими частими проханнями нас випробовують і від нашої поведінки, наших дій залежить те, як дитина буде реагувати. Тобто якщо є істерики, то треба корегувати свою поведінку чи думки, а не дитячі, бо вони більше реагують на нас і причина їхньої поведінки саме в нас (найчастіше).

Вибачайте, що так багато понаписувала, але, може, й справді комусь згодиться.

 

Відповідь: Тандемне годування

Дівочки, в вас старші не грудні, то не до порівняння. Мене лякає не спільний сон з обома дітьми, а безперервне цицяння їх обох.

Якраз вона і допомагає Але тут один момент важливий: я щиро переконана, що дитина ніколи не смокче "аби посмоктати", їй завжди потрібні якісь речовини з молока, коли виникає бажання посмоктати груди. А молочка нема. Тобто дитина так чи інакше не задовольняє свою потребу. І мене то гризе, що я даю дитині підміну в певній мірі. Тим більше, я писала, що вона нервується через це, і я не можу з певністю сказати, що я дбаю про її інтереси, коли даю пусті груди. Вона очікує іншого.

Ні, тому що на нашій мові ляля - це дитина, а ляльки, пупси, звірятка - то іграшки, цяці.

Прочитала останні думки в темі і думаю, що ми будемо або закруглятися, або якось впорядковувати наші годування. Я думаю, що мої недосипання і істерики з приводу постійного виснаження значно гірше вплинуть на дітей, ніж відсутність тандему. Так до прикладу, мій чоловік найчастіше йде на роботу в 8 ранку чи раніше і приходить залежно від зміни в 8 чи 11 вечора. Тобто навіть вкласти дітей на ніч буде моєю роботою, і поколисати меншеньке, якщо Юстя заістерить, не буде кому.
Є в когось досвід годування старшої дитини тільки ранок-день-на сон? Чи то з розряду фантастики?

 

Відповідь: Тандемне годування

Є. Не в мене, але бачила на власні очі.

При такому розкладі треба Вам доообре думати.
Мене особисто перший рік життя з двома малявками багато чого навчив. По-перше - допомога. Поки я сама собі не організую, ніхто за мене цього не зробить. Прибирання, готування і другий дорослий для старшої дитини - бабці, няні, прибиральниці, коліжанки, сусідки, хто завгодно. Чим швидше ця людина (хоча б одна, крім мами) стане звичною частиною життя дитини - тим краще. Чим з більшою кількістю дорослих в дитини налагоджений взаємний контакт - тим простіше їй пережити посягання на маму молодшої дитини. По-друге - дбати про себе. Не видавлювати з себе останнє. Краще передбачити і наперед подбати про свої потреби, щоб мати сили і настрій бути з дітьми.
Щодо власне ГВ - по-перше геть почуття провини. Воно тільки забирає сили і жодної користі не приносить. Замість шкодувати про те, чого зараз не змінити, краще подумати як дати дитині щось потрібне їй (а для цього таки треба подумати спочатку про себе). Це я, мабуть, більше для Вірджинії пишу
Так, старшим діткам, в яких менші братики-сестрички народжуються в їх 1,5-2,5 рочки важче, ну але і це мабуть стається для чогось
Щоб дитині легше і швидше звикнути до обмежень потрібна а) спокійна мама, б) впевненість в тому, що так справді потрібно. Нехай наразі лише мамі.
Я зараз на 20 якомусь тижні вагітності. Коли завагітніла, то менший (той, що буде невдовзі середнім ) на той момент вже якийсь час за прикладом старшого брата на ніч засинав просто після казки - разом їм читала, потім казала , що все, тепер лягаєм спатки і одного вечора він як брат просто ліг на подушку, і заснув. Мене напрягало лише нічне прокидання і пам*ятаючи плачі старшого перші місяці після народження Івана я вирішила нічні годування замінити на обійми. Десь тиждень він просинався і просив, я казала , що циця спить і ти лягай. І так за тиждень він став засинати на руці або на грудях. Прокидався, підповзав до мене, або я його обіймала і засинав далі.

 

Відповідь: Тандемне годування

Власне, що з малою різницею не лише в ГВ розходиться. Ну не може жінка все на собі, коли двоє дітей малих. Коли ГВ - дитина чітко просить цицю. Коли нема ГВ - то вимагає сама не знає чого.

 

Відповідь: Тандемне годування

У нас зараз то поступово з'являється. Досі було постійне помічання території. І це малому було 22 місяці, коли Мелася народилася, а в мене було враження, що я годую двійнят.

Ну, я тому й відселила малого на ліжечко, але в нашій кімнаті, а малу погодую й кладу на пару годин у приєднане до нашого ліжка ліжечко, аби мати хоч кілька годин сну, бо від 4 години ранку часом буває 4 години обертання то на правий, то на лівий бік. Я то називаю, що кручуся веретеном. То дуже виснажує, але це не правило, тобто воно буває не постійно, а час від часу.

Я теж так думала, особливо, коли були періоди, що кидалася на дітей без причини, але зараз бачу, що така думка була помилкова.

Тут завжди можна знайти спосіб. Нам мультики допомагали. Я себе жерла за те, що малий стільки мультиків дивиться, але то був лише період. Зараз уже кілька місяців не дивимося практично, і він навіть не просить.
Але відсутність чоловіка це таки складно. Принаймні я не уявляю, як бути мамою-одиначкою, а з таким розкладом чоловіка воно так трохи і вийде. Я кілька разів лишалася з дітьми сама на 3 дні, то це був жах. Виходило, що поки я вкладаю одне, інше істерить, і зробити вибір, кого вкладати спершу, було дуже важко. Якщо вирішувала вкладати перше Меласю, то Натанчик стояв наді мною і верещав з усієї сили. І ніякі пояснення та розмови не діяли, навіть якщо починати пояснювати заздалегідь. І мультики теж не допомагали. І навіть Дарко, хоч йому лише 10 років, намагався допомогти, але врешті вилітав із кімнати кулею, тримаючись за голову, і з криками: "я не можу так більше".
Коли є чоловік, він приходить додому десь після 5, відпочиває з годину, тобто я до 6-ої сама з дітьми, а потім бере дітей у парк на годину, або в дитячу бавитися. І я маю трохи часу або щось зробити для себе, або по хаті, або просто відпочити. Зараз у мене таке перевиснаження, що коли я отримую періодично вільний час, я не знаю, що з ним робити, тобто я вибір неправильний роблю. Коли можу поспати, беру й прибираю, коли можу поприбирати чи зробити щось для себе, іду спати, а потім не можу вночі спати, а найгірше те, що коли дітей нема коло мене, я не можу відпустити їх, я постійно думаю, чи не плачуть, чи не треба їм мене, як вони без мене... В результаті все лише ускладнюється. Учора чоловік узяв дітей на 3 години з хати, навіть не відпочивши. А я ті 3 години не могла просто розслабитися. Відчуття було, що задихаюся. 2 години зайняло, аби трохи розслабитися. І вже останню годину я відпочивала нарешті. Ну, і зараз моя перевтома - це лише моя проблема, тобто на дітях зриватися я перестала, то перейшло радше в замкнутість. То приходить десь раз на місяць на пару днів, як кд свого роду.

У нас після сну цицяння, максимально, скільки можливо. І дитина щаслива. Якщо не виходить, то я завжди показую йому, яка я щаслива бачити його, що я скучила, завжди обіймаю, цілую. Поганого ранішнього настрою в нас уже давно не було.

У мене не працювало й далі не працює. Буде годину-дві не спати або й довше, поки не отримає цицю й не відключиться через 2-3 хвилини.
Може, дійсно відселити його до Дарка в кімнату? Боюся травмувати.

У мене теж таке було, поки Мелася була маленька. Ні поїсти, ні чаю випити. Бували дні, коли жила виключно на воді й солодкому, бо вкинути цукерок до рота було найпростіше й найшвидше. Спокійніше стало, коли я перестала втікати/уникати Натусика. І коли Мелася почала трохи реагувати на зовнішній світ і бавитися.
Форум тоді читала й книжок дуже багато, бо цицялося то одне, то друге цілий ранок до 12-13 години. І спали вони по черзі, тобто я поспати не мала можливості. Згодом уже часом могла дотримати обох так, аби покласти разом.

 

Відповідь: Тандемне годування

Ну я от відколи дізналася, що вагітна, над тим працюю. Сон для мене дуже важливий, при тому нормальний сон, а не як вийде. Якщо з одною дитиною я ще можу сяк-так примоститися зручно, то спати на спині без повертань то не для мене.

І я так кажу. Перший раз ревіла трохи, надулася, відвернулася від мене і спала 5 годин підряд (заспокоєння не діяли), тепер вже може хникнути, бачить, що на маму то не діє, лягає на подушку біля мене і спить. Але через ті свята пішло все коту під хвіст, бо дитина була на таких емоціях, що плач вночі я вже не могла допустити. А як заспокоїти її вночі без грудей я ще не знаю( А цієї ночі взагалі спала до 6 ранку без прокидань, аж потім попросила цицю. Ніби пройшли її нерви.

А як знаєте, що помилкова? Нема ж досвіду відсутності тандему.
На рахунок допомоги. Я не збираюся свідомо заганяти себе. Родичі наші далеко, друзі всі працюючі, але якщо я буду відчувати, що дах тихенько їде, то точно шукатиму няню для старшої на пару годин.